Рішення

від 29.08.2006 по справі 20/178-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

20/178-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.08.06р.

Справа № 20/178-06

За позовом : Української державної інноваційної компанії Дніпропетровське регіональне відділення, м. Дніпропетровськ 

до : відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю „Антикор-92”, м. Дніпропетровськ

       відповідача 2 Акціонерного банку „Укоопспілка” в особі Дніпропетровської філії АБ „Укоопспілка”, м. Дніпропетровськ 

про визнання договору недійсним

                                                                                                             Суддя  Пархоменко Н.В.          Представники сторін:

Від позивача: Спірідонов О.О., провідний спеціаліст за дов.№780 від 08.06.2006р.;

Від відповідача-1:  Лихопьок Д.П., представник за довір.№Б15/26-1 від 07.11.05р.

Від відповідача-2: Хобта В.Ю., директор Дніпропетровської спілки АБ „Укоопспілка” за

                                довіреністю №3190 від 13.04.2004р.

                                 Гулевський Ю.А., юрист за довіреністю №168 від 20.03.2006р.  

Суть спору :

      Позивач Українська державна  інноваційна  компанія Дніпропетровське регіональне відділення правонаступник  Дніпропетровського регіонального відділення Державного інноваційного фонду України  просять визнати недійсним договір застави  майна від 27.12.2000 року укладений між ТОВ „ Антиком-92 „ та Акціонерним  банком  „Укоопспілка” , в обґрунтування свого позову посилаються на ті підстави, що Дніпропетровським  регіональним  відділенням Державного інноваційного фонду України  правонаступником якого є позивач та ТОВ „ Антикор-92”   03.03.2000 року укладено договір  застави майна, відповідно до пункту 1.2. договору  в заставу було передано майно.  Відносно відповідача -1 порушено справу про банкрутство № Б15/26/04 , яке перебуває на стадії санації. , по справі затверджено реєстр вимог , згідно якого  грошові вимоги Позивача , які забезпечені заставою , віднесені у першу чергу задоволення. . Як стало відомо Позивачу  як кредитору   від керуючого санацією Відповідача -1   що до нього  звернувся Відповідач 2 з вимогою про визнання грошових вимог, його вимоги ґрунтуються на підставі Договору застави майна від 27.12.2000 року. Визнання Відповідача 2 заставним кредитором у справі про банкрутство Відповідача-1 суттєво вплине на порядок задоволення вимог Позивача, крім того  в договорі  застави майна від 03.03.2000року та від 27.12.2000 року предметом застави є одне і теж майно, таким чином , у разі звернення стягнення на майно виникнуть суперечки щодо черговості задоволення вимог Позивача та Відповідача-2 , отже наявність та дійсність Договору застави майна від 27.12.2000 року  укладеного відповідачами стосується прав та інтересів Позивача . Вважають що спірний договір  не відповідає законодавству яке було чинним на момент  його укладення  , та є недійсним з тих підстав , що відповідачами при укладенні спірного договору  було недодержано нотаріальної форми щодо його частини , яка визначала предмет застави ( опис , характеристика, місцезнаходження  та правовстановлюючі документи  тобто не узгоджено предмет застави –не було досягнуто згоди по істотним умовам договору застави,-  відповідно  пункту 1.5. договору від 03.03.2000 року  наступна застава вказаного майна не допускається , таким чином вважають що наступна застава майна за спірним договором  суперечить умовам попереднього договору та чинному законодавству.

