Постанова

від 23.10.2008 по справі 2-а-1068/08

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка

Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

23.10.08

Справа №2-а-1068/08

Окружний 

адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого

судді Яковлєва С.В. , при секретарі Лісецькій Г.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні

адміністративну справу 

за позовом 

ОСОБА_1         

до   Міністерства

праці та соціальної політики в АР Крим, 

Головного управління державного казначейства України в АРК,  Головного управління Пенсійного фонду України

в АР Крим  Управління Пенсійного фонду

України в м. Армянськ АРК             

про спонукання до нарахування  недоплаченої щомісячної державної соціальної

допомоги

за участю представників:

Від позивача - не з'явився. 

Від відповідачів - 1) не з'явився. 

                                 2) не

з'явився.

                                 3)  не з'явився.

                                 4) не

з'явився.

Суть спору: ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась до

Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до

Міністерств фінансів України, Головного управління праці та соціального захисту

населення АР Крим, Головного управління державного казначейства України в АР

Крим, Міністерства праці та соціальної політики України, Головного управління

Пенсійного фонду України в АРК та Управління Пенсійного фонду України в м.

Армянськ, в якому просила зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду

України в АРК нарахувати на її користь недоплачену їй як дитині війни щомісячну

державну соціальну допомогу за 2006-2007 р.р. у розмірі 2733,30 грн. Вимоги

мотивовані тим, що позивач має статус «Діти війни» та згідно з положеннями

Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01.01.2006 р. органи

Пенсійного фонду України зазначені виплати не здійснювали ані у 2006р., ані у

2007 р., в наслідок чого він просить зобов'язати відповідача нарахувати

невиплачену йому зазначену щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007

р. у розмірі 2733,30 грн.

11.09.2008 року від позивача надійшло клопотання про

заміну, на підставі ст. 52 КАС України, відповідачів на належних - Міністерство

праці та соціальної політики в АР Крим, Головне управління державного

казначейства України в АРК, Головне управління Пенсійного фонду України в АРК

та Управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ. Крім того, позивач просив

розглянути справу за його відсутністю, у зв'язку з неможливістю явки.

Ухвалою від 11.09.2008 року суд провів заміну первинних

відповідачів на Міністерство праці та соціальної політики в АР Крим, Головне

управління державного казначейства України в АРК, Головне управління Пенсійного

фонду України в АРК та Управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ.

Міністерство праці та соціальної політики в АР Крим явку

свого представника у судове засідання не забезпечило, заперечення на позов суду

не надало, про час та день розгляду справи повідомлено належним чином, про

причини неявки суд не повідомило. 

Головне управління державного казначейства України в АРК

надіслало заперечення на позов (вих. 23-11.0/06-6882), просило виключити із

числа відповідачів з причин відсутності будь-яких стосунків з позивачем щодо

нарахування та виплати платежів, визначених у Законі України «Про соціальний

захист дітей війни». Представник Головного управління державного казначейства

України в АРК  у судове засідання, яке

відбулось 23.10.2008 р., не з'явився.

Головне управління Пенсійного фонду України в АРК явку

свого представника у судове засідання не забезпечило, у судовому засіданні яке

відбулось 11.09.2008 року, представник з позовними вимогами не погодився,

вказав, що ГУ ПФУ в АРК не здійснює функцій призначення пенсій та

безпосереднього фінансування їх виплат, а лише координують діяльність

підвідомчих органів. Нарахування та виплата пенсій та щомісячної соціальної

допомоги покладені на управління ПФУ в районах, містах, районах в містах АРК. У

той же час представник зазначив, що позивачем пропущений передбачений ст. 99

КАС України строк для звернення до суду за захистом порушених прав, тому згідно

зі ст.100 КАС України підлягають застосуванню наслідки порушення строку та з

цих підстав у задоволені позову як за 2006 рік, так і за 2007 рік повинно бути

відмовлено.

Управління ПФУ в м. Армянськ явку свого представника у

судове засідання не забезпечило, надіслало до суду відзив на позов, в якому з

позовними вимогами не погодилось, визначивши що мінімальний розмір пенсії за

віком не може застосовуватися  для

розрахунку підвищення пенсії відповідно до ст. 6  Закону України «Про соціальний захист дітей

війни», а органи Пенсійного фонду України мають використовувати кошти тільки на

виплати, вичерпний перелік яких визначений діючим законодавством України, до

яких, на його думку, не відносяться виплати підвищення пенсії відповідно до ст.

