Постанова

від 09.04.2012 по справі 5020-1838/2011

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 квітня 2012 року Справа № 5020-1838/2011

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Проценко О.І.,

суддів Фенько Т.П.,

Ткаченка М.І.,

за участю представників сторін:

позивача, ОСОБА_2, довіреність № б/н від 12.09.11, товариство з обмеженою відповідальністю "Юреко";

відповідача, ОСОБА_3, довіреність № б/н від 01.06.11, мале приватне підприємство "ОСОБА_1";

відповідача, ОСОБА_4 (повноваження перевірені), витяг з Статуту № б/н від 15.03.12, керівник, мале приватне підприємство "ОСОБА_1"; розглянувши апеляційну скаргу малого приватного підприємства "ОСОБА_1" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 26 січня 2012 року у справі № 5020-1838/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Юреко" (вул. Ген. Лебедя, 37, Севастополь, 99055) (вул. Лоцманська, 3, кв. 51, Севастополь, 99040)

до малого приватного підприємства "ОСОБА_1" (вул. Меншикова, буд. 5, кв. 16, Севастополь, 99053) (вул. Жовтневої революції, буд. 56-А, кв. 167, Севастополь, 99000)

про визнання угоди недійсною,

ВСТАНОВИВ :

У листопаді 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю „Юреко" звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до малого приватного підприємства „ОСОБА_1" про визнання недійсною угоди від 19 листопада 2001 року про доповнення та зміни до договору про спільну діяльність з інвестування у житлове будівництво об'єктів Чорноморського флоту від 02 листопада 1994 року, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що спірна угода від 19 листопада 2001 року підписана від імені малого приватного підприємства „Юреко", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю „Юреко", особою, яка не мала на те відповідних повноважень, та укладена без наміру створити обумовлені нею наслідки, оскільки мету спільної діяльності було досягнуто ще до укладення цієї угоди.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 14 листопада 2011 року вказана позовна заява прийнята до розгляду.

Рішенням господарського суду міста Севастополь (суддя Головко В.О.) від 26 січня 2012 року у справі № 5020-1838/2011 позов задоволено.

Визнано недійсною, з моменту укладення, угоду від 19 листопада 2001 року про доповнення та зміни до договору про спільну діяльність з інвестування в житлове будівництво об'єктів Чорноморського флоту від 02 листопада 1994 року, укладену між малим приватним підприємством „Юреко" та малим приватним підприємством „ОСОБА_1".

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірна угода укладена власником малого приватного підприємства „Юреко", однак повноважним органом управління (виконавчим органом) малого приватного підприємства „Юреко" на момент укладення спірної угоди був директор підприємства, тобто правочин вчинено особою без належних повноважень. Крим того, місцевим господарським судом вказано на те, що первинний договір про спільну діяльність від 02 листопада 1994 року, як й оспорювана угода, був укладений вже після досягнення мети передбаченої ним спільної діяльності (будівництва об'єктів інвестицій).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, мале приватне підприємство „ОСОБА_1" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована посиланням малого приватного підприємства „ОСОБА_1" на порушення господарським судом міста Севастополя норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, що мають суттєве значення для її розгляду.

Зокрема, заявник апеляційної скарги вказує на те, що господарським судом першої інстанції при прийнятті рішення, не враховано записи у трудовій книжці ОСОБА_4, залишено поза увагою подальше схвалення правочину малим приватним підприємством „Юреко", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю „Юреко", а також зроблено помилковий висновок щодо досягнення мети договору про спільну діяльність від 02 листопада 1994 року та відсутність підстав для застосування позовної давності.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2012 року апеляційна скарга малого приватного підприємства „ОСОБА_1" прийнята до провадження суду апеляційної інстанції.

Розпорядженням в.о. секретаря судової палати від 29 березня 2012 року у зв'язку з хворобою судді Градової О.Г. здійснено заміну судді Градової О.Г. на суддю Проценко О.І., головуючим суддею у справі призначено суддю Проценко О.І.

Розпорядженням в.о. секретаря судової палати від 09 квітня 2012 року у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому процесі суддів Латиніна О.А. та Маслової З.Д. здійснено заміну суддів Латиніна О.А. та Маслової З.Д. на суддів Фенько Т.П. та Ткаченко М.І.

У справі оголошувалась перерва з 15 березня 2012 року по 29 березня 2012 року.

Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Між малим приватним підприємством „Юреко", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю „Юреко", (Підприємство) та малим приватним підприємством „ОСОБА_1" (Інвестор) 02 листопада 1994 року був укладений договір про спільну діяльність з інвестування в житлове будівництво об'єктів Чорноморського флоту (т. 1, арк. 12-13).

