Постанова

від 17.04.2012 по справі 22/369

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2012 № 22/369

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорногуза М.Г

суддів: Агрикової О.В.

Сухового В.Г.

секретар судового засідання: Марвано А.Т.,

в судове засідання з'явились представники:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 3 від 30.01.2012 року), ОСОБА_3 (довіреність № 4 від 30.01.2012 року),

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Трієра-Лізинг»,

на рішення господарського суду міста Києва від 30 січня 2012 року,

у справі № 22/369 (суддя Самсін Р.І.),

за позовом комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора «Нивки» Шевченківської районної у місті Києві ради, м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Трієра-Лізинг», м. Київ,

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій,

ВСТАНОВИВ:

КП «Житлово-експлуатаційна контора «Нивки» Шевченківської районної у місті Києві ради звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВ «Трієра-Лізинг» про стягнення заборгованості (а.с. 2-4).

Рішенням господарського суду міста Києва від 30 січня 2012 року по справі № 22/369 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з ТОВ «Трієра-Лізинг» на користь КП «Житлово-експлуатаційна контора «Нивки» Шевченківської районної у місті Києві ради 4 278 грн. 22 коп. основного боргу, 211 грн. 17 коп. інфляційних збитків, 51 грн. 74 коп. 3% річних, 139 грн. 33 коп. судових витрат (а.с. 179-183).

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30 січня 2012 року у справі № 22/369 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована ненаданням місцевим господарським судом належної оцінки підвищення ставки відшкодування податку на землю, яке відбулося 01 жовтня 2007 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01 березня 2012 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 16 березня 2012 року.

16 березня 2012 року від позивача надійшло заперечення на апеляційну скаргу, в якому він послався на законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду та просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

27 березня 2012 року позивачем подано письмове пояснення.

29 березня 2012 року від відповідача надійшло пояснення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30 березня 2012 року розгляд справи було відкладено на 17 квітня 2012 року, у зв'язку з неподанням витребуваних доказів.

12 квітня 2012 року, відповідач надав до суду клопотання та розрахунок за договором № 41 від 01ю квітня 2007 року.

У судове засідання 17 квітня 2012 року представник позивача не з'явився.

Виходячи з аналізу ст. 77 ГПК України, у випадку нез'явлення в засідання представників позивача, відповідача або ж обох сторін, інших учасників господарського процесу, а також неподання витребуваних доказів, якщо суд вважає, що без них неможливо вирішити справу, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України, розгляд справи. Тобто, можливість розгляду справи за відсутності будь-кого із учасників процесу або неподання витребуваних доказів, якщо присутні учасники не заперечують, вирішується судом.

Таким чином, якщо суд вважає, що є можливість всебічного розгляду справи з винесенням законного і обґрунтованого рішення за наявними у справі матеріалами, а неявка сторони, яка не використала свого процесуального права передбаченого ст. 22 ГПК України, хоча була належним чином повідомлена про розгляд справи, не перешкоджає розгляду справи, то необхідність у відкладенні розгляду справи відсутня.

Колегія суддів виходить з того, що розгляд справи відкладався, представники сторін мали можливість надати необхідні докази та сформулювати свою позицію відносно спору, скаржнику була надана можливість подати суду додаткові докази, поданих матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги та вирішення спору по суті. Неявка представника позивача у судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявним у справі матеріалами.

Представники відповідача в судовому засіданні 17 квітня 2012 року, підтримали вимоги та доводи апеляційну скарги, просили скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30 січня 2012 року та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. При цьому представники наголосили, що рахунків позивача не отримували, а тому вважають, що підстав для здійснення розрахунків не було.

У відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 17 квітня 2012 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду.

Згідно з частиною першою статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

01 квітня 2007 року між ТОВ «Трієра-Лізинг» (власник/орендар) та КП «Житлово-експлуатаційна контора «Нивки» Шевченківської районної у місті Києві ради (виконавець) було укладено Договір № 41 про відшкодування власником (орендарем) витрат по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна (надалі-Договір) (а.с. 10-11).

Відповідно до п. 1.1 Договору виконавець забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 33, а також утримання будинку та прибудинкової території, а власник відшкодовує витрати виконавця на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає за характеру послуг, наданих виконавцем за цим Договором. Власник (орендар) володіє приміщенням загальною площею 112,0 кв.м, яке розміщене на підвальному поверсі будівлі та використовується, на момент укладення цього Договору, на підставі Договору оренди від 01 липня 2001 року, відповідно до плану розміщення приміщення, що додається до Договору.

Згідно п.п. 6.1 та 6.5 Договору він набирає чинності з моменту підписання та діє до 31 серпня 2007 року включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

Заяв про припинення або зміну цього Договору сторони одна одній не надсилали, а тому на момент виникнення спірних правовідносин Договір діяв.

Сторони підписали Додаток № 1 до Договору № 41 від 01 квітня 2007 року, в якому визначили перелік та вартість послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (а.с. 12).

Відповідно до п. 4.8 Договору у випадку зміни витрат на утримання та обслуговування будинку та прибудинкової території, а також тарифу на аварійне та технічне обслуговування внутрішньобудинкових мереж, в період дії договору, сплата власником (орендарем) платежів обумовлених п.п. 4.1-4.3, здійснюється на підставі рахунків виконавця, і не потребує додаткового погодження сторін і зміни умов договору.

