Постанова

від 18.04.2012 по справі 1/67-75

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2012 року Справа № 1/67-75

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Василишин А.Р.

судді Юрчук М.І. ,

судді Філіпова Т.Л.

при секретарі Довгалюк О.П.

за участю представників сторін:

прокурора: Кривецька - Люліч Т.А. (посвідчення № 32 від 12 травня 2011 року)

позивача: Корпач І.І. (паспорт серія НОМЕР_1, виданий 16 травня 1996 року), Неделюк Д.В. (паспорт серія НОМЕР_2, виданий 21 січня 1998 року)

відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу позивача Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Седлище" на рішення господарського суду Волинської області від 01 лютого 2012 року р. у справі №1/67-75 (суддя Гончар Марія Михайлівна)

за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Седлище"

до Седлищенської сільської ради

про визнання права власності на будинок побуту та адмінбудинок.

ВСТАНОВИВ :

Cільськогосподарський виробничий кооператив "Седлище" (надалі -Позивач) звернувся до господарського суду Волинської області з позовом до Седлищенської сільської ради (надалі - Відповідач), про визнання права власності (т.1, а.с. 2-5). У судовому процесі на стороні Відповідача приймав участь представник прокуратури Волинської області (надалі - Прокурор).

Рішенням господарського суду Волинської області від 18 серпня 2008року, з підстав вказаних у цьому рішенні, позов задоволено (т. 1, а.с. 134-140).

Постановою, Вищого господарського суду України від 2 лютого 2010 року скасовано рішення господарського суду Волинської області від 18 серпня 2008 року та направлено дану справу на новий розгляд.

Рішенням господарського суду Волинської області від 1 лютого 2011 року по даній справі (т. 1, а.с. 152-155) з підстав вказаних у цьому рішенні, в позові відмовлено.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Позивач, звернувся з апеляційною скаргою (т. 3, а.с. 4-6) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Волинської області від 1 лютого 2012 року по даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу (т.3, а.с. 19-20), в якому з підстав, висвітлених в цьому відзиві, просить рішення господарського суду Волинської області залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні від 18 квітня 2012 року представник Позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Представник Прокурора заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. В судове засідання представник Відповідача не з'явився.

Про дату, час та місце розгляду справи Відповідач був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 3, а.с. 32)

.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників Позивача, представника Прокурора, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 31 травня 2008 року Позивач на підставі клопотання № 19 звернувся до Позивача з проханням дати дозвіл на оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, а саме: приміщення адмінбудинку (за адресою: вул. Незалежності, 23, с. Седлище, Старовижівського району Волинської області); будинку побуту (за адресою: вул. Незалежності, 21 в с. Седлище, Старовижівського району Волинської області).

Водночас, 4 липня 2008 року Позивач отримав відповідь за № 188/1.10, в якій Відповідач повідомив, що рішенням від 2 липня 2008 року № 22/5 Позивачу було відмовлено в оформленні права власності у зв'язку з тим, що спірне майно з 17 березня 2008 року перебуває у комунальній власності територіальної громади с. Седлище.

Як встановлено судом, відповідно до будівельних паспортів на забудову земельної ділянки для будівництва будинку побуту від 25 травня 1984 року та будівництва адмінбудинку від 26 січня 1979 року забудовником даних об'єктів є колгосп ім. Фрунзе.

У відповідності з пунктом 2.1. Статуту Позивача, зареєстрованого 24 березня 2000 року розпорядженням голови Старовижівської районної державної адміністрації № 107, Позивач створений в процесі реорганізації і є правонаступником колективного сільськогосподарського підприємства «Седлищенське»в обсягах частини майна, що перейшла до Позивача внаслідок реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства «Седлищенське».

Водночас, відповідно до довідки № 54 від 26 травня 2008 року виданої державним реєстратором Старовижівської районної державної адміністрації, Позивач є правонаступником колективного сільськогосподарського підприємства «Седлищенське», яке в свою чергу було правонаступником колгоспу ім. Фрунзе.

Також, відповідно до довідок № 137/1.11 від 27 травня 2008 року та № 69 від 9 липня 2008 року, виданих Управлінням агропромислового розвитку Старовижівської районної державної адміністрації, а також бухгалтерських документів, зокрема, матеріалів інвентарних описів товарно -матеріальних цінностей за період з 1998 року по 2008 рік, спірні об'єкти -будинок побуту та адмінбудівля перебувають на балансі Позивача.

В той же час, суд зауважує, що перебування майна на балансі підприємства не є безспірною ознакою його права власності на це майно.

