Постанова

від 19.04.2012 по справі 17/419

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2012 № 17/419

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Скрипка І.М.

Доманської М.Л.

при секретарі судового засідання: Мельник О.Г. (помічник судді),

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - довіреність № 05 від 03.01.2012 року;

від відповідача: ОСОБА_3 - довіреність № 616 від 16.08.2010 року;

розглянувши апеляційну скаргу Військової частини А-1225 на рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2011 року

у справі № 17/419 (суддя Гавриловська І.О.)

за позовом Приватного акціонерного товаритсва «Страхова компанія «Добробут та Захист»,

до Військової частини А-1225,

про відшкодування шкоди в порядку регрессу в сумі 3 684,26 грн.,

встановив:

У жовтні 2011 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення на свою користь з відповідача суми страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 3 684,26 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.12.2011 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2011 року, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

ПрАТ „СК „Добробут та Захист" у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить суд апеляційну скаргу Військової частини А-1225 залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2011 року - без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2012 року вищезазначену апеляційну скаргу колегією суддів прийнято до свого провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Представник відповідача в судовому засіданні 19.04.2012 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити з підстав викладених вище.

Представник позивача в судовому засіданні 19.04.2012 року заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу Військової частини А-1225 залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2011 року - без змін.

У судовому засіданні, яке відбулось 19.04.2012 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги Військової частини А-1225 слід відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2011 року - залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи 09.09.2009 року між позивачем (страховик) та ОСОБА_4 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 10/17/1-3073 (договір страхування), за яким застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, використанням та розпорядженням транспортним засобом, а саме автомобіля НОМЕР_1 (далі - застрахований автомобіль).

Одним із передбачених Договором страхових ризиків є дорожньо-транспортна пригода (ДТП). Строк дії Договору: з 15.09.2009 року по 14.09.2010 року.

26.11.2009 року в м. Києві на вулиці Луначарського сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) - за участю застрахованого автомобіля „MitsubishiВ» , д/н НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5 та автомобіля НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_6, що підтверджується довідкою ВДАІ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві.

В результаті вищезазначеної ДТП застрахованому автомобілю були завдані механічні пошкодження, чим заподіяно матеріальну шкоду власнику пошкодженого т/з ОСОБА_4

27.11.2009 року представник страхувальника - ОСОБА_5 звернувся до страховика з заявою, в якій просив перерахувати страхове відшкодування на р/р СТО.

Відповідно до звіту про незалежну оцінку майна № 435 від 21.12.2009 року, складеного ФОП ОСОБА_7 (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності ФДМУ № 6872/08 від 18.04.2008 року) з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля „MitsubishiВ» , д/н НОМЕР_1 в результаті ДТП, склав 3 684,26 грн.

З метою здійснення ремонту пошкодженого транспортного засобу ТОВ „Світ-Авто" було виставлено рахунок-фактуру № СА-000071631 від 23.12.2009 року яким визначено вартість відновлювального ремонту та запасних частин в сумі 4 795,50 грн.

Позивач, як страховик, перерахував на рахунок ТОВ „Світ-Авто", відповідно до умов укладеного Договору страхування на підставі страхового акту № 005/01/10 від 13.01.2010 року, суму страхового відшкодування в розмірі 4 795,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 35 від 14.01.2010 року.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що загальний розмір підтверджених фактичних витрат позивача з виплати страхового відшкодування складає 4 795,50 грн.

Відповідно до статті 27 Закону України „Про страхування" та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За приписами частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Позивач, посилаючись на те, що він виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, просив суд на підставі ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України „Про страхування" стягнути з Військової частини А-1225, як особи відповідальної за завдані в результаті ДТП збитки, в порядку регресу суму страхового відшкодування в розмірі 3 684,26 грн., що визначена звітом про незалежну оцінку майна № 435 від 21.12.2009 року.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 17.12.2009 року у справі № 3-7328/09, водія автомобіля НОМЕР_3 - ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні ДТП 26.11.2009 року внаслідок порушення п. 13.1 Правил дорожнього руху України та притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КпАП України.

Відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником підчас виконання ним своїх (трудових) службових обов'язків.

Як вбачається із постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 17.12.2009 року та не заперечується відповідачем, автомобіль НОМЕР_3 на момент ДТП належав Військовій частині А-1225, а винна особа ОСОБА_6 працював у відповідача на посаді водія та виконував свої трудові обов'язки.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вина ОСОБА_6 встановлена у судовому порядку, а тому шкода, заподіяна власнику автомобіля „MitsubishiВ» , д/н НОМЕР_1 в результаті ДТП 26.11.2009 року відшкодовується відповідачем - Військовою частиною А-1225.

Як встановлено у постанові Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2011 року у справі № 57/32 між тими ж сторонами про той же предмет, яка має преюдиціальне значення для даної справи у відповідності до статті 35 ГПК України, 18.02.2010 року позивач звернувся до відповідача з претензією вих. № 183 з вимогою відшкодувати у порядку регресу шкоду, заподіяну в результаті ДТП.

В передбачені Законом строки, відповідач суму страхового відшкодування в порядку регресу не сплатив.

З огляду на викладене, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, перейшло право зворотної вимоги межах суми 3 684,26 грн., що встановлена звітом про незалежну оцінку майна № 435 від 21.12.2009 року, до Військової частини А-1225, як особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідач у своїй апеляційній сказі стверджує про те, що позивачем виплата страхового відшкодування була здійснена з порушенням порядку передбаченого Договором страхування без перевірки документів, що підтверджують водійський стаж особи, яка керувала транспортним засобом та категорії водійського посвідчення.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Вищенаведені посилання відповідача стосовно порушення позивачем умов Договору страхування відхиляються колегією суддів, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються наявною в матеріалах справи копією посвідчення водія ОСОБА_5 № НОМЕР_2, яке видано МРЕВ м. Ірпінь 22.08.1995 року, з якого вбачається, що він має „А", „В", „С", „D", „Е" категорії ТЗ і мав право керувати застрахованим автомобілем та те, що водійський стаж у нього більше десяти років.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем виплата страхового відшкодування за страховим випадком 26.11.2009 року була проведена у відповідності до положень Договору страхування на норм чинного законодавства.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування в порядку регресу розмірі 3 684,26 грн. є законними, обґрунтованими, доведеними позивачем належними та допустимими доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до положень частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Позивач, у відповідності до статей 33, 34, 36 ГПК України надав суду усі необхідні письмові документи та матеріали на підтвердження та обґрунтування своїх позовних вимог.

Натомість відповідачем, всупереч статей 33, 34 ГПК України не надано суду жодних належних доказів на підтвердження своїх посилань викладених в апеляційній скарзі, доводи відповідача не підтверджуються наявним у справі доказами та спростовуються чинним законодавством.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2011 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

постановив:

1. Апеляційну скаргу Військової частини А-1225 на рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2011 року у справі № 17/419 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2011 року у справі № 17/419 залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати учасникам апеляційного провадження.

4. Справу № 17/419 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя Остапенко О.М.

Судді Скрипка І.М.

Доманська М.Л.