Відповідно до розділу І вказаного договору предметом договору є спільна діяльність з організації інвестування та фінансування будівництва житлових будинків по вул. Генерала Лебедя з подальшим отриманням у власність Інвестора його частки - двох двокімнатних квартир на перших поверхах з окремим входом у блоці А (шифр 8/7-825, 8/7-826), загальна площа кожної - 56,0 кв.м.

19 листопада 2001 року між малим приватним підприємством „Юреко", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю „Юреко", та малим приватним підприємством „ОСОБА_1" укладено угоду про доповнення та зміни до договору про спільну діяльність з інвестування в житлове будівництво об'єктів Чорноморського флоту від 02 листопада 1994 року (т. 1, арк. 15).

Угоду від 19 листопада 2001 року з боку малого приватного підприємства „Юреко" підписано його власником - ОСОБА_5, з боку малого приватного підприємства „ОСОБА_1" - директором ОСОБА_6, підписи скріплено відповідними печатками.

Вважаючи, що вказаною угодою порушуються його права як господарюючого суб'єкта, товариство з обмеженою відповідальністю „Юреко" звернулось до господарського суду міста Севастополя з даним позовом.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга малого приватного підприємства „ОСОБА_1" не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Враховуючи те, що пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що даний Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності, а також те, що спірна угода була підписана 19 листопада 2001 року та права й обов'язки за нею виникали і мали бути виконані до 01 травня 2002 року, суд апеляційної інстанції вважає правомірним висновок господарського суду міста Севастополя про те, що до правовідносин сторін застосовуються правила, визначені Цивільним кодексом УРСР (з відповідним змінами та доповненнями), а також іншими нормативно-правовими актами України, що діяли у відповідний час.

Згідно з нормами статті 29 Цивільного кодексу УРСР юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).

Статтею 14 Закону України „Про підприємства в Україні" (який був чинним на час укладення спірної угоди) передбачалось, що власник підприємства здійснює свої права по управлінню підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи.

Відповідно до статті 16 Закону України „Про підприємства в Україні" було встановлено, що керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства і якщо інше не передбачено законодавством України. Власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

З доказів, наявних у матеріалах справи, а саме, абзацу другого пункту 8.1 Статуту малого приватного підприємства „Юреко", вбачається, що власник даного підприємства здійснює свої права з управління підприємством через орган управління - дирекцію, яку очолює Генеральний директор (т. 1, арк. 62; т. 2, арк. 48-49).

Отже, на час укладення спірної угоди від 19 листопада 2001 року й на законодавчому рівні, й Статутом малого приватного підприємства „Юреко" було визначено, що власник підприємства здійснює свої права по управлінню підприємством через уповноважені ним органи - дирекцію, яку очолює Генеральний директор, тобто саме Генеральний директор й був особою, уповноваженою на вчинення правочинів від імені підприємства - малого приватного підприємства „Юреко".

Статтею 16 Закону України „Про підприємства в Україні"(у відповідній редакції) було визначено, що керівник підприємства наймається (призначається) власником або обирається власниками майна. При найнятті (призначенні, обранні) власником або уповноваженим ним органом керівника підприємства на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, строки найняття, обов'язки і відповідальність керівника підприємства перед власником та трудовим колективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом (договором, угодою) та законодавством України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідний контракт 19 листопада 1996 року був укладений між тимчасово виконуючим обов'язки директора малого приватного підприємства „Юреко" - власником підприємства ОСОБА_5 (Наймач) та ОСОБА_4 (Директор) (т. 1, арк. 61).

Вказаним контрактом було визначено права Директора щодо здійснення загального управління підприємством на праві господарського відання.

Пунктом 5.1 контракту від 19 листопада 1996 року був визначений строк його дії - до 19 квітня 1997 року. В подальшому строк дії контракту було продовжено до 19 листопада 1998 року шляхом внесення рукописних дописок та підписання цих дописок власником малого приватного підприємства „Юреко" ОСОБА_5 та генеральним директором ОСОБА_4 (т. 1, арк. 61).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду міста Севастополя про те, що за своєю правовою природою контракт від 19 листопада 1996 року є різновидом трудового договору, передбаченого статтею 21 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з чим на нього поширюється правило, встановлене статтею 39 1 Кодексу законів про працю України щодо продовження дії трудового договору на невизначений строк, якщо після закінчення строку дії трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення.

