Постанова

від 13.04.2012 по справі 18/3768/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2012 р. Справа № 18/3768/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В. , суддя Афанасьєв В.В. , суддя Гетьман Р.А.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність б/н від 30.06.12),

відповідача - ОСОБА_2 (довіреність №43 від 15.02.12),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №919 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 14.02.12 у справі № 18/3768/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікса ЛТД", м.Кременчук Полтавської області,

до Холдингової Компанії "АвтоКрАЗ" у формі Відкритого акціонерного товариства, м.Кременчук Полтавської області,

про стягнення 84684грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 14.02.12 (суддя Киричук О.А.) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 76000,00 грн. основного боргу, 6000,00 грн. штрафу, 768,00 грн. 3% річних, 246,00 грн. інфляційних нарахувань та 1660,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач із рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись зокрема на невідповідність оскаржуваного рішення нормам матеріального і процесуального права, просить дане рішення скасувати і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

02.04.12 до суду надійшло клопотання відповідача, в якому ХК "АвтоКрАЗ" просить зменшити розмір штрафу до 20% від стягнутої судом першої інстанції суми (6000,00 грн.).

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому ТОВ "Нікса ЛТД", посилаючись на безпідставність доводів апелянта, просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши представників сторін у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи на предмет правильності їх юридичної оцінки місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів встановила наступне.

15.03.11 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікса ЛТД" (Перевізник) і Холдинговою компанією "АвтоКрАЗ" (Клієнт) укладено договір №10 перевезення вантажів автомобільним транспортом (а.с.9).

Відповідно до пункту 2.1 Договору Клієнт доручає, а Перевізник бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок Клієнта організувати виконання визначених Договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів у міжміському та міжнародному сполученні автомобільним транспортом відповідно до узгоджених сторонами Заявок.

07.04.11 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору №10 від 15.03.11 (а.с.12), якою узгодили маршрут пересування і вартість перевезення.

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди загальна вартість перевезення вантажу за маршрутом Кременчук - Астрахань (Росія) - Кременчук складає 95 000,00 грн.

Як встановлено місцевим господарським судом, у відповідності до умов Договору та Додаткової угоди ТОВ "Нікса ЛТД" на замовлення ХК "АвтоКрАЗ" виконало міжнародні транспортні послуги. На підтвердження цього позивачем надано копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 18.04.11: № ОУ-000141, № ОУ- 000142, № ОУ- 000143, № ОУ - 000144, № ОУ -000145 (а.с.20 -24); міжнародних товарно-транспортних накладних: серії А № 0130006, серії А №0130007, серії А № 0130008, серії А №0130009, серії А № 0130010 (а.с.25 -29). Зазначені документи підписані відповідальними працівниками сторін та засвідчені печатками -даний факт не заперечується апелянтом.

До матеріалів справи також долучено копії рахунків-фактур №СФ-000141 від 18.04.11 на суму 19000,00 грн., №СФ-000142 від 18.04.11 на суму 19000,00 грн., №СФ-000143 від 18.04.11 на суму 19000,00 грн., №СФ-000144 від 18.04.11 на суму 19000,00 грн., №СФ-000145 від 18.04.11 на суму 19000,00 грн., всього на загальну суму 95 000,00 грн. (а.с.13 -19).

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представниками сторін в апеляційному провадженні, один із вищевказаних рахунків на суму 19000,00 грн. був оплачений відповідачем, таким чином, кошти за іншими чотирма рахунками на загальну суму 76 000,00 грн. залишилися несплаченими.

Листом від 30.09.11 №272 (а.с.30) позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити зазначену суму. Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем, ХК "АвтоКрАЗ" отримано вищевказаний лист 03.10.11.

До матеріалів справи також долучено відповідь ХК "АвтоКрАЗ" на вищевказану вимогу. А саме, в листі від 19.10.11 №152-35 (а.с.33), підписаному заступником генерального директора, комерційним директором ХК "АвтоКрАЗ" ОСОБА_3, зазначено, що ХК "АвтоКрАЗ" визнає заборгованість у розмірі 76 000 грн. та просить розстрочити її виплату на 4 місяці з жовтня 2011 р. до січня 2012 р., по 19000,00 грн. щомісяця.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що вищевказаний лист безпідставно прийнято судом першої інстанції як належний доказ факту визнання відповідачем суми боргу -оскільки, за твердженням апелянта, генеральний директор ХК "АвтоКрАЗ", який відповідно до статуту є одноособовим виконавчим органом Компанії, наказами про розподіл обов'язків або будь-якими іншими наказами не передавав ОСОБА_3 права визнавати суму боргу.

