Постанова

від 23.04.2012 по справі 31/199

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

18.04.2012 р. справа №31/199

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Зубченко І.В., Мартюхіної Н.О., Татенка В.М. За участю представників: від позивача:не з'явився від відповідача:ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Шахтарського районного споживчого товариства, м. Шахтарськ, Донецька область на рішення господарського суду Донецької області від 18.01.2012р. (повний текст підписано 24.01.2012р.) у справі№31/199 (суддя Ушенко Л.В.) за позовомШахтарського районного споживчого товариства, м. Шахтарськ, Донецька область до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4, м. Шахтарськ, Донецька область простягнення 110000грн. В С Т А Н О В И В:

Шахтарське районне споживче товариство, м. Шахтарськ, Донецька область, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом, до відповідача, Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4, м. Шахтарськ, Донецька область, про стягнення неодержаних доходів у сумі 110000грн., а також із заявою про забезпечення позову, в якій просив зупинити процедуру державної реєстрації припинення підприємницької діяльності Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 та її закриття до закінчення розгляду даної справи.

17 січня 2012 року позивач повторно подав до господарського суду Донецької області заяву про забезпечення позову, в якій просив зупинити процедуру державної реєстрації припинення підприємницької діяльності Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 та її закриття до закінчення розгляду даної справи. До заяви позивач додав платіжне доручення №9 від 12.01.2012р. у сумі 1609,50грн. як доказ сплати судового збору.

Рішенням господарського суду Донецької області від 18.01.2012р. (повний текст підписано 24.01.2012р.) у справі №31/199 відмовлено в задоволенні позовних вимог, а також в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено належними доказами факт безпідставного користування відповідачем його майном за період з 15.12.2008р. по 15.12.2011р., та достовірність визначеної ним суми доходу, отриманого відповідачем за цей період, яку він просить стягнути. Заяву про забезпечення позову залишено без задоволення через те, що вона подана 17.01.2012р., а рішення у справі прийнято 18.01.2012р. В задоволенні клопотання про повернення надмірно сплаченого судового збору у сумі 1609,50грн. відмовлено, оскільки заява про забезпечення позову, яка надійшла до канцелярії суду 17.01.2012р. з доказами сплати судового збору, була розглянута по суті і в задоволенні якої відмовлено.

Позивач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 18.01.2012р. у справі №31/199 та припинити провадження у справі.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи; невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник посилається на те, що факт користування відповідачем майном позивача -частиною (площею 197,6кв.м.) приміщення магазину, розташованого в Шахтарському районі Донецької області в селі Велика Шишівка, вул. 60 років ВЛКСМ, б.38, без достатньої правової підстави, було доведено суду належним чином, а саме письмовими доказами та поясненнями сторін, що є в матеріалах справи. Крім того, заява про забезпечення позову, яка надана до господарського суду Донецької області разом з позовом, підлягала задоволенню і сплати судового збору, за подання цієї заяви, не вимагалося в силу приписів п.2 ст.6 Закону України «Про судовий збір». В господарському процесі не передбачена відмова в задоволенні заяви про забезпечення позову через прийняття судом першої інстанції рішення, отже така відмова є необґрунтованою.

Розпорядженням Заступника голови Донецького апеляційного господарського суду від 13.03.2012р. сформовано колегію суддів у наступному складі: Зубченко І.В. (головуючий), Мартюхіна Н.О., Татенко В.М.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 13.03.2012р. у справі №31/199 відновлено пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги та прийнято апеляційну скаргу до провадження. Вказана ухвала отримана сторонами, про що свідчать повідомлення про вручення 19.03.2012р. та 28.03.2012р. поштових відправлень.

Приймаючи апеляційну скаргу до розгляду , судом апеляційної інстанції враховано, що Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, і у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Судовою колегією було враховано, що апеляційна скарга подана з додержанням вимог, викладених в статтях 94-95 ГПК України, а в доданій заяві про відновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження причиною з якої пропущено строк вказано те, що повний текст оскаржуваного рішення був направлений сторонам лише 09.02.2012р. та отриманий позивачем 15.02.2012р. Як вбачається із вихідного штампу канцелярії суду, заповненого відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. N75 (з подальшими змінами), рішення від 18.01.2012р. (повний текст підписано 24.01.2012р.) направлене сторонам поштою 09.02.2012р., отже матеріалами справи підтверджено доводи скаржника. Встановлені законом строки вчинення процесуальних дій мають своїм завданням забезпечення ефективного захисту порушених прав особи. У даному випадку пропуск строку не може розглядатись як такий, що вчинений без поважних причин.