6  Закону України «Про соціальний захист

дітей війни», ним заявлено згідно зі ст.99, 100 КАС України клопотання про

застосування наслідків пропуску позивачем строку звернення до адміністративного

суду з позовними вимогами.

Суд, приймаючи до уваги клопотання сторін, вважає

можливим розглянути справу на підставі наявних доказів.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази,

суд

ВСТАНОВИВ:

У пенсійному посвідченні позивача  НОМЕР_1 є штамп  встановленого зразка, який згідно з Порядком,

затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 107

від 05.04.2006 р. (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.04.2006 р.

за № 458/12332), засвідчує його належність до категорії дітей війни.

Ст. 19 Конституції України визначає, що органи державної

влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в

межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус дітей війни та основи їх соціального

захисту встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний

захист дітей війни» дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на

час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1,

що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2, тобто станом на час закінчення

Другої світової війни їй було менше 18 років, тому вона являється особою, яка

віднесена до категорій осіб, визнаних дітьми війни.

З огляду на наведене вище, суд прийшов до висновку, що

позивач відноситься до категорії громадян, які мали право на отримання

підвищення пенсії, яке передбачено Законом України «Про соціальний захист  дітей війни».

У ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей

війни» в редакції, яка діяла у 2006-2007 р.р., було визначено, що дітям війни

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога,

що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії

за віком. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених

цім Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ст. 7

Закону України «Про соціальний захист 

дітей війни»).

Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за

віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили

працездатність, визначеного законом.

У своєму запереченні представник Головного управління

Пенсійного фонду України в АРК наполягав на тому, що зроблений позивачем

розрахунок суми не отриманого підвищення пенсії не може прийматися до уваги в

наслідок того, що законодавчими актами України не врегульоване питання розміру

мінімальної пенсії за віком для розрахунків, передбачених Законом України «Про

соціальний захист дітей війни». На його думку, не може бути  прийнятий за основу розрахунку мінімальний

розмір пенсії, визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове

державне пенсійне страхування», оскільки він застосовується виключно для

визначення розмірів пенсій, встановлених Законом.

Суд погоджується з тим, що згідно з ч. 3 ст. 28 Закону

України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний

розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті,

застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з

цим Законом. Зазначена норма Закону введена в дію згідно із Законом України від

25.03.2005 р. № 2505-IV.

Але, приймаючи до уваги те, що згідно з  ч.4 ст. 8 КАС України забороняється відмова в

розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності,

суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, та

відповідно до ч. 1, 2 статті 8 КАС України 

при вирішенні справи має застосовуватись принцип верховенства права,

відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими

цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суд вважає,

що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання

підвищення пенсії  основані на принципі

юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на

відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав

та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne

van Duym v. Home Office (Case 41/74  van

Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені

особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть

якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має

автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим

принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може

посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в

цьому випадку  це надання підвищення

пенсії дітям війни,  держава чи орган

вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої

політики чи поведінки, оскільки 

схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення

обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом

публічної влади такої політики чи поведінки.

Згідно з ч.1 ст. 65 Закону України «Про Державний бюджет

України на 2006 рік»  прожитковий мінімум

для осіб, які втратили працездатність на 2006 рік затверджений у наступному

розмірі з 1 січня - 350 гривень, з 1 квітня - 359 гривень, з 1 жовтня - 366

гривень. У  ч.2 ст. 65 Закону

зафіксовано, що розміри державних соціальних гарантій на 2006 рік, що

визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними

законами, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів

України, що відповідно, дає право керуватися встановленими розмірами

прожиткового мінімуму для визначення державних соціальних гарантій за Законом

України «Про соціальний статус дітей війни».  

Згідно з ч. 1 ст. 62 Закону України «Про Державний

бюджет України на 2007 рік»  прожитковий

мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2007 рік затверджений у

наступному розмірі з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1

жовтня - 411 гривень.

Суд вважає необхідним визначити, що мінімальний розмір

пенсії за віком встановлений також ч. 3 ст. 62 Закону України «Про Державний

бюджет України на 2007 рік», відповідно до якої для визначення мінімального

розміру пенсії за віком з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується

прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, збільшений на 1

відсоток. Зазначена норма введена в дію Законом України від 15.03.2007 р. №

749-V, який набрав чинності після Закону України від 25.03.2005 р. № 2505-IV,

яким встановлені обмеження в частині  3

статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування» від 09.07.2003, № 1058-IV. Тому відповідно до принципу дії закону

в часі застосуванню підлягає закон, який набрав чинності пізніше.

