Постанова

від 31.10.2006 по справі 32/98

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

32/98

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

31 жовтня 2006 р.                                                                                   № 32/98  

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючий суддяМуравйов О.В.

суддіПолянський А.Г.

Фролова Г.М.

розглянувши

касаційну скаргуТОВ “Торговий дім “Українські консерви”

на  постанову від 05.07.2006 р.  Київського апеляційного господарського суду

у справі№ 32/98 господарського суду м. Києва

за позовомТОВ “Торговий дім “Українські консерви”

доЗАТ “Управління механізації “Київзеленбуд”

проспонукання до укладення договору

За участю представників сторін:

позивач –Бабенко О.Г. дов. від 23.05.2006 р.

відповідач –Коваленко В.В. дов. б/н від 17.08.2005 р.

В С Т А Н О В И В:

        Рішенням господарського суду м. Києва від 29.03.2006 р. (суддя Хрипун О.О.) позов задоволено повністю. Встановлено за ТОВ “Торговий дім “Українські консерви” наступні безстрокові та безоплатні земельні сервітути на земельну ділянку, розташовану по вулиці по вулиці Берковецькій, 10 в Святошинському районі міста Києва, кадастровий номер 8000000000:75:489:0004: право проходу та проїзду (в'їзду та виїзду) на транспортному засобі по наявному шляху в будь-який час протягом доби; право проходу в будь-який час протягом доби; право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; право прокладати водопровід; право відводу води через земельну ділянку.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2006 р. (судді: Моторний О.А., Вербицька О.В., Кошіль В.В.) рішення господарського суду м. Києва  від 29.03.2006 р. скасовано. В позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою, ТОВ “Торговий дім “Українські консерви” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з виходом судді Фролової Г.М. з відпустки, справа № 32/98 розглядається колегією суддів у постійному складі, утвореному розпорядженням від 25.08.2005 року № 02-20/13 Заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А. Й., у складі: головуючий – Муравйов О. В., судді Полянський А. Г., Фролова Г. М.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі  вимоги процесуального  законодавства  і  всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Прийнята у справі постанова вказаним вимогам не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач відповідно до договору купівлі-продажу від 04.07.2002 р. та договору купівлі-продажу від 07.11.2003 р. придбав у Закритого акціонерного товариства “Управління механізації “Київзеленбуд” нежилі будівлі літери “К”, “І”, “З”, “Е” загальною площею 680,3 кв. метрів, розташовані по вулиці Берковецькій, 10 в місті Києві. Право власності позивача на зазначені нежилі будівлі зареєстровано комунальним підприємством “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна”, що підтверджується реєстраційним посвідченням № 002654 від 24.12.2002 р. запис в реєстровій книзі № 4з-65 та реєстраційним посвідченням б/№ від 14.11.2003 р. запис в реєстровій книзі № 4з-66.

07.11.2003 р. між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду до договорів купівлі-продажу нежилих будівель від 04.07.2002 р. та 07.11.2003 р. Згідно пункту 1.1 додаткової угоди Закрите акціонерне товариство “Управління механізації “Київзеленбуд” зобов'язалося безперешкодно здійснювати пропуск через власну територію (в'їзд та виїзд) автотранспорту товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Українські консерви” та дозволяти прохід персоналу останнього. Строк дії додаткової угоди від 07.11.2003 р. сторонами встановлено до 04.07.2051 р. До додаткової угоди було складено та підписано схему руху автотранспорту та персоналу ТОВ “Торговий дім “Українські консерви” по території ЗАТ “Управління механізації “Київзеленбуд”. Відповідно до схеми визначено територію, на якій дозволявся рух транспортних засобів та прохід персоналу відповідача.

Згідно договору оренди земельної ділянки від 13.09.2005, позивач отримав в строкове платне користування земельну ділянку розміром 0,9253 га, розташовану за адресою м. Київ, вул. Берковецька, 10 з кадастровим номером 8000000000:75:489:0005. Договір оренди земельної ділянки позивачем укладено з Київською міською радою строком на 15 років.

