Постанова

від 05.11.2008 по справі 6/81-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

6/81-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 05 листопада 2008 р.                                                                                    № 6/81-08  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. –(головуючий),

Катеринчук Л.Й. (доповідач),Разводової С.С.

розглянувши касаційну скаргузакритого акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання»

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.08.2008

у справі господарського суду№ 6/81-08Дніпропетровської області  

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Енергомаш»

до закритого акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання»

про стягнення 22798,23 грн.

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від позивачаРубітель О.Ю. (дов. Від 26.03.2008)

від відповідачаДзюба З.М. (дов. №016-3352 від 13.06.2008)

В С Т А Н О В И В  :

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10 червня 2008 року у справі № 6/81-08 (суддя Коваленко О.О.) позовні вимоги ТОВ “Енергомаш” (далі –позивача) задоволено частково, стягнуто з ЗАТ “Криворізький завод гірничого обладнання” (далі –відповідача) на користь позивача 15532,80 грн. основного боргу, 6042,26 грн. інфляційних, 923,06 грн. –3% річних, 224,98 грн. витрат по сплаті держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  В решті позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.08.2008 апеляційну скаргу відповідача задоволено частково, рішення суду першої інстанції від 10.06.2008 скасовано. Позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 15532,80 грн. основного боргу, 6042,26 грн. інфляційних, 923,06 грн. –3% річних, 224,98 грн. витрат по сплаті держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог позивача, прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 1, 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статті 625 Цивільного кодексу України, статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 02 червня 2004 року між відповідачем та позивачем укладено договір поставки № 184 (т.1 а.с.12-14), відповідно до умов якого постачальник (позивач) зобов'язався поставити та передати у власність покупця (відповідача) товар, номенклатура, якість, кількість, ціна та умови поставки якого визначені в специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар (п.1.1 договору).

Пунктом 2.2 договору встановлено, що покупець здійснює оплату товару на протязі 30-ти календарних днів з моменту поставки товару на склад покупця на підставі рахунку, виставленого постачальником. Оплата здійснюється в гривнях. Форма оплати –безготівковий розрахунок.

Додатковою угодою від 22 грудня 2005 року №1 строк договору продовжувався до 31 грудня 2006 року (т.1 а.с.15).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу за видатковою накладною від 20 квітня 2006 року №РН-0000095 товар на загальну суму 15532,80 грн. (т.1 а.с.16).

Переданий за вказаною накладною товар отриманий представником відповідача на підставі довіреності від 19 квітня 2006 року серія ЯМА № 629544 (т.1 а.с.18).

Проте, відповідач свої зобов'язання по оплати вартості отриманого товару не виконав, вартість товару у встановлений сторонами 30-денний строк з дня його отримання не сплатив, у зв'язку з чим склалася заборгованість в розмірі 15532,80 грн. Доказів погашення заборгованості відповідачем не надано.

За приписами частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.  

Відтак, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача сплатити суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції в розмірі 6042,26 грн. та 3% річних в розмірі 923,06 грн. згідно розрахунку позивача з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (т.1 а.с.67-69) підлягають задоволенню.

Що стосується вимог про стягнення пені, то в цій частині судами відмовлено в задоволенні позовних вимог з таких підстав.

Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Разом з тим суди зазначили, що інфляційні втрати та річні не є штрафними санкціями, оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. Тому суди дійшли висновку про обґрунтованість їх стягнення як поточних зобов'язань боржника на які не поширюється дія мораторію в банкрутстві.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що господарським судом Дніпропетровської області справа про банкрутство відповідача № Б29/64/06 була порушена 06 квітня 2006 року (т.1 а.с.44), цією ж ухвалою введений мораторій на задоволення вимог кредиторів, протягом якого, згідно пункту 4 статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», пеня не нараховується. Ухвалою від 11 квітня 2007 року дія мораторію була припинена у зв'язку з залишенням заяви ініціюючого кредитора без розгляду, а 12 квітня 2007 року порушено нову справу про банкрутство відповідача № Б15/57-07 з відповідним введенням мораторію (т.1 а.с.45, 46).

Відтак, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, про незаконність стягнення пені за період з 21 травня по 20 листопада 2006 року згідно розрахунку позивача (т.1 а.с.69) .

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що господарським судом першої інстанції справу було розглянуто за відсутності відповідача та не повідомивши його належним чином про час та місце судового засідання. Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 104 ГПК України, апеляційний суд дійшов висновку про те, що зазначене порушення норм процесуального права є безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, та, переглянувши справу по новому, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог боржника.

За приписами статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів статті 111-5, 111-7 ГПК України, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та не вбачає підстав для скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.08.2008 в даній справі.

А доводи відповідача про незаконність нарахування річних та інфляційних на поточні грошові зобов'язання суб'єкта господарювання колегія суддів Вищого господарського суду України вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються наведеним вище правовим аналізом положень 625 Цивільного кодексу України та статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.  Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи викладене, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних, входять до складу грошового зобов'язання, як його визначено у статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та повинні сплачуватись боржниками. З такими висновками погодився Верховний суд України у Постанові № 06/212 від 16.05.2006.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5,111-7,111-9,111-11 ГПК України Вищий господарський суд України –

П О С Т А Н О В И В :

1.          Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання»залишити без задоволення.

2.          Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.08.2008 залишити без змін.

Головуючий                                                                             Н. Ткаченко

Судді                                                                                                 Л. Катеринчук

                С. Разводова