Постанова

від 18.07.2012 по справі 32/361

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2012 № 32/361

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Авдеєва П.В.

Коршун Н.М.

за участю представників:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: представник - Дяченко Є.Г. - за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Піастрела», м. Київ

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2012 р.

у справі № 32/361 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Закритого акціонерного товариства «Піастрела», м. Київ

до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ», м. Київ

про визнання недійсним договору № 9/05 від 18.03.2005 р.,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2010 р. Закрите акціонерне товариство «Піастрела» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» про визнання недійсним договору № 9/05 про відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії, що укладений між сторонами 18.03.2005 р., мотивуючи вимоги тим, що договір укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах.

В ході розгляду справи по суті в суді першої інстанції від закритого акціонерного товариства «Піастрелла» надійшла заява про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просить визнати недійсними договір № 9/05 про відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії від 18.03.2005 року та кредитний договір № 66/08 від 01.10.2008 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.04.2012 р. у справі № 32/361 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Закрите акціонерне товариство «Піастрела» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що справа була розглянута за відсутності позивача, чим порушено принцип змагальності сторін. Вважає, що висновок експертів у даній справі не може вважатись належним доказом через неповноту проведення експертного дослідження.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про призначення повторної судової економічної експертизи, яке мотивоване тим, що експертами не було проведено повного дослідження питань, які були визначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 14.06.2001 р. та не надано обґрунтованих та об'єктивних відповідей на поставлені судом питання.

Розглянувши клопотання про призначення повторної експертизи колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 4 ст. 42 Господарського процесуального Кодексу України при необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту.

При цьому згідно роз'яснень п. 15.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року N 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності, або за наявності істотного порушення норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Повторну судову експертизу може бути призначено також, якщо є розходження у висновках кількох експертів і їх неможливо усунути шляхом одержання додаткових пояснень експертів у судовому засіданні. Повторну судову експертизу слід доручати іншому експерту (експертам).

В даному випадку, з матеріалів справи не вбачається, що висновок № 5907/11-44/278/12-45 від 29.02.2012 р. судової економічної експертизи у даній справі є необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи. Істотних порушень норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи не встановлено.

За таких обставин, колегія суддів відмовляє у клопотанні про призначення повторної судової експертизи.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Позивач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Згідно роз'яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка представника позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.03.2005 року між Акціонерним комерційним банком «Київ» (кредитор за договором) та закритим акціонерним товариством «Піастрелла» (позичальник за договором) укладено договір про відкриття відкличної кредитної лінії № 9/05 (кредитний договір-1), відповідно до умов якого кредитор зобов'язався відкрити позичальнику відкличну кредитну лінію на поповнення оборотних коштів для придбання обладнання та налагоджування виробництва керамічної плитки на підлогу типу «грейс» з лімітом 6 616 740,00 грн., на строк з 18.03.2005 року по 19.03.2008 року зі сплатою 20 % річних.

В подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових угод до договору про відкриття відкличної кредитної лінії № 9/05 від 18.03.2005 року, що змінювали та/або доповнювали окремі умови договору, а саме: № 1 від 19.03.2005 року, № 2 від 13.06.2005 року, № 2/1 від 27.06.2005 року, № 3 від 01.07.2005 року, № 4 від 08.08.2005 року, № 5 від 14.09.2005 року, № 6 від 27.12.2005 року, № 7 від 27.12.2005 року, № 8 від 19.01.2006 року, № 8/1 від 26.01.2006 року, № 9 від 08.02.2006 року, № 10 від 23.03.2006 року, № 11 від 11.04.2006 року, № 12 від 05.05.2006 року, № 13 від 07.07.2006 року, № 14 від 17.07.2006 року, № 16 від 02.08.2006 року, № 17 від 18.08.2006 року, № 18 від 29.12.2006 року, № 19 від 01.02.2007 року, № 19/1 від 18.06.2007 року, № 20 від 25.09.2007 року, № 21 від 12.11.2007 року, № 22 від 27.02.2008 року, № 23 від 17.03.2008 року, № 25 від 30.09.2008 року, № 26 від 06.10.2008 року.

