Постанова

від 11.04.2012 по справі 17/5009/5117/11-33/5009/7887/11

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

09.04.2012 р. справа №17/5009/5117/11-33/5009/7887/11

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддівТатенко В.М. Принцевська Н.М., Марченко О.А.

за участю представників сторін: від позивача:ОСОБА_4 довіреність від відповідача:ОСОБА_5 довіреність розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_6, м. Запоріжжя на рішення господарського судуЗапорізької області від 28.02.2012р. по справі№17/5009/5117/11-33/5009/7887/11 (суддя: Мірошниченко М.В.) за позовомФізичної особи -підприємця ОСОБА_6, м. Запоріжжя до Концерну «Міські теплові мережі»в особі філії концерну «Міські теплові мережі»Орджонікідзевського району, м. Запоріжжя провизнання договору недійсним

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа -підприємець ОСОБА_6, м. Запоріжжя (далі -«Позивач») звернулась до господарського суду Запорізької області з позовом до Концерну «Міські теплові мережі»в особі філії концерну «Міські теплові мережі»Орджонікідзевського району, м. Запоріжжя (далі -«Відповідач») про визнання недійсним договору №2035 від 01.11.2005р. про постачання та використання теплової енергії.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 28.02.2012 року у справі № 17/5009/5117/11-33/5009/7887/11 у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обставини справи свідчать про відсутність правових підстав для визнання договору №2035 від 01.11.2005р. недійсним, тому, позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, з урахуванням приписів ст.. 257 ЦК України, на підставі правомірної заяви відповідача.

Заявник апеляційної скарги вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а також не в повній мірі дослідженні матеріали та докази по справі та невірно зроблені висновки. Звернувся до суду з проханням рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення.

Наполягає на тому, що він не має реальної можливості отримувати та споживати теплову енергію, внаслідок виходу з ладу внутрішньо будинкових трубопроводів, як до укладання спірного договору, так і після його укладання. Стверджує, що додатки до договору №2 «Схема межи поділу теплової мережі»та № 4 «Акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін»є невід'ємними частинами договору відповідно до пунктів 5.4 та 7.2.2.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та під час судового засідання просив оскаржуване рішення залишити без зміни, оскільки вважає його законним та обґрунтованим, а мотиви, з яких подано апеляційну скаргу - безпідставними.

Скаржник підтвердив доводи викладені в апеляційній скарзі.

Відповідно до статей 4 4 , 81 1 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним з дотриманням встановлених до нього вимог, відтак -законним та обґрунтованим; а апеляційну скаргу -такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи 01.11.2005року між Приватним підприємцем ОСОБА_6 (Споживач) і Концерном «Міські теплові мережі»в особі філії концерну «Міські теплові мережі»Орджонікідзевського району (Енергопостачальна організація (Виробник) укладено договір про постачання та використання теплової енергії за № 2035 з додатками.

За умовами якого (розділ 1) Енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати Споживачу теплову енергію в потрібних йому обсягах, а Споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими цінами (тарифами) в терміни, передбачені цим договором.

Пунктом 2.1. договору сторони обумовили, що теплова енергія постачається Споживачу за передбаченим тарифом на об'єкти, потреби, в обсягах передбачених Додатком № 1, що є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 3.2.3 договору, Споживач зобов'язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені цим договором.

Згідно з п. 5.1 договору, облік споживання Споживачем теплової енергії проводиться за показаннями приладів обліку, або розрахунковим способом.

Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6.5 Договору).

Споживач до 25 числа місяця, наступного за звітним, сплачує позивачу вартість фактично спожитої теплової енергії (п. 6.6. договору).

Факт поставки та використання теплової енергії підтверджується актами виконаних робіт, який щомісячно надається Енергопостачальною організацією Споживачу, який Споживач в разі відсутності зауважень повинен оформити належним чином один примірник повернути Енергопостачальній організації (п. 6.8 Договору).

Відповідно до п. 10.1 договору, цей договір набирає сили з моменту його підписання та діє протягом року. Договір підлягає продовженню на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.05.2010р. по справі №17/33д/10 у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м. Запоріжжя до Концерну «Міські теплові мережі»в особі філії концерну «Міські теплові мережі»Орджонікідзевського району про визнання недійсним договору від 01.11.05 № 2035 про постачання та використання теплової енергії, було відмовлено.

Суд приймаючи рішення по справі №17/33д/10 визнав, що сторонами досягнуто згоди з суттєвих вимог даного виду договору. Спірний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків. Підстав щодо його недійсності, як і порушень будь-яких прав позивача внаслідок його укладання суд не вбачає.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 11.06.2010р. та постановою Вищого господарського суду України від 15.09.2010р. рішення господарського суду Запорізької області від 13.05.2010р. по справі №17/33д/10 було залишено без змін.