Проте, як зазначено представником відповідача в судовому засіданні, відповідні накази про розподіл обов'язків на підприємстві взагалі не видавалися, а функціональні обов'язки заступників генерального директора визначено довіреностями (що узгоджується з п. 8.5.10 Статуту ХК "АвтоКрАЗ", а.с.80). Як вбачається з довіреності від 28.12.10 №197, копію якої надано відповідачем суду першої інстанції (а.с.76), заступнику генерального директора -комерційному директору ОСОБА_3 надано право підпису договорів (контрактів) на суму не більше одного мільйона гривень (у тому числі -взаєморозрахункових договорів).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що укладений між сторонами договір №10 від 15.03.11 та додаткову угоду до нього від 07.04.11 (дійсність яких відповідачем не заперечується) підписано від імені ХК "АвтоКрАЗ" саме ОСОБА_3 Отже, на думку колегії суддів, лист, який стосується виконання вищевказаного договору, а саме - щодо визнання та розстрочення суми боргу 76 000 грн. -підписано ОСОБА_3 у межах загального обсягу повноважень, наданих йому вищевказаною довіреністю від 28.12.10 №197.

В судовому засіданні представником відповідача на запитання колегії суддів -чи проводилася внутрішня службова перевірка або чи звертався генеральний директор ХК "АвтоКрАЗ" до правоохоронних органів за фактом перевищення повноважень заступником генерального директора ОСОБА_3 -надано відповідь, що вищевказаних заходів керівником ХК "АвтоКрАЗ" не здійснювалося, а ОСОБА_3 на сьогоднішній день продовжує працювати на посаді заступника генерального директора -комерційного директора ХК "АвтоКрАЗ".

Вказані обставини, на думку колегії суддів, свідчать про те, що визнання суми боргу перед позивачем у розмірі 76 000 грн. відповідало волевиявленню відповідача, тому викладені в апеляційній скарзі посилання на те, що в довіреності від 28.12.10 №197 не було чітко прописано повноваження ОСОБА_3 щодо визнання боргу перед контрагентами -суд апеляційної інстанції не вважає належними підставами для спростування обґрунтованого висновку місцевого господарського суду про доведеність факту визнання відповідачем заборгованості перед позивачем у сумі 76 000 грн.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що відповідно до п.4.2 договору №10 від 15.03.11, рахунки перевізника підлягають оплаті протягом 10 банківських днів з моменту доставки вантажу в пункт призначення, отже, на думку відповідача, для висновку щодо настання у ХК "АвтоКрАЗ обов'язку щодо оплати товару, має бути встановлено не лише факт доставки вантажу (якого відповідач не заперечує), але і факт наявності у ХК "АвтоКрАЗ" відповідних рахунків.

Як вбачається з пояснень представника позивача, п'ять рахунків-фактур від 18.04.11 надавалися позивачем відповідачеві нарочним, без відмітки про отримання, при цьому кошти були сплачені лише за одним із них - №СФ-000141 від 18.04.11, хоча відповідач, не заперечуючи факту сплати коштів позивачеві у розмірі 19000,00 грн., водночас зазначає у наданих суду першої інстанції поясненнях (а.с.47), що вищевказаного рахунку №СФ-000141 від 18.04.11 ХК "АвтоКрАЗ" не отримував. На запитання суду апеляційної інстанції -на якій підставі здійснювався платіж, якщо у ХК "АвтоКрАЗ" був дійсно відсутній відповідний рахунок -представником відповідача не надано відповіді.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що кожний з актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписаний обома сторонами та засвідчений їхніми печатками 18.04.11, містить посилання на відповідний рахунок-фактуру від 18.04.11. Таким чином, відповідачеві було відомо про складення позивачем даних рахунків-фактур, отже, ХК "АвтоКрАЗ" мав можливість оплатити вказані рахунки у встановлений договором строк.

Крім того, отримавши 03.10.11 претензію від позивача (лист від 30.09.11 №272), в якій йдеться про необхідність оплати рахунків №142, №143, №144, №145 від 18.04.11, та погодившись із даною вимогою (що, як уже зазначалося, підтверджується листом відповідача від 19.10.11 №152-35) відповідач -у разі відсутності в нього відповідних рахунків -мав витребувати їх в порядку ч.3 ст.7 ГПК України.

Однак, як встановлено місцевим господарським судом та підтверджено в ході апеляційного провадження, відповідачем, всупереч приписам ст. 193 ГК України, ст. 525, 526, 530, 629 ЦК України, підпункту 3.2.5, пункту 4.2. договору №10 від 15.03.11 (на які обґрунтовано посилається місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні) не було виконано своїх договірних зобов'язань ні у встановлений договором строк, ні у строки, зазначені в листі ХК "АвтоКрАЗ" від 19.10.11 №152-35.