Представник скаржника у судове засідання 18.04.2012р. не з'явився, про час та місце судового розгляду справи позивач повідомлений належним чином, про що свідчить вихідний штамп канцелярії на ухвалі Донецького апеляційного господарського суду від 28.03.2012р. про відкладення судового розгляду.

Відповідач у судовому засіданні 18.04.2012р. пояснив, що вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим, проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив рішення господарського суду залишити без змін з підстав, наведених у письмових поясненнях, наданих апеляційному суду 09.04.2012р.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 ГПК України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Враховуючи ті обставини, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, в апеляційній скарзі заявник посилається лише на ті документи, що були предметом розгляду суду першої інстанції, представник скаржника приймав участь у судовому засіданні 28.03.2012р. та підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника скаржника за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Позивачем (орендодавець) був складений договір оренди з відповідачем (орендар), датований 01.02.2008р., згідно п.п.1.1., 1.3., 5.1. якого передбачалось орендодавцю передати, а орендарю прийняти в строкове платне користування на умовах цього договору приміщення магазину загальною площею 197,6кв.м., що знаходиться за адресою: с. В. Шишівка, вул. 60 років ВЛКСМ, буд. 38, для розміщення магазину, строком до 30.12.2008р. (один рік) з моменту приймання приміщення за актом прийому-передачі.

Відповідачем договір оренди був підписаний із застереженням про наявність протоколу розбіжностей до договору, однак позивач не повідомив відповідача про прийняття заперечень і не повернув йому підписаний протокол розбіжностей.

В подальшому позивач неодноразово звертався до відповідача про необхідність сплати орендної плати за користування приміщенням згідно договору оренди від 01.02.2008р., необхідність звільнити приміщення в зв'язку з закінченням дії договору (30.12.2008р.).

Шахтарське районне споживче товариство звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до ФОП ОСОБА_4 про стягнення заборгованості з орендної плати по договору оренди від 01.02.2008р. за період з 01.02.2008р. по 31.12.2008р. у сумі 8415грн. та неустойки у сумі 36720грн. за неповернення майна, а також зобов'язання звільнити та повернути майно за актом приймання-передачі, за якою порушено справу №37/6.

Рішенням господарського суду Донецької області від 21.03.2011р. у справі №37/6, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2011р., відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Вказаним рішенням встановлено, що встановлено, що факт передачі майна по договору оренди від 01.02.2008р. позивачем -Шахтарським РСТ не доведений, оскільки ані договір оренди від 01.02.2008р., ані протокол розбіжностей до нього від 22.02.2008р. не містять застережень про розповсюдження його умов на період, що передував його укладенню у розумінні ч.3 ст.631 ЦК України і з урахуванням дати підписання протоколу розбіжностей з боку відповідача -ФОП ОСОБА_4 такий договір не міг вважатися укладеним відповідно до ст.181 ГК України та ст.646 ЦК України раніше 22.02.2008р. навіть з урахуванням прийняття орендодавцем всіх зауважень орендаря.

Виходячи з приписів ст.124 Конституції України, ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч.2 ст.35 ГПК України, якщо договір та обставини його укладення, виконання були предметом дослідження по одній справі між тими ж сторонами, за результатом розгляду якої винесено рішення, що набрало законної сили, то суд не має знов розглядати обставини його укладення та виконання.

Це положення узгоджується із міжнародною Конвенцією про захист прав і основних свобод людини, до якої Україна приєдналась у 1997 році, а відтак, у відповідності із ст.10 Цивільного кодексу України норми цієї Конвенції є частиною національного цивільного законодавства України з пріоритетом саме норм Конвенції, згідно з якою одним із основних елементів права є принцип правової впевненості, який серед іншого передбачає, що в будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сила, не може бути поставлено під сумнів.

