Постанова

від 12.04.2012 по справі 2а-1594/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 квітня 2012 року № 2а-1594/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Качура І.А., при секретарі Крупічко Ю.Ю., за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (дов. від 16.11.2011р);

від відповідача: ОСОБА_2 (дов. від 03.01.2012р. №2/9/10-009);

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково- виробнича фірма «Антикор»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення рішення від 12 жовтня 2011 року №0001192304.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 12.04.2012 року в 13год. 28 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України.

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково- виробнича фірма «Антикор»з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення рішення від 12 жовтня 2011 року №0001192304.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що оскаржуване рішення суперечить нормам чинного податкового законодавства України та не відображає дійсних обставин справи, завдає шкоди охоронюваним правам та інтересам Позивача, а відтак підлягає скасуванню.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів його безпідставності та необґрунтованості.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, про те, що позов підлягає задоволенню, з огляду про наступне.

Матеріалами справи встановлено, що в період з 15 по 21 вересня 2011 року Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Позивача з питань правових відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «СТАНДАРТ ПЛЮС»(ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС») за періоди жовтень-грудень 2010 року, січень, лютий 2011 року.

28 вересня 2011 року за результатами перевірки Відповідач склав акт №448/1-23-40-30045139 («акт перевірки»). Згідно висновків акту перевірки Відповідачем встановлено порушення пунктів 198.1- 198.3, 198.6 Податкового кодексу України, що призвели до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 064 243,00 грн., в т.ч. за жовтень 2010 року - 443 343,00 грн., листопада 2010 року - 200 173,00 грн., січень 2011 року - 312 610,00 грн., лютий 2011 року - 108 117,00 грн.

На підставі висновків, викладених у Акті перевірки, 12 жовтня 2011 року Відповідачем винесено податкове повідомлення -рішення №0001192304. Згідно вказаного податкового повідомлення рішення з посиланням на підпункт 54.3.2. та пункт 7 підрозділу 10 розділу XX Податкового Кодексу України та порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 та статті 201 Податкового кодексу України Позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 064 243,00 грн., та штрафні (фінансові) санкції на суму 160 880,00 грн. За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Як вбачається зі змісту Акту перевірки, Відповідач вбачає порушення Позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 та статті 201 Податкового кодексу України в тому, що контрагент Позивача, ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС», не знаходився за своєю юридичною та фактичною адресою на дату проведення перевірки.

На підтвердження цього в Акті перевірки Відповідач послався на акти Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва від 21 квітня 2011 року №1265/23-621-36689042, від 14 березня 2011 року №561/23-621-36689042, від 19 квітня 2011 року №1169/23-522-36689042. В подальшому в акті перевірки Відповідач вказує, що оскільки договори, укладені ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС» з контрагентами-постачальниками є нікчемними, то перевіркою не можуть бути прийняті до уваги податкові накладні, виписані від імені ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС».

За таких обставин випливає, що податкові зобов'язання нараховані з двох підстав: - ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС»не знаходиться за фактичною та юридичною адресами; - контрагенти ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС»не виконані свої податкові зобов'язання перед Державним бюджетом України.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що податковий кредит за господарськими операціями між Позивачем та ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС»підтверджений належними первинними та розрахунковій документами, оригінали яких оглядались судом у судових засіданнях.

Так, 03 вересня 2010 року Позивач та ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС»уклали договір поставки товару №0109/10-70 («договір»), належним чином засвідчена копія якого міститься у матеріалах справи.

За договором ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС» поставило на користь Позивача будівельні матеріали за наступними видатковими накладними: від 04 жовтня 2010 року №315, від 02 листопада 2010 року №414, від листопада 2010 року №511, від 01 грудня 2010 року №621, від 04 січня 2011 року №000007, від лютого 2011 року №58, від 11 лютого 2011 року №68. Сума поставки товару згідно видаткових накладних становить 5 321 212,55 грн., крім того ПДВ 1 064 242,51 грн. Позивач повністю оплатив поставлений ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС» товар, підтверджується платіжними дорученням про списання коштів з банківського рахунку Позивача за період з жовтня 2010 року по квітень 2011 року.

За першою подією ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС»виписало Позивачу податкові накладні: від 04 жовтня 2010 року №315 (сума ПДВ 443 342,59 грн.), від 02 листопада 2010 року №414 (сума ПДВ 23 302.88 грн.); від 02 листопада 2010 року №511 (сума ПДВ 176 869,95 грн.), від 01 грудня 2010 року №621 (сума ПДВ 864,00 грн.), від 04 січня 2011 року №7 (сума ПДВ 311 745,89 грн.), від 03 лютого 2011 року (сума ПДВ 7 128,00 грн.), від 11 лютого 2011 року (сума ПДВ 100 989,20 грн.). Сума податкового кредиту згідно перерахованих податкових накладних становить 1 064 242,51 грн.