У ч. 3 ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет

України на 2007 рік» встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії

за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України

«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 1 квітня та з 1

жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили

працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті,

збільшений на 1 відсоток.

До матеріалів справи позивачем доданий розрахунок,

відповідно до якого щомісячна державна соціальна допомога за 2006 рік дорівнює

1290,60 гривень, за 2007 рік - 1442,70 гривень.

Суд вважає, що вказаний розрахунок не суперечить

положенням ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ч. 1 ст.

65 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»,  ч. 1, 3 ст. 62 Закону України «Про Державний

бюджет України на 2007 рік», ч. 1 ст. 28 Закону України «Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Суд вважає, що в судовому засіданні не знайшли свого

підтвердження доводи відповідачів про те, що вони діяли відповідно до закону та

порушень щодо здійснення  виплати

позивачу  щомісячної державної соціальної

допомоги не вчиняли.

Відповідно до п. 17 ст. 77 Закону України  «Про Державний бюджет України на 2006

рік»  з метою приведення окремих норм

законів у відповідність з цим Законом зупинена на 2006 рік дія  ст. 6 Закону України «Про соціальний захист

дітей війни».

Але судом встановлено, що Законом України «Про внесення

змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від

19.01.2006 року № 3367-ІV п. 17 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет

України на 2006 рік» виключений, в наслідок чого стає зрозумілим, що дія ст. 6

Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2006 рік поновлена.

За таких обставин суд вважає, що у 2006 році ніяких

перешкод для нарахування щомісячної державної соціальної допомоги в розмірах,

передбачених, статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не

існувало.

Згідно ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет

України на 2007 рік» у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного

грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість

пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»

виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону

України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у

розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Відповідно до п. 12 ст. 71 цього Закону з метою приведення

окремих норм законів у відповідність з цим Законом зупинена на 2007 рік дія ст.

6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

З'ясовуючи питання про можливість застосування до

спірних правовідносин Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»

суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні

справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної

влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи

зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що

передбачені Конституцією та законами України.

Суд вважає необхідним визначити, що, утверджуючи та

забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни

встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою

конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення

цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч.1 ст. 68

Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають

додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими

особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб

ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що

закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

Зазначені вимоги до держави викладені і у статті 12

Європейської соціальної хартії (переглянутої), 

вчиненої 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, яка підписана від імені

України 7 травня 1999 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від

14 вересня 2006 року № 137-V, відповідно до якої держава зобов'язана

підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний

рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

У Законі України «Про соціальний захист дітей війни»

визначено, що  державні соціальні

гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або

скасовані іншими нормативно-правовими актами.

З наведеного стає зрозумілим, що зупинення дії положень

законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є

обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених

Конституцією України, в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний

строк.

Таким чином, будь-які закони, які регулюють  правовідносини стосовно прав та свобод

громадян, у тому числі Закон України «Про державний бюджет на 2007 рік», має

відповідати вимогам Конституції та Закону України «Про соціальний захист дітей

війни».

Суд вважає необхідним підкреслити, що встановлений ст.

95 Конституції України, ст. 38 Бюджетного кодексу України перелік відносин, які

регулюються Законом України про Державний бюджет є вичерпним, а тому цей закон

не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і

гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема, і Законом України «Про

соціальний захист дітей війни», та не може будь-яким чином змінювати визначене

іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

На думку суду 

встановлення Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»

розміру та порядку виплати щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни

в меншому розмірі, ніж передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист

дітей війни», обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених

зазначеним Законом. Позбавивши певну категорію осіб, які мають право на пільги

як діти війни, права на отримання щомісячної державної соціальної допомоги п.

12 ст. 71,  ст. 111 Закону України «Про

Державний бюджет України на 2007 рік» було звужено обсяг цього права і водночас

фактично скасовано конституційну гарантію забезпечення належних умов існування

дітей війни.

Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007

року № 6-рп/2007 «У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів

України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень

статей 29, 36 частини 2 статті 56, частини 2 ст. 62, ч. 1 ст.66, п. п. 7, 9,

12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 ст. 71, ст. 98, 101, 103, 111 Закону

України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні

гарантії) визнано такими, що не відповідають Конституції України ст. 111 та п.

12 ст. 71  Закону України «Про Державний

бюджет України на 2007 рік».

Суд враховує, що зазначене рішення Конституційного Суду

України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції

при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок

дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення

Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України,

остаточним і не може бути оскаржене.

У відповідності до ст. 152 Конституції України закони та

інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними

повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України

або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду,

ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що

визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним

Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, при визначені розміру щомісячної державної

соціальної допомоги дітям війни в 2006 році необхідно керуватися ст. 6 Закону

України «Про соціальний захист дітей війни» та положеннями Закону України «Про

Державний бюджет України на 2006 рік», які фактично не позбавили осіб,

отримувати зазначену соціальну допомогу, а в 2007 році - ст. 6 Закону України

«Про соціальний захист дітей війни», але тільки з дня ухвалення рішення

Конституційного суду України № 6-рп/2007, а не положеннями Закону України «Про

Державний бюджет України на 2007 рік», які визнані неконституційними.

Посилання відповідачів на те, що діючим законодавством не

передбачений обов'язок здійснювати виплати, встановлені Законом України «Про

соціальний захист дітей війни», судом не приймаються до уваги. Так, згідно з п.

3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету

міністрів України  № 1261 від 24.10.2007

р. (далі Постанова № 1261), до основних засад Пенсійного фонду України

відноситься, зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування

та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із

законодавством здійснюються за рахунок 

коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених

законодавством. Уп.8 вказаної Постанови до джерел формування коштів Пенсійного

фонду України відносяться також  кошти

державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у

випадках, передбачених законодавством.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що згідно з

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни виплачується

підвищення саме до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи

державної соціального допомоги, що виплачується замість пенсії, суд, керуючись

зазначеними вище положеннями Указу Президента України № 121/2001 від 01.03.2001

р. та  Постанови №1261, приходить до

висновку, що саме органами ПФУ позивачу 

мало виплачуватись підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону України

«Про соціальний захист дітей війни».

Доводи відповідачів щодо неможливості задоволення

позовних вимог у в'язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці

виплати, судом не можуть прийняті до уваги. Суд вважає необхідним визначити,

що  реалізація особою права, що пов'язане

з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час

виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного

законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань,

тобто посилання суб'єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на

причину невиконання своїх зобов'язань, не приймається до уваги. Так, у справі

«Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає

аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не

можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх

зобов'язань.

У той же час, судом встановлено, що відповідно до п. 2.1.

р. 2 Положення «Про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній

Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі», затвердженого

Постановою правління Пенсійного фонду України 

від 27.06.2002 №11-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України

13.03.2008 року за № 208/14899,  

основними завданнями Головного управління Пенсійного фонду України в АРК

є забезпечення у відповідному регіоні збирання та акумулювання внесків на

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших коштів, призначених

для пенсійного забезпечення, ведення їх обліку. На Головне управління ПФУ в АРК

не покладені обов'язки щодо нарахування щомісячної державної соціальної

допомоги дітям війни.  

Згідно з підпунктом 6 пункту 2.2. розділу 2 Положення

про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах,

затвердженого Постановою  Пенсійного

фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції

України від 13.03.2008 року № 209/14900 саме на територіальні управління

Пенсійного фонду України в районах, містах, в районах в містах покладені

обов'язки щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії.

Таким чином, суд, керуючись ст. 6 Закону України «Про

соціальний захист дітей війни», приходить до висновку, що належним відповідачем

по справі, який зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату щомісячної

державної соціальної допомоги є Управління Пенсійного фонду України в м.

Армянськ АРК.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за

межі  позовних вимог тільки в разі, якщо

це необхідно для повного захисту прав, свобод 

та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач

пред'явив позов як до Головного управління Пенсійного фонду України в АРК, так

і до Управління Пенсійного фонду в м. Армянськ АРК, але заявив позовні

вимоги  про зобов'язання Головного

управління Пенсійного фонду України в АРК здійснити нарахування допомоги, а не

Управління Пенсійного фонду в м. Армянськ АРК, яке зобов'язано здійснювати

зазначені дій, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог,

оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі,

та зобов'язати належного відповідача Управління Пенсійного фонду в м. Армянськ

АРК здійснити нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної

допомоги  позивачу.

Ст. 99 КАС України 

встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку

звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими

законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та

інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше,

обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про

порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до

адміністративного суду визначені у  ст.

100 КАС України, згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного

суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови,

якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Головне управління ПФУ в АРК та Управління ПФУ в м.

