Постанова

від 26.04.2012 по справі 8/5007/85/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2012 р. Справа № 8/5007/85/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скаргиФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.02.12 у справі№8/5007/85/11 за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 доТовариства з обмеженою відповідальністю "Аеліта" простягнення 61 900,00 грн В судовому засіданні взяв участь представник відповідача : ОСОБА_5 -за дов. від 01.01.12, ОСОБА_6 -за дов. від 01.01.12.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, проте, належно повідомлений про час і місце розгляду касаційної скарги.

Приватним підприємцем ОСОБА_4 у серпні 2011 року заявлений позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеліта" 61 900,00 грн -збитків та штрафу. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що ним на виконання умов договору від 12.04.11, передано відповідачеві на зберігання дизпаливо ЕН-590 в кількості 7020 літрів на загальну суму 61074,00 грн, однак останнім зі зберігання не повернуто 6413 літрів дизпалива на суму 55793, 10 грн. Позивач вимагає, згідно з пунктом 5.4 договору відшкодування збитків у розмірі вартості втраченого майна та штрафу. При цьому, позивач посилався на приписи статей 173, 193 Господарського кодексу України, статей 526, 949 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 08.11.11, ухваленим суддею Давидюк В.К., у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вмотивовуючи рішення суд першої інстанції визнав недоведеним факт передачі відповідачеві на зберігання спірного дизпалива, через те, що договір, накладна та довіреність на отримання матеріальних цінностей підписані з боку відповідача не уповноваженою особою і скріплені відбитком недійсної печатки. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 237, 238 Цивільного кодексу України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95. Доповідач: Добролюбова Т.В.

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Демидюк О.О. -головуючого, Бригинець Л.М., Грязнова В.В., постановою від 22.02.12, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення.

Приватний підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати, а матеріали справи просить передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судами приписів статей 237, 238, 239, 249 Цивільного кодексу України, статей 41, 43 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що наявні в матеріалах справи документи, підтверджують передачу матеріальних цінностей на зберігання відповідачеві. Наголошує скаржник і на безпідставному відхиленні судами його клопотання про проведення експертизи. Від підприємця також надійшло клопотання про розгляд касаційної скарги за відсутності його представника. Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеліта" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального та процесуального права. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Приватного підприємця ОСОБА_4 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеліта" 61 900, 00 грн -штрафу і збитків, спричинених неповерненням відповідачем дизпалива зі зберігання. Отже, предметом доведення при вирішенні даного спору, зокрема, є встановлення наявності між сторонами відносин зі зберігання; факт передачі та прийняття майна на зберігання; строк зберігання; звернення поклажодавця до зберігача про повернення майна; неповернення майна після закінчення договору зберігання; встановлення факту відсутності цього майна у зберігача (втрата або пошкодження товару, переданого на зберігання) з підтвердженням цих обставин відповідними доказами. Статтею 11 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, стаття 202 Цивільного кодексу України. Згідно зі статтею 203 цього ж Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. За приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона, боржник, зобов'язана вчинити на користь другої сторони, кредитора, певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Статтею

936 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Згідно зі статтею 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Приписами статті 949 Цивільного кодексу України визначено обов'язок зберігача повернути річ. Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до приписів частини 2 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку наявним в матеріалах справи документам, судами попередніх інстанцій установлено, що позивачем не надано належних доказів, підтверджуючих факт передачі позивачем та прийняття на зберігання відповідачем спірних матеріальних цінностей. Судами також установлено, що договір зберігання з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеліта" підписаний не уповноваженою особою та скріплений недійсною печаткою цього товариства . Викладеним, унеможливлюється висновок про обов'язок відповідача повернути майно, а відтак і наявність у позивача збитків завданих відповідачем неповерненням спірного майна, та наявність підстав для задоволення позову. Довід скаржника про безпідставне відхилення його клопотання про проведення експертизи не може бути підставою для скасування судових актів у справі, з огляду на те, що господарський суд, розглядаючи клопотання сторони про проведення судової експертизи, виходить з необхідності використання спеціальних знань для встановлення обставин, що мають значення для справи, однак, враховуючи встановлені обставини у справі, суд обґрунтовано відмовив у його задоволенні. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі також не можуть бути підставою для скасування судових рішень у справі, оскільки не спростовують установленого судами та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка відповідно до частини 2 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Отже, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції правових підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.02.12 у справі №8/5007/85/11 залишити без змін.

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Головуючий Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець