Рішення

від 05.04.2012 по справі 39/51-5/255

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/51-5/255

05.04.12

За позовом Відкритого акціонерного товариства "Київський завод комунального машинобудування "Коммаш"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайменергоінвест"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталекс"

про визнання недійсним договору цесії

Головуючий суддя Ломака В.С.

Судді Любченко М.О.

Підченко Ю.О.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю № 1246 від 14.02.2012 р.;

ОСОБА_2 за довіреністю № 1247 від 14.02.2012 р.;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство "Київський завод комунального машинобудування "Коммаш" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайменергоінвест" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталекс" (далі - відповідач-2) про визнання недійсним Договору № 05/06/09-58 відступлення права вимоги (цесії) від 05.06.2009 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що оспорюваний договір було укладено без наміру створення правових наслідків. Зокрема, позивач стверджував, що на момент укладення відповідачами вказаного договору у позивача перед відповідачем-1 не було невиконаних зобов'язань, а сам договір не містить посилань на основне зобов'язання, на підставі якого виникло зобов'язання у позивача перед відповідачем-2.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.05.2011 р. у справі № 39/51 (суддя Гумега О.В.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2011 р. у справі № 39/51 рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2011 р. у справі № 39/51 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.11.2011 р. у справі № 39/51 постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2011 р. у справі № 39/51 та рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2011 р. у справі № 39/51 скасовано; справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Направляючи справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, суд касаційної інстанції вказав на те, що під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій залишились не спростованими доводи позивача, якими обґрунтовані позовні вимоги, зокрема, щодо відсутності належних доказів існування основного зобов'язання на суму 149 096, 00 грн.

Також, Вищий господарський суд України зазначив, що посилання судів попередніх інстанцій на преюдиціальні положення судових актів у справі господарського суду міста Києва № 1/302, якими встановлено факт наявності у позивача перед ТОВ "Сталекс" заборгованості, не може вважатись в достатній мірі ґрунтовним з-за не визначення обсягу основного зобов'язання, оскільки, як вказано в оскаржуваних рішенні і постанові, судовими актами у справі № 1/302 та документацією, про яку йдеться у п. 2.1 договору, основне зобов'язання позивача становить 146 096, 00 грн. Водночас, умови спірного договору відступлення права вимоги (цесії) № 05/06/09-58 від 05.06.2009 суди попередніх інстанцій з достатньою повнотою не проаналізували.

При цьому, суд касаційної інстанції вказав на необхідність дослідження передбаченого п. 2.5 договору додатку щодо порядку компенсації уступленого права вимоги.

10.11.2011 р. в результаті автоматичного розподілу вказаної справи, остання була передана для розгляду судді Ломаці В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.11.2011 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 39/51 до свого провадження та присвоєно їй номер "№ 39/51-5/255", розгляд справи призначено на 13.12.2011 р.

Ухвалами господарського суду міста Києва на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.

При цьому, ухвалою господарського суду міста Києва від 22.12.2011 р. продовжено строк вирішення спору у справі № 39/51-5/255 на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 24.01.2012 р.

28.12.2011 р. представником позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва подано письмові пояснення у справі.

У судовому засіданні 24.01.2012 р., в зв'язку зі складністю справи № 39/51-5/255, суд дійшов висновку про призначення колегіального розгляду справи.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 24.01.2012 р. призначено колегіальний розгляд справи № 39/51-5/255 у наступному складі суду: Головуючий суддя: В.С. Ломака, судді: Ю.О. Підченко, Н.І.Ягічева.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.01.2012 р. вказаною колегією суддів прийнято справу № 39/51-5/255 до свого провадження, розгляд справи призначено на 15.02.2012 р.

10.02.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшло клопотання про витребування на підставі ст. 38 ГПК України від позивача доказів, а саме: регістрів бухгалтерського обліку по рахунку 631 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" (або іншого рахунку, на якому обліковувались розрахунки з ТОВ "Сталекс") за період з 01.01.2006 р. до 05.06.2009 р. в розрізі розрахунків з контрагентом ТОВ "Сталекс".

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 15.02.2012 р., в зв'язку із завантаженістю судді Ягіченої Н.І., справу № 39/51-5/255 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя: В.С. Ломака, судді: О.Є. Блажівська, Ю.О. Підченко.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.02.2012 р. вказаною колегією суддів прийнято справу № 39/51-5/255 до свого провадження, розгляд справи відкладено на 14.03.2012 р.

При цьому, судом відкладено розгляд клопотання відповідача-2 про витребування доказів до встановлення фактичних обставин справи.

Розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 14.03.2012 р., у зв'язку із перебуванням судді Блажівської О.Є. на лікарняному, справу № 39/51-5/255 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя: В.С. Ломака, судді: М.О. Любченко, Ю.О. Підченко.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.03.2012 р. вказаною колегією суддів прийнято справу № 39/51-5/255 до свого провадження, за наслідками судового засідання розгляд справи відкладено на 05.04.2012 р.

Також, 14.03.2012 р. після судового засідання через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про витребування відомостей про хід та результати розслідування кримінальної справи № 513419, яка знаходиться у провадженні СУ ГУ МВС України в місті Києві.

У судове засідання 05.04.2012 р. представники відповідачів не з'явились, про причини неявки не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб –учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи –учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації –адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, суд відхилив клопотання позивача про відкладення розгляду справи, з огляду на наступне.

Так, суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі –Конвенція), кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Згідно листа в.о. Голови Верховного Суду України П.П. Пилипчука головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це –складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Позивачем не обґрунтовано належним чином необхідності відкладення розгляду справи, в силу чого, суд вважає клопотання позивача безпідставним.

Судом також розглянуто клопотання відповідача-2 про витребування доказів та відхилено його з огляду на наступне.

Так, відповідач-2 просить суд витребувати від позивача регістри бухгалтерського обліку по рахунку 631 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" (або іншого рахунку, на якому обліковувались розрахунки з ТОВ "Сталекс") за період з 01.01.2006 р. до 05.06.2009 р. в розрізі розрахунків з контрагентом ТОВ "Сталекс", вказуючи на те, що вказані документи можуть підтвердити оприбуткування товарів за спірними накладними на рахунках бухгалтерського обліку та розрахунки позивача за такі товари.

Відповідно до ст. 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.

Виходячи зі змісту ст. 32 ГПК України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

Належність доказів –це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання. Тобто, належність доказів –це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Належними доказами, що підтверджують здійснення господарської операції в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинні бухгалтерські документи, до яких відносяться, зокрема, видаткові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей тощо.

Водночас, слід зазначити, що регістри бухгалтерського обліку є лише засобом систематизації інформації, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах. За несвоєчасне складання регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних відповідальність несуть особи, які склали та підписали ці документи, водночас недостовірність відповідних даних жодним чином не може свідчити про здійснення або нездійснення відповідної господарської операції, у зв'язку з чим такі регістри не є безпосереднім доказом здійснення господарської операції, з огляду на що суд не вбачає підстав для витребування таких документів від позивача.

Крім того, суд звертає увагу на те, що враховуючи предмет спору у даній справі, до предмету доказування не входять обставини оприбуткування позивачем отриманого за відповідними видатковими накладними товару.

Також, судом відхилено клопотання позивача про витребування відомостей про хід та результати розслідування кримінальної справи № 513419, яка знаходиться у провадженні СУ ГУ МВС України в місті Києві.

Так, позивачем не зазначено обставин, що перешкоджають йому самостійно отримати відповідну інформацію від правоохоронних органів.

При цьому, суд звертає увагу на те, що лише вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Відомості, відображені в процесуальних документах органів дізнання та досудового слідства не мають доказового значення для господарського суду.

У судовому засіданні 05.04.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 05.06.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сталекс" (відповідач-2), визначеним як цедент, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прайменергоінвест" (відповідач-1), визначеним як цесіонарій, був укладений Договір № 05/06/09-58 відступлення права вимоги (цесії) від 05.06.2009 р. (надалі –Договір), відповідно до п. 1.1 якого, цедент за цим Договором відступає, а цесіонарій приймає право вимоги до Відкритого акціонерного товариства "Київський завод комунального машинобудування "Коммаш" (позивач), визначеного як боржник, на отримання грошових коштів у розмірі 149 096,00 грн.

Пунктом 1.2 Договору встановлено, що відповідач-2 передає, а відповідач-1 приймає права, що забезпечують виконання вищезазначеного грошового зобов'язання, а також інші права, пов'язані з зазначеними вимогами (зокрема, застосування штрафних санкцій).

Згідно з п. 2.1 Договору відповідач-2 зобов'язаний передати відповідачу-1 всю необхідну документацію, що підтверджує право вимоги, зазначене у п. 1 цього Договору. Факт передачі документації підтверджується Актом прийому-передачі, що складається не пізніше трьох днів з моменту підписання цього Договору та є невід'ємною його частиною.

Як визначено п. 4.2 Договору, після підписання цього Договору і Акту прийому-передачі документів (Додаток № 1 до Договору), усі права, пов'язані з правом вимоги, зазначеним у п. 1 Договору, переходять до відповідача-1.