Зокрема, як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів (архівною випискою з розпорядження виконкому Старовижівської районної ради народних депутатів № 228-р від 30 грудня 1986 року «Про виділення Седлищенському сільвиконкому на придбання будматеріалів для будівництва приміщень сільської ради в сумі 4 900 крб.); (архівною випискою з рішення виконкому Старовижівської сільської ради народних депутатів № 22 від 30 січня 1987 року «Щодо затвердження заходів по завершенню добудови адмінбудинку»), виконавцями робіт виступали колгосп імені Фрунзе та виконком сільської ради. Дане стверджується й: архівною копією розпорядження виконкому Старовижівської районної ради народних депутатів від 27 березня 1987 року № 401 «Про виділення коштів з районного бюджету»щодо додаткового виділення Відповідача 10 000 крб. у зв'язку із проведенням розрахунків по дольовій участі в будівництві адмінбудинку колгоспу імені Фрунзе; архівною копією рішення виконавчого комітету Седлищенської сільської ради від 22 листопада 1985 року № 56 щодо прискорення темпів будівництва адмінбудинку правлінням колгоспу імені Фрунзе та виконкому сільської ради; архівною копією рішення виконавчого комітету Старовижівської ради народних депутатів від 14 листопада 1985 року № 255, що свідчить про виділення в приміщенні адмінбудинку 6 кімнат для сільської ради, підтверджується факт виділення бюджетних коштів для будівництва.

Також, колегія апеляційного господарського суду констатує факт того, що архівною копією розпорядження виконавчого комітету Старовижівської районної ради народних депутатів № 40-р від 27 березня 1987 року підтверджується проведення розрахунків з КСП ім. Фрунзе по дольовій участі в будівництві адмінбудинку.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно пункту 2 статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, господарським кодексом України, іншими законами.

В силу дії статтей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізовують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

В силу дії статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Водночас, частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Крім того, статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено: що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 329 Цивільного кодексу України, юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність та набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

В силу дії статті 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Водночас, статтею 331 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом; особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Колегія суду наголошує на тому, що нормами Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року за № 62 та Постанови Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2003 року за № 1253 "Про затвердження Порядку безоплатної передачі у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств -правонаступників" були врегульовані питання, у зв'язку з реформуванням підприємств агропромислового комплексу та безоплатною передачею у комунальну власність, зокрема, відповідного майна колективних підприємств.

В силу дії пункту 8 статті 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»: об'єкти соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарські меліоративні системи підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств -правонаступників, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 Порядку безоплатної передачі у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств -правонаступників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2003 року № 1253: об'єктами передачі є заклади побутового обслуговування (перукарні, лазні тощо).

Крім того, пунктом 4 вказаного Порядку визначено, що ініціатором передачі об'єктів у комунальну власність можуть бути місцеві органи виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а пропозиція погоджується з підприємством-правонаступником.

За приписами пункту 17 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України № 62 від 14 березня 2001 року, підприємство -правонаступник здійснює заходи щодо передачі майна соціальної інфраструктури на баланс органів місцевого самоврядування. Пунктом 14 Порядку визначено, що майно, яке не підлягає паюванню зокрема, об'єкти, які знаходяться в загальному користуванні, передаються на баланс підприємств-правонаступників.

Як встановлено судом, при вирішені даного спору, рішенням зборів співвласників майнових паїв сільськогосподарського виробничого кооперативу «Седлище»від 24 грудня 2006 року № 3/3 передано об'єкти соціальної сфери в комунальну власність територіальної громади.

Рівненський апеляційний господарський суд зауважує, що Позивачем оспорювалося в судовому порядку дане рішення загальних зборів Позивача разом з рішенням № 3/4 від 24 грудня 2006 року.

Проте, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 6 вересня 2011 року по справі № 02/57-12 було скасовано судове рішення господарського суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволені позову Позивача про визнання не чинним і скасування рішень зборів співвласників майнових паїв Позивача № 3/3 від 24 грудня 2006 року та № 3/4 від 24 грудня 2006 року. Дана постанова в касаційному порядку не оскаржувалася.

Згідно частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу дії частини 2, статті 35 Господарського процесуального кодексу України: факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори ), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

З огляду на усе вищевказане, за приписами даних норм процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд бере до уваги факти, встановлені постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 6 вересня 2011 року по справі № 02/57-12. Водночас, дані факти повністю спростовують доводи апелянта, висвітлені у апеляційній скарзі.

З огляду на усе вищеописане в даній судовій постанові, а також з огляду на те, що під час реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства «Седлищенське»та створення на його базі нового підприємства, яким є Позивач, як правонаступник, спірний будинок побуту та адмінбудинок повинні були бути передані безоплатно до комунальної власності.

Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість судового рішення місцевого господарського суду, а тому залишає дане судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Волинської області від 1 лютого 2012 року у справі №1/67-75 залишити без змін, апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Седлище" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

3. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

4. Справу № 1/67-75 повернути на адресу господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Філіпова Т.Л.