Постанова

від 27.06.2012 по справі 17/419

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2012 р. Справа № 17/419

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М., суддівБакуліної С.В., Уліцького А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Військової частини А-1225 на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.04.2012р. у справі№17/419 Господарського судуміста Києва за позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Добробут та Захист" доВійськової частини А-1225 простягнення суми за участю представників

- позивача:ОСОБА_4 (довіреність від 03.01.2012р.) - відповідача:ОСОБА_5 (довіреність від 16.08.2010р.), -

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Добробут та Захист" (далі -позивач) просило стягнути з Військової частини А-1225 (далі -відповідач) 3684,26 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що сплативши страхове відшкодування страхувальнику отримало згідно приписів статті 27 Закону України "Про страхування" право вимоги в межах фактичних витрат до відповідача як особи, яка має відповідати за наслідки дорожньо-транспортної пригоди.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2011р. (суддя Гавриловська І.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2012р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Остапенко О.М., судді Скрипка І.М., Доманська М.Л.), позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані судові рішення, посилаючись на неправильне застосування та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі укладеного 09.09.2009р. між позивачем та ОСОБА_6 договору добровільного страхування наземного транспорту №10/17/1-3073 було застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, використанням та розпорядженням транспортним засобом марки "Mitsubishi L200", державний номер НОМЕР_1. Строк дії договору -з 15.09.2009р. по 14.09.2010р.

26.11.2009р. по вул. Луначарського в м. Києві за участю автомобіля марки "ГАЗ", державний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_7, що належить відповідачу, та автомобіля марки "Mitsubishi L200", державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_8, що належить ОСОБА_6, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі -ДТП), внаслідок якої зазнав пошкоджень застрахований автомобіль марки "Mitsubishi L200", державний номер НОМЕР_1.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 17.12.2009р. у справі №3-7328/09, винним у скоєнні правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, визнано ОСОБА_7, який на час вказаної ДТП працював у Військовій частині А-1225 на посаді водія та виконував свої трудові обов'язки.

Згідно звіту №435 від 21.12.2009р. про незалежну оцінку майна вартість матеріальної шкоди, завданої власнику автомобіля "Mitsubishi L200", державний номер НОМЕР_1 в результаті ДТП, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складає 3684,26 грн.

За умовами договору №10/17/1-3073 позивач перерахував на рахунок ТОВ "Світ-Авто" на підставі страхового акта №005/01/10 від 13.01.2010р. страхове відшкодування.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогами стягнути з відповідача 3684,26 грн. в межах виплаченого страхового відшкодування.

Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції погодився з його висновками щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача вказаної вище суми.

Судові рішення скасуванню не підлягають виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як встановлено судами, автомобіль, яким керувала винна у ДТП особа, належить відповідачу на праві власності.

Таким чином, оскільки не встановлено, що цивільно-правова відповідальність водія відповідачем була застрахована, завдану шкоду повинен відшкодовувати відповідач з вини водія якого, що виконував свої трудові обов'язки, сталась ДТП.

Згідно статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Подібна положення містить і стаття 27 Закону України "Про страхування".

Отже, до позивача, який виплатив страхове відшкодування, у межах фактичних витрат перейшло право вимоги, яке постраждала особа, мала до особи, відповідальної за завдані збитки, тобто до відповідача.

Викладені в касаційній скарзі доводи відповідача про те, що позивач здійснив виплату страхового відшкодування з порушенням вимог Цивільного кодексу України, Закону України "Про страхування", правил страхування та укладеного договору №10/17/1-3073, були предметом судового дослідження та спростовані мотивованими висновками судів попередніх інстанцій, що ґрунтуються на наведених вимогах чинного законодавства, такі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, як і не дають підстав для висновку про те, що він, як володілець джерела підвищеної небезпеки, має звільнятись від компенсації за завдану шкоду. Такі доводи частково зводяться до необхідності додатково перевірити докази, досліджені судами, що, відповідно до приписів статі 111 7 частини 2 Господарського процесуального кодексу України, при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається. Тому підстави для скасування оскаржених рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 п.1, 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Військової частини А-1225 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2012р. у справі Господарського суду міста Києва №17/419 - без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді С.В. Бакуліна

А.М. Уліцький