Рішення

від 17.04.2012 по справі 32/361

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 32/361 17.04.12

Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом закритого акціонерного товариства "Піастрелла"

до публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ"

про визнання недійсним договору № 9/05 від 18.03.2005 року

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: ОСОБА_1 -представник за довіреністю № 25/363 від 27.12.2011 року.

встановив:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги закритого акціонерного товариства "Піастрелла" до публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" про визнання недійсними договору № 9/05 про відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії від 18.03.2005 року та кредитного договору № 66/08 від 01.10.2008 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 18.03.2005 року між закритим акціонерним товариством «Піастрелла»(позичальник за договором) та акціонерним комерційним банком «Київ»(кредитор за договором) укладено договір № 9/05 про відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії.

Згідно з умовами п.1.1 вказаного кредитного договору, кредитор відкрив позичальнику кредитну лінію на поповнення оборотних коштів з лімітом 6 617 740,00 грн. на строк з 18.03.2005 року до 18.03.2008 року зі сплатою 20 % річних.

В подальшому між позивачем та відповідачем було укладено ряд додаткових угод до кредитного договору № 9/05, внаслідок чого ліміт кредитної лінії було збільшено до 55 800 000,00 грн., а строк дії договору був продовжений до 19.03.2010 року.

У відповідності до умов п. 1.1 кредитного договору, кредит надається на поповненню оборотних коштів для придбання обладнання та налагоджування виробництва керамічної плитки на підлогу типу «Грейс».

Виходячи з позовної заяви, закрите акціонерне товариство «Піастрелла»потребувало коштів для мети підтримання виробничого процесу з метою уникнути зупинення господарської діяльності та запобігання банкрутству підприємства, оскільки знаходилося у важкому фінансовою стані.

Відповідно до вищевикладеного, закрите акціонерне товариство «Піастрелла»звернулось до суду з вимогою про визнання недійсним договору № 9/05 про відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії від 18.03.2005 року укладеного між закритим акціонерним товариством «Піастрелла»(позичальник за договором) та акціонерним комерційним банком «Київ»під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.07.2010 року порушено провадження у справі № 32/361 та призначено до розгляду на 04.08.2010 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.07.2010 року закритому акціонерному товариству «Піастрелла»відмовлено в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів по справі № 32/361.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.08.2010 року, у зв'язку з тим, що судове засідання призначене на 04.08.2010 року не відбулося, розгляд справи призначено на 08.09.2010 року.

08.09.2010 року до відділу діловодства господарського суду від закритого акціонерного товариства «Піастрелла»надійшла заява про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просить визнати недійсними договір № 9/05 про відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії від 18.03.2005 року та кредитний договір № 66/08 від 01.10.2008 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.09.2010 року, у зв'язку з витребуванням додаткових доказів по справі, розгляд справи відкладено на 24.09.2010 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.09.2010 року у справі № 32/361 призначено судово-економічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, провадження у справі зупинено.

13.04.2011 року до господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи № 32/361 з повідомленням Київського науково-дослідного інституту про невиконання експертизи у зв'язку із відсутністю оплати.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.04.2011 року провадження у справі поновлено.

Розпорядженням Голови господарського суду м. Києва № 32/361 від 17.05.2011 року, у зв'язку з призначенням судді Хрипуна О.О. на посаду судді Вищого господарського суду України, справу № 32/361 передано для автоматичного розподілу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.05.2011 року прийнято справу № 32/361 до провадження, судове засідання призначено на 06.06.2011 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2011 року, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача, розгляд справи відкладено на 14.06.2011 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2011 року провадження у справі зупинено та призначено судово-економічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.03.2012 року провадження у справі поновлено, розгляд справи № 32/361 призначено на 02.04.2012 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.04.2012 року, у зв'язку з тим, що судове засідання призначене на 02.04.2012 року не відбулося, розгляд справи відкладено на 17.04.2012 року.

В судове засідання 17.04.2012 року з'явився представник відповідача та надав пояснення по суті справи, відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки повноважного представника позивача суд не повідомлений, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належний чином.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

18.03.2005 року між акціонерним комерційним банком «Київ»(кредитор за договором) та закритим акціонерним товариством «Піастрелла»(позичальник за договором) укладено договір про відкриття відкличної кредитної лінії № 9/05 (далі -кредитний договір - 1), відповідно до умов якого кредитор зобов'язався відкрити позичальнику відкличну кредитну лінію на поповнення оборотних коштів для придбання обладнання та налагоджування виробництва керамічної плитки на підлогу типу «грейс»з лімітом 6 616 740,00 грн., на строк з 18.03.2005 року по 19.03.2008 року зі сплатою 20 % річних.

В подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових угод до договору про відкриття відкличної кредитної лінії № 9/05 від 18.03.2005 року, що змінювали та/або доповнювали окремі умови договору, а саме: № 1 від 19.03.2005 року, № 2 від 13.06.2005 року, № 2/1 від 27.06.2005 року, № 3 від 01.07.2005 року, № 4 від 08.08.2005 року, № 5 від 14.09.2005 року, № 6 від 27.12.2005 року, № 7 від 27.12.2005 року, № 8 від 19.01.2006 року, № 8/1 від 26.01.2006 року, № 9 від 08.02.2006 року, № 10 від 23.03.2006 року, № 11 від 11.04.2006 року, № 12 від 05.05.2006 року, № 13 від 07.07.2006 року, № 14 від 17.07.2006 року, № 16 від 02.08.2006 року, № 17 від 18.08.2006 року, № 18 від 29.12.2006 року, № 19 від 01.02.2007 року, № 19/1 від 18.06.2007 року, № 20 від 25.09.2007 року, № 21 від 12.11.2007 року, № 22 від 27.02.2008 року, № 23 від 17.03.2008 року, № 25 від 30.09.2008 року, № 26 від 06.10.2008 року.

