Рішення

від 19.04.2012 по справі 396-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

19.04.2012Справа №5002-32/396-2012

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Остап» (96200, АР Крим Роздольненський район смт.Роздольне вул.. Аеродромна, 65 ідентифікаційний код 22249214)

До відповідача Публічного акціонерного товариства «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» (95001, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Большовитська, 24 , ідентифікаційний код 20929956).

За участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору

Приватного нотаріуса Сімферопольського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)

Про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню

За участю представників:

Від позивача - ОСОБА_4, довіреність № 25 від 20.02.12.

від відповідача - ОСОБА_5, довіреність № 40 від 08.07.11.

Від третьої особи - не з'явився.

Судом роз'яснено учасникам судового процесу їх права і обов'язки, зокрема передбачені статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, а також право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Остап» звернулось до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» визнати виконавчий напис № 12140, вчинений 27.10.2005 р. приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про звернення стягнення на рухоме майно, що належить ТОВ «Остап» таким, що не підлягає виконанню.

12.03.2012р. позивачем в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України було подано заяву, відповідно до якої позивач визначив додатковий предмет позову, та просив визнати недійсним пункт 5.3. договору застави від 08.09.2004р. Беручи до уваги, що зазначена заява подана позивачем до початку розгляду справи по суті, суд прийняв її до розгляду та наступний розгляд справи здійснював з урахуванням зазначених у ній позовних вимог.

Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

20.02.2012 року від позивача через канцелярію господарського суду надійшли письмові пояснення у справі, у тексті яких визначено доводи щодо залучення в якості третьої особи ВДВС Роздольненського районного управління юстиції, зокрема посилання позивача щодо необхідності надання статусу третьої особи ВДВС з причин знаходження у його провадженні на примусовому виконанні оспорюваного виконавчого напису нотаріуса.

У відповідності до статті 27 господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.

Беручи до уваги що ВДВС Роздольненського району у відповідності до норм Закону України «Про державну виконавчу службу» є органом, який здійснює примусове виконання рішень, ніяким чином зазначене рішення у дійсній справі не може вплинути на його права або обов'язки щодо однієї із сторін, що є підставою для відмови у залучені ВДВС в якості третьої особи.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову ТОВ «Остап» заперечував, з підстав детально викладених ним у відзиві на позов (а.с.63-65). Також надав документи на які йдеться посилання у поясненнях, які долучені судом до матеріалів справи. В даних поясненнях відповідач пояснив, що 03.09.2004 р. між відповідачем та позивачем було укладено кредитний договір №010/04/562/2004, відповідно до умов якого відповідач відкриває позивачу кредитну лінію у розмірі 335000 грн., під 23% річних зі строком повернення кредиту 01.09.2005р. В забезпечення виконання позивачем зобов'язань щодо погашення за кредитним договором, між відповідачем та позивачем було укладено договір застави за реєстром №7560 та договір іпотеки за реєстром №7726, посвідчені приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_3 У зв'язку з невиконанням позивачем зобов'язань кредитним договором відповідач вважає, що у нього виникло право вимагати у нього погашення заборгованості у в зв'язку із чим, 27.10.2005р. відповідач звернувся за вчиненням виконавчого напису. 27.10.2005 р. приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис на договорі застави за реєстром №12140 та на договорі іпотеки за реєстром №12142 на загальну суму 45122 грн. 70 коп. на підставі зазначених виконавчих написів нотаріуса відкрито виконавче провадження 14.11.2005р. окрім цього, представник відповідача зазначає, що рішенням Господарського суду АР Крим у справі №2-25/14152-2007 від 21.07.2007р. суму заборгованості за вищезазначеним кредитним договором стягнуто з поручителя ПП «Селана», а рішенням Господарського суду АР Крим у справі №2-16/9055-2006 від 15.05.2006р., залишеним без змін Постановою Вищого господарського суду від 06.12.2006р., суму заборгованості за вищезазначеним кредитним договором стягнуто з ТОВ «Остап», що на думку відповідача має суттєве значення для вирішення дійсного спору по суті. Вказує, що рішенням суду Центрального району м.Сімферополя у справі №2-а-94/06, дійсний спір розглянуто по суті. Окрім цього, відповідачем заявлено про застосування наслідків позовної давності.