Підстави позову у справах № 17/5009/5117/11-33/5009/7887/11 і № 17/33д/10 відрізняються лише тим, що у справі № 17/5009/5117/11-33/5009/7887/11 позивач обґрунтував свої доводи за вимогою про визнання договору № 2035 недійсним також:

· посиланням на відсутність узгоджених сторонами Додатків № 2 (Схема межі поділу теплової мережі»), № 4 (Акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін») до договору;

· що дію спірного договору № 2035 від 01.11.2005р. припинено ще у 2006 році, що підтверджується листом від 25.10.2006 року № 25/10-06 на адресу відповідача;

· із посиланням на ст. ст. 626, 627, 628 ЦК України, ст. 179 ГК України зазначив, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та що при укладанні господарських договорів сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Спонукання будь-якої сторони по договору до примусового підписання Актів прийомки не виконаних робіт та додаткових угод до договору у власній редакції - є порушенням приписів вказаних норм, згідно яких встановлено, що договірні відносини є домовленість двох або більше сторін, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правових актів становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, як умови, які є обов'язковими відповідно до актів Цивільного законодавства.

На підставі на ст. 35 ГПК України, суд першої інстанції зазначив, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Аналіз викладених обставин у їх сукупності свідчить, що не потребують доказування і є звільненими від цього при розгляді справи № 17/5009/5117/11-33/5009/7887/11 зазначені факти, встановлені рішенням господарського суду Запорізької області від 13.05.2010р. у справі № 17/33д/10, а саме:

1) що виходячи з його правової природи, договір № 2035 від 01.11.2005р. є договором купівлі-продажу;

2) договір було укладено з ініціативи ФОП ОСОБА_6, яка відобразила в ньому усі суттєві його умови виходячи з власного волевиявлення;

3) договір укладено в належній формі;

4) договір був спрямований на реальне настання правових наслідків;

5) позивач не довів відсутності у нього повноважень на укладення цього договору;

6) договір № 2035 від 01.11.2005р. укладено у відповідності до приписів чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, так і заперечень.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Приписами ст.6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до якої, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.

Як вбачається з матеріалів справи спірний договір укладено у формі єдиного документу, підписаний сторонами та скріплений печатками сторін, що відповідає ч. 1. ст. 181 Господарського кодексу України (далі -ГК України).

Статтею ст. 275 ГК України окремо виділено питання договірних відносин в сфері теплопостачання, а саме: за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно ч. 2 ст. 714 ЦК України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Пунктом 1 ст. 640 ЦК України встановлено, що договір є укладеним з моменту отримання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Як вже встановлено у справі №17/33д/10, позивач особисто звернувся до відповідача з заявою про укладання договору з теплопостачання на об'єкти зазначені у Договорі, підписав та скріпив печаткою договір без протоколу розбіжностей до нього.

Отже, у розумінні ст.. 181 ГК України, позивач повинен, у разі необхідності, звернутися з пропозицією до контрагенту щодо оформлення додатків до договору.

Колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що додаток № 2 та додаток № 4 не можуть вважатися суттєвими умовами договору № 2035 від 01.11.2005р., а факт їх не укладення не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Також, колегія суду погоджується з висновком суду відносно того, що факт припинення дії договору або відсутність такого факту ніяким чином, у розумінні ст..203, ст..215 ЦК України, не може бути підставою для визнання договору недійсним, як і питання щодо спонукання запропонованих відповідачем до підпису позивачу Актів прийомки-передачі виконаних робіт (наданих послуг з теплопостачання) не входить до предмету судового розгляду у цій справі і не має відношення до вирішення позовної вимоги про визнання договору № 2035 недійсним.

Відтак, місцевий господарський суд, з урахуванням норм ст.ст. 203, 215 ЦК України, дійшов правомірного висновку відносно відсутності підстав для визнання договору № 2035 від 01.11.2005р. недійсним.

Що стосується інших заперечень скаржника, викладених в апеляційній скарзі, то апеляційний суд їх до уваги не приймає, оскільки вони спростовуються вищевикладеним та наявними в матеріалах справи доказами.

При перевірці оскаржуваного рішення апеляційним судом не було встановлено порушення або неправильного застосування судом першої інстанції як норм матеріального, так і процесуального права, тому судова колегія приходить до висновку, що рішення господарського суду Запорізької області від 28.02.2012 року по справі №17/5009/5117/11-33/5009/7887/11 є законним, обґрунтованим, а тому скасуванню не підлягає.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги мають бути віднесені на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_6, м. Запоріжжя - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 28.02.2012 року по справі № 17/5009/5117/11-33/5009/7887/11 - залишити без змін.

Головуючий суддя: В.М. Татенко Судді: Н.М. Принцевська О.А. Марченко

Надруковано примірників:

1 - позивачу;

1 - відповідачу;

1 - у справу;

1 - ГСЗО;

1 - ДАГС