Рішення

від 04.04.2012 по справі 5011-62/3161-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-62/3161-2012 04.04.12

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Росичі», м.Київ, ЄДРПОУ 21649265

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «БУД ІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ», м.Київ, ЄДРПОУ 37626219

про визнання права власності

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 -по дов.

від відповідача: ОСОБА_2 -по дов.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Росичі», м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «БУД ІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ», м.Київ про визнання права власності на нежитлову будівлю загальною площею 3128,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на набуття права власності на приміщення, які розташовані за вказаною вище адресою внаслідок укладання та повного виконання договору №51/П від 19.03.1998р. купівлі-продажу. Одночасно, як вказує позивач, будь-які майнові права на спірний об'єкт не могли виникнути у відповідача, оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю «БУД ІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ»поліпшення орендованої будівлі зроблені без дозволу та згоди Товариства з обмеженою відповідальністю «Росичі»як орендодавця нерухомого майна.

Відповідач у судовому засіданні 04.04.2012р. та у відзиві без номеру та дати, який надійшов на адресу господарського суду 04.04.2012р., проти позовних вимог надав заперечення, посилаючись на набуття права власності на орендоване нерухоме майно на підставі положень ст.ст.332, 778 Цивільного кодексу України.

За висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

19.03.1998р. між Фондом державного майна України (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Росичі»(покупець) був укладений договір №51/П купівлі-продажу приміщення. Виходячи зі змісту надпису, зробленого на останній сторінці підписаного договору, останній був посвідчений державним нотаріусом 16-ї Київської державної нотаріальної контори та зареєстрований у реєстрів за номером 2-728.

За умовами вказаного правочину продавець продав у власність покупця приміщення площею 1234,2 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 а покупець купив вказане приміщення і зобов'язався сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.

Згідно із ст.128 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції, яка діяла на момент підписання договору купівлі-продажу) право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Положеннями п.1.2 договору №51/П від 19.03.1998р. передбачено, що право власності на приміщення переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

За таких обставин, приймаючи до уваги визначений договором момент набуття покупцем права власності на нерухоме майно, враховуючи проведення нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Росичі»набуло право власності на приміщення площею 1234,2 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі договору №51/П від 19.03.1998р. Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»позивачу видано реєстраційне посвідчення на нерухоме майно, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено принцип мирного володіння майном, який в контексті прецендентної практики Європейського суду з прав людини закріплює засади поваги до права власності та забороняє безпідставне позбавлення або обмеження володіння особою своїм майном, інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених нормами міжнародного права.

Згідно із ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом ст.86 Цивільного кодексу Української РСР (приймаючи до уваги, що позивач набув право власності на нерухоме майно під час дії зазначеного нормативно-правового акту) право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

За приписами ст.316 Цивільного кодексу України (враховуючи, що правовідносини, які є предметом розгляду по зазначеній справі, продовжують існувати під час дії цього Кодексу України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтями 317, 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Росичі»набуло право власності на приміщення по АДРЕСА_1, враховуючи зміст ст.ст.316, 317, 318 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що позивач набув повноваження по володінню, користуванню та розпорядженню вказаним вище майном.

Наразі, право володіння означає юридично забезпечену власнику можливість мати майно у своєму безпосередньому фізичному чи юридичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу. Право користування - це юридично закріплена можливість власника щодо господарського, підприємницького, культурно-побутового використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими особами. Право розпорядження - це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну і фактичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану чи призначення тощо.

Тобто, з урахуванням змісту та правової природи кожного з повноважень власника, що перелічені вище, останніми охоплюється, в тому числі, право особи на передання належного на праві власності нерухомого майна у користування третім особам, в тому числі, на праві оренди.

Як вказує позивач, 01.10.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Росичі»(орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БУД ІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ»(орендар) був укладений договір оренди приміщення.

Пунктом 1.1 вказаного договору передбачено, що орендодавець передає в строкове платне користування об'єкт нерухомого майна орендареві, а орендар в свою чергу зобов'язується прийняти нерухоме майно в тимчасове користування та сплачувати орендну плату. Об'єктом оренди є приміщення площею 1234,2 кв.м, що розташовані по АДРЕСА_1, які належать орендодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 19.03.1998р.

У відповідно до положень п.3.5 договору 01.10.2011р. сторонами складено та підписано акт приймання-передачі приміщення.

За поясненнями позивача та відповідача, в період користування приміщеннями на підставі договору оренди від 01.10.2011р. Товариством з обмеженою відповідальністю «БУД ІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ»були проведені поліпшення орендованого майна внаслідок чого площа приміщення збільшилась та склала 3128, 1 кв.м.

У відзиві та у судовому засіданні 04.04.2012р. відповідачем зазначено про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «БУД ІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ»має право на набуття у власність спірного нерухомого майна на підставі приписів ст.ст.332, 778 Цивільного кодексу України.

Проте, виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає викладені вище твердження відповідача неправомірними та необґрунтованими з урахуванням наступних обставин.

Статтею 778 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Пунктами 6.2.4, 6.2.5 договору оренди приміщення від 01.10.2011р. встановлено право орендаря на власний розсуд здійснити поліпшення об'єкту оренди (реконструкція, реставрація) за умови письмового погодження з орендодавцем. При цьому, орендар має право набути право власності на об'єкт оренди та вимагати від орендодавця визнання права власності на об'єкт оренди за умови попереднього письмового погодження з орендодавцем здійснення саме цього поліпшення об'єкта оренди.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що положення діючого законодавства та умови підписаного між позивачем і відповідачем договору оренди проведення відшкодування вартості витрат на поліпшення, зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю або набуття орендарем права власності на орендоване майно пов'язують з наявністю згоди орендодавця на проведення поліпшень переданого в оренду майна.

При цьому, відсутність такої згоди виключає можливість відшкодування орендарю вартості проведених робіт у грошовій формі або шляхом набуття права на частину орендованого майна.

За твердженнями позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Росичі»ніколи не надавало Товариству з обмеженою відповідальністю «БУД ІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ»згоди на проведення поліпшень переданого в оренду нежитлового приміщення, зокрема, на збільшення площі нежитлового приміщення.

Ухвалами від 15.03.2012р. та 28.03.2012р. судом зобов'язано відповідача надати докази отримання згоди орендодавця на проведення робіт в орендованому на підставі договору від 01.10.11р. приміщенні

Проте, відповідачем всупереч вимог ст.4-5 Господарського процесуального кодексу України вимоги суду, викладені у зазначених вище процесуальних документах, не виконані.

За таких обставин, за висновками суду, Товариством з обмеженою відповідальністю «БУД ІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ»належними та допустимими доказами не спростовано тверджень позивача про проведення поліпшення орендованого майна без отримання згоди орендодавця.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач не має права на відшкодування вартості витрат, понесених на проведення поліпшення орендованого майна, на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю, або визнання права власності на частину орендованого майна в порядку норм ст.778 Цивільного кодексу України та положень п.п.6.2.4, 6.2.5 договору оренди приміщення від 01.10.2011р., оскільки поліпшення були зроблені орендарем без згоди орендодавця.

При цьому, посилання відповідача на набуття права власності на спірне нерухоме майно з урахуванням приписів ст.332 Цивільного кодексу України суд вважає неправомірними з урахуванням наступного:

Згідно із ст.332 Цивільного кодексу України переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ. Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість. Право власності на рухому річ, створену особою шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку. У цьому разі особа, яка здійснила переробку, зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу моральну шкоду. Власник матеріалу, який набув право власності на виготовлену з нього річ, зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, особа набуває право власності на нову річ тільки за наявності одночасно наступних умов: 1) добросовісність особи, яка здійснила переробку; 2) вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу; 3) бажання особи щодо набуття права власності на нову річ.

