Постанова

від 17.04.2012 по справі 22/501

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2012 № 22/501

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Сотнікова С.В.

Дзюбка П.О.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 (представник за дорученням № 4 від 03.01.2012 р.);

від відповідача: ОСОБА_3 (представник за дорученням № 108-1-4/15 від

28.02.2012 р.);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2012 року у справі № 22/501 (суддя Самсін Р.І.)

за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»

до публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант - Авто»

про стягнення грошових коштів в порядку регресу

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2011 року приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Страхова компанія «Уніка» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант - Авто» суми збитків у розмірі 8 893, 84 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ПАТ «Страхова компанія «Уніка» на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 030117/4005/00000031 від 07.11.2010, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля марки Peugeot, державний номер НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля Москвич, державний номер НОМЕР_2, водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП була застрахована ПАТ «УСК «Дженералі-Гарант» позивач просить стягнути з відповідача суму в розмірі 8893,84 грн. в судовому порядку. При цьому, суд першої інстанції керувався п. 22.1 ст. 22, ст. 32, п. 35.1 ст. 35, п. 36.7, п. 36.2 ст. 36, ст.ст. 37, 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», 993 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 33, 38, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.02.2012 року у справі № 22/501 (суддя Самсін Р.І.) у задоволенні позовних вимог приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант - Авто» про стягнення грошових коштів в порядку регресу відмовлено повністю.

Рішення обґрунтоване тим, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем укладено договір страхування цивільно-правової відповідальності власника автомобіля Москвич, державний номер НОМЕР_2, який визнаний винним у скоєнні ДТП, а також тим що на час звернення позивача з позовом до суду, спір між сторонами не виникав, а положення Господарського процесуального кодексу України не передбачають захисту в судовому порядку права яке не було порушене відповідачем, а можливо буде ним порушене в майбутньому. Таким чином, оскільки позовні вимоги не підтверджені належними доказами та відсутній факт порушення вимог закону з боку відповідача на час звернення до суду, суд першої інстанції відмовив у задоволенні заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2012 року у справі № 22/501 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю та стягнути з публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант - Авто» на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» суму збитків у розмірі 8893,84 грн. та вартість понесених судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції виніс рішення з неповним дослідженням і з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та невірно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зокрема, на думку відповідача, суд порушив ст. 38 ГПК України, тому що не витребував докази, які необхідні для вирішення спору. Також, скаржник зазначає, що судом невірно визначено підставу виникнення даних правовідносин в результаті чого невірно застосовано положення законодавства, яке регулює ці правовідносини, а саме редакцію Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що набрала чинності з 19.09.2011, хоча до правовідносин, які виникли з умов полісу № АА/3119638, необхідно застосовувати положення самого полісу та положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції станом на 20.04.2011 року.

Представник позивача в судовому засіданні 17.04.2012 підтримав доводи апеляційної скарги з викладених в ній підстав.

Представник відповідача в судове засідання 17.04.2012 заперечував доводи апеляційної скарги з підстав, викладених в відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, договором добровільного страхування наземного транспорту № 030117/4005/00000031 від 07.11.2010р. у ПАТ «СК «Уніка», застраховано автомобіль Peugeot, державний номер НОМЕР_1, страхувальником по договору є ОСОБА_4, вигодонабувачем ПАТ «ОТП Банк».

Згідно довідки Відділу ДАІ 21.09.2011р. в м. Києві по проспекту Броварському - ст. м. Лівобережна сталась дорожньо-транспортна пригода -зіткнення за участю автомобілів Peugeot, державний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_5 та Москвич, державний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_6.

Дорожня транспортна пригода сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_6 вимог пункту 13.1 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 27.10.2011р., справа 3-7826 2011 року.

Вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу завданого власнику автомобіля Peugeot, державний номер НОМЕР_1 в результаті його пошкодження при ДТП, відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку завданого пошкодженням транспортного засобу № 05600/КВ, складеного суб'єктом оціночної діяльності -оцінювачем ОСОБА_7, складає 8 893, 84 грн..

За страховим випадком - державно-транспортною пригодою що сталася 21.09.2011 за участю застрахованого автомобіля, згідно складеного страхового акту № 00075456 від 28.10.2011 по договору страхування № 030117/4005/00000031 від 07.11.2010 визначено суму страхового відшкодування в розмірі 14 623, 38 грн., виплата якого підтверджується платіжним дорученням № 036413 від 03.11.2011. Згідно постанови Луцького міськрайонного суду ОСОБА_8 було визнано винним у скоєнні правопорушення і притягнуто до адміністративної відповідальності.

На час розгляду судом першої інстанції в матеріалах справи були відсутні докази того, що відповідачем укладено договір страхування цивільно-правової відповідальності власника автомобіля Москвич (державний реєстраційний номер НОМЕР_2) та який діяв на час здійснення ДТП.

