Постанова

від 17.04.2012 по справі 25/283-10/493

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2012 № 25/283-10/493

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дзюбка П.О.

суддів: Разіної Т.І.

Сотнікова С.В.

за участю секретаря: Карпюк О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: представник - ОСОБА_2 ( за довіреністю)

від відповідача: представник - ОСОБА_1, ( за довіреністю)

розглянувши апеляційну скаргу Військової частини А-1225

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2011р.

у справі № 25/283-10/493 (суддя: Котков О.В.)

за позовом Державної організації медичного автотранспорту «Київмедавтотранс» м. Києва

до Військової частини А - 1225

про відшкодування шкоди

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.12.2011 року у справі № 25/283-10/493 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Військової частини А-1225 на користь Державної організації медичного автотранспорту м. Києва "Київмедавтотранс", грошові кошти: основного боргу -23 584,20 грн., витрат на проведення автотоварознавчого дослідження - 162,00 грн. та судові витрати в сумі -455,25 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, Військова частина А-1225 звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.12.2011 року у справі № 25/283-10/493 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2012 року відкрито апеляційне провадження у справі № 25/283-10/493 та призначено до розгляду на 17.04.2012 р.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.08.2006 року у м. Києві по вул. О. Теліги сталася дорожньо-транспортна пригода: транспортний засіб "Фенікс", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_4, зіткнувся з автомобілем "Мазда", реєстраційний номер НОМЕР_2, що знаходився під керуванням ОСОБА_5

Матеріалами справи встановлено, що гр. ОСОБА_4 мав законне право на керування автомобілем Фенікс", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується подорожнім листом легкового автомобіля № 322915. Автомобіль "Фенікс", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 належить позивачу, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу КІС № НОМЕР_3 від 26.11.2004

В результаті зазначеної ДТП автомобіль "Фенікс", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 отримав механічні ушкодження передньої частини, лівих дверей та вітрового скла, що відображено у довідці ДАІ від 18.08.2006р., протоколі огляду транспортного засобу від 23.08.2006р. та звіті № 1688 про оцінку автомобіля від 23.08.2006р.

Відповідно до звіту № 1688 про оцінку автомобіля від 23.08.2006р., розмір матеріального збитку, завданого майну позивача в результаті зазначеного ДТП склав 49 084,20 грн.,

Випискою по рахунку за 27.11.2008р. підтверджується виплата страхового відшкодування Моторно-транспортним бюро України позивачу в сумі 25 500,00 грн. Отже, розмір невідшкодованої шкоди складає - 23 584,20 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем були понесені додаткові фінансові витрати по оплаті за проведення експертних послуг в розмірі 162,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2992 від 18.09.2006р.

У відповідності до постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 03.12.2007р. особою, винною у скоєні ДТП є ОСОБА_5, який безпосередньо і керував автомобілем "Мазда", реєстраційний номер НОМЕР_2.

Автомобіль "Мазда", реєстраційний номер НОМЕР_2 належить відповідачу, що підтверджується довідкою № 1992 від 18.09.2008р виданою Міністерством оборони України.

Частиною 1 статті 11112 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

В постанові від 25.11.2010р. у справі 25/283 Вищий господарський суд України вказав, що право вимоги у позивача саме до відповідача виникло 3.12.2007 року, коли було ухвалено постанову Шевченківським районним судом м. Києва про визнання винним у ДТП водія відповідача, тому позов пред'явлено 16.07.2010р. в межах трирічного строку позовної давності, який є загальним до вимог про відшкодування шкоди. Окрім цього, Вищий господарський суд України вказав, що внаслідок відмови в позові лише з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, судами не було встановлено обставин справи щодо наявності або відсутності складу цивільного правопорушення, що входить до предмету доказування у даній справі, і є порушенням ст. 43 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

З вищезазначеного вбачається, що внаслідок ДТП, що сталася 18.08.2006р. у м. Києві по вул. О. Теліги належному на праві власності позивачу майну, зокрема, автомобілю "Фенікс", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, було завдано шкоди, шляхом його пошкодження в ДТП автомобілем "Мазда", реєстраційний номер НОМЕР_2, що знаходився під керуванням ОСОБА_5

Частино 1 ст. 7 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ.

