Постанова

від 22.07.2008 по справі 13/451-пн-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 22 липня 2008 р.                                                                                   

№

13/451-ПН-07 

Вищий 

господарський суд  України у

складі колегії  суддів:

Л.І.

Рогач -головуючого Н.О. Волковицької С.В. Бакуліної

за

участю представників:

позивача

не

з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином)

відповідача

  третьої особине з'явився (про час та

місце судового засідання повідомлений належним чином) не з'явився (про час та

місце судового засідання повідомлений належним чином)

розглянувши

у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  ОСОБА_1

на  постановуЗапорізького апеляційного господарського суду від 16.04.2008

року

у

справі№

13/451-ПН-07 господарського суду Херсонської області

за

позовом

Колективного

підприємства "Райагробуд"

до 

третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет

спору

Приватного

підприємця ОСОБА_1 Приватний підприємець ОСОБА_2

прозобов'язання звільнити приміщення

котельні та стягнення 35360,58грн.

ВСТАНОВИВ:

         02.10.2007р. господарським судом

Херсонської області було порушено провадження у справі за позовом колективного

підприємства "Райагробуд" про зобов'язання Приватного підприємця

ОСОБА_1 звільнити приміщення котельні АДРЕСА_1 (Літ. Б-1, відповідно до

схеми-плану Каховського БТІ від 23.10.1997р.) та передати зазначену будівлю у

користування позивачу та про стягнення з відповідача 9018грн. заборгованості з

орендної плати, 8016грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування

річчю, 18326,58грн. пені за порушення строків внесення орендної плати (в

редакції заяви про збільшення позовних вимог, а.с.32).

           Позовні вимоги вмотивовано невиконанням

відповідачем зобов'язання по сплаті орендної плати відповідно до умов договору

оренди, а також не поверненням предмету оренди після закінчення строку, на який

було укладено договір оренди, всупереч неодноразовим вимогам позивача, статтями

22, 549-542, 620-623, 785, 795, 1166 Цивільного кодексу України, статтями 283,

291 Господарського кодексу України. 

          Відповідач відхилив позов,

посилаючись на те, що майно йому фактично не було передано, відтак відповідач

не володіє та не користується ним на час розгляду спору. Також відповідач

повідомив про припинення підприємницької діяльності, про що внесено запис до

Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців за

23.10.2007р., в зв'язку з чим провадження у справі, на його думку, підлягає

припиненню.

        Рішенням місцевого господарського суду

від 03.01.2008р. (суддя Закурін М.К.) позовні вимоги задоволено частково;

зобов'язано ОСОБА_1 (що проживає за адресою АДРЕСА_2) звільнити приміщення

котельні АДРЕСА_1, стягнуто з ОСОБА_1 (що проживає за адресою АДРЕСА_2) на

користь позивача 9018грн. основного боргу, 8016грн. неустойки, 648,69грн. пені,

379,84грн. судових витрат. У іншій частині позову відмовлено.

Судове

рішення в частині задоволення позовних вимог вмотивовано встановленими

обставинами справи щодо реального виконання договору оренди: прийому-передачі

предмету оренди відповідно акту прийому-передачі, природою правовідносин

сторін, як правовідносин за договором оренди, приписами статей 283-291

Господарського кодексу України, статей 764, 765, 785 Цивільного кодексу

України, що визначають наслідки припинення дії договору оренди в зв'язку зі

закінченням строку, на який його було укладено, та наслідки невиконання

орендарем зобов'язання повернути предмет оренди. Відмовляючи в частині

заявленої до стягнення пені, місцевий господарський суд обмежив її нарахування

відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Також

суд відхилив заяву відповідача про припинення провадження у справі, вказавши,

що позов було подано за наявності у відповідача статусу суб'єкта

підприємницької діяльності, та що спір виник з приводу здійснення відповідачем

саме підприємницької діяльності, для якої використовувалося орендоване

приміщення.

Ухвалою

Запорізького апеляційного господарського суду від 19.03.2008р. до участі у

справі в якості третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на

предмет спору було залучено приватного підприємця Касьяненко Віталія

Вікторовича.

Постановою

Запорізького апеляційного господарського суду від 16.04.2008р. (судді:

Мірошниченко М.В. -головуючий, Колодій Н.А., Хуторной В.М.) рішення місцевого

господарського суду залишено без змін з мотивів його відповідності чинному

законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Доводи апеляційної

скарги відхилено як такі, що спростовуються встановленими фактичними

обставинами справи.

Не

погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до

Вищого господарсько го суду України з касаційною скаргою, в якій просить

рішення та постанову у даній справі скасувати та прийняти нове рішення за

результатами розгляду касаційної скарги. Скаржник зазначив, що судами

попередніх інстанцій безпідставно не було прийнято до уваги наведені ним

обставини та факти, в зв'язку з чим 

порушено статті 181, 283-291 Господарського кодексу України, статті 759,

766, 785 Цивільного кодексу України, статті 22, 32, 33, 34, 38, 84

Господарського процесуального кодексу України.

Позивач

не направив відзив по суті касаційної скарги; сторони не скористалися правом на

участь представників сторін у судовому засіданні; скаржник направив телеграму

про розгляд справи за відсутності його представника.

Заслухавши

доповідь судді -доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет

правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в

рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га не підлягає

задоволенню з таких підстав.

Відповідно

до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України,

переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на

підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом

першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна

інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не

були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним,

вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних

доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

 Як вбачається з матеріалів справи, предметом

спору є наявність чи відсутність у позивача порушеного права щодо спірного

майна та, відповідно, наявність чи відсутність порушення відповідачем

цивільно-правових зобов'язань за договором оренди.

02.10.2006р.

сторонами було укладено договір оренди, за умовами якого позивач передає в

оренду відповідачу нежиле приміщення котельної площею 77,2 кв.м., яка

знаходиться АДРЕСА_1, строком до 30.06.2007р.; орендар вступає в користування

майном одночасно з підписанням сторонами договору; орендна плата в розмірі

1002грн. на місць перераховується на розрахунковий   рахунок орендодавця щомісячно не пізніше 10

числа поточного місяця, за порушення строків її сплати передбачено пеню в

розмірі 1% від суми заборгованості за кожний 

день прострочення.

Обумовлений

договором об'єкт оренди було передано відповідачу позивачем за актом

приймання-передачі від 03.10.2006р.; по закінченні строку оренди позивач листом

від 30.07.2007р. № 07/30 запропонував відповідачу звільнити орендоване

приміщення.

Позовні

вимоги ґрунтуються на тому, що відповідач не надав будь-яких доказів у

підтвердження повернення орендованого приміщення, а також сплати орендної плати

за період з жовтня 2006р. по червень 2007р. За прострочення сплати орендної

плати позивачем нарахована пеня згідно умов договору за весь період

прострочення, а за користування орендованим майном після закінчення строку дії

договору -неустойка за приписами статті 785 Цивільного кодексу України.

Відтак,

висновки місцевого суду ґрунтуються на тому, що між сторонами виникли взаємні

зобов'язання відповідно до змісту укладеного договору оренди, що підлягають

виконанню згідно умов договору та норм законодавства, які регулюють орендні

правовідносини.

Як

встановлено судом, відповідач Касьяненко Віра Григорівна припинила

підприємницьку діяльність з 23.10.2007р., після порушення провадження у даній

справі.

Переглядаючи

справу  в повному обсязі повторно за

приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний

господарський суд на підставі наявних у справі та додатково поданих сторонами

доказів встановив ті самі обставини, що й суд першої інстанції.

Апеляційним

судом прийнято в якості доказів, що підтверджують фактичне використання

відповідачем орендованого приміщення, лист позивача від 27.11.2006р. № 07/11,

відповідь Херсонської обласної санітарно-епідеміологічної станції від

18.12.2006р. № 02-3/22-1636, лист позивача від 22.12.2006р. № 17/12, відповідь

відділу у справах захисту прав споживачів від 22.01.2007р., матеріали перевірок

діяльності відповідача, тощо (стор. 6 постанови від 16.04.2008р.).

Розглянувши

в свою чергу докази, на які покликався відповідач у підтвердження обставин, що

ним не використовується спірне приміщення через наявні перешкоди у його

використанні, та іншого розміру орендної плати, ніж зазначено позивачем,

апеляційний суд їх вмотивовано відхилив, пославшись на неналежність актів від

15.11.2006р., 28.12.2006р., 28.02.2007р. як доказів у розумінні статті 34

Господарського процесуального кодексу України, укладення сторонами договору

оренди від 02.10.2006р. в редакції позивача, обставини, встановлені постановою

Запорізького апеляційного господарського суду від 31.07.2007р. у справі №

4/124-ПН-07 (за спором між тими ж сторонами 

про витребування майна), щодо чинності договору оренди від 02.10.2006р.

Правовідносини

сторін за договором оренди регулюються умовами договору, Цивільним кодексом

України, Господарським кодексом України.

Згідно

статті 188 Господарського кодексу України встановлено загальний порядок зміни

та розірвання господарських договорів відповідно до якого зміна та розірвання

договорів у односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено

законом або договором; сторона, яка вважає за необхідне змінити або розірвати

договір, надсилає пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона

договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у

двадцятиденний строк повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У

разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі

неодержання відповіді у встановлений строк з врахуванням часу поштового обігу,

заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею

291 Господарського кодексу України передбачено, що одностороння відмова від

договору оренди не допускається, а договір оренди припиняється у разі

закінчення строку, на який його було укладено, викупу (приватизації) об'єкту

оренди, ліквідації суб'єкта господарювання (орендаря), загибелі (знищення)

об'єкта оренди.

Договір

оренди може бути розірваний за згодою сторін, а на вимогу однієї з сторін може

бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України

для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього

Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до

умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Договір

оренди  може бути розірвано за

погодженням сторін, а на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути

достроково розірваний у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з

інших  підстав, передбачених законами

України.

Судами

попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами виникли орендні

правовідносини в силу укладеного договору, та що відсутні будь-які вище

викладені обставини у підтвердження припинення орендних правовідносин сторін до

закінчення терміну дії договору.

За

статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського

кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання чи одностороння зміна

його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом;

зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та

вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За

статтею 286 Господарського кодексу України орендна плата -це фіксований платіж,

який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської

діяльності, у строки та розмірі, обумовлених сторонами.

За

статтею 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач

зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була

одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в

договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець

має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за

користування річчю за час прострочення.

Істотні

обставини, що мають значення для правильного вирішення даного спору (припинення

договору оренди чи його чинність, підстави припинення, момент припинення,

ступінь виконання зобов'язань), підлягають встановленню судами на підставі

належних та допустимих доказів у розумінні статей 33 та 34 Господарського

процесуального кодексу України.

Водночас

за частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти,

встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує

господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при

вирішенні спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Однак

для застосування частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу

України необхідним є наявність у рішенні суду, на яке сторона посилається, як

на преюдиціальне, саме встановлених фактів, як прийнятих судом в обґрунтування

вимоги про захист права та законного інтересу, з якими норми матеріального

права пов'язують виникнення,  зміну,

припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.

Факти,

встановлені рішенням суду, необхідно відрізняти від їх правової оцінки судом,

мотивації судового рішення.

Зі

змісту постанови Запорізького апеляційного господарського суду від

31.07.2007р., на яку посилається скаржник, вбачається, що вимога про захист

права у даному спорі ґрунтувалась на 

встановленні фактів щодо чинності чи нечинності договору оренди від

03.10.2006р.; переддоговірний спір з мотивів визначення редакції договору

оренди судом не розглядався, ця обставина не була істотною для вирішення

відповідного спору; відтак висновок суду, на який покликається скаржник, є

мотивацією судового рішення, а не встановленим фактом у розумінні статті 35

Господарського процесуального кодексу України.

Водночас

встановлення тих обставин, чи породжує спірний договір оренди правові наслідки

для сторін, пов'язані з його виконанням, були істотними для правильного

вирішення спору у справі 4/124-ПН-07; ці факти правомірно прийняті апеляційним

господарським судом в якості преюдиціальних.

Інші

доводи касаційної скарги відповідача ґрунтуються на тому, що судами не було

встановлено істотні обставини справи на підставі належних та допустимих

доказів, внаслідок чого неправильно застосовано норми матеріального права.

Однак

доводи касаційної скарги не містять будь-яких аргументів у спростування

висновків судів попередніх інстанцій щодо встановлених ними обставин справи про

чинність договору оренди та передачу орендованого мана відповідачу без його

подальшого повернення.

Таким

чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115  Господарського процесуального кодексу

України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні

місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла

висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101

Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, всебічно,

повно та об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх

сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та

заперечень докази; належним чином проаналізували зобов'язальні правовідносини

сторін, що виникли та існували між сторонами, та з урахуванням статей 33, 34 та

35 Господарського процесуального кодексу України дійшли законних та

обґрунтованих висновків за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги.

Як

наслідок, прийняті судами постанова та рішення відповідають вимогам статей 84

та 105 Господарського процесуального кодексу України та Постанови Пленуму

Верховного суду України № 11 від 29.12.76 р. "Про судове рішення" зі

змінами та доповненнями.

Доводи

скаржника стосовно оцінки обставин справи не приймаються колегією суддів до

уваги з огляду на положення статті 1117 Господарського процесуального

кодексу України та з підстав їх суперечності обставинам справи.

Твердження

скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм

матеріального та процесуального права при прийнятті судових рішень не знайшли

свого підтвердження, з огляду на що підстав для їх скасування колегія суддів не

вбачає.

         На підставі викладеного, керуючись

статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119

Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну

скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову

Запорізького апеляційного господарського суду від 16.04.2008р. у справі №

13/451-ПН-07 господарського суду Херсонської області та рішення господарського

суду Херсонської області від 03.01.2008р. залишити без змін.

Головуючий                                                                                 

Л. Рогач

Судді:                                                                                            

Н. Волковицька

                                                                                                       С.

Бакуліна