Ухвала

від 26.02.2013 по справі 2а-1594/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2013 року м. Київ К/9991/45514/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 квітня 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2012 року

у справі № 2а-1594/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Антикор»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового рішення-повідомлення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2012 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Антикор»(позивач) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001192304 від 12 жовтня 2011 року. Зобов'язано Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в розмірі 2 146,00 грн. на користь ТОВ «НВФ «Антикор»за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС за рахунок бюджетних асигнувань.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 квітня 2012 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «НВФ «Антикор»з питань правових відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Стандарт Плюс»за період жовтень -грудень 2010 року, січень, лютий 2011 року, за результатами якої складено акт № 448/1-23-40-30045139 від 28 вересня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001192304 від 12 жовтня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 225 123,00 грн. (1 064 243,00 грн. -основний платіж, 160 880,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «БК «Стандарт Плюс», з огляду на нікчемність договору поставки товару № 0109/10-70 від 03 вересня 2010 року, укладеного між ТОВ «НВФ «Антикор»та вказаним суб'єктом господарювання.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з урахуванням актів перевірок контрагента позивача, якими встановлено нікчемність всіх правочинів, укладених ТОВ «БК «Стандарт Плюс»з постачальниками та покупцями, а також з підстав відсутності постачальника позивача за юридичною адресою.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) визначено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом «а»пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «БК «Стандарт Плюс»товарно-матеріальних цінностей, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Фактичне виконання спірних господарських операцій між ТОВ «НВФ «Антикор»та вказаним постачальником підтверджується дослідженими судами належним чином складеними первинними та платіжними документами, а використання придбаних позивачем у ТОВ «БК «Стандарт Плюс»будівельних матеріалів у власній господарській діяльності -укладеним між позивачем та Відкритим акціонерним товариством «Шляхово-будівельне управління № 41»договором підряду № 28/07-10М від 28 липня 2010 року, при виконанні якого ТОВ «НВФ «Антикор»використано придбані товари, що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт за період з жовтня 2010 року по лютий 2011 року та довідками про вартість виконаних підрядних робіт.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від перебування постачальника за юридичною адресою. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

А тому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або мінімізував свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, однак не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наявності факту реального вчинення господарської операції та у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Що стосується доводів податкового органу про встановлений актами перевірок Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва № 561/23-621-36689042 від 14 березня 2011 року, № 1169/23-522-36689042 від 19 квітня 2011 року, № 1265/23-621-36689042 від 21 квітня 2011 року факт нікчемності всіх укладених ТОВ «БК «Стандарт Плюс»правочинів, який, в свою чергу, свідчить і про нікчемність договору поставки товару № 0109/10-70 від 03 вересня 2010 року, укладеного між ТОВ «НВФ «Антикор»та ТОВ «БК «Стандарт Плюс», то відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок, тобто спрямований на незаконне заволодіння майном держави.

Поряд з цим, за змістом частини 2 статті 215 ЦК України головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за спірним договором, наявності факту узгодженості дій позивача з ТОВ «БК «Стандарт Плюс»з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника.

Таким чином, твердження ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС про нікчемність договору поставки товару № 0109/10-70 від 03 вересня 2010 року є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірної угоди інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 квітня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 квітня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.