Сторонами оспорюваного Договору було складено Акт прийому-передачі документів до Договору № 05/06/09-58 відступлення права вимоги (цесії) від 05.06.2009 р., відповідно до якого відповідачу-1 були передані наступні документи: видаткові накладні № РН-0000235 від 30.01.2007 р., № РН-0000296 від 02.02.2007 р., № РН-0000560 від 27.02.2007 р., № РН-0000559 від 27.02.2007 р., № РН-0000648 від 07.03.2007 р., № РН-0000653 від 07.03.2007 р., № РН-0000654 від 07.03.2007 р., довіреності № 116393 від 26.01.2007 р., № 116406 від 01.02.2007 р., № 116477 від 26.02.2007 р., № 116505 від 07.03.2007 р., банківські виписки від 29.01.2007 р., від 01.02.2007 р., від 22.02.2007 р., від 21.01.2009 р., від 10.02.2009 р., від 24.03.2009 р., від 25.03.2009 р., від 30.03.2009 р., акт звіряння взаємних розрахунків за 1 квартал 2007 р., графік погашення боргу (вих. № 157 від 11.11.2008 р.).

За змістом п. 4.1. Договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту отримання цесіонарієм на свій поточний рахунок 100 % суми основного зобов'язання.

Відповідно до п. 2.4. Договору порядок компенсації уступленого права вимоги оговорюється сторонами в Додатку до Договору.

На виконання вказівок Вищого господарського суду України господарським судом міста Києва встановлено, що 05.06.2009 р. між відповідачами було укладено Додаток № 1 до Договору, відповідно до п. 1 якого визначено, що за уступку права вимоги, передбачену Договором № 05/06/09-58 відступлення права вимоги (цесії) від 05.06.2009 р. цесіонер сплачує на користь цедента суму у розмірі 149 096, 00 грн.

Листом № 18 від 16.04.2010 р. ТОВ "Прайменергоінвест" повідомило ВАТ "Київський завод комунального машинобудування "Коммаш" про укладення з ТОВ "Сталекс" Договору № 05/06/09-58 від 05.06.2009 відступлення права вимоги (цесії), за яким прийнято право вимоги боргу в сумі 149 096,00 грн. від ВАТ "Київський завод комунального машинобудування "Коммаш".

Вважаючи, що оспорюваний договір є недійсним в силу того, що ним не визначено основне зобов'язання, вимоги за яким були відступлені, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р.).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Під час розгляду даної справи судом встановлено наявність обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків, а саме: невідповідність змісту правочину вимогам ЦК, іншим актам цивільного законодавства.

Зокрема, суд вважає, що оспорюваний договір суперечить положенням ст. 514 ЦК України щодо обсягу переданих прав.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові, при цьому, відповідно до ч. 1 ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Отже, за приписами зазначених норм, уступка первісним кредитором права вимоги до його боржника новому кредиторові здійснюється у тій самій формі, на тих самих умовах і у тому саме обсязі, що і основне зобов'язання, яке існувало на момент переходу прав, і такі права мають бути підтверджені належними документами.

Уступка права вимоги за своєю правовою природою не є самостійним правочином, оскільки вона залежить від основного юридичного факту, який її породжує. Право вимоги має узгоджуватись за загальними принципами та умовами виконання як цивільно-правових, так і господарських зобов'язань. За таких обставин повинні бути чітко визначенні істотні умови та зміст зобов'язання для боржника.

Однак, в порушення вищенаведених норм чинного законодавства відповідачем-2 при укладенні Договору відступлення права вимоги не було визначено грошового зобов'язання позивача на суму 149 096, 00 грн., як складової загальної суми поставки за усною домовленістю про поставку металевих виробів на загальну суму 175 245, 47 грн. згідно з видатковими накладними № РН-0000235 від 30.01.2007 р., № РН-0000296 від 02.02.2007 р., № РН-0000560 від 27.02.2007 р., № РН-0000559 від 27.02.2007 р., № РН-0000648 від 07.03.2007 р., № РН-0000653 від 07.03.2007 р., № РН-0000654 від 07.03.2007 р. та довіреностями № 116393 від 26.01.2007 р., № 116406 від 01.02.2007 р., № 116477 від 26.02.2007 р., № 116505 від 07.03.2007 р., шляхом зазначення конкретних видаткових накладних, по яким не було здійснено оплату поставленого товару, зокрема, враховуючи те, що відповідно до виписок банку, переданих за актом від цедента цесіонарію не вбачається, які саме видаткові накладні оплачувались позивачем.

