Рішення

від 05.04.2012 по справі 28/199пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.04.12 р. Справа № 28/199пд

Господарський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Гриник М.М.

суддів: Величко Н.В., Соболєвої С.М.

при секретарі судового засідання Захаровій В.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом публічного акціонерного товариства „Азовські мастила і оливи", м. Бердянськ Запорізької області

до публічного акціонерного товариства „Перший Український міжнародний банк", м.Донецьк

про визнання недійсною додаткової угоди №21 від 29.12.2010р. до кредитного договору №6.3-34 від 19.07.2004р.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 за довір.№60/103 від 20.12.2011р.

від відповідача: ОСОБА_2 за довір. б/н від 15.08.2011р.

В судовому засіданні оголошувалися перерви з 31.01.2012р. до 21.02.2012р., з 27.03.2012р. до 05.04.2012р.

Публічне акціонерне товариство „Азовські мастила і оливи" звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до публічного акціонерного товариства „Перший Український міжнародний банк", м. Донецьк про визнання недійсною додаткової угоди №21 від 29.12.2010р. до кредитного договору №6.3-34 від 19.07.2004р. Ухвалою суду від 17.10.2011р. за вказаною позовною заявою порушено провадження по справі №28/199пд.

Ухвалою від 05.12.2011р. справу №28/199пд скеровано за підсудністю до господарського суду Запорізької області. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.12.2011р. матеріали означеної справи направлено до господарського суду Донецької області.

22.12.2011р. матеріали справи №28/199пд надійшли до канцелярії господарського суду Донецької області. Ухвалою від 23.12.2011р. справа №28/199пд прийнята до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні.

Згідно розпорядження голови господарського суду Донецької області від 12.01.2012р. справу передано на розгляд судді Гриник М.М.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду Донецької області справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Гриник М.М., суддів Величко Н.В., Соболєвої С.М.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на момент укладення та підписання спірної додаткової угоди банку вже було відомо, що її умови не можуть бути виконані позичальником у зв'язку з відсутністю взаємовідносин з контрагентами по п'яти договорам, тобто ПАТ «ПУМБ» знав, що правочин не буде реальним, тобто таким, який спрямований на фактичне настання правових наслідків.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, яким проти позовних вимог заперечував, оскільки спірна додаткова угода №21 до кредитного договору повністю відповідає положенням ст. 203 Цивільного кодексу України, будь-які законні нормативно обґрунтовані підстави для визнання її недійсною відсутні, а дії позивача спрямовані на зловживання своїми процесуальними правами та на уникнення виконання взятих на себе зобов'язань по кредитному договору та договорах застави. Крім того, у відзиві відповідач вказує на те, що господарським судом Запорізької області порушено провадження у справі за позовом ПАТ «ПУМБ» до ПАТ «Азовські мастила і оливи" про стягнення заборгованості за кредитним договором №6.3-34 від 19.07.2004р. Станом на теперішній час провадження у справі господарським судом Запорізької області зупинено до розгляду справи №28/199пд.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні, яке відбулось 05.04.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Розглянувши подані матеріали справи, та заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд Донецької області , -

ВСТАНОВИВ:

19.07.2004 року між закритим акціонерним товариством з іноземними інвестиціями та участю українського капіталу «Перший Український міжнародний банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство „Перший Український міжнародний банк" (відповідач, банк), та відкритим акціонерним товариством „Азовські мастила і оливи", перейменованим у публічне акціонерне товариство „Азовські мастила і оливи" (позивач, позичальник), укладено кредитний договір (мультивалютна кредитна лінія) №6.3-34 від 19.07.2004р., згідно якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 2 000 000,00 доларів США, а позичальник зобов'язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитними коштами та повернути кредит банку в порядку та строки, визначені кредитним договором.

В забезпечення виконання умов кредитного договору сторони підписали договір застави майнових прав №6.3-34 від 18.03.2005р., згідно якого (з урахуванням додаткової угоди №12 від 30.11.2009р. до нього) заставодавець (позичальник) з метою забезпечення виконання зобов'язання передає в заставу, а заставодержатель приймає в заставу належні заставодавцю на підставі контрактів №72-2009 від 14.01.2009р., №510-2008 від 02.10.2008р., №381-2008 від 14.05.2008р., №24-2006 від 28.11.2005р., №381-2006 від 03.10.2006р. майнові права - права вимагати від осіб, з якими укладено контракти здійснення платежів на користь заставодавця за поставлені (або такі, що будуть поставлені) боржникам товари (виконані роботи чи надані послуги), в розмірах та строки, передбачені контрактами.