Армянськ АРК в своїх запереченнях на позов наполягали на застосуванні наслідків

пропуску строків звернення до адміністративного суду щодо позовних вимог в

частині нарахування щомісячної державної соціальної допомоги за 2006  та 2007 роки.

В позовній заяві позивач просив відновити пропущений

строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за

період з 01.01.2006р. до 31.12.2007 р. Причиною пропуску строку позивач

визначив той факт, що він дізнався, що його права порушені лише після

оприлюднення Рішення Конституційного Суду України (справа про соціальні

гарантії громадян) від 09.07.2007 р.

Судом встановлено, що Рішення Конституційного суду

України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 «У справі за конституційним поданням 46

народних депутатів України щодо відповідності Конституції України

(конституційності) положень статей 29, 36 частини 2 статті 56, частини 2 статті

62, частини 1 статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44,

45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет

України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) офіційно

оприлюднене в Офіційному віснику України, 2007, № 52, 27.07.2007р.

Таким чином, позивач повинен був дізнатися, що його

право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги за 2007 р. порушено

саме з моменту оприлюднення зазначеного рішення Конституційного Суду України,

тобто з 27.07.2007 р.

Приймаючи до уваги, що позивач звернувся з позовом до

суду 25.07.2008 року, тобто не в межах встановленого ст. 99 КАС України річного

строку, суд вважає, що позивачем пропущений строк звернення до

адміністративного суду в частині позовних вимог щодо нарахування щомісячної

державної соціальної допомоги за 2006 р.

Так, п. 17 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет

України на 2006 рік» був виключений на підставі Закону України від 19.01.2006

р. № 3367-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України

на 2006 рік». Зазначений Закон набрав чинності через 10 днів з дня

опублікування, яке відбулося в Офіційному віснику України, 2006 № 10 22.03.2006

р. в Відомостях Верховної Ради України, 2006, № 19-20 19.05.2006 року. Таким

чином, позивач мав дізнатися, що його права щодо нарахування щомісячної

державної допомоги за 2006 рік порушені не пізніше 29.05.2006 року, навіть якщо

суд врахує більш пізнішу дату оприлюднення Закону.

Таким чином, встановлений ст. 99 КАС України річний

строк звернення до адміністративного суду за захистом права на нарахування

допомоги за січень-квітень 2006 року 

закінчився для позивача 29.05.2007 року, а відповідно за весь 2006 рік -

31 грудня 2007 року.

Суд не може визнати поважною причиною пропуску позивачем

строку звернення до суду за захистом права на отримання щомісячної державної

допомоги за 2006 рік той факт, що він дізнався про порушення свого права на

допомогу за 2006 рік лише після рішення Конституційного Суду України від

09.07.2007 р., яким визнані неконституційними положення Закону України «Про

Державний бюджет України на 2007 рік». 

Приймаючи до уваги, що інших поважних причин пропуску

строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав стосовно

позовних вимог щодо нарахування щомісячної державної допомоги за 2006 рік,

позивач суду не надав, суд приходить до висновку, що відсутні  підстави для поновлення зазначеного строку.

На підставі наведених вище доводів суд вважає, що

підлягають задоволенню позовні вимоги в частині спонукання Управління

Пенсійного фонду України в м. Армянск нарахувати позивачу щомісячну державну

соціальну допомогу як дитині війни з липня по грудень 2007 року, в розмірі 735

гривні 30 копійок.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163

Кодексу адміністративного судочинства України, суд                                        

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м.

Армянск (96012, АР Крим, м.Армянск, вул. Шкільна, 55-А) нарахувати на

користьОСОБА_1      (ІНФОРМАЦІЯ_1,

АДРЕСА_2) недоплачену їй щомісячну державну соціальну допомогу за липень -

грудень 2007 року як дитині війни в розмірі 735,30 грн.

3.Стягнути з Державного бюджету України на

користьОСОБА_1      (ІНФОРМАЦІЯ_1,

АДРЕСА_2) 0,85 грн. судового збору.

4.В іншій частині позовних вимог - у позові відмовити.

У разі неподання 

заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через

10 днів з дня її проголошення (у разі складання 

постанови у повному обсязі, відповідно до ст. 160 КАСУ -  з дня складення у повному обсязі).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження,

апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу  через 20 днів після подання заяви про

апеляційне  оскарження. 

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки

передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя  Окружного

адміністративного суду

Автономної Республіки Крим                                          Яковлєв С.В.