Представник третьої особи (Приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_3) у призначене судове засідання 21.02.2012 р. надала письмові пояснення, в яких проти позову заперечувала, пояснила, що при вчиненні нею нотаріальної дії по вчиненню виконавчого напису, було дотримано всіх вимог, встановлених Законом України "Про нотаріат" та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. №20/5 як тих, що визначають загальний порядок вчинення виконавчого напису.

Враховуючи те, що норми статті 38 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

3 вересня 2004 року між ТОВ «Остап» (далі - Позивач) та Акціонерним комерційним банком «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» перейменований у подальшому у ПАТ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції», згідно з рішенням загальних зборів акціонерів Банку №1/2010 від 27.07.2010р. (а.с.91) було укладено кредитний договір №010/04/562/2004 (а.с.70-72 том.1).

10 грудня 2004 року між ТОВ «Остап» (далі - Позивач) та Акціонерним комерційним банком «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» перейменований у подальшому у ПАТ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції», було укладено додаткову угоду до кредитного договору№010/04/562/2004, у відповідності до якої пункт 1.7 розділу 1 договору викладений в наступній редакції: на першому етапі кредитування БАНК надає Позичальнику кредитні кошти у розмірі 334 774, 42 грн. для пере кредитування позичальника у КРД АППБ «Аваль». Термін користування Позичальником цим Траншем встановлюється до 28.02.2005р. (а.с. 139 том 1).

8 вересня 2004 року з метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором №010/04/562/2004, між ТОВ «Остап» та Акціонерним комерційним банком «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» було укладено договір застави рухомого майна та посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_3, зареєстровано в реєстрі за №7560 (а.с.11-14 том 1).

27 жовтня 2005 року приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (далі за текстом - приватний нотаріус) вчинено виконавчий напис за договором застави рухомого майна від 08 вересня 2004 року про звернення стягнення на рухоме майно Позивача на виконання його зобов'язань за кредитним договором №010/04/562/2004 від 03.09.2004р. (а.с.15-17 том 1).

Як вбачається з матеріалів справи, виконавчим написом нотаріус запропонував Відповідачеві задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна (обладнання), що належить Позивачеві на праві власності. Відповідач пред'явив до виконання виконавчий напис до ВДВС Раздольненського районного управління юстиції (а.с.18 том 1).

Пунктом 5.1 договору застави передбачено, що заставодержатель (відповідач) має право на задоволення своїх вимог за цим договором, та за кредитним договором, зазначеним у п.1.1. Договору, яке виникає у заставодержателя у випадку невиконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за кредитним договором та в інших випадках, передбачених кредитним договором та цим договором.

Пункт 5.2 договору застави визначає шляхи здійснення задоволення вимог заставодержателя:

- Шляхом добровільної передачі предмета застави у власність заставодержателя;

- Шляхом звернення стягнення на предмет застави;

Пунктом 5.3. договору застави містить положення щодо звернення стягнення на предмет застави за рішенням суду або на підставі виконавчого напису нотаріусу.

Підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю «Остап» до господарського суду АР Крим стало те, що на думку позивача спірний пункт договору суперечить діючому законодавству, а саме статтям 24, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якими передбачено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом, яким, при цьому, не передбачено такого позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як вчинення виконавчого напису. І з цих підстав виконавчий напис №12140 від 27.10.2005 є безпідставним та підлягає скасуванню.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та й інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Відповідно до частини 1 статті 590 Цивільного кодексу України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки предметом договору застави є рухоме майно, то на правовідносини застави рухомого майна застосовуються вимоги Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 р. N1255.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підставою недійсності правочину, згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-2, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Так, частиною 1 статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження може здійснюватись на підставі рішення суду та в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Статтею 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» в редакції, що діяла на момент вчинення виконавчого напису нотаріуса, визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, але серед зазначених способів був відсутній такий спосіб, як вчинення виконавчого напису.