Крім того, пунктом 7 Методики визначення розміру відшкодування орендарями та власниками нежитлових будівель та вбудованих в житлові будівлі нежитлових приміщень експлуатаційних витрат, пов'язаних з утриманням будинків /будівель/ та прибудинкових територій, затвердженої рішенням Шевченківської районної у місті Києві ради від 24 квітня 2008 року за № 428, вказано: «Нормативний розмір експлуатаційних витрат з розрахунку на 1 кв.м загальної обслуговуючої площі визначається та затверджується кожним житлово-експлуатаційним підприємством окремо. У разі зміни нормативних витрат на утримання будинків та прибудинкових територій, про новий розмір відшкодуваня експлуатаційних витрат житлово-експлуатаційне підприємство письмово повідомляє власників (орендарів) нежитлових приміщень, що не потребує внесення змін до чинних договорів на відшкодування експлуатаційних витрат.»

Протягом дії Договору позивач надсилав відповідачеві нові тарифи на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій (а.с. 149-156), які були розраховані у відповідності до рішень Шевченківської районної у місті Києві ради від 24 квітня 2003 року за № 180 та від 24 квітня 2008 року за № 428, а також рішень Київської міської ради від 27 квітня 2000 року № 104/825 та від 20 липня 2007 року № 43/1877. Також, позивач виставляв відповідачеві рахунки-фактури на оплату послуг (а.с. 128-148). Отже, у позивача виникло зобов'язання з оплати нових тарифів.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Пунктом 2.2.4 Договору визначено, що власник (орендар) зобов'язується до 30 числа поточного місяця перерахувати грошові кошти на рахунок виконавця за утримання та обслуговування будинку та прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, у вигляді відшкодування експлуатаційних витрат, відшкодування за технічне та аварійне обслуговування внутрішньобудинкових мереж будівлі пропорційно до займаної площі приміщення.

У період з листопада 2007 року по липень 2009 року позивач надав відповідачеві послуги з утриманню та обслуговуванню будинку на суму 14 805 грн. 02 коп. ( з урахуванням зміни тарифів).

Відповідач оплатив надані позивачем послуги частково на суму 5 231 грн. 94 коп., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 28-48). Тобто, несплаченою залишилась сума боргу у розмірі 9 573 грн. 08 коп.

30 січня 2012 року відповідач звернувся до господарського суду міста Києва з заявою про застосування строку позовної давності до позовних вимог у частині стягнення заборгованості за період з 01 листопада 2007 року по 30 вересня 2008 року (а.с. 173).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Зважаючи на умови пункту 2.2.4 Договору позивач знав про виникнення заборгованості на початку кожного наступного за розрахунковим місяця.

КП «Житлово-експлуатаційна контора «Нивки» Шевченківської районної у місті Києві ради звернулось до суду з позовом 14 жовтня 2011 року, що підтверджується відповідною відміткою місцевого господарського суду на першому аркуші позовної заяви (а.с. 2).

Таким чином, строк позовної давності до вимог про стягнення боргу за період з 01 листопада 2007 року по 14 жовтня 2008 року станом на момент подання позову сплив.

Згідно з частиною 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що позивачем не надано жодного належного доказу на підтвердження поважності причин пропуску позовної давності щодо вимог про стягнення боргу за період з 01 листопада 2007 року по 14 жовтня 2008 року.

Проведена відповідачем оплата за червень 2009 року не може бути доказом визнання боргу за період до 14 жовтня 2008 року, оскільки в призначенні платежу відповідачем вказано: «Оплата за надані послуги н/ж приміщення-експлуатаційні витрати за адресою вул. Щербакова, 33 за червень 2009р. з-но дог.№41 від 01.04.08р., в т.ч. ПДВ-36,83грн.» (а.с. 48). Тобто, відповідач не погашав існуючу заборгованість, а сплачував поточні платежі.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи викладене вище колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 5 294 грн. 86 коп. за період з 01 листопада 2007 року по 14 жовтня 2008 року.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення суми боргу слід задовольнити частково та стягнути з відповідача 4 278 грн. 22 коп.

Крім того, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування 3% річних та інфляційних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:Еліт 8.2.3», колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила, що місцевим господарським судом правильно визначено та правомірно стягнуто з відповідача 211 грн. 17 коп. інфляційних та 51 грн. 74 коп. трьох відсотків річних.

Відповідачу була надана можливість надати мотивований розрахунок своїх заперечень. Проте надані скаржником розрахунки зводяться тільки до множення 220 грн. 96 коп. на кількість місяців, що є не вірним, оскільки відповідач не враховує зміни тарифів.

Посилання скаржника на ненадання місцевим господарським судом належної оцінки підвищенню ставки відшкодування податку на землю, яке відбулося 01 жовтня 2007 року, є безпідставним з огляду на те, що до вимог позивача щодо стягнення боргу за період з 01 листопада 2007 року по 14 жовтня 2008 року було застосовано строк позовної давності та відмовлено в їх задоволенні.

Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Беручи до уваги те, що до фактичних обставин справи судом першої інстанції обґрунтовано і правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні скарги апелянта необхідно відмовити.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні господарського суду міста Києва повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.

Рішення господарського суду міста Києва від 30 січня 2012 року по справі № 22/369 підлягає залишенню без змін.

Апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Трієра-Лізинг» на рішення господарського суду міста Києва від 30 січня 2012 року задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ч.1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

п о с т а н о в и в :

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Трієра-Лізинг» на рішення господарського суду міста Києва від 30 січня 2012 року у справі № 22/369 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 30 січня 2012 року по справі № 22/369 залишити без змін.

3. Справу № 22/369 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.

Головуючий суддя Чорногуз М.Г

Судді Агрикова О.В.

Суховий В.Г.