Крім того, доводи представників відповідачів щодо невиконання ОСОБА_4 на час укладання спірної угоди обов'язків директора приватного підприємства „Юреко" спростовуються матеріалами справи, а саме:

- довідкою Державного комітету по статистиці в Автономній Республіці Крим № 23/5-696 від 05 листопада 1997 року (т. 1, арк. 83);

- актом № 4 від 26 січня 1999 року (т. 1, арк. 84);

- договором від 01 лютого 2000 року про інвестування у будівництво житлового будинку № 5 (шифр 8/7-575) по вул. Шостака в м. Севастополі, (т. 1, арк. 90);

- позовною заява до арбітражного суду міста Севастополя, датованою 10 липня 2000 року (т. 1, арк. 92);

- довіреністю від 29 серпня 2000 року (т. 1, арк. 93);

- актом від 22 липня 2001 року про передачу квартири інвесторові (т. 1, арк. 100);

- листом від 26 вересня 2002 року до господарського суду міста Севастополя у справі № 20-6/294-7/732 (т. 1, арк. 102-104), які підтверджують той факт, що Генеральний директор ОСОБА_4, продовжував трудові відносини з малим приватним підприємством „Юреко", підписував від імені підприємства відповідні документи, приймав участь як керівник підприємства у судових засіданнях.

Згідно із статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, вважає повністю обґрунтованими посилання господарського суду першої інстанції на те, що належними доказами, наявними у матеріалах справи, підтверджено обставини щодо продовження дії контракту від 19 листопада 1996 року, укладеного між малим приватним підприємством „Юреко" та громадянином ОСОБА_4 на момент укладення спірної угоди від 19 листопада 2001 року (т.1,арк..16).

Стосовно тверджень заявника апеляційної скарги про те, що звільнення генерального директора ОСОБА_4 відображено у трудовій книжці, що містить відповідний запис, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, зокрема, визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення, вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Слід зазначити на те, що в матеріалах справи наявні копії сторінок трудової книжки ОСОБА_4 з відмітками, зокрема, що 19 жовтня 1996 року ОСОБА_4 був прийнятий на посаду директора малого приватного підприємства „Юреко", а 01 березня 2001 року - звільнений за власним бажанням (т. 1 арк. 111). У якості підстави для прийняття на роботу вказаний наказ від 19 жовтня 1996 року, для звільнення з роботи -наказ від 28 лютого 2001 року.

Однак, як було встановлено під час розгляду справи, трудові відносини між тимчасово виконуючим обов'язки директора малого приватного підприємства „Юреко" - власником підприємства ОСОБА_5 (Наймач) та ОСОБА_4 (Директор) виникли на підставі контракту від 19 листопада 1996 року та продовжувались і після 01 березня 2001 року, що підтверджено переліченими вище документами.

Отже, судом першої інстанції обґрунтовано не прийнятті до уваги записи у трудовій книжці ОСОБА_4, оскільки запис про прийняття на роботу 19 жовтня 1996 року спростовується контрактом, який був укладений лише 19 листопада 1996 року, а запис про звільнення -фактичними діями ОСОБА_4, що продовжував виконувати саме обов'язки генерального директора малого приватного підприємства „Юреко" й після 01 березня 2001 року.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції вважає правомірним висновок господарського суду міста Севастополя про те, що спірну угоду було підписано особою, у якої станом на 19 листопада 2001 року не було повноважень директора малого приватного підприємства „Юреко", зокрема, права укладати угоди від імені підприємства, що свідчить про те, що спірну угоду, в порушення вимог статті 29 Цивільного кодексу УРСР, статей 14, 16 Закону України „Про підприємства в Україні" було підписано особою, яка не мала на це відповідного обсягу повноважень.

Щодо посилань заявника апеляційної скарги на те, що судом першої інстанції залишено поза увагою подальше схвалення спірної угоди від 19 листопада 2001 року малим приватним підприємством „Юреко", суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Дійсно, статтею 63 Цивільного кодексу УРСР встановлено норму, відповідно до якої угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою.

В обґрунтування подальшого схвалення угоди від 19 листопада 2001 року малим приватним підприємством „Юреко" мале приватне підприємство „ОСОБА_1" посилається на акт прийому-передачі жилої квартири від 30 квітня 2002 року (т. 1, арк. 70).

Дослідивши вказаний акт прийому-передачі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вказаний документ не може свідчити про подальше схвалення угоди від 19 листопада 2001 року, оскільки так саме, як й спірна угода, він підписаний особою, яка не мала на це відповідного обсягу повноважень - власником малого приватного підприємства „Юреко" ОСОБА_5, а не його директором.

Стосовно тверджень заявника апеляційної скарги про помилковість висновку місцевого господарського суду щодо досягнення мети договору про спільну діяльність від 02 листопада 1994 року, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати наступне.

