Постанова

від 11.06.2012 по справі 5028/18/110/2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2012 р. справа № 5028/18/110/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В., суддівКролевець О.А., Саранюка В.І., за участю представників: від позивача:ОСОБА_4 -за дов. від 16.03.2012р. № 1.08/1817 від відповідача:ОСОБА_5 -за дов. від 10.03.2011р. № 1 розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Чернігівагроавтосервіс" на рішеннягосподарського суду Чернігівської області від 22.12.2011р. та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.04.2012р. у справі№ 5028/18/110/2011 господарського суду Чернігівської області за позовомВідділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Чернігові доПублічного акціонерного товариства "Чернігівагроавтосервіс" простягнення 16 579,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Чернігові (далі -позивач, Відділення) звернулося до господарського суду Чернігівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Чернігівагроавтосервіс" (далі -відповідач, ПАТ "Чернігівагроавтосервіс") про стягнення 16579,20 грн. шкоди, спричиненої виплатою Відділенням потерпілій особі внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 26.09.1985 р. на вул. Ворошилова в напрямку вул. Червоногвардійська в м. Чернігові.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 22.12.2011р. (суддя Сидоренко А.С.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2012р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді Новіков М.М., Мартюк А.І.), позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги Відділення суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач здійснив страхові виплати потерпілій від нещасного випадку на виробництві, який стався з вини працівника відповідача, і здійснені страхові виплати є відшкодуванням шкоди, яка відповідно до статті 1172 Цивільного кодексу України та частини першої статті 1191 Цивільного України в порядку регресу повинна бути відшкодована відповідачем, як особою, відповідальною за завдану шкоду.

Не погодившись з рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, порушення норм процесуального права, а також неправильне застосування норм матеріального права, зокрема статей 21, 25 та 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції, 26.09.1985р. внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю належного відповідачеві автомобіля ГАЗ-52 державний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_6, який виконував службові обов'язки, перебуваючи в трудових відносинах з АТП Чернігівтранссільгосптехніка" (правонаступником якого є відповідач у справі - ПАТ "Чернігівагроавтосервіс"), ОСОБА_7 було завдано тілесні ушкодження середньої тяжкості

Зазначена дорожньо-транспортна пригода відбулася з вини водія автомобіля ГАЗ-52 державний номер НОМЕР_1 ОСОБА_6, що встановлено вироком Деснянського райнарсуду м. Чернігова від 24.12.1985р. у кримінальній справі №1-216/1985.

Актом форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві від 11.10.1985 р. встановлено, що нещасний випадок трапився з гр. ОСОБА_7 під час виконання нею службових обов'язків.

Згідно висновку МСЕК № 465235 від 10.09.1996р. гр. ОСОБА_7 встановлена стійка втрата професійної працездатності 40% та 3 група інвалідності.

Відділенням через цей нещасний випадок у відповідності до положень Закону України від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон N 1105-XIV) здійснено страхові виплати в сумі 16579,20 грн. (6709,20 грн. -щомісячні страхові виплати за період з жовтня 2009 р. по липень 2011 р., 9 870,00 грн. - вартість путівки на санаторно-курортне лікування).

Задовольняючи позовні вимоги Відділення, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що страхові виплати, здійснені Відділенням потерпілому на виробництві, є шкодою, право на повернення якої з пред'явленням зворотної вимоги (регресу) до відповідача - до особи, відповідальної за завдану шкоду, має позивач відповідно до частини першої статті 1191 Цивільного кодексу України.

Проте, касаційна інстанція не може погодитись з такими висновками, з огляду на наступне:

Згідно частини першої статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зазначена норма міститься в главі 82 Цивільного кодексу України й регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, заподіяну іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

Разом з тим, правовідносини, пов'язані зі страхуванням різних видів, регулюються нормами глави 67 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 980 Цивільного кодексу України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За таких обставин, за загальними правилами страхування страховик має право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, лише в разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування. В разі проведення страхових виплат за договором особистого страхування (життя, здоров'я, працездатності, пенсійного забезпечення) таке право вимоги страховика до особи, відповідальної за заподіяння шкоди, не передбачено.

Приписами статті 999 Цивільного кодексу України передбачено, що законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві визначено положеннями Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року (далі - Основи) та Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" N 1105-XIV.

Преамбулою Закону N 1105-XIV передбачено, що страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Статтею 5 цього Закону визначено основні принципи страхування від нещасного випадку, якими, зокрема, є обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю; державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав; обов'язковість фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг в обсягах, передбачених цим Законом; формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування; цільове використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; відповідальності роботодавців та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим законом.

Згідно частин 4, 5 статті 6 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"суб'єктом страхування є страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

Таким чином, страхування від нещасного випадку є обов'язковим особистим страхуванням.

Відповідно до статей 6, 20 Основ страховиками є цільові страхові фонди, які беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків, основними джерелами коштів яких є внески роботодавців і застрахованих осіб.

Отже, ні Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ні Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", ні норми глави 67 Цивільного кодексу України не передбачають право страховика, який сплатив страхове відшкодування потерпілій особі, застрахованій за договором загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із Законом, на звернення з вимогою до винної особи про відшкодування сплачених застрахованому страхових сум.

Проте, суди першої та апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернули, невірно визначились з характером спірних правовідносин і правовою нормою, що підлягає застосуванню. При цьому, встановивши, що ДТП, в результаті якої ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження, сталася з вини ОСОБА_6, який виконував службові обов'язки, перебуваючи в трудових відносинах з АТП Чернігівтранссільгосптехніка", і що ця пригода визнана такою, що пов'язана з виробництвом, а Відділення здійснило ОСОБА_7 страхові виплати у зв'язку з втратою нею працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві, що відповідно до Закону N 1105-XIV є обов'язком позивача, суди дійшли помилкового висновку стосовного того, що проведення останнім таких виплат застрахованій особі є заподіянням Відділенню шкоди й відповідно наявності в позивача права зворотної вимоги до винної особи з підстави, передбаченої ч. 1 статті 1191 Цивільного кодексу України.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року N 6-21цс11, яка у відповідності до статті 111 28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень та для всіх судів України, що зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Оскільки обставини справи з'ясовані в повному обсязі, однак висновки судів попередніх інстанцій про наявність у позивача, який провів виплати застрахованій особі, права на зворотну вимогу до винної особи згідно частини першої статті 1191 Цивільного кодексу України не відповідають вимогам закону, колегія суддів вважає за можливе, за наявними в справі доказами, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, скасувавши рішення господарського суду Чернігівської області від 22.12.2011р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2012р. у справі № 5028/18/110/2011.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуально кодексу України відповідачеві підлягають відшкодуванню за рахунок позивача витрати, понесені у зв'язку з оплатою судовим збором апеляційної та касаційної скарг.

Керуючись статтями 49, 111 5 , 111 7 , 111 9 , п. 2 ст. 111 10 , ч. 1 ст. 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Чернігівагроавтосервіс" задовольнити.

Рішення господарського суду Чернігівської області від 22.12.2011р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2012р. у справі № 5028/18/110/2011 скасувати.

Прийняти нове рішення.

В задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Чернігові (14000, м. Чернігів, вул. Шевченка, 5, код 25975429) на користь Публічного акціонерного товариства "Чернігівагроавтосервіс" (14032, м. Чернігів, вул. Бєлова, 7, код 00450950) 1609,50 грн. в рахунок відшкодування судових витрат, понесених відповідачем у зв'язку з оплатою апеляційної та касаційної скарг судовим збором.

Господарському суду Чернігівської області доручити видати відповідні накази.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.А. Кролевець

В.І. Саранюк