До кредитного договору сторони уклали додаткову угоду №21 від 29.12.2010р., згідно умов якої підпункт 10.3.6.14 пункту 10.3 статті 10 кредитного договору викладений в наступній редакції: „У випадку невиконання чи неналежного виконання зазначеного зобов'язання, для позичальника наступають наслідки, передбачені п.п. 7.2.2.-7.2.3 цього договору, у вигляді підвищення з 30.01.2011р. розміру відсоткової ставки окремо за кожний випадок ненадання копій відповідних додаткових угод до кожного з контрактів, майнові права за якими передані в заставу банку відповідно до угоди про забезпечення, укладання якої передбачене п. 3.1.6 цього договору".

Кредитний договір та додаткові угоди до нього, а також договір застави майнових прав підписані представниками обох сторін, скріплені відбитками печаток, завірені копії містяться в матеріалах справи.

Позивач вказує на фіктивність даної додаткової угоди у зв'язку з відсутністю спрямованості волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 215 ЦК України, позивач вважає додаткову угоду №21 до кредитного договору такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що спричинює її недійсність.

Проаналізувавши умови додаткової угоди №21 від 29.12.2010р. до кредитного договору №6.3-34 від 19.07.2004р. суд дійшов наступного висновку:

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним в даній справі, суд повинен встановити у чому конкретно полягає не спрямованість сторін на реальне настання правових наслідків правочину.

Посилання позивача на усвідомлення банком того факту, що позичальник не в змозі продовжити дію контрактів, зазначених в додатковій угоді, внаслідок чого у банку виникає право підвищити відсотки за користування кредитом на 10%, суд не приймає до уваги на підставі наступного:

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог.

Перед підписанням додаткової угоди №21 від 29.12.2010р. до кредитного договору №6.3-34 від 19.07.2004р. позичальник неодноразово звертався до банку з пропозиціями щодо виводу із застави майнових прав по п'яти контрактах: №72-2009 від 14.01.2009р., №510-2008 від 02.10.2008р., №381-2008 від 14.05.2008р., №24-2006 від 28.11.2005р., №381-2006 від 03.10.2006р., які знаходяться в заставі у ПАТ «ПУМБ», у зв'язку з тим, що на час звернення до банку з листами-повідомленнями робота по контрактах вже не проводилася, тому як підприємство перейшло на нову схему роботи - переробку давальницької сировини у зв'язку з тяжким матеріальним становищем, яке склалося на підприємстві з 2008 року. Позичальник просив банк вивести вищевказані майнові права по п'яти контрактам із застави та пропонував замість недіючих договорів взяти в заставу майнові права по контракту №199-2010 від 17.06.2010р.

Для вирішення питання стосовно прийняття в заставу майнових прав по контракту №199-2010 від 17.06.2010р. та проведення юридичної експертизи проекту заміни майнових прав банк вимагав від позичальника надати наступний пакет документів: балансову довідку по контракту; згоду ТОВ ТД «АЗМОЛ» про надання в заставу банку майнових прав по контракту; довідку про надходження по контракту за три останні місяці; протоколи засідань правління та наглядової ради підприємства про зміну структури застави; рішення Фонду державного майна України, Міністерства фінансів України та наглядової ради підприємства про надання дозволу на зміну умов кредитування ПАТ «АЗМОЛ». Позичальник вимоги банку не виконав, вказані документи не надав.

Банк заперечує факт припинення дії контрактів, майнові права по яким знаходяться в заставі у ПАТ «ПУМБ». З текстів контрактів №381-2006 від 03.10.2006р., №24-2006 від 28.11.2005р., №381-2008 від 14.05.2008р. вбачається, що в частині розрахунків та відповідальності сторін вони діють до повного розрахунку між сторонами; контракт №72-2009 від 14.01.2009р. дійсний до 31.12.2009р.; контракт №510-2008 від 02.10.2008р. дійсний до 31.12.2008р. Банк стверджує, що позичальник надавав недостовірну інформацію про стан контрактів, які виступають забезпеченням виконання зобов'язань ПАТ «АЗМОЛ» по кредитному договору, про їх виконання, рух коштів та про укладення додаткових угод про продовження строків їх дії або про їх розірвання. Позивач на такі доводи відповідача заперечував тим, що він щомісяця надавав довідки у вигляді таблиці з інформацією про виконання зобов'язань по контрактам станом на перше число кожного місяця, відповідно до яких заставна вартість контрактів дорівнює нулю. Позивач надав до суду довідку за підписами в.о. голови правління та головного бухгалтера, скріпленими відбитком печатки, в якій викладена інформація станом на 29.12.2010р. по контрактах, майнові права за якими передані в заставу ПАТ «ПУМБ» по кредитному договору №6.3-34 від 19.07.2004р. Так, згідно довідки заборгованість за відвантажену продукцію станом на 29.12.2010р. по контрактам №381-2006 від 03.10.2006р., №24-2006 від 28.11.2005р., №381-2008 від 14.05.2008р., №72-2009 від 14.01.2009р. відсутня, контракти виконані в повному обсязі та розрахунки по ним закриті.

