Ухвала

від 22.05.2012 по справі 2а-19626/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-19626/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г.

Суддя-доповідач: Мамчур Я.С

У Х В А Л А

Іменем України

"22" травня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді: Мамчура Я.С.

суддів: Горяйнова А.М., Желтобрюх І.Л.

при секретарі Сидоренко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізант»до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби форми «В1»№0000170707 від 29 червня 2011 року та форми «Р1»№0000180707 від 29 червня 2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 березня 2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить дану постанову скасувати та прийняти нову про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Бізант»зареєстровано як юридична особа та є платником податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість.

Так, Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Бізант»з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань наступних звітних (податкових) періодів за березень 2011 року, за результатами якої складено акт від 14 червня 2011 року №3059/07-032.

В ході проведеної перевірки було встановлення порушення позивачем п.п.7.7.2 п.п.7.7.7 п.7.7 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин) та п.п. «б» п.200.14, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень 2011 року в розмірі 2 075 642,00 грн.

При перевірці виявлено, що сума 15 823 965,93 грн. фактично сплачена ТОВ «Базант»на рахунок ТОВ «Альянс Центр»в березні 2010 року по договору про надання поворотної фінансової допомоги б/н від 15 березня 2010 року. Ця фінансова допомога надана на адресу ТОВ «Альянс Центр» згідно платіжного доручення №1 від 26 березня 2010 року на загальну суму 14 595 484,74 грн. (без ПДВ) як поворотна фінансова допомога, та платіжного доручення №2 від 29 березня 2010 року на загальну суму 1 228 481,19 грн. (без ПДВ) як поворотна фінансова допомога. Дана обставина, на думку відповідача, суперечить п.п.7.7.2 п.п.7.7.7 п.7.7 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин) та п.п. «б» п.200.14, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України в якому зазначено, що бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх періодах постачальником таких товарів.

На підставі даного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення -рішення від 29 червня 2011 року №0000170707 про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 2 075 642,00 грн. та податкове повідомлення -рішення №0000180707 від 29 червня 2011 року про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1 грн.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (Позичкодавець) та ТОВ «Альянс Центр»(Позичальник) 15 березня 2010 року укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги.

Для забезпечення виконання умов даного договору, 15 березня 2010 року між ТОВ «Бізант»(Іпотекодержатель) та ТОВ «Альянс Центр»(Іпотекодавець) укладено договір іпотеки об'єкту нерухомого майна.

ТОВ «Альянс Центр»частково виконало умови договору про надання поворотної фінансової допомоги від 15 березня 2010 року шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача без сплати податку на додану вартість. Колегія суддів вважає, що до даних відносин положення ЗУ «Про податок на додану вартість»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин) не застосовуються.

27 травня 2010 року відповідно до умов договору про надання поворотної фінансової допомоги від 15 березня 2010 року ТОВ «Альянс Центр»видало позивачу свідоцтво про дефолт. Судом першої інстанції зроблені вірні висновки про те, що 27 травня 2010 року є датою «відвантаження»об'єкту іпотеки (придбання основних засобів) в розумінні ч.2 п.п.7.3.1, п.7.3 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин) та датою виникнення права позивача на формування податкового кредиту.

Відповідно до п. 1.8 ЗУ «Про податок на додану вартість»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин, далі -«Закон») бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно п.п. 7.4.4 ЗУ «Про податок на додану вартість»якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Для банківських установ при одержані ними права власності на заставлене майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та в подальшому отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість виникає за умови придбання ним товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, яких зареєстрований як платник податку на додану вартість. Податкова накладна повинна відповідати вимогам, визначеним ЗУ «Про податок на додану вартість»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Матеріали справи не містять належних доказів того, що ТОВ «Альянс Центр» на момент виписання податкової накладної №51 від 27 травня 2010 року не було зареєстроване як платник податку на додану вартість. Зазначена податкова накладна відповідає вимогам, встановленим ЗУ «Про податок на додану вартість».

З огляду на викладене, колегія суддів вважає правомірним включення позивачем суми 2 075 642 грн. до складу податкового кредиту за червень 2010 року та прийняття в подальшому рішення про його бюджетне відшкодування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідачем у відповідності до положень ч.2 ст.71 КАС України не надано належних доказів порушення позивачем вимог п.п.7.7.2 п.п.7.7.7 п.7.7 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин) та п.п. «б» п.200.14, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України та правомірності прийняття ним оскаржуваних податкових повідомлень -рішень.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду без змін.

Керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 206, 212 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 березня 2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Мамчур Я.С

Судді: Горяйнов А.М.

Желтобрюх І.Л.

Ухвалу складено в повному обсязі 25.05.12