Частина 6 статті 20 Закону «Про заставу» від 02.10.1992 р. № 2654-ХІІ передбачає можливість вчинення виконавчого напису, якщо інше не встановлено законом. Але законом встановлено інше, а саме: частиною 1 статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» в редакції, що діяла на момент вчинення виконавчого напису визначено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим законом.

Окрім того, частинами 1, 3 розділу IX «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», визначено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону, а оскільки Закон «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» прийнятий 18 листопада 2003 р., тобто набагато пізніше Закону «Про заставу» 02.10.1992 р., то відповідно положення Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» підлягають переважному застосуванню, бо є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна.

Таким чином, звернення стягнення на рухоме майно на підставі виконавчого напису нотаріуса є неможливим.

Саме такої правової позиції дотримується Верховний суд України Постанова у справі 19/164 від 15.11.2010р., а також Постанова у справі №47/264-10 від 17.10.2011р.

Беручи до уваги, що нормами статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України визначено обов'язковість судових рішень Верховного суду України прийнятих за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, для всіх судів України, та необхідність приведення судами судової практики у відповідність із рішеннями Верховного суду України, господарський суд АР Крим при розгляді дійної справи, віддає пріоритет вищенаведеним нормам Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» редакція якого на момент вчинення виконавчого не передбачала звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, і таке звернення могло бути вчинено лише на підставі рішення суду.

Проте, відповідно до норм статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Заявою, зробленою у відзиві відповідача від 21.02.2012р. (а.с.64 том 1), відповідач наполягає на застосуванні строків позовної давності. У судовому засіданні відповідач підтримав зазначену заяву.

Так, статтею 257 Цивільного кодексу Українипередбачено, що загальна позовна давність (тобто строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України, у разі визнання судом поважними причин пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Доводи позивача щодо причин пропуску строку позовної давності суд визнає неповажними з наступних підстав:

Відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України. перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу яка його порушила.

Тобто перебіг позовної давності починається у дійсному випадку у 2005 році, - з моменту доведення до позивача факту вчинення виконавчого напису.

В обґрунтування неможливості подати дійсний позов у встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України трирічний строк, позивач посилається на неоднакову практику застосування судами норм діючого законодавства з вирішення аналогічних спорів, та вважає, що відлік перебігу строку позовної давності повинно бути здійснено з моменту винесення Верховним судом України Постанови у справі №19/164 від 15.11.2010р.

Проте зазначені обставини не можуть бути прийняті судом в якості поважних причин пропуску строку позовної давності, у в зв'язку із тим, що неоднакове застосування судами норм діючого законодавства, не позбавляли та не перешкоджали зверненню позивача до суду із дійсним позовом у встановлений трирічний строк.

Беручи до уваги вищезазначені обставини, суд встановив, на підставі належних та допустимих доказах порушенні права позивача, що підлягали б судовому захисту, якби позов про це був поданий своєчасно, проте, курується приписами пункту 4 статті 267 Цивільного кодексу України, у в зв'язку із неповажністю приведених позивачем причин пропуску строку позовної давності.

Окремо необхідно звернути увагу на неспроможність доводів відповідача щодо наявності вступившого в законну силу рішення Центрального суду м. Сімферополя у справі №2-а-94/06, якім він вважає було вирішено даний господарський спір по суті (а.с.82 том 1).

Проте, відповідач помилково ідентифікує спір, розглянутий місцевим судом у справі №2-а-94/06 з дійсним спором, у в зв'язку із тим, що ідентичність складу учасників процесу у вищезазначених справах, як на тому помилково наполягає відповідач, є лише однією з трьох необхідних складових ознак, ідентичного спору. Тобто, необхідно ще наявність спору про той же предмет і з тих же підстав. Проте, як вбачається із Рішення Центрального суду м.Сімферополя у справі №2-а-94/06, не співпадає не тільки суб'єктний склад - приватний нотаріус мав статус відповідача, але й ще відмінність підстав позову, що виключає взагалі можливість стверджувати про те, що є рішення суду, яким вже вирішено дійсний господарський спір по суті.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 33 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

У судовому засіданні 19.04.2012р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 23.04.2012р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Барсукова А.М.