Постанова

від 06.11.2008 по справі 32/426-6/248

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

32/426-6/248

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 06.11.2008                                                                                           № 32/426-6/248

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Отрюха  Б.В.

 суддів:             

 За участю представників:

 від позивача: Янкевич Л. Д.– представник за довіреністю.

від відповідача: Лебедюк Ю. А. – представник за довіреністю.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 16.09.2008

 у справі № 32/426-6/248  

 за позовом                               Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз"

 до                                                   Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

 про                                                  стягнення 11705454,46 грн.

ВСТАНОВИВ:

 До господарського суду міста Києва звернулося з позовом Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз» до дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про стягнення 9110276,91 грн. за договором № 06/07-189 від 31.01.2007 за надання послуг по транспортуванню природного газу у 2007 році, а саме: 8408156,01 грн. основного боргу, 453548,47 грн. пені, 167377,3 грн. інфляційних, трьох процентів річних в розмірі 81195,13 грн. і Рішенням господарського суду міста Києва суду від 19.10.2007 у справі № 32/426 у позові було відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2008 у справі № 32/426  вказане рішення було залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.03.2008 згадані рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції було скасовано, справу направлено на новий розгляд.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, а саме, позивач просив стягнути з відповідача 10946633,5 грн. основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 453548,47 грн. пені та три проценти річних в розмірі 305272,49 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 32/426-6/248 від 14.08.2008 року позов Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз» було задоволено повністю, а саме: стягнуто з ДК “Газ України” НАК «Нафтогаз України» на користь ВАТ  по газопостачанню та газифікації “Рівнегаз”  10946633,50 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції, 305272,49 грн. трьох процентів річних, 453548,47 грн. пені, а також,  25500,00 грн. витрат по оплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

          Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.07.2006 у справі № 14/231 було стягнуто з ВАТ  по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз» на користь  ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України»  19169576,32 грн. основного боргу, 347068,92 грн. інфляційних, 141471,47 – трьох процентів річних за договором № 10/1-560 від 19.03.2001р., отже, враховуючи існування  чинного судового рішення, зарахування зустрічних однорідних вимог між позивачем та відповідачем на підставі заяв останнього, неможливе, що свідчить про іншу правову природу вимог, тобто їх неоднорідність. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що доводи відповідача про відсутність заборгованості за Договором у зв'язку з припиненням  зобов'язань шляхом зарахування є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Також, задовольняючи вимоги про стягнення інфляційних, трьох процентів річних та пені за прострочення виконання боржником грошового зобов”язання, місцевий господарський суд виходив з того, що Відповідачем не було виконано належним чином свої зобов'язання відповідно до умов договору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Відповідач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2008р. у справі № 32/426-6/248 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ВАТ «Рівнегаз» відмовити повністю та судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального і процесуального права, зокрема: ст. ст601 та 602 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України), а також ст. ст. 4-2 та 43 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України), що є підставами для скасування такого судового рішення.

Зокрема, скаржник зазначав, що на момент направлення відповідачем заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог, в бухгалтерському обліку ДК «Газ України» за ВАТ «Рівнегаз» рахувалась дебіторська заборгованість за спожитий природний газ згідно договору на постачання природного газу № 10/1-560 та кредиторська заборгованість ДК «Газ України» перед ВАТ «Рівнегаз» за наданні послуги з транспортування природного газу за договором № 06/07-189. Отже, як за договором № 06/07-189 на транспортування природного газу, так і за договором № 10/1-560 на постачання природного газу були не виконанні грошові зобов'язання, а саме: оплата отриманого природного газу та оплата послуг по транспортуванню природного газу, що є однорідними вимогами, таким чином, на думку скаржника, твердження щодо відсутності однорідних вимог є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2008 року порушено апеляційне провадження у справі № 32/426-6/248 та розгляд справи призначено на 06.11.2008 року.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив.

Як видно з матеріалів справи, 31.01.2007 між ДК «Газ України» Національної НАК «Нафтогаз України» (замовником) та ВАТ «Рівнегаз» (виконавцем) було укладено договір № 06/07-189 про надання послуг з транспортування природного газу в 2007 році (далі - Договір),

Відповідно до п. 1.1 Договору замовник зобов'язувався передати в 2007 році в систему газопроводів, що знаходяться на балансі виконавця, природний газ, а виконавець зобов'язується здійснити його транспортування для підприємств комунальної теплоенергетики та котелень промислових підприємств, які виробляють теплову енергію для потреб населення, бюджетних установ та організацій (споживачів). Замовник зобов'язувався оплатити надані послуги.

Згідно з п. 4.1 Договору тариф на транспортування 1000 куб. м. газу по газотранспортній системі виконавця становить 100,31 грн. з ПДВ.

Вартість наданих виконавцем замовнику послуг по транспортуванню газу у звітному місяці визначається на підставі актів приймання-передачі послуг по транспортуванню газу та тарифів на транспортування газу, зазначених в п. 4.1 Договору (п. 5.1 Договору).

Оплата послуг виконавця по транспортуванню газу здійснюється замовником на підставі акту приймання-передачі послуг з транспортування до 30 числа, наступного за звітнім (п. 5.2 Договору).

Строк дії Договору сторони визначили з 01.01.2007 по 31.12.2007, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 10.1 Договору).

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов Договору протягом січня-червня 2007 року позивач надав відповідачу послуги з транспортування природного газу в обсязі 83813,358 тис.  м.  природного газу,  вартість яких становить  8408156,01   грн.,  що підтверджується     двосторонніми     актами     приймання-передачі     газу    та    не заперечується відповідачем.