Згідно ст. 10 Закону України "Про судову експертизу" судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

Згідно звіту про оцінку автомобіля № 1688 від 23.08.2006р., проведеного судовим експертом ОСОБА_6, розмір матеріального збитку, завданого майну позивача в результаті зазначеного ДТП склав 49 084,20 грн. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 має кваліфікацію судового експерта із спеціальності товарознавча та автотоварознавча експертизи, про що свідчить свідоцтво видане на його ім'я Міністерством юстиції України за № 416.

Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

У відповідності до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У відповідності до постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 03.12.2007р. особою, винною у скоєні ДТП є ОСОБА_5, який керував автомобілем "Мазда", реєстраційний номер НОМЕР_2.

За таких обставин, доведеним з боку позивача є наявність вини ОСОБА_5 у спричиненні ДТП, що відбулося 18.08.2006р.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У відповідності до ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

В абзаці 2 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.1992р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" встановлено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Абзацом 3 зазначеного пункту передбачено, що не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т. ін.).

Пунктом 5 вищезазначеної постанови встановлено, що при розгляді справ про відшкодування шкоди суди повинні мати на увазі, що відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб "Мазда", реєстраційний номер НОМЕР_2 належить відповідачу, що підтверджується довідкою № 1992 від 18.09.2008р виданою Міністерством оборони України, а гр. ОСОБА_5 на час ДТП перебував на посаді техніка-водія відділення оперативних та спеціальних машин групи оперативних машин автомобільної колони військової частини А 1225, що підтверджується довідкою Міністерства оборони України.

Зважаючи на встановлену в постанові від 03.12.2007р. Шевченківським районним судом м. Києва при розгляді справи № 3-42329/2007 винність ОСОБА_5 у спричиненні ДТП, що мало місце 18.08.2006р., внаслідок чого ОСОБА_5 своїми діями порушив п.п. 12.1, 12.9 "а"ПДР України та спричинив пошкодження належному на праві власності позивачу автомобіля "Фенікс", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_5 складу цивільного правопорушення. В свою чергу, зважаючи на те, що гр. ОСОБА_5 на час ДТП перебував на посаді техніка-водія відділення оперативних та спеціальних машин групи оперативних машин автомобільної колони військової частини А 1225, а також те, що транспортний засіб "Мазда", реєстраційний номер НОМЕР_2 належить саме відповідачу, обґрунтованим є звернення позивача про відшкодування шкоди саме до Військової частини А-1225, як відповідальної юридичної особи за завдану майну позивача в ДТП шкоду.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність позовних вимог в частині стягнення 23 584,20 грн. збитку та 162,00 грн. витрат на проведення автотоварознавчого дослідження.

Колегія суддів не приймає доводи апелянта про те, що строк позовної давності відносно заявленого позову сплив 10.10.2009р., оскільки позов подано в межах трирічного строку позовної давності, який є загальним до вимог про відшкодування шкоди, про що зазначено Вищим господарським судом України в постанові від 25.11.2010р. у справі 25/283.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про необґрунтованість позовних вимог про стягнення 3% річних та втрат від інфляції, оскільки з боку відповідача існує обов'язок щодо відшкодування шкоди внаслідок деліктного зобов'язання, а тому положення ст. 625 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин не застосовуються.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги правомірно були задоволенні частково, а саме стягнуто 23 584,20 грн. збитку та 162,00 грн. витрат на проведення автотоварознавчого дослідження.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яка відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Виходячи з вище сказаного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 26.12.2011 року у справі № 25/283-10/493, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Військової частини А-1225 на рішення господарського суду міста Києва від 26.12.2011 року у справі № 25/283-10/493 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 26.12.2011 року у справі № 25/283-10/493 залишити без змін.

Матеріали справи № 25/283-10/493 повернути господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Дзюбко П.О.

Судді Разіна Т.І.

Сотніков С.В.