Постанова

від 22.03.2012 по справі 2а-19626/11/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 березня 2012 року 17:05 № 2а-19626/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Вєкуа Н.Г. при секретарі судового засідання Денисовій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗАНТ»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень рішень

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗАНТ»(надалі -позивач, ТОВ «БІЗАНТ») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (надалі -відповідач, податковий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000170707 та № 0000180707 від 29 червня 2011 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 січня 2011 року відкрито провадження у адміністративній справі, закінчене підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, та не погоджуючись з висновком податкового органу, вважає що позивачем правомірно віднесено суми з податку на додану вартість, що виникли у зв'язку із придбанням нерухомого майна у ТОВ «Альянс Центр».

Представник відповідача в судовому засіданні та письмових запереченнях проти позову заперечив, зазначивши, що ТОВ «БІЗАНТ»були неправомірно віднесені суми ПДВ, що підлягають бюджетному відшкодуванню за господарськими операціями з ТОВ «Альянс Центр», оскільки такі суми не були погашені податковими зобов'язаннями попередніх періодів.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, враховуючи заперечення відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва з 02.06.2011 року по 10.06.2011 року на підставі п.п. 78.1.8. п.78.1. ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «БІЗАНТ» (код ЄДРПОУ 36972296) з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ у зменшення податкових зобов'язань наступних звітних (податкових) періодів за березень 2011 року.

За результатами зазначеної перевірки ДПІ у Дніпровському районі м. Києва було складено Акт № 3059/07-032/36972296 від 14.06.2011р. (далі -Акт), у висновках якого встановлено порушення ТОВ «БІЗАНТ»вимог п.п. 7.7.2, п.п. 7.7.7, п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997р. далі - Закон №168/97-ВР), п.п. «б»п. 200.4, п.200.14 ст. 200 розділу V ПКУ та завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ у рахунок погашення податкових зобов'язань наступних податкових періодів за березень 2011 року в розмірі 2 075 642,00 грн.

На підставі вказаного Акту, та встановлених в ньому порушень ТОВ «БІЗАНТ»вимог податкового законодавства, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва було винесено податкове повідомлення-рішення за формою «В1»№ 0000170707 від 29.06.2011 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 2 075 642,00 грн. та податкове повідомлення-рішення за формою «Р»№ 0000180707 від 29.06.2011, яким нараховано ТОВ «БІЗАНТ штрафних санкцій на суму 1 грн.

Спірна сума податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, була задекларована ТОВ «БІЗАНТ», у зв'язку з наступним.

15 березня 2010 року між позивачем та ТОВ «АЛЬЯНС-ЦЕНТР»(надалі - Товариство) було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги (надалі - Договір позики), згідно якого позивач надав Товариству позику.

На забезпечення виконання зобов'язання за Договором позики, 15.03.2010 р. між позивачем та Товариством було укладено договір іпотеки об'єкту нерухомого майна (надалі - Договір іпотеки), згідно якого Товариство передало, а позивач прийняв у заставу будівлю ресторану «Рів'єра»(надалі - Об'єкт іпотеки).

На виконання Договору позики позивач перерахував кошти на банківський рахунок Товариства двома платежами: 26.03.2010р.; 29.03.2010р.

Порушуючи вимоги Договору позики, Товариство своє зобов'язання щодо повернення коштів не виконало. У порядку та на умовах, що визначені договором про задоволення вимог іпотекодржателя від 15.03.2010р. (надалі - Договір про задоволення вимог) позивач звернув стягнення на заставлене майно, внаслідок чого Товариство 27.05.2010 року на підставі видаткової накладної №1 передало Об'єкт іпотеки у власність Позивача. Право власності Позивача на будівлю зареєстровано належним чином, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 26286959.

Як вказує відповідач, сума позики фактично перерахована позивачем на рахунок Товариства сплачена без ПДВ, що суперечить п.п. 7.7.2 п.7.7 ст. 7 ЗУ Про ПДВ та п.200.4, п.200.14 ст. 200 ПК України, згідно якого, бюджетному відшкодуванні підлягає частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів. Тому, дії щодо передачі об'єкту іпотеки Позивачу не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Проте, суд не може погодитись із такими доводами, оскільки відповідно до ч. 1 п. 3.1. ст. 3 ЗУ Про ПДВ та пп. «а»п. 185.1. ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до пп. 14.1.191. п. 14.1. ст. 14 ПК України, постачання товарів - це будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару.

Згідно ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»від 05 червня 2003 року №898-ІУ, правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Суд звертає увагу, що між позивачем та Товариством виникло два типи правовідносин. Перший, за Договором позики; другий, за Договором іпотеки та Договором про задоволення вимог.

Так, ЗУ «Про податок на додану вартість»та розділ V ПК України до першого типу правовідносин позивачем та Товариством не застосовувались. Щодо другого типу правовідносин, то ч. 1 п. 3.1. ст. 3 ЗУ «Про податок на додану вартість»та пп. «а»п. 185.1. ст. 185 ПК України прямо зобов'язують Товариство сплатити податок за такою операцією та видати податкову накладну, а пп. 7.4.1. п.7.4., ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»та пп. «а»п. 198.1. ст. 198 ПК України, надає позивачу право віднести суму податкового зобов'язання у розмірі, що визначений податковою накладною Товариства до податкового кредиту.

Таким чином, саме операція передачі позивачу права власності на будівлю ресторану «Рів'єра», на підставі Договору про задоволення вимог та податкової накладної №1 від 27.05.2010р., є об'єктом оподаткування ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.2., пп.7.3.1., п.7.3. ст.7 ЗУ Про ПДВ та пп. «б», п. 187.1. ст. 187 ПК України, дата відвантаження товарів є подією дата якої є датою виникнення податкових зобов'язання з ПДВ у разі постачання товарів.

Слід зазначити, що відвантаження товару, по суті, являє собою процес передачі товару в розпорядження покупця, що обумовлюється, зокрема, переходом ризиків втрати або випадкового пошкодження товару та жодним чином не пов'язується з переходом права власності на такий товар. Для з'ясування цього поняття в кожному конкретному випадку слід досліджувати зміст господарського зобов'язання, у складі якого передбачається відвантаження товару, в аспекті норм чинного законодавства.

Вищезазначене узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, яка висвітлена в ухвалі від 05 серпня 2010 року у справі № К-21224/10.

Відповідно до п. 4.1. Договору про задоволення вимог, право власності на Об'єкт іпотеки переходить до Позивача у момент видачі свідоцтва про дефолт у порядку, що визначений Договором про задоволення вимог.

Як встановлено судом, таке свідоцтво про дефолт було видане Товариству 27.05.2010р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, зареєстроване у реєстрі за №2740.

Факт передачі Товариством Об'єкта іпотеки Позивачу посвідчується Накладною №1 від 27.05.2010 року. Додатковим доказом передачі Об'єкту іпотеки позивачу є його державна реєстрація у реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Таким чином, починаючи з 27.05.2010р. позивач отримав повний доступ до Об'єкту іпотеки, фактично володів та користувався ним, що свідчить про «відвантаження»Об'єкту іпотеки позивачу.

Враховуючи вище викладене суд прийшов до висновку, що датою виникнення податкового зобов'язання слід вважати 27.05.2010 року, як і було відображено позивачем у податковій документації.

Також, відповідно до пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», п.198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата отримання платником податку товарів, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 7.2. ст. 7. ЗУ «Про податок на додану вартість», п. 201.1. ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Згідно пп. 7.2.3. 7.2. ст. 7. ЗУ Про ПДВ, п. 201.4. ст. 201 ПК України, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Відповідно до пп. 7.4.1. п.7.4. ст.7 ЗУ Про ПДВ, п. 198.3. ст. 198 ПК України, Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою законодавством ставкою, протягом такого звітного періоду, у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Враховуючи дату виникнення податкового зобов'язання за Договором про задоволення вимог, 27.05.2010р. Товариство видало позивачу податкову накладну у якій було відображено ПДВ. Керуючись правом, що визначене законодавством, позивач, належним чином, відніс сплачену суму ПДВ до податкового кредиту та відповідно до пп. 7.2.8. п.7.2. ст.7 ЗУ Про ПДВ, та п. 192.3. ст. 192 ПК України, відобразив указану суму у декларації за червень 2010 року.

Згідно наданого п. 200.3. ст. 200 ПК України права, враховуючи обмеження, що визначено п. 200.5. ст. 200 ПК України, у березні 2011 року Позивач прийняв рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань, що і було відображено у податковій декларації згідно п. 200.7. ст. 200 ПК України.

Враховуючи вище викладене, а також те, що позивач та Товариство є належно зареєстрованими платниками ПДВ, суд приходить до висновку, що дії позивача щодо віднесення суми ПДВ до податкового кредиту та зарахування суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань, вчинені з дотриманням вимог Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №168/97-ВР (у редакції, що діяла у період, котрий перевірявся Відповідачем) та Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу на те, що хоч і сума податкового кредиту позивача не була погашена податковими зобов'язаннями попередніх періодів, проте обов'язок щодо погашення такого зобов'язання закріплений за ТОВ «Альянс Центр»і відповідальність за виконання такого обов'язку несе саме ТОВ «Альянс Центр», а не позивач.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

За наведених обставин та системного аналізу правових норм законодавства, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, в зв'язку з чим оспорювані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Позивач на розподілі судових витрат не наполягав.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення за формою «В1»№ 0000170707 від 29.06.2011 року, прийняте Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва.

Скасувати податкове повідомлення-рішення за формою «Р»№ 0000180707 від 29.06.2011 року, прийняте Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Вєкуа Н.Г.

постанова складена у повному обсязі 29 березня 2012 року