Окрім того, 01.10.2008 року між акціонерним комерційним банком «Київ»(кредитор за договором) та закритим акціонерним товариством «Піастрелла»(позичальник за договором) укладено кредитний договір № 66/08 (далі -кредитний договір - 2), відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику кредит на поповнення обігових коштів в розмірі 2 600 000,00 грн. на строк з 01.10.2008 року по 29.09.2009 року зі сплатою 18 % річних.

Приписами ч. 2 ст. 345 ГК України передбачено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до положень ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позивач стверджує, що договір про відкриття відкличної кредитної лінії № 9/05 від 18.03.2005 року та кредитний договір № 66/08 від 01.10.2008 року укладені під впливом тяжкої обставини, а саме позивач перебував у тяжкому фінансовому становищі, та на вкрай невигідних умовах.

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно з ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

У відповідності до положень ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Положеннями ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -підприємцями (ст. 3 ГК України).

Відповідно ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

У відповідності до ст. 44 ГК України, підприємництво здійснюється на основі самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Таким чином, в разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власник ризик, а тому користуючись правом самостійного залучення фінансових ресурсів, здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків укладення відповідних правочинів, а також самостійно нести комерційні ризики їх несприятливості, що можуть настати в результаті таких правочинів. Підприємець самостійно має розрахувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших його дій, та самостійно прийняти рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності підприємця є його власним комерційних ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

В той же час, згідно ст. 345 ГК України, кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Зокрема, статтею 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що до кредитних відносяться операції зазначені у п. 3 ч. 1 та у пунктах 3 - 7 ч. 2 ст. 47 цього Закону, а саме:

а) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

б) організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

в) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;

г) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

д) факторинг;

е) лізинг.

Відтак, надання банком позичальнику певної суми грошей, яке являє собою розміщення банком залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, і є предметом кредитних договорів, укладених між позивачем та відповідачем. Тобто, укладаючи договори на таких умовах як позивач, так і відповідач несли відповідні ризики.

У відповідності до ч. 1 ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

У листі Верховного Суду України від 24.11.2008 "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними", зокрема, зазначено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК України, правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин), є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним.

Заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведені факти, зокрема збігу тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах.

Згідно з п. 23. постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Однак, доказів того, що на момент укладення спірних договорів позивач перебував у скрутному фінансовому становищі, яке б виражалося у існуванні загрози банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно було укласти такий правочин, не надано, як не надано доказів про таку обізнаність відповідачем.

Оскільки, неплатоспроможністю суб'єкта підприємницької діяльності, у відповідності до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є його неспроможність виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, (податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Банкрутством є визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Предметом договору № 9/05 про відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії від 18.03.2005 року та кредитного договору № 66/08 від 01.10.2008 року є надання кредиту на поповнення обігових коштів для придбання обладнання та налагоджування виробництва керамічної плитки на підлогу типу "грейс". Тобто, метою укладання кредитних договорів була організація виробництва та реалізації продукції, кінцевим результатом якої буде отримання прибутку.

Крім того, згідно із висновку № 5907/11-44/278/12-45 судово-економічної експертизи по господарській справі № 32/361, складеному 29.02.2012 року експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз на виконання ухвали господарського суду міста Києва від 14.06.2011 року про призначення експертизи, за наявними у справі документами встановлено, що станом на 31.03.2005 року, 01.10.2005 року та 01.10.2008 року, у відповідності до фінансових звітів, балансів та звітів про фінансові результати, закрите акціонерне товариство «Піастрела»в змозі виконати свої зовнішніх зобов'язання за рахунок усіх своїх активів, тобто воно є платоспроможним та ліквідним.

Посилання позивача на наявність невигідних умов укладення спірних договорів під банківський відсоток, не приймаються судом до уваги, оскільки відповідно до ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", надання безпроцентних кредитів забороняється, банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах.

Усі вище наведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання кредитних договорів.

У пункті 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»зазначено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

В судовому засіданні 27.04.2011 року представником відповідача подано заяву про застосування, позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 ЦК України передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 2 статті 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Частина 3 статті 267 ЦК України передбачає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства України, порушене право позивача підлягало захисту судом у разі звернення позивача за захистом протягом встановленого законом загального 3-річного строку позовної давності з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до вищевикладеного, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними договору № 9/05 про відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії від 18.03.2005 року та кредитного договору № 66/08 від 01.10.2008 року, укладених між закритим акціонерним товариством «Піастрелла»та акціонерним комерційним банком «Київ». Таким чином, вимоги позивача визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України (чинного на дату звернення позивача з позовом до суду), судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України (чинного на дату звернення позивача з позовом до суду), витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.ст. 33, 34, ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.М.Мудрий

Дата підписання рішення: 25.04.2012 року