У свою чергу, як видно з матеріалів справи та не заперечується самим відповідачем, останній вартість наданих послуг не оплатив.

Разом з тим, заперечуючи проти існування боргу у вказаному розмірі, відповідач посилається на те, що борг відсутній у зв'язку зі здійсненням сторонами зарахування зустрічних однорідних вимог.

За твердженням відповідача, заборгованість відсутня, оскільки відповідно до заяв № 31/19-4864 від 29.03.2007, № 31/19-4864 від 25.05.2007, № 31/19-6309 від 25.06.2007, № 31/19-7568 від 26.07.2007 зобов'язання за Договором були припинені шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Зокрема, у заявах відповідач зазначив, що зменшує дебіторську заборгованість на загальну суму 8408156,01 грн. за договором № 10/1-560 від 19.03.2001, укладеним між сторонами, та, відповідно, відображає в бухгалтерському обліку цю суму як зменшення кредиторської заборгованості перед відповідачем за договором № 06/07/189 від 31.01.2007.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо кількості та вартості природного газу та суми коштів, яка була фактично перехована в рахунок оплати за газ, суть спору між сторона пов'язана з правомірність зарахування зустрічних однорідних вимог за вказаними вище заявами.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).  Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Згідно статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Таким чином  зарахування здійснюється за наявності наступних умов :

1) вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань, між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого. Те саме повинно бути і з боржником;

2)          вимоги мають бути однорідними, тобто в обох зобов'язаннях повинні бути речі одного роду;

3)          необхідно, щоб за обома вимогами настав строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню.

Отже, зарахування є одностороннім правочином, для нього достатньо заяви однієї сторони.

Враховуючи викладене, зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином, вчиненим внаслідок надсилання заяви.

Оскільки правочин є юридичним фактом, з настанням якого виникають, змінюються або припиняються цивільні права і обов'язки, правові наслідки такого правочину як зарахування зустрічних однорідних вимог настають з моменту його вчинення - надсилання відповідної заяви.

У той же час, необхідною умовою дійсності зарахування є зустрічність та однорідність вимог.

Зокрема, однорідність вимог полягає у тому числі в їх однорідній правовій природі.

Разом з тим, як видно з матеріалів справи, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.07.2006 у справі № 14/231 було стягнути з відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз» на користь дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 19169576,32 грн. основного боргу, 347068,92 грн. інфляційних 141471,47 грн. трьох процентів річних за договором № 10/1-560 від 19.03.2001, отже зазначений борг за вказаним правочином вирішено стягнути в судовому порядку.

Грошова заборгованість за надані послуги, виконані роботи, поставлені товари є одним з видів вимог, який є відмінним (неоднорідним) від стягненої через суд заборгованості цього ж роду.

Виконання судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя. Право на стягнення заборгованості, підтверджене судовим рішенням і наказом господарського суду, повинне бути реалізоване в процесуальних формах, встановлених законодавством про виконавче провадження. Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог на цій стадії може відбуватися не інакше як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України «Про виконавче провадження». Отже, стягнення згаданого вище боргу полягає у застосуванні заходів, які не регулюються цивільно-правовими нормами, що свідчить про іншу правову природу вимог, тобто їх неоднорідність.

Судова колегія констатує, що враховуючи існування чинного судового рішення, зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі вказаних вище заяв неможливе, що свідчить про ненастання даного юридичного факту та, відповідно, наслідків, які з ним пов'язані.

Таким чином, борг відповідача перед позивачем становить 8408156,01 грн.

Згідно статей  901 та  903  Цивільного  кодексу  України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов”язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності,  а замовник зобов”язується  оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуги за плату, замовник зобов”язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та у порядку, що встановлені договором.

Згідно змісту ст.ст. 11, 14 та  509 ЦК України договір, зокрема, є підставою виникнення цивільних прав і обов”язків (зобов”язань), які мають виконуватися у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Крім того, згідно змісту ст.ст. 525, 526 та 530 ЦК України, зобов”язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В ст. 629 ЦК України також зазначається, що договір є обов”язковим для виконання сторонами.

Разом з тим, як було встановлено вище, Відповідачем істотно порушуються умови Договору щодо оплати наданих протягом січня - червня 2008 року послуг по транспортуванню газу.

Відповідно до п. 6.1. Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за даним Договором Сторони несуть відповідальність згідно Договору та законодавства України.

Позивач, згідно п. 6.2. Договору нарахував Відповідачу Пеню за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по Договору, яка складає 453548,47 грн., з розрахунком якої погоджується суд апеляційної інстанції.

Відповідно до п.п. 1 та 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов”язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що інфляційні збитки за прострочення виконання Відповідачем грошового зобов”язання по Договору складають 2538477,49 грн. та, крім того, три проценти річних з простроченої суми складають 305272,49грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, обов”язок доказування та подання доказів розподіляється  між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Проте, в даному випадку, Відповідач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2008р., яке було прийнято по даній справі, у зв”язку з повним з”ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду дійсним обставинам справи, а також у зв”язку з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим. Підстав, для скасування або зміни вказаного судового рішення та задоволення апеляційної скарги ДК «Газ України» НАК , суд апеляційної інстанції не знаходить.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 35, 36, 91, 92, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2008 у справі № 32/426-6/248 залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»- без задоволення.

      2. Матеріали справи  № 32/426-6/248 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді