Рішення

від 24.04.2012 по справі 30/297

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 30/297 24.04.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія "ДіСі"

До Комунального підприємства Дніпровської районної в м.Києві ради "Фінансово-

розрахунковий центр "Дніпровський"

Про спонукання виконувати умови договору оренди в частині розрахунку розміру

орендної плати

Судді Ващенко Т.М. (головуюча)

Головіна К.І.

Літвінова М.Є.

Представники сторін:

Від позивача ОСОБА_3 - представник за довіреністю № б/н від 11.08.11.

Від відповідача не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія "ДіСі" до Комунального підприємства Дніпровської районної в м.Києві ради "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський" про:

- зобов'язання відповідача визначати розмір орендної плати згідно розрахунку викладеному в додатку № 2 до договору оренди нежилого приміщення від 15.05.06. № 2270, що становить 1 237 грн. 20 коп. без ПДВ та індексом інфляції не коригується.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.11. порушено провадження у справі № 30/297, розгляд справи призначено на 13.10.11. о 15-20.

В судових засіданнях на підставі ст.77 ГПК України оголошувались перерви з 13.10.11. по 08.11.11. та з 08.11.11. по 29.11.11.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.11. зупинено провадження у справі № 30/297 до вирішення пов"язаної з нею іншої справи № 36/345, яка розглядається Господарським судом міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.11. за клопотанням відповідача поновлено провадження у справі № 30/297.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.12. призначено колегіальний розгляд справи № 30/297.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 10.02.12. визначений склад колегії суддів у наступному складі: головуюча суддя Ващенко Т.М., судді Головіна К.І., Літвінова М.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.12. колегія у складі суддів: головуюча суддя Ващенко Т.М., судді Головіна К.І., Літвінова М.Є. прийняла справу № 30/297 до свого провадження.

В судовому засіданні 20.03.12. представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому, посилаючись на ст. 16 Цивільного кодексу України зазначив, що такого способу, як спонукання до виконання умов договору не існує, а тому відповідач в силу вимог ст. 15 Цивільного кодексу України не порушив цивільних прав позивача.

Враховуючи вищевикладене, відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 20.03.12. на підставі ст.77 ГПК України було оголошено перерву до 24.04.12.

В судовому засіданні 24.04.12. представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 24.04.12. не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином під розписку.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення по справі № 30/297.

Розглянувши подані матеріали справи, та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.05.06. між позивачем -Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі», як Орендарем, та відповідачем -Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва, як Орендодавцем, було укладено договір оренди нежилого приміщення № 2270, за умовами якого відповідач на підставі розпорядження № 783 Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації передає, а позивач приймає в строкове платне користування нежиле приміщення за адресою: м. Київ, бульвар Перова, буд. 24, для розміщення складу непродовольчих товарів (п. 1.1.).

Відповідно до п. 2.1. договору № 2270 від 15.05.06. об'єктом оренди є нежиле приміщення (частина підвального приміщення) -загальною площею 206,2 кв.м.; устаткування, інвентар, інше майно згідно з переліком, що є невід'ємною частиною договору (додаток № 1).

Згідно з п. 2.2. договору № 2270 від 15.05.06. вартість об'єкта оренди згідно із затвердженим звітом про експертну оцінку станом на 30.04.01. становить: 152 794,20 грн.

Пунктом 2.3. договору № 2270 від 15.05.06. встановлено, що опис технічного стану об'єкта оренди на дату передачі його позивачу зазначається акті приймання-передачі об'єкта оренди, що є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 3.1. договору № 2270 від 15.05.06. орендна плата за користування об'єктом оренди визначається на підставі рішення Дніпровської районної Ради депутатів м.Києва ХУ1 сесії ХХІ 11 скликання від 21.02.01. № 182 «Про затвердження Методики розрахунку і порядку використання орендної плати за користування майном районної комунальної власності»із змінами та доповненнями до нього. Орендна плата згідно цього договору сплачується згідно розрахунку викладеному в додатку № 2, що є невід'ємною частиною цього договору, і перераховується відповідачем на розрахунковий рахунок позивача з урахуванням ПДВ.

Позивач вказує на те, що на підставі акту прийому - передачі нежилого приміщення від 15.05.06. (належним чином засвідчена копія, якого знаходиться в матеріалах справи, а оригінал оглянуто судом в судовому засіданні), що є невід'ємною частиною договору, позивачу передане нежиле приміщення площею 206,2 кв.м за адресою: м. Київ, бульвар Перова, буд. 24.

Вказаний акт підписаний представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Відповідно до додатку № 2 до договору № 2270 від 15.05.06. сторони погодили, що орендна плата за нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, бульвар Перова, 24 площею 206, 2 кв. м. становить 1 237, 20 грн. в місяць.