Таким чином, сторонами при підписанні договору відступлення права вимоги не додержана вимога ст. 638 ЦК України, а саме не визначено конкретний обсяг прав, які передані іншому кредиторові.

Тобто, укладаючи оскаржуваний договір відповідач-2 передав відповідачу-1 всі документи по взаємовідносинам з позивачем, не дослідивши та не відокремивши ті документи (накладні), по яким здійснювалась оплата (або повернення товару), що також свідчить про те, що відповідачем-2 не доведено передачу відповідачу-1 дійсних вимог та відповідного обсягу переданих прав.

При цьому, суд не бере до уваги як доказ передачі дійсних вимог та відповідного обсягу прав акт звіряння розрахунків між позивачем та відповідачем-2 за 1 квартал 2007 року, оскільки такий акт складений станом на 15.03.2007 р. та у ньому зазначено сальдо на користь відповідача-2 у розмірі 163 896, 00 грн., тобто, інша сума, ніж вказана у договорі уступки права вимоги.

Поряд з наведеним, суд звертає увагу на те, що наявність накладних та довіреностей, на які посилаються відповідачі, як на підтвердження наявності у позивача зобов'язання по оплаті отриманого ним товару, самі по собі не підтверджують наявність такого зобов'язання у позивача станом на момент укладення оспорюваного договору.

Так, відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку в Україні, товарна накладна –це первинний бухгалтерський документ, яким оформлюються операції по відпуску та прийому товарно-матеріальних цінностей.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином накладна містить відомості про здійснення господарської операції, а не відомості про виникнення зобов'язання, тому що відповідно до тієї ж статті Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція –дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже поняття господарської операції та зобов'язання не співпадають. Перша лише може вплинути на структуру певного зобов'язання, але аж ніяк не є підтвердженням наявності конкретного зобов'язання по оплаті.

Відповідачем-2, тобто первісним кредитором, не надано суду будь-яких доказів дійсності переданої новому кредитору вимоги по оплаті товару станом на момент укладення оспорюваного договору, тобто доказів того, що на час його укладання, строк виконання зобов'язання позивачем настав.

За таких обставин суд знаходить позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому, суд відмічає, що всі викладені у даному рішенні висновки узгоджуються з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постанові № 07/237-06 від 31.01.2007 р.

Також, суд вважає за необхідне на виконання вказівок Вищого господарського суду України зазначити, що розбіжності в сумі боргу, зазначеній в судових рішеннях першої та апеляційної інстанції під час попереднього розгляду справи № 39/51 щодо посилання на судові акти у справі № 1/302 з вказівкою на розмір боргу –146 096, 00 грн., ймовірно є технічною опискою, оскільки відповідно до змісту рішенням господарського суду міста Києва від 03.12.2010 р., постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2011 р. та постанови Вищого господарського суду України від 07.06.2011 р. у справі № 1/302, сума основного боргу ВАТ "Київський завод комунального машинобудування "КомМаш" зазначена як 149 096, 01 грн.

При розгляді даної справи судові рішення у справі № 1/302 суд не вважає такими, що мають преюдиціальне значення, оскільки враховуючи предмет спору у справі № 1/302, суди не досліджували питання дійсності оспорюваного у даній справі Договору, проте як відповідно до ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження визначення конкретного обсягу прав вимоги щодо оплати визначеного кола видаткових накладних, як і доказів на підтвердження існування у позивача відповідного зобов'язання зі сплати боргу станом на момент укладення оспорюваного договору.

Вимоги та заперечення відповідачів позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв‘язку з ненаданням належних доказів в підтвердження обставин, викладених у відповідних запереченнях.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним з моменту укладення Договір № 05/06/09-58 відступлення права вимоги (цесії) від 05.06.2009 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сталекс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прайменергоінвест".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталекс" (03151, м. Київ, Солом'янський район, вулиця Волинська, будинок 60, код ЄДРПОУ 32068782) на користь Відкритого акціонерного товариства "Київський завод комунального машинобудування "Коммаш" (03022, м. Київ, Голосіївський район, вулиця Васильківська, будинок 28; код ЄДРПОУ 14315428) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайменергоінвест" (01032, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Жилянська, будинок 126/23, К. 701, код ЄДРПОУ 35625229) на користь Відкритого акціонерного товариства "Київський завод комунального машинобудування "Коммаш" (03022, м. Київ, Голосіївський район, вулиця Васильківська, будинок 28; код ЄДРПОУ 14315428) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.04.2012 р.

Головуючий суддя В.С. Ломака

Судді М.О. Любченко

Ю.О. Підченко