Предметом договору про спільну діяльність від 02 листопада 1994 року в редакції, визначеній спірною угодою, була спільна діяльність з організації інвестування будівництва житлових будинків по вул. Генерала Лебедя (шифр 8/7-826) та вул. Шостака (шифр 8/7-575) з подальшим отриманням у власність малим приватним підприємством „ОСОБА_1" належної йому частки у вигляді однієї двокімнатної квартири на першому поверсі в блоці А (шифр 8/7-826) та однієї трикімнатної квартири на п'ятому поверсі в блоці 3-1 (шифр 8/7-575).

Слід зазначити на те, що виходячи з мети спільної (сумісної) діяльності, однією з підстав для припинення зобов'язань за договором про спільну діяльність є досягнення мети їх спільної діяльності, передбаченої таким договором.

З доказів, наявних у матеріалах справи, а саме, актів державної приймальної комісії від 30 червня 1994 року, затверджених розпорядженням Представника Президента України № 832 від 06 липня 1994 року (т. 2, арк. 2-3), вбачається, що будівельний об'єкт шифр 8/7-825 (вул. Генерала Лебедя, 47) та будівельний об'єкт шифр 8/7-826 (вул. Генерала Лебедя, 39) були прийняті до експлуатації як закінчені будівництвом 30 червня 1994 року (т. 2, арк. 4-12), а будинок № 5 по вул. Шостака (шифр 8/7-575) - відповідно 13 січня 2000 року (т. 2, арк. 14-20).

Отже, висновок господарського суду міста Севастополя про те, що зобов'язання сторін у справі за договором про спільну діяльність від 02 листопада 1994 року припинились у зв'язку з досягненням мети спільної діяльності його сторін до дати укладення спірної угоди (19 листопада 2001 року), у зв'язку з чим внесення спірною угодою змін до вже неіснуючих (припинених) зобов'язань було об'єктивно неможливим, є обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги стосовно пропуску строку позовної давності також не можуть бути визнані судом апеляційної інстанції правомірними та відхиляються з наступних підстав.

Відповідно статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з положеннями статті 29 Цивільного кодексу УРСР юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).

Таким чином, під поняттям обізнаності юридичної особи щодо факту порушення її прав та особи, яка порушила це право, слід розуміти обізнаність щодо цих фактів повноважних органів юридичної особи (виконавчого органу, загальних зборів учасників тощо).

У позовній заяві та поясненнях у справі товариство з обмеженою відповідальністю „Юреко" вказує, що про факт існування та зміст спірної угоди йому стало відомо 16 серпня 2010 року під час розгляду Гагарінським районним судом міста Севастополя цивільної справи за позовом ОСОБА_7 до товариства з обмеженою відповідальністю „Юреко", за участю третьої особи: малого приватного підприємства „ОСОБА_1" про визнання права власності на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_4.

Як було встановлено під час розгляду справи спірну угоду було укладено від імені малого приватного підприємства „Юреко" його власником ОСОБА_5, доказів, яки б підтверджували передачу власником малого приватного підприємства „Юреко" ОСОБА_5 спірної угоди директору малого приватного підприємства „Юреко" ОСОБА_4, саме як генеральному директору товариства з обмеженою відповідальністю „Юреко" ОСОБА_8, матеріали справи не містять.

Отже, у повноважних органів малого приватного підприємства „Юреко", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю „Юреко", не було об'єктивної можливості ознайомитись зі змістом спірної угоди та отримати її копію до відповідного судового засідання Гагарінського районного суду міста Севастополя.

Слід також зазначити, що рішенням Гагарінського районного суду від 08.11.2011 визнано право власності на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_4, проте, рішенням Апеляційного суду міста Севастополя від 14.02.2012, рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов законного висновку про те, що оскільки строк позовної давності за вимогами товариства з обмеженою відповідальністю „Юреко" не сплинув, підстави для застосування наслідків спливу позовної давності шляхом відмови у позові відсутні.

Аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що господарський суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, підстави для скасування судового рішення відсутні.

Отже, вимоги малого приватного підприємства „ОСОБА_1", викладені в апеляційній скарзі, задоволенню не підлягають, підстави для скасування рішення господарського суду міста Севастополя від 26 січня 2012 року у справі № 5020-1838/2011 відсутні.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 частини першої статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу малого приватного підприємства „ОСОБА_1" залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду міста Севастополя від 26 січня 2012 року у справі № 5020-1838/2011 залишити без змін.

Головуючий суддя О.І. Проценко

Судді Т.П. Фенько

М.І. Ткаченко

Розсилка:

товариство з обмеженою відповідальністю "Юреко"

(вул. Ген. Лебедя, 37, Севастополь, 99055)

(вул. Лоцманська, 3, кв. 51, Севастополь, 99040)

мале приватне підприємство "ОСОБА_1"

(вул. Меншикова, буд. 5, кв. 16, Севастополь, 99053)

(вул. Жовтневої революції, буд. 56-А, кв. 167, Севастополь, 99000)