Постанова

від 29.05.2012 по справі 28/199пд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

29.05.2012 р. справа №28/199пд

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого:Азарової З.П. суддівГези Т.Д., Склярук О.І. При секретарі судового засідання: Куляс Т.Ю. За участю представників сторін: від позивача:ОСОБА_5 -представник за дов. від відповідача:ОСОБА_6 -представник за дов. Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Азовські мастила і оливи" м.Бердянськ на рішення господарського суду Донецької області від 05 квітня 2012р. у справі№ 28/199пд (головуючий суддя: Гриник М.М., судді Величко Н.В., Соболєва С.М.) за позовом:Публічного акціонерного товариства "Азовські мастила і оливи" м.Бердянськ до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" м.Донецьк провизнання недійсною додаткової угоди №21 від 29.12.2010р. до кредитного договору № 6.3-34 від 19.07.2004р.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Донецької області від 26.03.2012р. по справі № 28/199пд (головуючий суддя: Гриник М.М., судді Величко Н.В., Соболєва С.М.) відмовлено у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Азовські мастила і оливи" м.Бердянськ до Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" м.Донецьк про визнання недійсною додаткової угоди №21 від 29.12.2010р. до кредитного договору № 6.3-34 від 19.07.2004р.

Судове рішення мотивоване тим, що додаткова угода №21 від 29.12.2010р. до кредитного договору № 6.3-34 від 19.07.2004р., відповідає загальним умовам дійсності правочину, що встановлені ст.ст.203 Цивільного кодексу України.

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Азовські мастила і оливи" м.Бердянськ, не погоджуючись з вказаним рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційних вимог заявник скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також неповне дослідження фактичних обставин справи. Він зазначає, що на момент підписання оскаржуваної угоди банку було відомо, що її умови не можуть бути виконані, оскільки у позичальника відсутні взаємовідносини з контрагентами по п'яти контрактам, які знаходяться у заставі банку. Тобто, банк знав, що укладений правочин не буде реальним і спрямованим на фактичне настання правових наслідків.

В апеляційній скарзі заявник наполягає на тому, що суд першої інстанції не звернув увагу на той факт, що перед тим, як підписати спірну додаткову угоду, між сторонами була підписана додаткова угода № 13 від 30.11.2010р. до договору застави майнових прав, у якій зазначено предметом застави п'ять контрактів на суму 66 333,33 долара США і 0,0 гривань. Зазначене, на думку скаржника, підтверджує те, що робота по контрактах не ведеться. Крім того, апелянт зазначає, що питання стосовно прийняття в заставу майнових прав по контракту № 199-2010 від 17.06.2010р. та надання для цього необхідних документів ніяким чином не стосується предмету спору.

Заявник скарги вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки у своєму рішенні суд зазначає ознаки фіктивного правочину, однак предметом спору є визнання правочину недійсним, тому на думку скаржника суд вийшов за межі позовних вимог. До того ж, апелянт стверджує, що справа була розглянута у незаконному складі суду.

Відповідач відзиву суду не надав, однак у судовому засіданні зазначив, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, а тому таким, що не підлягає скасуванню. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду -без змін.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, доводи заявника скарги, вислухавши представників сторін, які прибули у судове засідання, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, судова колегія встановила.

Публічне акціонерне товариство "Азовські мастила і оливи" звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" м.Донецьк про визнання недійсною додаткової угоди №21 від 29.12.2010р. до кредитного договору №6.3-34 від 19.07.2004р.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на ст. 203 Цивільного кодексу України, у зв'язку з тим, що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків. Тобто, на момент укладення та підписання спірної додаткової угоди банку вже було відомо, що її умови не можуть бути виконані позичальником у зв'язку з відсутністю взаємовідносин з контрагентами по п'яти договорам. Отже, банк усвідомлював той факт, що позичальник не в змозі продовжити дію контрактів, зазначених в додатковій угоді, внаслідок чого у банку виникає право підвищити відсотки за користування кредитом на 10%.

Ухвалою від 17.10.2011р. суд порушив провадження за вказаною позовною заявою, ухвалою від 05.12.2011р. матеріали справи скеровано за підсудністю до господарського суду Запорізької області. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.12.2011р. матеріали справи направлено до господарського суду Донецької області.

Ухвалою від 23.12.2011р. господарський суд Донецької області прийняв справу до провадження.

При розгляді справи господарським судом було встановлено, що 19.07.2004 року між Закритим акціонерним товариством з іноземними інвестиціями та участю українського капіталу "Перший Український міжнародний банк" (правонаступником якого є відповідач по справі), та Відкритим акціонерним товариством "Азовські мастила і оливи" (перейменоване у Публічне акціонерне товариство "Азовські мастила і оливи") було укладено кредитний договір (мультивалютна кредитна лінія) №6.3-34 від 19.07.2004р., відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 2 000 000,00 доларів США, а позичальник зобов'язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитними коштами та повернути кредит банку в порядку та строки, визначені кредитним договором.

В забезпечення виконання вказаного кредитного договору сторони уклали договір застави майнових прав №6.3-34 від 18.03.2005р., згідно якого (з урахуванням додаткової угоди №12 від 30.11.2009р. до нього) заставодавець (позичальник) з метою забезпечення виконання зобов'язання передає в заставу, а заставодержатель приймає в заставу належні заставодавцю на підставі контрактів №72-2009 від 14.01.2009р., №510-2008 від 02.10.2008р., №381-2008 від 14.05.2008р., №24-2006 від 28.11.2005р., №381-2006 від 03.10.2006р. майнові права -права вимагати від осіб, з якими укладено контракти здійснення платежів на користь заставодавця за поставлені (або такі, що будуть поставлені) боржникам товари (виконані роботи чи надані послуги), в розмірах та строки, передбачені контрактами.

Протягом строку дії кредитного договору №6.3-34 від 19.07.2004р. між банком та позичальником було укладено ряд додаткових угод. Так, зокрема 29.12.2010р. сторони уклали додаткову угоду №21, згідно умов якої підпункт 10.3.6.14 пункту 10.3 статті 10 кредитного договору викладений в наступній редакції: "У випадку невиконання чи неналежного виконання зазначеного зобов'язання, для позичальника наступають наслідки, передбачені п.п. 7.2.2.-7.2.3 цього договору, у вигляді підвищення з 30.01.2011р. розміру відсоткової ставки окремо за кожний випадок ненадання копій відповідних додаткових угод до кожного з контрактів, майнові права за якими передані в заставу банку відповідно до угоди про забезпечення, укладання якої передбачене п. 3.1.6 цього договору".

Кредитний договір та додаткові угоди до нього, а також договір застави майнових прав підписані представниками обох сторін, скріплені відбитками печаток підприємств.

Публічне акціонерне товариство "Азовські мастила і оливи" м.Бердянськ звернулось до суду з позовом у зв'язку з тим, що вважає зазначену вище додаткову угоду № 21 до кредитного договору недійсною, оскільки вона протирічить діючому законодавству. В задоволені позову відмовлено.

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду у справі відповідає вимогам норм чинного законодавства та не підлягає скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першої ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Дані положення також закріплені в главі 20 Господарського кодексу України.

Заявляючи позов про визнання частково недійсним кредитного договору, позивач має довести наявність тих обставин з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Частина 1 ст.215 ЦК України встановлює, що підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Відповідно до ст.203 вказаного кодексу:

1) Зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2) Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3) Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4) Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5) Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6) Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину є вичерпним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним

Для визнання додаткової угоди до кредитного договору недійсною на позивача покладається у відповідності до статті 33 ГПК України, обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

За приписами ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорювана додаткова угода була укладена 29.12.2010р. За умовами вказаної угоди підпункт 10.3.6.14 пункту 10.3 статті 10 кредитного договору викладений в наступній редакції: "У випадку невиконання чи неналежного виконання зазначеного зобов'язання, для позичальника наступають наслідки, передбачені п.п. 7.2.2.-7.2.3 цього договору, у вигляді підвищення з 30.01.2011р. розміру відсоткової ставки окремо за кожний випадок ненадання копій відповідних додаткових угод до кожного з контрактів, майнові права, за якими передані в заставу банку відповідно до угоди про забезпечення, укладання якої передбачене п. 3.1.6 цього договору".

Позичальник вважає, що вказана додаткова угода протирічить цивільному кодексу, тому вона повинна бути визнана недійсною. Як на підставу недійсності додаткової угоди, він посилається на відсутність спрямованості волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату. Однак з оспорюваної додаткової угоди № 21 вбачається лише те, що вона визначає випадки можливості банку підвищити розмір відсоткової ставки за невиконання позичальником певних умов кредитного договору, а не встановлює обов'язковість їх зміни.

У спірній додатковій угоді сторони встановили зобов'язання позичальника надати банку копії відповідних додаткових угод до кожного з контрактів, майнові права, за якими передані в заставу банку. При цьому в додатковій угоді сторони не конкретизували, якими саме повинні бути надані позичальником додаткові угоди до контрактів (продовження строку дії або припинення контрактів). Для виводу майнових прав по п'яти контрактах та їх заміни шляхом введення в заставу майнових прав по іншому контракту №199-2010 від 17.06.2010р. позичальнику, окрім пакету документів, витребуваного банком, необхідно було довести факт припинення дії всіх п'яти контрактів та відсутності по ним заборгованості контрагентів відповідно. Однак, документи для заміни існуючих контрактів іншими контрактами позичальником банку надані не були, тому не приймаються до уваги посилання позивача на те, що питання стосовно прийняття в заставу майнових прав по контракту № 199-2010 від 17.06.2010р. та надання для цього необхідних документів не стосується предмету спору.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України). Такі ж положення щодо свободи договорів передбачені ст. 67 Господарського кодексу України.

При укладенні господарського договору будь-яка особа здійснює оцінку свого інтересу від укладення того чи іншого договору, виходячи з усієї сукупності існуючих зовнішніх обставин, за яких він буде виконуватися, і певні прогнози відносно їх розвитку в майбутньому та забезпечення своїх інтересів на випадок можливих змін.

В матеріалах справи відсутні будь-які документи, які свідчать про незгоду однієї із сторін з умовами додаткової угоди щодо можливості підвищення відсоткової ставки (протоколи розбіжностей та їх узгодження, застереження до договору), тому в задоволенні позову відмовлено правомірно.

При цьому не приймаються до уваги посилання скаржника на те, що оспорюваний правочин не є реальним та таким, який спрямований на фактичне настання правових наслідків, оскільки відповідно до п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, на який посилається заявник, правочин має бути реальним, тобто спрямованим на настання правових наслідків, що обумовлені ним. Тому правочин, вчинений без наміру створити правові наслідки, є недійсним, як фіктивний, тобто, вчинений лише для виду. Тому суд першої інстанції правомірно надав оцінку фіктивним правочинам, що передбачена ст. 234 Цивільного кодексу України. Так, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що зумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним внаслідок того, що він не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, вказаних в ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.

Саме по собі невиконання сторонами правочину не означає, що укладено фіктивний правочин. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача. Оскільки правочин є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, то завідомо на момент вчинення правочину об'єктивна неможливість настання правового результату не породжує у сторін тих чи інших прав та обов'язків. Однак не є такими правочини, за якими реальність настання правових наслідків поставлено в залежність від поведінки учасників чи інших обставин. В даному конкретному випадку можливість застосування банком підвищеної процентної ставки за користування кредитом, погодженої сторонами в спірній додатковій угоді, безпосередньо залежить від дій позичальника: у випадку, якщо позичальник надасть копії відповідних додаткових угод до кожного з контрактів, майнові права за якими передані в заставу банку, у банку відсутня можливість підвищити відсотки за користування кредитом на 10%; за умови ненадання позичальником додаткових угод до контрактів у банку виникає можливість на підставі спірної додаткової угоди здійснити підвищення процентів. Тобто, реальність настання правових наслідків у вигляді підвищення банком процентної ставки за користування кредитом поставлено в залежність від поведінки позичальника (надання або ненадання ним витребуваних документів).

Посилання скаржника на те, що господарський суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки надав ознаки фіктивного правочину, тоді як предметом позову є визнання додаткової угоди недійсною, судовою колегією до уваги також не приймаються з огляду на наступне. Як на підставу недійсності правочину, позивач посилається саме на те, що додаткова угода не спрямована на реальне настання правових наслідків, обумовлених нею, тобто є фіктивною. Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин, який вчиняється без наміру створити будь-які наслідки, є недійсним. Цивільний кодекс вважає такі правочини фіктивними. Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що господарський суд, зазначаючи ознаки фіктивного правочину, не виходив за межі позовних вимог.

Щодо посилань скаржника на розгляд справи у незаконному складі суду, то вони не знайшли свого підтвердження, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ухвалою від 23.12.2011р. суддя господарського суду Донецької області Демидова П.В. прийняла до свого провадження матеріали справи №28/199пд. У зв'язку з перебуванням вказаної судді на лікарняному, розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 12.01.2012р. (а.с.111 т.2) справу передано на повторний автоматичний розподіл відповідно до пункту 3.1.13 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та матеріали справи передані на розгляд судді Гриник М.М., а розпорядженням виконуючого обов'язки голови суду від 27.03.2012р. для розгляду справи призначено колегію суддів (а.с.3 т.3), яка і прийняла рішення по справі.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду по даній справі відповідає чинному законодавству, прийнято з дотриманням норм процесуального права, а мотиви, з яких надана апеляційна скарга не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст.33,43,49,99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Азовські мастила і оливи" м.Бердянськ, на рішення господарського суду Донецької області від 05.04.2012р. у справі №28/199пд - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 05.04.2012р. у справі №28/199пд - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у встановленому законодавством порядку протягом 20 днів через Донецький апеляційний господарський суд.

Головуючий З.П.Азарова

Судді Т.Д.Геза

О.І.Склярук

надр. 6 прим:

1 прим. -у справу; 1 прим. -позивачу

1 прим. -відповідачу; 2 прим. -ДАГС;

1 прим. -ГСДО;