Таким чином, позивачем позовні вимоги не були підтверджені належними доказами, тому суд першої інстанції відмовив в їх задоволенні.

В той же час, згідно ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційним судом було отримано від Моторного (транспортного) страхового бюро інформацію з єдиної централізованої бази даних МТСБУ на запит стосовно зазначеного договору (поліс серії АА № 3119638). Відповідно до наданої інформації за полісом серії АА/3119638 страховою компанією ПАТ «УСК «Гарант - Авто» було застраховано цивільно-правову відповідальність ОСОБА_6, власника автомобіля Москвич, державний номер якого В 0404 КИ. Вказаним договором передбачено франшизу - 510,00 грн.

Згідно положень господарського процесуального законодавства право на звернення до суду обумовлюється фактом порушення прав особи станом на час звернення до суду, і зазначений факт порушення права має бути доведений належними доказами. Доведення факту порушення прав позивача є обов'язком самого позивача відповідно до ст.ст. 32-34 ГПК України.

Як зазначалось вище ДТП сталося 21.09.2011. За таких обставин судом першої інстанції правомірно визначено, що до даних правовідносин застосовується редакції Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», що набрала чинності з 19.09.2011 та відповідно врегульовує страхові випадки, які стались після вказаної дати.

Так, п. 36.4 вказаного Закону передбачено, що виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, відповідачем застраховано цивільну відповідальність особи завдану у зв'язку з експлуатацією автомобіля Москвич, державний номер НОМЕР_2; ПАТ «УСК «Гарант-Авто» можна вважати відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля Peugeot, державний номер НОМЕР_1 відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс).

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

ПАТ «СК «Уніка» як страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування № 030117/4005/00000031 від 07.11.2010 є особою, до якої перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» як особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічні висновки по застосуванню положень закону містяться у постанові Верховного Суду України 11/104 від 07.11.2011 (справа № 48/562), висновки якої про застосування правової норми у спірних правовідносинах при прийняття рішення у справі, є обов'язкові до врахування судом згідно положень ч. 2 ст. 82 ГПК України.

За чинним законодавством України окрім особи, винної у завданні шкоди, потерпілий у ДТП має право одержати майнове відшкодування або за рахунок страхової організації, якою застраховане його майно, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про страхування», або за рахунок страховика, яким застраховано відповідальність особи, що володіє транспортним засобом, водія якого визнано винним у ДТП, за правилами та у порядку, встановленому ЦК України та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Право потерпілого обрати той чи інший спосіб захисту чинним законодавством не обмежене. В даному випадку потерпілий звернувся за відшкодуванням майнової шкоди до позивача, який застрахував його майно - автомобіль Peugeot, державний номер НОМЕР_1.

Правовідносини сторін у такому випадку регулюються нормами ЦК України та ЗУ «Про страхування».

Статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Тобто, в розумінні положень Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Таким чином, положення зазначеного закону передбачають обов'язок саме страховика здійснити відшкодування шкоди при настанні страхового випадку і не наділяють зазначеними повноваженнями суд, як орган до якого слід звертатися за вирішенням питання по виплаті страхового відшкодування згідно укладеного відповідачем полісу.

Відповідно до ч.1 ст.1, ч.1 ст.2 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідач у справі не є винною особою (яка вже вчинила порушення), а є страховиком з яким укладено договір страхування цивільно-правової відповідальності. Відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та обмежується укладеним договором страхування, відповідно саме в разі:

порушення страховиком вимог вказаного закону щодо порядку виплати страхового відшкодування при настанні страхового випадку із взятим на страхування транспортним засобом,

при відмові у здійсненні такої виплати на користь особи яка має право на отримання страхового відшкодування (в тому числі набутого в порядку регресу) в порядку передбаченому законом тощо,

можна стверджувати про наявність відповідного спору, який підлягає вирішенню судом, оскільки п. 36.7 закону прямо передбачає, що рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку.

Згідно порядку виплати страхового відшкодування відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції чинній з 19.09.2011 та застосовується до спірних правовідносин по страховому випадку, що настав 21.09.2011, відповідно до ст. 35 (п. 35.1) закону, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

У відповідності до вимог ст. 36 (п. 36.2) закону: страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:

у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі заподіяної шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;

у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Таким чином, підстави вважати порушеними права позивача відповідачем при невиплаті суми страхового відшкодування на користь позивача є саме неотримання коштів від відповідача протягом зазначених строків від дня отримання страховою компанією регресної вимоги, неприйняття рішення про здійснення страхового відшкодування чи про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Невиконання вказаних вимог є підставою для звернення до суду та стягнення зазначеної суми коштів згідно судового рішення.