29.12.06. між сторонами укладено додаткову угоду про зміну договору № 2270 від 15.05.06., за умовами якої сторони погодили, що орендна плата за нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, бульвар Перова, 24 площею 206, 2 кв. м. становить 1 695, 34 грн.

Вказана угода підписана представниками сторін та скріплена печатками юридичних осіб.

Однак, в рішенні Господарського суду міста Києва від 12.12.11. у справі № 36/345 за позовом ТОВ «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі»до КП Дніпровської районної у місті Києві ради «Фінансово-розрахунковий центр «Дніпровський»про визнання додаткової угоди від 29.12.06. про зміну договору № 2270 від 15.05.06., яке вступило в законну силу, встановлено, що в силу вимог ст. ст. 209, 210, 220, 638, 654, 793 Цивільного кодексу України додаткова угода від 29.12.06. про зміну договору № 2270 від 15.05.06. є неукладеною.

Доказів у розумінні ст. ст. 33-34 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджують оскарження вказаного рішення, суду станом на день вирішення спору не надано.

Згідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У рішенні від 25.07.2002 по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач стверджує, що відповідач всупереч вимогам додатку № 2 до договору № 2270 від 15.05.06. виставив відповідачу рахунки на сплату за користування нежилим приміщенням за адресою: м. Київ, бульвар Перова, буд. 24 за договором № 2270 від 15.05.06. на суму, що майже в два рази перевищує суму, що обумовлена вищевказаним додатком, а відтак позивач, посилаючись на положення ст. 16 Цивільного кодексу України обрав способом захисту примусове виконання обов'язку в натурі, у зв'язку з чим просить суд зобов'язати відповідача визначати розмір орендної плати згідно розрахунку, що викладений в додатку № 2 до договору № 2270 від 15.05.06., що становить 1 237, 20 грн. без ПДВ та індексом інфляції не коригується.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Як визначено абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно, або у строк встановлений договором найму.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що між сторонами було укладено договір оренди нежилого приміщення № 2270 від 15.05.06., на виконання умов якого відповідач передав, а позивач прийняв у строкове платне користування нежиле приміщення площею 206,2 кв.м за адресою: м. Київ, бульвар Перова, буд. 24, що підтверджується актом прийому - передачі від 15.05.06. Додатком № 2 до договору № 2270 від 15.05.06. сторони погодили, що орендна плата за нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, бульвар Перова, 24 площею 206, 2 кв. м. становить 1 237, 20 грн. в місяць.

Позивач, посилаючись на п. 5 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України просить суд зобов'язати відповідача визначати розмір орендної плати згідно розрахунку, що викладений в додатку № 2 до договору № 2270 від 15.05.06., що становить 1 237, 20 грн. без ПДВ та індексом інфляції не коригується, оскільки відповідач в супереч вимогам додатку № 2 до договору № 2270 від 15.05.06. виставив відповідачу рахунки на сплату за користування нежилим приміщенням за адресою: м. Київ, бульвар Перова, буд. 24 за договором № 2270 від 15.05.06. на суму, що не відповідає сумі, погодженої сторонами в додатку № 2 до договору № 2270 від 15.05.06.

Враховуючи вищенаведене, суд відзначає, що примусове виконання обов'язку в натурі застосовується у тих випадках, коли відповідач зобов'язаний був вчинити певні дії по відношенню до позивача, але відмовився або уникає можливості виконати свій обов'язок. Тобто цей засіб захисту застосовується за наявності зобов'язальних правовідносин між позивачем та відповідачем.

Однак, позивач просить суд зобов'язати виконати відповідача не умови договору № 2270 від 15.05.06., що встановлені таким, а просить зобов'язати відповідача вчиняти дії на майбутнє, оскільки вказаними договором не передбачено прямого обов'язку відповідача визначати орендну плату об'єкту оренди за договором № 2270 від 15.05.06., оскільки оренду плату за користування нежилим приміщенням за адресою: м. Київ, бульвар Перова, буд. 24 за договором № 2270 від 15.05.06. в силу вимог ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»було погоджено сторонами, що підтверджується додатком № 2 до договору № 2270 від 15.05.06.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що правові підстави для зобов'язання відповідача визначати розмір орендної плати згідно розрахунку, що викладений в додатку № 2 до договору № 2270 від 15.05.06., що становить 1 237, 20 грн. без ПДВ та індексом інфляції не коригується відсутні, а відтак позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія "ДіСі" є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В :

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Судді Т.М. Ващенко (головуюча)

К.І. Головіна

М.Є. Літвінова

Повне рішення

складено 28.04.12.