01.10.2008 року між Акціонерним комерційним банком «Київ» (кредитор за договором) та закритим акціонерним товариством «Піастрелла» (позичальник за договором) укладено кредитний договір № 66/08 (кредитний договір-2), відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику кредит на поповнення обігових коштів в розмірі 2 600 000,00 грн. на строк з 01.10.2008 року по 29.09.2009 року зі сплатою 18 % річних.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами ч. 2 ст. 345 ГК України передбачено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до положень ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За доводами позивача договір про відкриття відкличної кредитної лінії № 9/05 від 18.03.2005 року та кредитний договір № 66/08 від 01.10.2008 року укладені під впливом тяжкої обставини, а саме позивач перебував у тяжкому фінансовому становищі, та на вкрай невигідних умовах.

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно з ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

У відповідності до положень ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Положеннями ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -підприємцями (ст. 3 ГК України).

Відповідно ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

У відповідності до ст. 44 ГК України, підприємництво здійснюється на основі самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Таким чином, в разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власник ризик, а тому користуючись правом самостійного залучення фінансових ресурсів, здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків укладення відповідних правочинів, а також самостійно нести комерційні ризики їх несприятливості, що можуть настати в результаті таких правочинів. Підприємець самостійно має розрахувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших його дій, та самостійно прийняти рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності підприємця є його власним комерційних ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

В той же час, згідно ст. 345 ГК України, кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Зокрема, статтею 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що до кредитних відносяться операції зазначені у п. 3 ч. 1 та у пунктах 3 - 7 ч. 2 ст. 47 цього Закону, а саме:

а) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

б) організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

в) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;

г) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

д) факторинг;

е) лізинг.

Відтак, надання банком позичальнику певної суми грошей, яке являє собою розміщення банком залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, і є предметом кредитних договорів, укладених між позивачем та відповідачем. Тобто, укладаючи договори на таких умовах як позивач, так і відповідач несли відповідні ризики.

У відповідності до ч. 1 ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

У листі Верховного Суду України від 24.11.2008 "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними", зокрема, зазначено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК України, правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин), є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним.

Заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведені факти, зокрема збігу тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах.

Згідно з п. 23. постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Однак, доказів того, що на момент укладення спірних договорів позивач перебував у скрутному фінансовому становищі, яке б виражалося у існуванні загрози банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно було укласти такий правочин, не надано, як не надано доказів про таку обізнаність відповідачем.

Оскільки, неплатоспроможністю суб'єкта підприємницької діяльності, у відповідності до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є його неспроможність виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, (податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Банкрутством є визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Предметом договору № 9/05 про відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії від 18.03.2005 року та кредитного договору № 66/08 від 01.10.2008 року є надання кредиту на поповнення обігових коштів для придбання обладнання та налагоджування виробництва керамічної плитки на підлогу типу "грейс". Тобто, метою укладання кредитних договорів була організація виробництва та реалізації продукції, кінцевим результатом якої буде отримання прибутку.

У висновку № 5907/11-44/278/12-45 судово-економічної експертизи по господарській справі № 32/361, складеному 29.02.2012 року експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 14.06.2011 року про призначення експертизи, за наявними у справі документами встановлено, що станом на 31.03.2005 року, 01.10.2005 року та 01.10.2008 року, у відповідності до фінансових звітів, балансів та звітів про фінансові результати, закрите акціонерне товариство «Піастрела» в змозі виконати свої зовнішніх зобов'язання за рахунок усіх своїх активів, тобто воно є платоспроможним та ліквідним.

Посилання позивача на наявність невигідних умов укладення спірних договорів під банківський відсоток, не є підставою для задоволення позову, оскільки відповідно до ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», надання безпроцентних кредитів забороняється, банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах.

Усі вище наведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання кредитних договорів.

У пункті 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»зазначено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції представником відповідача подано заяву про застосування, позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 ЦК України передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 2 статті 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Частина 3 статті 267 ЦК України передбачає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства України, порушене право позивача підлягало захисту судом у разі звернення позивача за захистом протягом встановленого законом загального 3-річного строку позовної давності з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до вищевикладеного, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними договору № 9/05 про відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії від 18.03.2005 року та кредитного договору № 66/08 від 01.10.2008 року, укладених між закритим акціонерним товариством «Піастрелла»та акціонерним комерційним банком «Київ». Таким чином, вимоги позивача визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

З огляду на викладені обставини, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відмову в позові повністю, з даним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції відповідає законодавству, матеріалам справи та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Піастрела» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2012 р. у справі № 32/361 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 32/361 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Куксов В.В.

Судді Авдеєв П.В.

Коршун Н.М.