Постанова

від 11.04.2012 по справі 5028/18/110/2011

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2012 № 5028/18/110/2011

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Новікова М.М.

Мартюк А.І.

при секретарі: Рибарук М.М.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 - дов. №1.08/1816 від 16.03.2012р.;

від відповідача: ОСОБА_3 - дов. №1 від 10.03.2011р.;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Чернігівагроавтосервіс"

на рішення Господарського суду Чернігівської області

від 22.12.2011р.

у справі №5028/18/110/2011 (суддя Сидоренко А.С.)

за позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Чернігові

до Публічного акціонерного товариства „Чернігівагроавтосервіс"

про стягнення 16 579,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Чернігові (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства „Чернігівагроавтосервіс" (далі - відповідач) в порядку регресу 16 579,20 грн. витрат на відшкодування шкоди, завданої громадянці ОСОБА_4 внаслідок нещасного випадку на виробництві, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до ст. 1191 Цивільного кодексу України до позивача, як особи, що відшкодувала шкоду, перейшло право зворотної вимоги (регресу) до винної особи. Оскільки шкода була завдана працівником відповідача під час виконання ним своїх трудових обов'язків, внаслідок керування транспортним засобом, власником якого є відповідач, посилаючись на норми ст. ст. 1172, 1187 Цивільного кодексу України, позивач звернувся з вимогами про відшкодування шкоди саме до відповідача.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивачем не надані докази на підтвердження законності здійснених страхових виплат, не вказані відповідні законодавчі норми та методики арифметичних розрахунків щомісячних страхових виплат. Окрім того, відповідач вважає, що позивач безпідставно оплатив санаторно-курортне лікування ОСОБА_4 на Південному берегу Криму, оскільки згідно з актом огляду у МСЕК ОСОБА_4 потребує санаторно-курортного лікування в місцевих санаторіях. При цьому, на думку відповідача, акт огляду у МСЕК №492 від 10.09.1996р. містить ознаки підробки (відомості внесені різними почерками, в акті наявні виправлення та дописки, а також незаповнені графи).

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22.12.2011р. у справі №5028/18/110/2011 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 16 579,20 грн. шкоди. Окрім того, присуджено до стягнення з відповідача в доход державного бюджету 1 411,50 грн. судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.12.2011р. у справі №5028/18/110/2011 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач зазначав наступне:

- позивачем не підтверджено потребу ОСОБА_4 у додаткових видах допомоги та санаторно-курортному лікуванні;

- нарахування і здійснення страхових виплат проводилось позивачем на підставі незаконних документів;

- поза увагою місцевого господарського суду залишені заперечення відповідача щодо обґрунтованості розрахунку позовних вимог;

- акт огляду у МСЕК №492 від 10.09.1996р. містить ознаки підробки.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2012р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.04.2012р.

В судовому засіданні 11.04.2012р. представник відповідача надав доповнення до апеляційної скарги, а також додаткові докази по справі. Окрім того, представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з урахуванням доповнень до неї, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.12.2011р. у справі №5028/18/110/2011 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача у судовому засіданні 11.04.2012р. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

26.09.1985р. по вул. Ворошилова в напрямку вул. Червоногвардійська в м. Чернігові відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля ГАЗ-52 (державний номер 63-45 ЧНМ), що належить АТП „Чернігівтранссільгосптехніка" (правонаступником якого є відповідач), під керуванням водія ОСОБА_5 та автомобіля УАЗ-469 (державний номер 92-20 ЧНР), належного Чернігівському облсобезу, під керуванням водія ОСОБА_6

В результаті зіткнення транспортних засобів водій та пасажири автомобіля УАЗ-469 отримали тілесні ушкодження, а саме: ОСОБА_6 (водій) - ушкодження середньої тяжкості, ОСОБА_4 (пасажир) - ушкодження середньої тяжкості, ОСОБА_7 (пасажир) - легкі тілесні ушкодження.

Обставини ДТП встановлювались під час розгляду Деснянським райнарсудом м. Чернігова кримінальної справи №1-216/1985 за обвинуваченням ОСОБА_5 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 215 ч.1 Кримінального кодексу УРСР.

Згідно з вироком Деснянського райнарсуду м. Чернігова від 24.12.1985р. у кримінальній справі №1-216/1985, який не оскаржувався і набрав законної сили, ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст. 215 Кримінального кодексу УРСР, засуджено до двох років виправних робіт за місцем роботи з утриманням в доход держави 10% заробітної плати, без позбавлення права на керування транспортними засобами (том справи - 1, аркуші справи - 10-11).

Відповідно до ч.3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Окрім того, в матеріалах справи наявні копії судових рішень у господарській справі №15/147, яка розглядалась між тими ж сторонами про стягнення в порядку регресу витрат, понесених на відшкодування шкоди, спричиненої нещасним випадком на виробництві (том справи - 1, аркуші справи - 6-7, 99-100). В процесі розгляду справи №15/147 також досліджувались обставини щодо вищевказаної ДТП та її наслідків.

В ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Оскільки ОСОБА_4 постраждала в ДТП під час виконання нею службових обов'язків, 11.10.1985р. було складено Акт про нещасний випадок на виробництві (том справи - 1, аркуші справи - 14-15).

З наявного в матеріалах справи Акту огляду МСЕК №492 від 10.09.1996р. вбачається, що ОСОБА_4 встановлена стійка втрата професійної працездатності 40% та 3-тя група інвалідності (том справи - 1, аркуші справи - 75-78).

На підставі Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", позивач виплатив ОСОБА_4 відшкодування завданої шкоди за період з жовтня 2009 року по липень 2011 року у загальній сумі 16 579,20 грн., в тому числі 9 870,00 грн. вартості путівки на санаторно-курортне лікування.

Посилаючись на норми ст. ст. 1172, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, позивач просив суд стягнути з відповідача в порядку регресу 16 579,20 грн. витрат, понесених на відшкодування завданої ОСОБА_4 шкоди, оскільки саме відповідач є особою, відповідальною за шкоду.

Місцевий господарський суд задовольнив вимоги позивача в повному обсязі, визнавши їх нормативно та документально підтвердженими.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування правова основа, економічний механізм та організаційна структура загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві (далі - страхування від нещасного випадку), визначена Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

В ст. 2 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" передбачено, що дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання (далі - підприємства), у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності. Особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

Згідно зі ст. 6 названого Закону суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (далі - працівник). Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи. Страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд соціального страхування від нещасних випадків). Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

Згідно зі ст. 21 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні: щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого; організувати цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого у власних спеціалізованих лікувально - профілактичних закладах або на договірній основі в інших лікувально - профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я застрахованого; забезпечити потерпілому разом із відповідними службами охорони здоров'я за призначенням лікарів повний обсяг постійно доступної, раціонально організованої медичної допомоги, яка повинна включати, зокрема, утримання в лікарні, реабілітаційному закладі, санаторії або в іншому лікувально-профілактичному закладі. Усі види соціальних послуг та виплат, передбачені цією статтею, надаються застрахованому та особам, які перебувають на його утриманні, незалежно від того, перебуває на обліку підприємство, на якому стався страховий випадок, як платник страхових внесків чи ні.

Згідно з актом прийняття-передачі особових справ потерпілих на виробництві №53 від 26.06.2001р. (том справи - 1, аркуш справи - 89) особова справа потерпілої ОСОБА_4 була передана Чернігівським обласним центром медико-соціальної експертизи до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Чернігові.

В ч.2 ст. 7 Закону України „Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (в редакції, яка була чинною на момент передачі особової справи) передбачено, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.

Відповідно до ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Зазначені грошові суми складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому; 4) страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника; 5) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 6) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Згідно з довідкою Чернігівського обласного центру медико-соціальної експертизи №47 від 26.06.2001р. про розмір втраченого заробітку, витрат на медичну та соціальну допомогу та інших страхових виплат на дату передачі особової справи потерпілого (том справи - 1, аркуш справи - 88), сума відшкодування втраченого ОСОБА_4 заробітку становить 87,88 грн.

Відповідно до ст. 29 Закону України перерахування сум щомісячних страхових виплат і витрат на медичну та соціальну допомогу провадиться у разі: 1) зміни ступеня втрати професійної працездатності; 2) зміни складу сім'ї померлого; 3) підвищення розміру мінімальної заробітної плати у порядку, визначеному законодавством. Перерахування сум щомісячних страхових виплат провадиться також у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати у галузях національної економіки за даними центрального органу виконавчої влади з питань статистики. Таке перерахування провадиться з 1 березня наступного року. При цьому визначена раніше сума щомісячної страхової виплати зменшенню не підлягає.

В п.п.3.8.2 п.3.8 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України №24 від 27.04.2007р., передбачено, що перерахування розміру щомісячної страхової виплати проводиться виходячи з відкоригованої заробітної плати на коефіцієнт підвищення страхових виплат, затверджений правлінням Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Постановою №272 від 26.06.2001р. позивач продовжив ОСОБА_4 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, в розмірі 87,88 грн., з проведенням платежів з 01.06.2001р. і довічно (том справи - 1, аркуш справи - 91). В подальшому, з урахуванням зміни середньої заробітної плати та коефіцієнтів підвищення страхових виплат, позивачем змінювався розмір щомісячної страхової виплати ОСОБА_4, про що він виносив відповідні постанови, а саме: №137-п від 29.03.2002р., №302-п від 24.03.2003р., №341-п від 25.03.2004р., №1559-п від 30.03.2005р., №1292-п від 31.03.2006р., №521-п від 24.03.2007р., №2523/272/272/1 від 07.04.2008р., №2523/272/272/4 від 31.03.2009р., №2523/272/272/6 від 09.04.2010р., №2523/272/272/8 від 17.05.2011р. (том справи - 1, аркуші справи - 92-98).

Відповідно до положень ч.4 ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" Фонд соціального страхування від нещасних випадків фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, в тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК.

На підставі довідки Чернігівської міської лікарні №2 Чернігівської міської ради №61 від 25.06.2011р. позивач постановою №523/272/272/10 від 29.06.2011р. призначив ОСОБА_4 санаторно-курортне лікування в ДП „Санаторій „Гурзуфський" (смт. Гурзуф, АР Крим) у період з 26.07.2011р. по 16.08.2011р., вартість якого склала 9 870,00 грн., що підтверджується актом прийому-передачі санаторно-курортної путівки від 29.06.2011р. (том справи - 1, аркуші справи - 21, 101).

Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

В ч.1 ст. 1172 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

В процесі судового розгляду було встановлено, що з вини водія, який керував автотранспортним засобом, належним АТП „Чернігівтранссільгосптехніка" (правонаступником якого є відповідач), сталася ДТП, внаслідок якої ОСОБА_4 було заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження. Вина працівника відповідача ОСОБА_5 встановлена вироком Деснянського райнарсуду м. Чернігова у справі №1-216/1985 від 24.12.1985р., тому відповідно до ст. ст. 1172, 1187 Цивільного кодексу України саме відповідач, як власник джерела підвищеної небезпеки, яким було завдано шкоду, та особа, чий працівник завдав шкоди під час виконання своїх трудових обов'язків, є відповідальним за цю шкоду.

У зв'язку з вищезгаданим нещасним випадком позивач у відповідності до вимог Закону України „Про загальнообов'язкове держане соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" здійснював потерпілій особі ОСОБА_4 щомісячні страхові виплати (грошова сума в разі часткової втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого потерпілою заробітку) за період з 01.10.2009р. по 31.07.2011р. у загальному розмірі 6 709,20 грн., а також оплатив вартість санаторно-курортного лікування у сумі 9 780,00 грн., що у підсумку становить 16 579,20 грн. та підтверджується наявними у матеріалах справи списками на щомісячні страхові виплати за вказаний період та платіжними дорученнями (том справи - 1, аркуші справи - 22-43).

Зважаючи на те, що позивачем за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України проведено страхові виплати, що знаходяться в безпосередньому причинному зв'язку з діями особи (працівником відповідача), правовідносини з яким не охоплюються сферою загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, то витрачені позивачем кошти по суті є відшкодуванням шкоди, завданої постраждалій іншою особою.

Згідно з положеннями ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Оскільки, як уже зазначалось вище, в даному випадку саме відповідач є особою, відповідальною за завдану ОСОБА_4 шкоду, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що витрати, понесені позивачем на відшкодування шкоди ОСОБА_4, підлягають стягненню з відповідача.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що нарахування позивачем страхових виплат здійснювалось на підставі незаконних документів не може бути прийнято судом до уваги, оскільки відповідачем не надано жодних доказів, які б це підтверджували.

Доводи відповідача про те, що акт огляду у МСЕК №492 від 10.09.1996р. містить ознаки підробки є безпідставними, оскільки належних та допустимих доказів звернення з цього приводу до правоохоронних органів із відповідними заявами ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано, тоді як згідно зі ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування

Відносно доводів відповідача про необґрунтованість розрахунку позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи наявні розрахунки перерахованих позивачем страхових виплат окремо по кожному року, починаючи з 2002 року, з відповідним нормативним обґрунтуванням щорічного перерахунку страхових виплат (том справи - 1, аркуші справи - 115 - 124). До того ж, у справі наявні копії постанов позивача, згідно з якими відбувалось коригування розміру страхових виплат.

Відносно посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 потребувала додаткових видів допомоги, зокрема, санаторно-курортного лікування, необхідно зазначити наступне.

Згідно з актом огляду МСЕК №492 від 10.09.1996р. ОСОБА_4 потребує санаторно-курортного лікування в місцевих санаторіях. Однак, як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України №212 від 22.11.1995р., на медико-соціальні експертні комісії (МСЕК), зокрема, покладено обов'язки щодо встановлення потреби у додаткових видах відшкодування (догляд, харчування, протезування, санаторно-курортне лікування, медикаментозне лікування тощо). Потреба у санаторно-курортному лікуванні визначається МСЕК за прямими наслідками каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я потерпілого.

Тобто, МСЕК визначає лише потребу потерпілого у санаторно-курортному лікуванні та профіль санаторно-курортного закладу, однак не має права визначати регіон санаторно-курортного закладу, в якому має лікуватися потерпілий. Натомість відповідно до Положення про забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання путівками для санаторно-курортного лікування, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України №49 від 31.10.2007р., санаторно-курортне лікування потерпілих здійснюється на території України в профільних санаторно-курортних закладах, де є відповідна лікувально-діагностична база, з урахуванням наявності природних лікувальних ресурсів, спеціального обладнання та приладів для лікування відповідних категорій хворих. Облік потерпілих, які потребують забезпечення путівками відповідно до Закону та Положення, здійснюється робочими органами виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням особової справи на підставі висновку МСЕК та заяви потерпілого.

Таким чином, при визначенні регіону санаторно-курортного закладу до уваги приймається не лише висновок МСЕК про потребу у санаторно-курортному лікуванні, а й категорія окремого хворого, профіль лікувального закладу та наявність путівок.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин.

За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим правові підстави для задоволення апеляційної скарги та зміни чи скасування рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.12.2011р. у справі №5028/18/110/2011 відсутні.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за їх подання відшкодуванню не підлягають і покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Чернігівагроавтосервіс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.12.2011р. у справі №5028/18/110/2011 - без змін.

2. Матеріали справи №5028/18/110/2011 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Зубець Л.П.

Судді Новіков М.М.

Мартюк А.І.