Відповідно податковий кредит Позивача за період жовтень-грудень 2010 року, січень, лютий 2011 року по контрагенту ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС»підтверджений видатковими та податковими накладними і сплачений Позивачем у вартості товару.

Суд звертає увагу на те, що спірні правовідносини регулюються нормами Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(із змінами і доповненнями) (чинного на момент виникнення спору) та Податкового кодексу України.

Згідно з підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України «Про податок на додану вартість»визначав лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпункт 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлював, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Право на податковий кредит звітного періоду, який складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку в межах господарських операцій, виникає у платника податку на додану вартість за першою подією - списанням грошових коштів в оплату або отриманням податкової накладної.

Так, факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог пункту 7.4.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість.

Підпункт «а» пункту 198.1 Податкового кодексу України вказує, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до вимог пункту 198.3 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, серед іншого, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Податкова накладна, як це визначено в пункті 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, вищезгадані норми Закону України «Про податок на додану вартість»та Податкового кодексу України вказують, що платник податків має право на податковий кредит, підтверджений податковими накладними продавця товару, з операцій по придбанню товарів для їх використання в господарській діяльності.

Виходячи із вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що податковий кредит Позивача по господарськими операціям з ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС»підтверджений видатковими та податковими накладними та сплачений у вартості товару. Відповідно Позивач не допустив порушень пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 та статті 201 Податкового кодексу України та правомірно включив до складу податкового кредиту в спірний період податковий кредит з ПДВ на суму 1 064 242,51 грн.

В ході розгляду справи встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин, ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС»було юридичною особою платником податку на додану вартість і відповідно мало право виписувати Позивачу податкові накладні.

Податкові зобов'язання з податку на додану вартість визначені Позивачу за період жовтень грудень 2010 року, січень, лютий 2011 року.

Відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців свідчать, що ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС»зареєстровано як юридична особа 03 листопада 2009 року і на момент розгляду справи не ліквідоване.

В період з 09 квітня 2010 року по 13 липня 2011 року ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС»було зареєстровано платником податку на додану вартість (індивідуальний податковий номером 366890426538) та мало свідоцтво №100278861. Згідно відомості офіційного сайту Державної податкової служби України свідоцтво №100278861 анульоване 13 липня 2011 року. Тобто в спірний період свідоцтво було дійсним.

Підпункт 7.2.4. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та пункт 201.8 Податкового кодексу України встановлюють, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість.

В акті перевірки Відповідач посилається на акти Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва вуї 21 квітня 2011 року №1265/23-621-36689042, від 14 березня 2011 року №561/23-621-36689042, від 19 квітня 2011 року №1169/23-522-36689042. Проте в спірний період Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва не складала жодного акту про відсутність ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС»за місцезнаходженням та не направляло ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС»повідомлення за формою №18-ОПП.

В період спірних правовідносин ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС»було платником податку на додану вартість та знаходилось за своєю адресою. Доказів протилежного Відповідач в акті перевірки не привів. Відповідно ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС»мало право виписувати Позивачу податкові накладні.

Окрім того, під час розгляду справи встановлено, що товари, поставлені ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС», використані в господарській діяльності Позивача під час виконання будівельних робіт.

Так, основним видом господарської діяльності Позивача є будівництво будівель (КВЕД 45.21.1). Позивач також здійснює оброблення та нанесення покриття на метали (КВЕД 28.51.0), оптову торгівлю машинами та устаткуванням для добувної промисловості та будівництва (КВЕД 51.82.0), оптову торгівлю іншими машинами та устаткуванням (КВЕД 51.87.0). Позивач має ліцензію за здійснення будівельної діяльності Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства номер АВ серія 314404. Копія довідки з ЄДР та ліцензії додається до цієї позовної заяви.

Пункт 1.32. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлював: «господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи».

Підпункт 14.1.36. Податкового кодексу України визначає «господарську діяльність», як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В межах власної господарської діяльності 28 липня 2010 року Позивач уклав з відкритим акціонерним товариством (ВАТ) «ШЛЯХОВО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ №41»договір підряду №28/07-1 ОМ.

В спірний період Позивач придбав товари у ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС»та використав їх при виконанні будівельних робіт за замовленням ВАТ «ШЛЯХОВО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ №41». Факт виконання підрядних робіт підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт за період з жовтня 2010 року по лютий 2011 року та довідками про вартість виконаних підрядних робіт.