Регресну вимогу (заяву на виплату страхового відшкодування згідно укладеного відповідачем полісу АА/3119638) позивачем подано страховій компанії-відповідачу 25.11.2011, що підтверджується реєстровим вхідним № 7а-6477, а відтак на час звернення до суду (28.12.2011) відповідач, як страховик винної особи, прав позивача, зокрема вимог закону щодо порядку виплати на користь позивача страхового відшкодування, не порушував.

Отже, апеляційний суд погоджується з місцевим судом, що строк у який відповідачем має бути прийнято рішення про здійснення страхового відшкодування чи про відмову у здійсненні такої виплати є 23.02.2012, який на момент звернення з позовом та прийняттям оскаржуваного рішення ще не настав.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції під час розгляду справи, відповідач, не є винною особою, яка внаслідок допущеного порушення має нести відповідальність за завдані збитки, і в свою чергу, відповідач як страховик винної особи, прав позивача, зокрема вимог закону щодо порядку виплати на користь позивача страхового відшкодування, не порушував. Положення закону не передбачають права позивача, при настанні страхового випадку звернутися до суду за виплатою страхового відшкодування за наявності договору страхування укладеного відповідачем з винною особою.

Натомість, існуюче право підлягає судовому захисту в разі, якщо воно порушене або ж не визнається відповідачем вже на час звернення до суду (ст. 1, ст. 2 ГПК України). Направлення регресної вимоги не є досудовим врегулюванням спору, що не перешкоджає зверненню до суду за захистом порушених прав, а є прямим обов'язком при зверненні за виплатою страхового відшкодування на умовах передбачених законом «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 06.12.2011 у справі №16/335.

В даному випадку, на час звернення позивача з позовом до суду, спір між сторонами не виникав, а положення Господарського процесуального кодексу України не передбачають захисту в судовому порядку права яке не було порушене відповідачем, а можливо буде ним порушене в майбутньому.

Таким чином, на підставі вищевикладеного апеляційний суд не приймає до уваги твердження скаржника, що зазначені в апеляційній скарзі стосовно невірного застосування місцевим господарським судом положень законодавства, яке регулює ці правовідносини, а саме редакції Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що набрала чинності з 19.09.2011.

В апеляційній скарзі приватне акціонерне товариство приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» посилається на те, що судом першої інстанції не було здійснено всіх заходів щодо витребування договору страхування цивільно-правової відповідальності власника автомобіля Москвич (державний реєстраційний номер НОМЕР_2), який діяв на час здійснення ДТП.

В той же час, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 22 ГПК Україні сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Крім того, відповідно до ст. 65 ГПК України з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя зобов'язує сторони виконати певні дії, витребовує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору та вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Відповідачем вимоги ухвал суду не виконано, а також не надано доказів, які б підтверджували поважність та винятковість причин пропуску судових засідань.

Колегія суддів зазначає, що відповідач не скористався правом, наданим ним ст. 22 ГПК України.

Згідно ст. 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, судом було витребувано відповідні докази для підтвердження вини відповідача у справі, але відповідач не виконав вимоги ухвали суду та не надав витребувані докази.

Позивач в свою чергу не скористався наданими йому ст. 22 ГПК України правами та не довів належними та допустимими доказами відповідальність відповідача перед позивачем у справі, що розглядається.

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст.104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це призвело до прийняття неправильного рішення. В даному випадку апеляційний суд не вбачає, що зазначені скаржником порушення призвели до прийняття неправильного рішення. Таким, чином суд апеляційної інстанції не вбачає аргументованих підстав на підтвердження зазначених порушень, а тому не приймає до уваги дані твердження приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка».

Відмова місцем судом в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, на думку апеляційного суду є правомірною, оскільки обов'язок по доведенню обставин покладено положеннями ГПК України на сторін у справі, і в даному випадку на позивача, а судом надається оцінка доводам сторін з урахуванням представлених ними доказів. Жодних належних доказів безпосереднього звернення представника позивача, який в силу положень закону наділений правом на отримання відповідних документів у зв'язку із настанням страхового випадку, в тому числі і до винної особи, а також доказів, які б свідчили що винною особою, відповідачем було відмовлено у наданні запитуваних документів суду не представлено.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов до висновку, що за умови відсутності факту порушення вимог закону з боку відповідача у спірних правовідносинах та недоведеності належними засобами доказування порушення відповідачем прав позивача на час звернення до суду, поданий позивачем 28.12.2011 позов не може бути підставою для задоволення заявлених вимог.

У відповідності до ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Інших додаткових пояснень або доказів, окрім тих, які наявні в матеріалах справи, суду надано не було.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі наявних в справі матеріалів дійшла до висновку, що відповідно до ст.ст. 43, 104 ГПК України підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 42, 43, 47, 32-34, 43, 85, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Залишити рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2012 року у справі № 22/501 без змін, апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» без задоволення.

Головуючий суддя Разіна Т.І.

Судді Сотніков С.В.

Дзюбко П.О.