Крім того, у клопотанні, що надійшло до апеляційного господарського суду 02.04.12 (а.с.114), відповідачем фактично визнано існування заборгованості перед позивачем і зазначено, що ХК "АвтоКрАЗ" намагалася виконати своє зобов'язання належним чином, сплативши 19000,00 грн. із загальної вартості наданих послуг 95000,00 грн.

За таких обставин колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом обґрунтовано не прийнято в якості належних аргументів посилання відповідача на неотримання від позивача рахунків-фактур, і, відповідно, на ненастання строку оплати -оскільки вказані твердження не відповідають обставинам справи та спростовуються наявними у справі доказами.

В апеляційній скарзі заявник також зазначає, що наявні у справі документи про надані послуги (рахунки-фактури, акти здачі-приймання робіт, міжнародні товарно-транспортні накладні) не містять жодних посилань на договір №10 від 15.03.11.

Разом з тим, відповідачем в ході апеляційного провадження не зазначено, яким нормативно-правовим актом вимагається вказувати у вищевказаних документах номер та дату договору як підставу для здійснення відповідної господарської операції - тим більше, що маршрут, вартість та кількість перевезень, зазначені в рахунках-фактурах, актах здачі-приймання робіт, міжнародних товарно-транспортних накладних, повністю співпадають з тими, що зазначені в додатковій угоді №1 від 07.04.11 до договору №10 від 15.03.11. При цьому відповідачем не надано будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, на виконання якого здійснювалися перевезення.

Крім того, як вбачається з тексту апеляційної скарги, заявник в обґрунтування своїх заперечень проти задоволення позову неодноразово посилається на умови договору №10 від 15.03.11 -що також свідчить про суперечливість доводів відповідача.

За таких обставин колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на незазначення у документах, що підтверджують надання послуг, номеру та дати договору №10 від 15.03.11. Вказаний висновок відповідає правовій позиції Вищого господарського суду України, викладеній у постанові Вищого господарського суду України від 21.01.10 у справі №39/71.

Отже, на думку суду апеляційної інстанції, місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу в розмірі 76000,00 грн., а також в частині нарахувань на дану суму 768,00 грн. 3% річних, 246,00 грн. інфляційних - у відповідності до ст.625 ЦК України та на підставі наданого позивачем обґрунтованого розрахунку за період з 11.10.11 по 01.02.12.

Щодо стягнення 6000,00 грн. штрафу колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції визначено правову природу вказаної суми як штрафу на підставі п.6.3.3. договору №10 від 15.03.11, яким передбачено, що в разі затримки транспортного засобу більше зазначених у даному пункті норм, Клієнт сплачує Перевізнику штраф в розмірі 1000,00 грн. за кожну наступну календарну після запізнення добу.

Позивач у позовній заяві, обґрунтовуючи вимогу про стягнення відповідача 6000,00 грн. посилався саме на вищевказаний пункт договору (хоча і назвав дану суму не штрафом, а заборгованістю), тому твердження апелянта про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, колегія суддів вважає такими, що не відповідають обставинам справи.

Даний висновок додатково підтверджується письмовими поясненнями позивача, наданими в судовому засіданні 10.04.12, щодо правової природи стягуваної суми 6000,00 грн., в яких ТОВ "Нікса ЛТД" зазначає, що суму штрафу в розмірі 6000,00 грн. було помилково заявлено до стягнення як заборгованість за простій автомобілів і що, на думку позивача, суд першої інстанції не вийшов за межі позовних вимог.

Крім того, колегія суддів враховує невизначеність правової позиції самого відповідача, який у клопотанні від 02.04.12 (а.с.114) на першому аркуші іменує вищевказану суму 6000,00 грн. пенею, а далі у тексті -штрафом.

Стосовно обґрунтованості стягнення даної суми суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п.3.2.4. договору №10 від 15.03.11 обов'язок забезпечити завантаження, розвантаження, митне оформлення вантажу в межах нормативного часу, узгодженого сторонами в цьому договорі -покладено саме на клієнта (відповідача).

Пунктом 6.3.3. договору №10 від 15.03.11 передбачено, що нормативний сумарний час на вантажні роботи та митне оформлення вантажу - 48 годин, митне очищення та розвантажувальні роботи - 48 годин, норма часу на проходження митного переходу - 24 години (не включаючи вихідні та святкові дні).

У пункті 6.3.4. даного договору в переліку документів, що можуть підтвердити настання та тривалість часу простою транспортного засобу, зазначені товарно-транспортні накладні.