Предметом позовних вимог є стягнення з відповідача отриманого ним у період з 15.12.2008р. по 15.12.2011р. доходу у сумі 110000грн., оскільки договір оренди від 01.02.2008р. визнано судом неукладеним, тобто таким, який не породжує для сторін виникнення будь-яких цивільних прав та обов'язків, тому відповідач безпідставно користується приміщенням магазину, яке на праві власності належить позивачу згідно свідоцтва про право власності від 18.03.2002р., виданого на підставі рішення Великошишівської міської ради від 31.10.2001р. №37.

Відповідно до ст.1212 ЦК України, на яку позивач посилався у своєму позові як на правову підставу своїх вимог, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Виходячи із припису ст.1212 ЦК України, зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

По-перше, є наявним факт набуття або збереження майна, тобто особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути з її володіння.

По-друге, набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 1214 ЦК України, на яку також посилається позивач у своєму позові як на правову підставу позовних вимог встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона обов'язана повернути доходи.

Згідно із ч.1 ст.189 ЦК України, доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю.

В матеріалах справи відсутні докази в підтвердження факту зайняття та користування відповідачем майном позивача з 15.12.2008р. по 15.12.2011р.

Як вбачається з рішення господарського суду Донецької області від 21.03.2011р. у справі №37/6, акт приймання-передачі приміщення від 01.02.2008р. судом не був прийнятий до уваги як доказ в підтвердження факту передачі майна саме по договору оренди від 01.02.2008р, який не міг вважатися укладеним до 22.02.2008р. (тобто до підписання протоколу розбіжностей).

Щодо посилання позивача на те, що відповідач у своїх поясненнях вказує на те, що ним використовувалось приміщення магазину для здійснення підприємницької діяльності, судова колегія відзначає, що підставами такого користування відповідач вказує існування орендних правовідносин із Командитним товариством «Фортуна», якому позивач передав приміщення магазину як внесок до статутного капіталу та з моменту державної реєстрації цього товариства все передане йому за установчим договором майно є власністю товариства.

Фактичне перебування певної частини приміщення (118,6кв.м.) в користуванні відповідача внаслідок відповідних договірних правовідносин із КТ «Фортуна»не дає можливості визначити в якій частині отримане від КТ «Фортуна»майно співпадає із приміщенням, яке позивач просив звільнити, враховуючи, що загальна площа будівлі становить 218,6кв.м. (арк.спр. 65-70).

Згідно ч.2 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Підставою позову вказано саме встановлення судом факту неукладеності договору оренди від 01.02.2008р. між позивачем та відповідачем, отже судом першої інстанції правомірно не дано оцінку відносинам позивача та Командитного товариства «Фортуна»відносно права власності на приміщення магазину.

Крім того, позивачем не надано доказів в підтвердження розрахунку суми доходів, отриманих відповідачем на суму 110000грн.

Відповідачем до відзиву надано акт звірки доходів ФОП ОСОБА_4 за період з 15.12.2008р. по 01.12.2011р., книга обліку доходів та витрат (ф.10), звіти суб'єкта малого підприємництва фізичної особи-платника єдиного податку.

Згідно цього акту збитки ФОП ОСОБА_4 склали 11282,84грн., з чим позивач не згоден і надав свої заперечення на відзив, в яких зазначив, що дохід, який отримав відповідач повинен складати різницю між сумою отриманої виручки та собівартістю придбаного товару і ця різниця, за його підрахунками, становить 122387грн. Інші витрати відповідача при визначені суми доходу, позивачем не враховувались.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними доказами факт безпідставного користування відповідачем його майном за період з 15.12.2008р по 15.12.2011р., та достовірність визначеної ним суми доходу, отриманого відповідачем за цей період, яку він просить стягнути.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо заяви позивача про застосування судом заходів до забезпечення позову, яка була подана разом із позовом, судова колегія зазначає, що відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір»судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Відповідно до п.п.1, 3 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір»за подання до суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання заяви про забезпечення позову справляється судовий збір у розмірі 1,5 мінімальної заробітної плати.

Згідно ст.21 Закону України «Про Державний бюджет на 2011 рік»розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2011р. становить 941грн. Згідно зі ст.13 Закону України «Про державний бюджет України на 2012 рік»розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2012р. складає 1073 гривні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до позовної заяви було додано докази сплати судового збору за її подачу, а саме платіжне доручення №201 від 13.12.2011р. у сумі 2200грн., натомість до заяви про забезпечення позову не подано доказів сплати судового збору.

Згідно приписів п.2 ч.1 ст.84 ГПК України описова частина оскаржуваного рішення містить виклад цієї заяви та мотиви з яких суд не прийняв її до розгляду, а саме через неподання доказів сплати судового збору за подачу заяви про забезпечення позову. З огляду на викладене, судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

17 січня 2012 року від позивача через канцелярію суду повторно надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просить заборонити здійснення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до закінчення розгляду справи. До заяви додані докази сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову у сумі 1609,50грн.

Відповідно до ст.66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Частиною 1 ст.67 ГПК України передбачено, що позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Статтею ст.52 ЦК України встановлено цивільно-правову відповідальність фізичної особи-підприємця, згідно з якою така фізична особа відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців АЕ №204834, станом на 13.12.2011р. ФОП ОСОБА_4 перебувала в стані припинення підприємницької діяльності.

Згідно ст.51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до пункту 5 статті 111 ЦК України юридична особа є ліквідованою з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Виходячи з характеру правовідносин та враховуючи, що суб'єктний склад сторін у даній справі на час порушення судом провадження у справі (19.12.2011р.) відповідав вимогам ст.ст.1, 21 ГПК України, у господарського суду були відсутні підстави для припинення провадження у справі в порядку п.6 ч.1 ст.80 ГПК України.

В своїй заяві позивач не визначив кому саме слід заборонити здійснення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_4, якщо державному реєстратору, то в силу приписів ст.52 ЦК України такі дії не стосуються предмета спору, до того ж невжиття таких заходів не може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у даній справі (навіть у разі позитивного її вирішення). Водночас, позивач просив застосувати заходи до забезпечення позову саме до закінчення розгляду справи.

За приписами ст.82 ГПК України постановленням судового рішення закінчується діяльність суду по розгляду справи і вирішенню спору. Результат вирішення справи по суті знаходить офіційне закріплення в судовому рішенні, яке містить державно-владний та індивідуально конкретний припис і ґрунтується на нормі права, що застосована судом.

Рішення у даній справі прийняте 18.01.2012р., отже судом першої інстанції правомірно відмолено у задоволенні вказаної заяви.

Стосовно заперечень позивача щодо неповернення йому судового збору у сумі 1609,50грн. як надмірно сплаченого з урахуванням заяви про забезпечення позову, то місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що відсутні підстави для зменшення розміру судового збору за подання позову на суму судового збору, який підлягав сплаті, але не був сплачений за подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову від 15.12.2011р.

Так, відповідно до п.2 ч.3 ст.6 Закону України «Про судовий збір», у разі якщо позовну заяву подано після подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову , розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову .

До подання позову до господарського суду позивач не звертався із заявою про застосування запобіжних заходів чи заходів забезпечення позову або доказів і попередньо не сплачував судовий збір за подачу таких заяв. Поряд з цим, заява про забезпечення позову, яка надійшла до канцелярії суду 17.01.2012р. з доказами сплати судового збору, була розглянута по суті і в задоволенні якої відмовлено в зв'язку з прийняттям рішення у даній справі, про що суд зазначив у своєму рішенні.

З огляду на викладене, апеляційна інстанція вважає, що господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення з'ясував всі обставини справи в їх сукупності, з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

Рішення господарського суду Донецької області від 18.01.2012р. (повний текст підписано 24.01.2012р.) у справі №31/199 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Шахтарського районного споживчого товариства, м. Шахтарськ, Донецька область на рішення господарського суду Донецької області від 18.01.2012р. (повний текст підписано 24.01.2012р.) у справі №31/199 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 18.01.2012р. (повний текст підписано 24.01.2012р.) у справі №31/199 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя І.В. Зубченко

Судді: Н.О. Мартюхіна

В.М. Татенко

Надруковано 6 примірників: 1-позивачу; 2 -відповідачу; 1 -до справи; 1 -АГС, 1 -ГС