             Відповідач -1 ТОВ „ Антикор -92” у відзиві позов визнали ,   та посилаються на ті підстави що  відносини застави майна , які виникли  з укладеного з Дніпропетровським  регіональним відділенням Державного інноваційного фонду України договору застави   від 03.03.200 року були оформлені сторонами належним чином, сам договір застави майна було укладено в належній формі та з дотриманням всіх законодавчих вимог. При цьому сторонами не були порушені права та інтереси ні Дніпропетровського  регіонального відділення Державного інноваційного фонду ні АБ „ Укоопспілка”ні будь-яких інших осіб. Вважають обґрунтованими посилання  позивача   на порушення відповідачами при укладенні договору  від 27.12.2000 р. положень статті 18 Закону України „ Про заставу „  за приписами якої застава вже заставленого майна є допустимою , якщо інше не передбачено законом або положеннями попереднього договору застави, в п.1.5. договору  застави від 03.03.2000 року його сторони  передбачили  заборону щодо наступної застави майна .Отже, після укладення цього договору  ТОВ „Антикор-92”„ було позбавлене права передавати відповідне майно в наступну заставу, в  тому числі й за договором  застави від 27.12.2000 року.

           Відповідач- 2  Акціонерний банк „ Укоопспілка „ у відзиві позов не визнали    та посилаються на ті підстави, що   Акціонерний банк „ Укоопспілка та відповідач –1, ТОВ „Антикор 92 „ укладали двічі  кредитні договори    №1  від  01.03.2000 року та  №27 від 27.12.2000 року. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2006 року по справі № Б15/26/04-05 було зупинено розгляд заяви Відповідача-2 до Відповідача-1 про визнання грошових вимог у зв'язку позовною заявою позивача про визнання недійсним договору застави майна від 27.12.2000р.Вважають що у всіх трьох договорах застави від 01.03.2000р., 03.03.2000р. та 27.12.2000 року частина майна співпадає, тому і виникли суперечки щодо черговості задоволення вимог кредиторів.

        По справі оголошувались перерви з 22.08.2006 до 29.08.2006 року

        Строк  вирішення спору було продовжено до 07.09.2006 року відповідально до частини 3  статті 69 ГПК України .

        Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в сукупності,  господарський суд, -

                                                                    ВСТАНОВИВ :

           Дніпропетровське  регіональне  відділення Державного інноваційного фонду України  правонаступником якого є позивач ( Українська державна  інноваційна  компанія Дніпропетровське регіональне відділення ) та ТОВ „ Антикор-92”   03.03.2000 року уклали договір  застави майна, який було посвідчено 06.03.2000року  приватним нотаріусом   Гудейчук  В.А.( зареєстровано в реєстрі за № 198 )    відповідно до пункту 1.2. договору  в заставу було передано  перелічене у цьому пункті обладнання , машини та механізми майно.

          Відносно відповідача -1 порушено справу про банкрутство № Б15/26/04 , підприємство перебуває на стадії санації. ,  ухвалою господарського суду  від 30.06.2004 року затверджено реєстр  вимог кредиторів , згідно якого  грошові вимоги Позивача , які забезпечені заставою , віднесені у першу чергу задоволення. Відповідач -2 до реєстру кредиторів не включений.

           В грудня 2005 року  Відповідач 2 звернувся до господарського суду з  вимогою про визнання грошових вимог, його вимоги ґрунтуються на підставі Договору застави майна від 27.12.2000 року. Визнання відповідача 2 заставним кредитором у справі про банкрутство Відповідача-1 суттєво вплине на порядок задоволення вимог Позивача, крім того  в договорі  застави майна від 03.03.2000року та від 27.12.2000 року предметом застави є одне і теж майно, таким чином , у разі звернення стягнення на майно виникнуть суперечки щодо черговості задоволення вимог Позивача та Відповідача-2 , отже наявність та дійсність Договору застави майна від 27.12.2000 року  укладеного відповідачами стосується прав та інтересів Позивача .

            Відповідно до статті 15  ЦК  України  кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Конституційним судом  України в рішенні від 01.12.2004 р. по справі № 1 -10/2004 дано офіційне тлумачення терміну  „ охоронюваний законом інтерес”, що вживається в ст. 15 ЦК України, як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легитимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів  правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб які не суперечать Констітуції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальним засадам.

            Дійсність  договору   розглядається на момент його укладення та на  відповідність законодавству яке було чинним на момент його укладення.