На зазначеній земельній ділянці розташовані нежилі будівлі, власником яких відповідно до договорів купівлі-продажу від 04.07.2002 та 07.11.2003 є Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Українські консерви”.

ЗАТ “Управління механізації “Київзеленбуд” є постійним користувачем земельної ділянки по вулиці Берковецькій, 10 в Святошинському районі міста Києва. Відповідно до витягу з бази даних Державного земельного кадастру станом на 30.11.2005 зазначеній земельній ділянці присвоєний кадастровий номер 8000000000:75:489:0004.

Земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:75:489:0004 та 8000000000:75:489:0005 є сусідніми.

          Місцевим господарським судом встановлено, що ТОВ “Торговий дім “Українські консерви” має можливість проходу, проїзду на транспортному засобі на земельну ділянку, орендовану за договором від 13.09.2005 р., тільки через земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:489:0004, яка перебуває у постійному користуванні відповідача.

В зв'язку з перешкодою відповідача в проході персоналу та проїзді транспортних засобів позивача, ним 03.02.2006 р. разом з копією позовної заяви на адресу відповідача було направлено проект договору про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку по вулиці Берковецькій, 10 в м. Києві, про що свідчить квитанція відділення зв'язку “Київ ППЗ 19” від 03.02.2006 року та опис вкладень у поштове відправлення.

Станом на момент звернення до господарського суду, ТОВ “Торговий дім “Українські консерви” не отримало від відповідача будь-яких документів, які б свідчили про прийняття пропозиції або відмову від укладення договору про встановлення земельного сервітуту.

Земельний сервітут регулюється спеціальними правилами ст.ст.98 –102 Земельного кодексу України (далі –ЗК України). Положення  Цивільного кодексу України можуть поширюватися на відносини щодо земельного сервітуту лише в тих випадках, коли вони не врегульовані нормами земельного законодавства.

У відповідності зі ст.98 ЗК України, право земельного сервітуту –це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

За змістом ч.2 ст.100 ЗК України, земельний сервітут встановлюється між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду. Якщо власники (користувачі) сусідніх ділянок не дійшли згоди щодо встановлення земельного сервітуту, то в такому випадку власник (користувач) повинен звернутися до суду з заявою про встановлення земельного сервітуту.

Відповідно до ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що відповідач є не єдиним сусідом позивача і окрім відповідача з земельною ділянкою орендованою позивачем межують ще дві земельні ділянки. Земельна ділянка орендного підприємства радгоспу “Декоративне садівництво”, в'їзд на територію якого не є закритим і територія якого має свої дороги через які легко можна потрапити до земельної ділянки позивача, на думку апеляційного господарського суду.

Проте, з таким висновком апеляційної інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Оскільки, ТОВ “Торговий дім “Українські консерви” має можливість проходу, проїзду на транспортному засобі на земельну ділянку, орендовану за договором від 13.09.2005 р. тільки через земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні відповідача, він мав право звернутися до господарського суду з позовом про встановлення земельних сервітутів саме з відповідачем, а не з іншими особами.

Твердження апеляційного господарського суду про ненадання позивачем доказів досудового звернення до відповідача з пропозицією укласти договір на встановлення сервітуту не відповідає дійсності та навпаки підтверджується  квитанцією відділення зв'язку “Київ ППЗ 19” від 03.02.2006 року та описом вкладення у цінний лист (а. с. 6), яким місцевим судом надано правомірну оцінку.

З огляду на наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України, погоджується з господарським судом першої інстанції в тому, що позивач наданими матеріалами справи підтвердив правомірність заявлених позовних вимог, а відповідач в порушення статей 33, 34 ГПК України не довів протилежного, тому позов цілком обґрунтовано був задоволений господарським судом м. Києва.

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи постанову, суд порушив і неправильно застосував норми матеріального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст.1117 ГПК України), постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.ст.85, 111-5 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні за згодою сторін оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Українські консерви” задовольнити.

          Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2006 року  по справі № 32/98 скасувати.

          Рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2006 року по справі №  32/98 залишити без змін.

Головуючий    суддя                                                                    Муравйов О.В.

Судді                                                                                              Полянський А.Г.

                                                                                                       Фролова Г.М.