Враховуючи, що факт затримки транспортних засобів більше наведених у п.6.3.3. договору норм підтверджується відповідними штампами на міжнародних товарно-транспортних накладних: серії А № 0130006, серії А №0130007, серії А № 0130008, серії А №0130009, серії А № 0130010 -колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про застосування до відповідача штрафних санкцій відповідно до ст.230 ГК України, ст.614 ЦК України та п.6.3.3 договору №10 від 15.03.11, враховуючи, що відповідачем не доведено відсутність вини ХК "АвтоКрАЗ" щодо затримки транспортних засобів.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що надані відповідачем суду першої інстанції копії аркушів книги обліку ввозу (вивозу) ТМЦ на територію ХК "АвтоКрАЗ" (а.с. 83 -87) не можуть бути належним доказом відсутності затримки транспортних засобів позивача, оскільки дана книга ведеться самим відповідачем, тоді як штампи на вищевказаних міжнародних товарно-транспортних накладних проставлені Полтавською митницею.

Відсутність на даних накладних спеціальних відміток щодо простою транспортних засобів, а також помилкове застосування судом першої інстанції терміну «митний перехід»-на що посилається апелянт - колегія суддів також не вважає підставою для скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення штрафу, оскільки, як уже зазначалося, штампами на цих накладних підтверджено дати завершення митного оформлення вантажу, які не відповідають встановленим договором №10 від 15.03.11 граничним термінам вчинення вказаних дій.

В апеляційній скарзі заявник також посилається на те, що в актах здачі-приймання робіт зазначено про виконання перевізником транспортних послуг в повному обсязі і без претензій, що, на думку відповідача, означає відсутність претензій як у замовника (відповідача) до перевізника (позивача), так і у перевізника (позивача) до замовника (відповідача).

Колегія суддів зазначає, що вищевказаний висновок відповідача зроблено при довільному тлумаченні змісту вищевказаних актів, зі змісту яких вбачається лише, що виконані перевізником роботи прийнято замовником без претензій (а не навпаки). Таким чином, посилання відповідача на те, що вищевказаними актами підтверджується відсутність вини відповідача у простої транспортних засобів, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги також і в частині стягнення штрафу 6000,00 грн.

У клопотанні, що надійшло до апеляційного господарського суду 02.04.12 (а.с.114) відповідач просить про зменшення штрафу до 20% від заявленої до стягнення суми з наступних підстав: позивачем не було заявлено вимог про відшкодування збитків; порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських правовідносин; зобов'язання відповідачем частково виконано; світова фінансова криза негативно позначилася на майновому стані ХК "АвтоКрАЗ".

Відповідно до п.3 ст.83 ГПК України, господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу,пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Тобто зменшення неустойки при прийнятті рішення є правом господарського суду.

Частиною 3 ст.101 ГПК України встановлено, що в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не звертався із клопотанням про зменшення суми штрафу.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що заявником не доведено наявності виняткових обставин, які могли б бути підставою для зменшення стягнутої суми. Загальні посилання на світову фінансову кризу, на думку суду апеляційної інстанції, такими обставинами не є. Крім того, як уже зазначалося, розмір заявленої до стягнення суми штрафу було визначено позивачем на підставі укладеного між сторонами договору -тому посилання відповідача на те, що порушенням зобов'язання не було завдано збитків позивачу або іншим учасникам правовідносин, колегія суддів також вважає необґрунтованими.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні клопотання відповідача про зменшення суми штрафу має бути відмовлено.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що, як вбачається зі змісту вищевказаного клопотання, відповідач фактично визнає суму заборгованості та обґрунтованість нарахування штрафу, і просить лише зменшити його розмір -що повністю суперечить позиції ХК "АвтоКрАЗ", викладеній в апеляційній скарзі, причому і апеляційну скаргу, і вищевказане клопотання підписано одним і тим же представником відповідача.

В судовому засіданні 10.04.12 іншим представником ХК "АвтоКрАЗ" також було одночасно підтримано і вимоги апеляційної скарги, і клопотання про зменшення штрафу.

На думку колегії суддів, звернення відповідача до суду апеляційної інстанції із двома взаємовиключними вимогами свідчить про суперечливість його правової позиції, а також про недобросовісне використання відповідачем процесуальних прав, наданих учасникам процесу статтею 22 ГПК України.

Отже, здійснивши апеляційний перегляд оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що викладені в апеляційній скарзі твердження зроблені при довільному трактуванні обставин справи та норм чинного законодавства, ґрунтуються на припущеннях, на їх підтвердження не надано відповідно до статей 33, 36 Господарського процесуального кодексу України доказів з посиланням на конкретні норми матеріального та процесуального права, які б спростовували висновки місцевого господарського суду і могли б бути підставою для скасування оскарженого судового рішення.

За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення має бути залишене без змін.

З огляду на викладене, керуючись статтями 33, 35, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 14.02.12 у справі № 18/3768/11 - залишити без змін.

У задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу відмовити.

Головуючий суддя Шевель О. В.

Суддя Афанасьєв В.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Повний текст постанови підписано 17.04.12.