            Відповідно до статті 48 ЦК УРСР  угода не відповідаюча вимогам  закону є недійсною.

           Дослідивши  договори застави  від 03.03.2000 року та від 27.12.2000 року  судом встановлено що в заставу за зазначеними договорами передавалось теж саме майно , що підтверджується  переліком  до договору  від 27.12.2000 року   ( стор. справи 18  )  , та переліком майна до договору  від 03.03.2000 року  (стор. справи  46 - 47 ).

          Відповідно пункту 1.5 договору від 03.03.2000 року наступна застава заставленого майна не допускається, між тим ТОВ „ Антикор-92” та відповідач -2 уклали договір застави   від 27.12.2000 року   на те ж саме майно  чим порушили приписи  статті 18 Закону України „ Про заставу” що зазначає що наступна  застава вже заставленого майна є допустимою, якщо інше не передбачено законом   або положеннями попереднього договору застави, таким чином  наступна  застава майна шляхом укладення договору від 27.12.2000року суперечить умовам попереднього договору та чинному законодавству і відповідно до статті 48 ЦК України є недійсною.

            Розглянувши вимоги позивача про визнання договору недійсним з тих підстав що

відповідачами при укладенні спірного договору  було недодержано нотаріальної форми щодо його частини , яка визначала предмет застави ( опис , характеристика, місцезнаходження  та правовстановлюючі документи  тобто неузгоджено предмет застави –не було досягнуто згоди по істотним умовам договору застави ( наіменування і місце знаходження сторін, опис і місцезнаходження заставленого майна, суть розмір і строк виконання зобов'язання ) суд вважає необґрунтованими оскільки  в договорі узгоджено предмет застави про що свідчать пункти 1.2-1.5 договору та  опис майна який є невід'ємною частиною договору.

        Спірний  договір укладений   27.12.2000 року,  суд вважає що  позивачем не пропущено строк позовної давності  (три роки ) передбачений статтею 71 ЦК У РСР, відповідно до статті 76 ЦК УРСР  перебіг строку позовної давності починається  від дня виникнення права на позов , право на позов виникає від дня коли особа дізналася або  повинна була дізнатися про порушення свого права. Банк „Укоопспілка  звернувся до господарського суду Дніпропетровської області  28.12.2005 року з заявою про визнання майнових вимог та включення до реєстру кредиторів на суму 71 318 грн.41 коп. , яка виникла з невиконання ТОВ „ Антикор-2”умов кредитного договору  № 21 від 27.12.2000 року.  Таким чином , позивачу стало відомо про існування договору  № 21 від 27.12.2000 року після звернення позивача до суду і ним не пропущені строки позовної давності.

       Що стосується розподілу судових витрат , то відповідно до приписів ч.2 статті 49  ГПК України , суд  вважає можливим покласти судові витрати на відповідача-1 , в зв'язку з тим що спір виник внаслідок дій ТОВ „ Антикор –92 ”

       Керуючись статтями 49 , 82-85, 116  ГПК України, господарський суд ,-

                                                                        ВИРІШИВ  :

        Визнати недійсним  договір застави майна від  27.12.2000 року укладений між ТОВ „ Антикор-92” та Акціонерним банком  „ Укоопспілка”, який був посвідчений приватним нотаріусом  Якубою О.А (зареєстровано в реєстрі за № 1652).

        Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Антикор-92”,( 49000,  м. Дніпропетровськ, вул.Чкалова, 33 , код ЄДРПОУ 13441639 ) на користь Української державної інноваційної компанії Дніпропетровське регіональне відділення,( 49101, м. Дніпропетровськ, вул.. Красна, 20 а  , код ЄДРПОУ 21911208 ) 85 (вісімдесят п'ять ) грн. 00 коп. витрати по сплаті державного мита, та  118  (сто вісімнадцять ) грн. 00 коп. витрати  по сплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу .

 В позові відмовити.

 Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

         Суддя                                                                                               Н.В. Пархоменко