Одночасно, при вивченні матеріалів справи, судом виявлено, що Відповідачем до правовідносин Позивача, які виникли у 2010р. використані норми Податкового законодавства, що є неправомірним.

Встановлено, що податкові зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції Відповідач визначив Позивачу, серед іншого, за період з жовтня по грудень 2010 року. Оподаткування податком на додану вартість в цей період здійснювалось відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість». Податковий кодекс України набрав чинності лише з 01 січня 2011 року.

Стаття 58 Конституції України визначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно Відповідач не мав правових підстав нараховувати податкові зобов'язання з податку на додану вартість за період з жовтня по грудень 2010 року на підставі підпункту 54.3.2. та пункт 7 підрозділу 10 розділу XX Податкового Кодексу України на суму 643 516,00 грн., та штрафні (фінансові) санкції на суму 160 879,00 грн., згідно розрахунку фінансових санкцій (додаток до податкового повідомлення-рішення).

Одночасно, доводи Відповідача про нікчемність договорів, укладених Позивачем та ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС»не знайшли документального та законодавчого підтвердження.

Відповідач в акті перевірки наводить норми глави 16 Цивільного кодексу України. Проте за наслідками розгляду справи, не були підтверджені доводи Відповідача про те, що договір Позивача з ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС»дійсно мав за мету порушити публічний порядок, як про це говорить стаття 228 Цивільного кодексу України. Окрім того, судом встановлено, що Позивач повністю оплатив, поставлені ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС»товари, та використав їх у власній господарській діяльності.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України закріплено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Стаття 228 Цивільного кодексу України в представленій редакції містить два різні правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок та правочину, що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. В першому випадку такий правочин є нікчемним, тобто визнання його в судовому порядку недійсним не вимагається. В другому випадку правочин може бути визнаний недійсним судом. Отже, стаття 228 Цивільного кодекс України не надає права органам державної податкової служби самостійно визнавати недійсними правочини, які, на їхню думку, суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Органи податкової служби вправі порушувати перед адміністративним судом питання про недійсність таких правочинів. Як свідчать мотиви акту перевірки відповідна вимога Відповідача не розглядалася адміністративним судом. Тому у Відповідача відсутні підстави для висновку про нікчемність правочинів між Товариством та ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС»з посиланням на статтю 228 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд звертає увагу на те, що жодним законом України суб'єкт господарювання не зобов'язаний перевіряти те, чи сплачує його контрагент податки і збори. Порушення контрагентом Закону України «Про податок на додану вартість»та Податкового кодексу України не є підставою для висновку про порушення податкового законодавства Позивачем. Якщо і припустити, що ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС»не сплатило податкові зобов'язання з податку на додану вартість то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї юридичної особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення Позивача права на податковий кредит у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження його розміру.

Окрім того, особливу увагу суд звертає на те, що обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання у ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС»товару, на яку Позивач посилається як на підставу виникнення у нього права на податковий кредит, Відповідачем спростовані не були.

В акті перевірки Відповідач посилається на порушення податкового законодавства контрагентами ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС»- ПП «ТЕХНОПОЛ1МЕР», ТОВ «ВКК ДВМ», ТОВ «ЛЕГАТ-М», ПП «НІКА І КОМПАНІЯ». Проте, встановлено, що Позивач не перебував у господарських відносинах з цими юридичними особами і відповідно не відносив до складу податкового кредиту податок на додану вартість, сплачений за господарськими операціями з ними. А відтак такі доводи Відповідача не відповідають фактичним обставинам справи.

Таким чином суд прийшов до висновку про те, що Відповідач неправомірно зобов'язав Позивача повторно сплатити податок на додану вартість, раніше сплачений Позивачем у складі вартості товару ТОВ «БК «СТАНДАРТ ПЛЮС».

Виходячи із меж заявленого позову, системного аналізу норм чинного законодавства України, суд приходить до висновку про протиправність оспорюваного податкового повідомлення рішення, наявність правових підстав для його скасування, а відтак позовні вимоги обґрунтованими, а позов підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували доводи Позивача, Відповідач суду не надав.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 12 жовтня 2011 року №0001192304 згідно якого Товариству з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «АНТИКОР»(ідентифікаційний код 30045139) визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 064 243,00 грн., та штрафні (фінансові) санкції на суму 160 880,00 грн.

3. Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 2 146 грн. 00 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «АНТИКОР»за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби України за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А.Качур