Проте, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «БУД ІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ» не може бути визнано добросовісною особою, оскільки відповідачем не було отримано дозволу позивача на проведення поліпшення орендованого майна. Крім того, у матеріалах справи також відсутні документи стосовно створення нової речі після проведення робіт у приміщенні, яке на підставі договору від 01.10.2011р. передавалося в оренду відповідачу. Лише зміна площі об'єкту нерухомості при умові залишення без змін інших класифікаційних ознак майна та його цільового призначення, за висновками суду, не може свідчити про створення нової речі та наявність підстав для набуття права власності з урахуванням приписів ст.332 Цивільного кодексу України.

Одночасно, відповідно до складеного експертом Київської незалежної судово-експертної установи Шильцовою К.М. висновку №0198 від 30.03.2012р. експертного будівельно-технічного дослідження, судом встановлено, що нежитлова будівля, яка знаходиться по вул.Дніпровській Набережній, 7 у місті Києві, відповідає вимогам ДБН, санітарним нормам і правилам протипожежної безпеки, чинним в галузі будівництва станом на момент складання висновку.

У зазначеному висновку експертом також зазначено, що спірний об'єкт придатний для експлуатації за призначенням; цільове призначення нежитлової будівлі після реконструкції змінено не було; відокремити здійснені в результаті реконструкції поліпшення (надбудову, прибудову) без пошкодження об'єкту нерухомості не виявляється можливим.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно із ст.43 вказаного нормативно-правового акту господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи з того, що висновок №0198 від 30.03.2012р. експертного будівельно-технічного дослідження складений експертом Київської незалежної судово-експертної установи Шильцовою К.М., якій відповідно до свідоцтва НОМЕР_1 Міністерства юстиції України надано право проведення будівельно-технічних експертиз, шляхом застосування належних методів та з використанням відповідної нормативної та будівельно-технічної літератури, суд приймає до уваги зазначений висновок як належний доказ відповідності спірного майна будівельним нормам.

Повага до права власності закріплена у якості загальновизнаного міжнародно-правового принципу. Відповідно до ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованих Законом України від 17.07.1997р., ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як встановлено ст.55 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожній особі (у тому числі, і юридичній, оскільки останні відповідно до ч.1 ст.91 Цивільного кодексу України здатні мати такі ж права та обов'язки, як і фізичні, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині) належить невід'ємне право на судовий захист своїх прав та інтересів.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 вказаного Кодексу та ч.2 ст.20 Господарського кодексу України способом захисту прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання права.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, позов про визнання права власності - це недоговірна вимога про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов'язаних з позбавленням володіння. Право на позов про визнання права власності виникає у особи у разі порушення або невизнання цього права іншими особами, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За висновками суду, з огляду на невизнання відповідачем права власності позивача на спірне майно, Товариство з обмеженою відповідальністю «Росичі»мало право на звернення до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

За таких обставин, враховуючи висновки суду стосовно набуття позивачем права власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу №51/П від 19.03.1998р., приймаючи до уваги проведення відповідачем будівельних робіт у вказаному приміщенні без згоди позивача, як орендодавця, що фактично свідчить про безпідставність заперечень відповідача проти позовних вимог, а також виходячи з того, що спірне майно відповідає вимогам ДБН, санітарним нормам і правилам протипожежної безпеки, що встановлено висновком №0198 від 30.03.2012р. експертного будівельно-технічного дослідження, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Росичі»до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУД ІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ»про визнання права власності на нежитлову будівлю загальною площею 3128,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Судовий збір згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягає віднесенню на відповідача.

З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити повністю позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Росичі», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУД ІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ», м.Київ про визнання права власності на нежитлову будівлю загальною площею 3128,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Росичі», м.Київ право власності на нежитлову будівлю загальною площею 3128,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУД ІНВЕСТ КОНСАЛТИНГ» (02091 м.Київ, Харківське шосе, буд.144-б) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Росичі»(02098 м.Київ, вул.Дніпровська Набережні, 7 ЄДРПОУ 21649265) судовий збір в розмірі 30000 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 04.04.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 04.04.2012р.

Суддя М.О.Любченко