Постанова

від 19.04.2012 по справі 18/3330/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2012 р. Справа № 18/3330/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро Транс" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.02.12 у справі№18/3330/11 за позовомДочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро Транс" провитребування майна В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: ОСОБА_4 -за дов. від 20.01.12;

від відповідача: не з'явилися, проте, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Дочірнім підприємством з іноземною інвестицією "Сантрейд" в листопаді 2011 року заявлений позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро Транс" про зобов'язання відповідача повернути з відповідального зберігання 13 801 068 кг зерна фуражної кукурудзи 3-го класу. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань з повернення зерна, переданого за договором від 18.07.11 №18/07. Позивач посилався на приписи статей 105, 110, 111, 184, 525, 526, 612, 953 Цивільного кодексу України, статті 60 Господарського кодексу України, пункту 24 статті 1, статей 35, 37 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні".

Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.01.12, ухваленим суддею Пушко І.І., позовні вимоги задоволено. Вмотивовуючи рішення суд першої інстанції установив факт порушення відповідачем зобов'язань з повернення зерна, переданого за договором від 18.07.11. При цьому, місцевий суд визнав недоведеним наявність у позивача боргу зі сплати послуг, наданих за вказаним договором. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 509, 510, 525, 526, 530, 613, 594, 595, 942, 949, 953, 957 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, статті 35 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні".

Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Слободіна М.М. -головуючого, Барбашова С.В., Гончара Т.В., постановою від 29.02.12, перевірене рішення суду першої Доповідач: Добролюбова Т.В.

інстанції залишив без змін , а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро Транс" залишив без задоволення. Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро Транс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Скаржник, посилаючись на приписи статей 6, 11, 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 174, 193 Господарського кодексу України, статей 1, 37 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", вказує на неврахування судами того, що договір від 18.07.11 на підставі якого виникли спірні правовідносини є договором про надання послуг і лише містить елементи договору зберігання, а пунктом 6.2 цього договору сторони передбачили право відповідача на притримання переданого на зберігання зерна при наявності у позивача заборгованості.

Від Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" отримано відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить судові рішення у справі залишити без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального та процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 18.07.11 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро Транс" -заготівельником та Дочірнім підприємством з іноземною інвестицією "Сантрейд" - підприємством, укладено договір №18/07, за умовами якого заготівельник надає підприємству послуги з приймання кукурудзи, доведення її до базисних кондицій по сміттєвій домішці і вологості, збереження та відвантаження на залізничний або автомобільний транспорт за бажанням підприємства. Пунктами 8.1, 8.2 договору сторони погодили, що цей договір набирає чинності з моменту надходження кукурудзи на зберігання, а строк зберігання встановлюється до 31.03.12. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" про зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро Транс" повернути з відповідального зберігання 13 801 068 кг зерна фуражної кукурудзи 3-го класу. Правовідносини між власниками зерна та суб'єктами зберігання зерна регулюються нормами глави 66 Цивільного кодексу України, Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні". Статтею 936 Цивільного кодексу України унормовано, що змістом договору зберігання є обов'язок зберігача зберігати річ, яка передана на зберігання поклажодавцем і повернути її у схоронності. Договір зберігання дійсно належить до категорії договорів про надання послуг, відтак на нього можуть розповсюджуватися норми глави 63 Цивільного кодексу України "Послуги". За приписами статті 955 Цивільного кодексу України положення параграфа 1 глави 66 Цивільного кодексу України застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про окремі види зберігання або законом. Відповідно до частини 3 статті 957 Цивільного кодексу України письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом. Згідно з пунктами 10, 24 статті 1 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зберігання зерна - це комплекс заходів, що включають приймання доробку, зберігання і відвантаження зерна; складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа. Статтею 43 вказаного Закону унормовано, що якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію. Приписами статті 949 Цивільного кодексу України визначено обов'язок зберігача повернути річ. При цьому, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, що була передана на зберігання, а якщо договором передбачено зберігання знеособлених речей, змішані родові, тотожну, або обумовлену кількість речей такого самого роду та якості. Відповідно до статті 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. Обов'язок зернового складу повернути зерно визначений і приписами статті 27 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні". Дослідивши усі обставини справи та надівши оцінку наявним в матеріалах справи доказам, судами попередніх інстанцій установлено, що на виконання умов договору від 18.07.11 позивач передав відповідачеві на відповідальне зберігання 13 801 068 кг зерна кукурудзи 3-го класу, що підтверджується складською квитанцією на зерно серії АУ 877339 № 19 від 18.08.11 Установлено судами і те, що позивачем 15.09.11 та 14.10.11 на адресу відповідача скеровувались вимоги про повернення зі зберігання спірного зерна фуражної кукурудзи, які залишені останнім без відповіді. Разом з цим, позивачем було складено акти про відмову відповідача видати зерно. Судами також установлено, що відповідачем зерно кукурудзи у кількості 13 801 068 кг не повернуто. Довід скаржника про те, що спірне зерно кукурудзи було ним притримано через не проведення позивачем розрахунків за надані відповідачем послуги за договором від 18.07.11, не може бути підставою для скасування судових рішень у справі виходячи з наступного. Як убачається з матеріалів справи, пунктом 6.2 договору сторони дійсно погодили, що відпуск кукурудзи підприємству не проводиться при наявності заборгованості за послуги з очищення, сушіння кукурудзи та інші, до повного її погашення. Відповідно до статті 594 Цивільного кодексу України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові, або особі вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання з оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. За приписами частини 1 статті 595 Цивільного кодексу України кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника. Отже, притримання речі кредитором є законним, тільки у разі дотримання певних вимог, головною з яких є наявність невиконаного боржником зобов'язання, тобто, наявність боргу, строк платежу за яким вже настав. При цьому, боржник як законний власник речі має право бути поінформованим про обмеження своїх прав. Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Як установлено судами попередніх інстанцій, відповідачем не доведено факту наявності у позивача заборгованості зі сплати послуг, наданих за договором від 18.07.11. Установлено судами і те, що відповідачем не надано доказів, підтверджуючих повідомлення позивача про притримання належного йому зерна кукурудзи. Відповідно до приписів частини 2 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. За таких установлених обставин справи, висновок суду про наявність підстав для задоволення позову визнається правомірним. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі також не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі, оскільки не спростовують установленого апеляційним судом та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.02.12 у справі №18/3330/11 залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро Транс" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т. Добролюбова

Судді Т. Гоголь

В.Швець