В позовній заяві позивач вказував на те, що по контракту №510-2008 від 02.10.2008р. з контрагентом ТОВ «АЗМОЛ РусТрейд» позичальник розпочав претензійну роботу з 01.12.2010р. у зв'язку з порушенням строків (180 днів) на повернення валютної виручки. 17.12.2010р. позивач подав позовну заяву №60-4426 до ТОВ «АЗМОЛ РусТрейд». 20.12.2010р. Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України виніс постанову про прийняття справи до провадження, а 25.05.2011р. виніс рішення по справі АС№364р/2010 про стягнення з ТОВ «АЗМОЛ РусТрейд» на користь позивача заборгованості за поставлений товар в сумі 110987,91 доларів США, пені за прострочення платежу в сумі 3758,51 доларів США, 3% річних в сумі 1307,05 доларів США, відшкодування витрат по сплаті арбітражного збору в сумі 6438,57 доларів США; всього 125492,04 доларів США. Завірені копії претензії, позовної заяви, постанови про прийняття справи до провадження та рішення містяться в матеріалах справи.

В спірній додатковій угоді сторони встановили зобов'язання позичальника надати банку копії відповідних додаткових угод до кожного з контрактів, майнові права за якими передані в заставу банку. При цьому в додатковій угоді сторони не конкретизували, якими саме повинні бути надані позичальником додаткові угоди до контрактів (продовження строку дії або припинення контрактів). Для виводу майнових прав по п'яти контрактах: №72-2009 від 14.01.2009р., №510-2008 від 02.10.2008р., №381-2008 від 14.05.2008р., №24-2006 від 28.11.2005р., №381-2006 від 03.10.2006р., та їх заміни шляхом введення в заставу майнових прав по іншому контракту №199-2010 від 17.06.2010р. позичальнику, окрім пакету документів, витребуваного банком, необхідно було довести факт припинення дії всіх п'яти контрактів та відсутності по ним заборгованості контрагентів відповідно, що є об'єктивно неможливим у зв'язку з наявністю рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 25.05.2011р. по справі АС№364р/2010 про стягнення з ТОВ «АЗМОЛ РусТрейд» на користь позивача заборгованості по контракту №510-2008 від 02.10.2008р. на загальну суму 125492,04 доларів США.

Доводи позивача стосовно того, що оспорюваний правочин не є реальним, тобто таким, який спрямований на фактичне настання правових наслідків, судом також не приймається до уваги на підставі наступного:

Згідно зі ст. 234 ЦК фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що зумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.

Фіктивний правочин визнається недійсним внаслідок того, що він не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, вказаних в ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.

Відповідно до узагальнення Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним.

Необхідно враховувати, що саме по собі невиконання сторонами правочину не означає, що укладено фіктивний правочин. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача. За матеріальним законом визнання недійсним фіктивного договору пов'язане з наміром сторін створити правові наслідки правочину. Необхідно оцінювати докази та враховувати те, чи обговорювали сторони істотні умови, чи здійснювались нотаріальне посвідчення та державна реєстрація правочину тощо.

Оскільки правочин є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, то завідомо на момент вчинення правочину об'єктивна неможливість настання правового результату не породжує у сторін тих чи інших прав та обов'язків. Однак не є такими правочини, за якими реальність настання правових наслідків поставлено в залежність від поведінки учасників чи інших обставин. В даному конкретному випадку можливість застосування банком підвищеної процентної ставки за користування кредитом, погодженої сторонами в спірній додатковій угоді, напряму залежить від дій позичальника: у випадку, якщо позичальник надасть копії відповідних додаткових угод до кожного з контрактів, майнові права за якими передані в заставу банку, у банку відсутня можливість підвищити відсотки за користування кредитом на 10%; за умови ненадання позичальником додаткових угод до контрактів у банку виникає можливість на підставі спірної додаткової угоди здійснити підвищення процентів. Тобто, реальність настання правових наслідків у вигляді підвищення банком процентної ставки за користування кредитом поставлено в залежність від поведінки позичальника (надання або ненадання ним витребуваних документів).

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Позивач не довів належним чином обставини, які зазначені в позовній заяві, підстави для визнання правочину недійсним, встановлені нормою ст. 215 ЦК України та конкретно визначені ст. 203 ЦК України, відсутні. За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем не обґрунтовані, тому задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати у зв'язку з відмовою у задоволенні позову покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12; 32-34; 36; 43; 49; 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства „Азовські мастила і оливи", м. Бердянськ Запорізької області до публічного акціонерного товариства „Перший Український міжнародний банк", м.Донецьк про визнання недійсною додаткової угоди №21 від 29.12.2010р. до кредитного договору №6.3-34 від 19.07.2004р.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Головуючий суддя Гриник М.М.

Суддя Величко Н.В.

Суддя Соболєва С.М.

Повний текст рішення складено та підписано 10.04.2012р.