Постанова

від 08.05.2012 по справі 26/175

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" травня 2012 р. Справа № 26/175 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка I.A. - головуючого,

Кочерової Н.О.,

Саранюка В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 січня 2012 року

у справі № 26/175

господарського суду міста Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

про стягнення 9279819,50 грн.

за участю представників

позивача -ОСОБА_4, ОСОБА_5

відповідача -ОСОБА_6

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Акціонерної компанії "Київводоканал" про стягнення заборгованості за договором № 1 від 01.07.2005 р. про надання послуг з підвищення тиску холодної води водопідкачуючими пристроями у розмірі 9279819, 50 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20 жовтня 2011 року (суддя Пінчук В.І.) зі справи №26/175 відмовлено публічному акціонерному товариству "Акціонерна компанія "Київенерго" у задоволенні позову повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24 січня 2012 року (судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В., Вербицька О.В.) рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2011р. скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 9279819,50 грн. заборгованості за договором №1 від 01.07.2005р. та понесені позивачем судові витрати.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2012р. скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2011р. залишити без змін.

В обгрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.07.2005 р. між відкритим акціонерним товариством "Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Київенерго" та відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал") було укладено договір № 1 про надання послуг з підвищення тиску холодної води, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надавати відповідачу послуги з підвищення тиску холодної води водопідкачуючими пристроями, згідно з переліками, погодженими обома сторонами, а замовник (відповідач) зобов'язався прийняти та оплатити зазначені послуги на умовах визначених договором.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що вартість послуг за цим Договором врахована в діючому тарифі на централізоване водопостачання та водовідведення по усім споживачам міста Києва і становить 3,3% від вартості цих послуг включно з ПДВ із розрахунку на місяць згідно з Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 28.08.2002р. №1680.

Відповідно до пункту 2.2 договору вартість послуг за договором сплачується замовником у розмірі 3,3% від коштів, які надійшли на рахунок Замовника від усіх споживачів м. Києва за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення.

У п. 6.1. договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2005 року. Згідно п. 6.2. договору, термін його дії автоматично продовжується на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін за місяць до закінчення терміну його дії не повідомить іншу сторону у письмовій формі про намір припинити дію договору або змінити його умови.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями також визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає про те, що належним чином здійснював і продовжує здійснювати свої зобов'язання за договором №1 від 01.07.2005р., а саме надавав і надає відповідачу послуги з підвищення тиску холодної води водопідкачуючими пристроями, однак останній належним чином не виконав свої зобов'язання та не оплатив вартість наданих послуг, у результаті чого виникла заборгованість за період з 01.01.2006 р. по 09.10.2007 р. у розмірі 9279819, 50 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у період виникнення спірної заборгованості, відповідач, згідно умов п. п. 6.3.1 п. 6.3 договору № 1 від 01.07.2005р., повідомив позивача про намір припинити дію зазначеного договору без його подальшої пролонгації на наступний рік, тому дія зазначеного договору була припинена з 01.01.2006р.

Натомість апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що сам по собі лист відповідача від 24.11.2005р. № 2082/05.09-13/8-05 про намір припинити дію спірного договору без належних і допустимих доказів відправлення та отримання його позивачем не може бути доказом належного повідомлення.

Проте колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з таким висновком апеляційного господарського суду та вважає його помилковим з огляду на наступне.

Частиною 1 ст.598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 628 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов, у тому числі й у виборі будь-яких підстав припинення їх зобов'язань.

Пунктом 6.3.1. сторони у договорі погодили, що договір припиняється у разі закінчення терміну його дії, коли будь-яка із сторін за місяць до закінчення терміну його дії не повідомить іншу сторону у письмовій формі про намір припинити дію договору або змінити його умови.

З матеріалів справи вбачається, що сторони договору, чітко визначивши термін його дії, погодили також, що кожна із сторін наділена правом відмовитись від його пролонгації у порядку та на умовах визначених п.п.6.2.-6.3.

При цьому, як вірно зазначає заявник касаційної скарги, ані умовами договору №1 про надання послуг з підвищення тиску холодної води, ані нормами чинного в Україні законодавства не передбачено обов'язку замовника послуг пересвідчитись в отриманні такого повідомлення контрагентом за договором (позивачем).

Приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції зазначив, що рішенням господарського суду м. Києва 09.10.2007р. у справі №6/582-42/258, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.07.2008р. та постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2008р. та ухвалою Верховного Суду України від 15.01.2009р., вже досліджено питання повідомлення позивача листом від 24.11.2005р. № 2083/05.09-13/8-05 про розірвання спірного договору та встановлено факт неповідомлення позивача листом від 24.11.2005р. №2083/05.09-13/8-05 про намір припинити дію спірного договору, який є преюдиціальним у розумінні ст.35 Господарського процесуального кодексу України та не потребує повторного доведення.

Проте такий висновок суду попередньої інстанції є помилковим, оскільки зі змісту рішення господарського суду міста Києва від 09.10.2007р. №6/582-42/258 вбачається, що судом безпосередньо не досліджувався та не був встановлений факт ненадіслання відповідачем спірного листа №2083/05.09.-13/8-05 від 24.11.2005р., а лише оцінювались доводи відповідача про припинення спірного договору з 1 січня 2006 р. згідно повідомлення про припинення дії договору на підставі зазначеного листа, що не є преюдиціально встановленим фактом у розумінні ст.35 Господарського процесуального кодексу, оскільки помилковим є надання преюдиціального значення оціночним міркуванням, зробленим судом під час вирішення іншої справи та ототожнення фактів, встановлених цим судом, з їх юридичною оцінкою.

Враховуючи зазначене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач скористався правом припинити договір після закінчення терміну його дії без подальшої пролонгації, про що свідчить лист 2083/05.09.-13/8-05 від 24.11.2005 р., направлений на адресу відповідача.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції вважає за доцільне зазначити, що аналіз положень договору №1 про надання послуг з підвищення тиску холодної води свідчить про те, що за правовою природою це є договір про надання послуг. Згідно частини 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. У частині 2 цієї ж статті також зазначено, що її положення застосовуються до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Договір про надання послуг характеризується особливим об'єктом, який, по-перше, має нематеріальний характер, а по-друге, нероздільно пов'язаний з особистістю послугонадавача (виконавця за договором). Тобто, у зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця немає матеріального змісту, як це має місце при виконанні роботи, а полягає у самому процесі надання послуги.

Частиною 1 ст.903 Цивільного кодексу України закріплено обов'язок замовника оплатити надану йому послугу у розмірі, у строки та у порядку, що встановлені договором.

Пунктом 2.3. договору №1 про надання послуг сторони погодили, що замовник (відповідач) зобов'язується сплачувати вартість наданих послуг протягом 10 днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг з підвищення тиску холодної води.

При цьому, пунктом 3.2. договору передбачено, що акт прийому-передачі наданих послуг за договором складається виконавцем (позивачем) щомісячно не пізніше 17 числа місяця, наступного за місяцем надання послуг, та передається замовнику (відповідачеві).

У матеріалах справи відсутні будь-які підписані обома сторонами акти приймання-передачі послуг за договором №1 від 01.07.2005р. Натомість зі змісту акту №1/2011 від 14.02.2011 р., підписаного ПАТ "АК "Київенерго", вбачається, що позивач виконав, а замовник прийняв роботу з надання послуг з підвищення тиску холодної води підвищувальними насосними станціями у повному обсязі відповідно до умов договору №1 від 01.07.2005р., тоді як згідно п. 1.1. договору позивач зобов'язався надати послуги відповідачу з підвищення тиску холодної води водопідкачуючими пристроями, а матеріали справи не містять додатку №1 до договору, яким сторони погодили перелік зазначених водопідкачуючих пристроїв.

Інші документи, які б свідчили про належне надання послуг ПАТ "АК "Київенерго" відповідачеві саме за договором №1 від 01.07.2005р. матеріали справи не містять, у зв'язку з чим, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що у ПАТ "АК "Київводоканал" не виникло обов'язку з оплати вартості послуг за даним договором.

Таким чином, господарський суд міста Києва під час прийняття рішення у справі №26/175 повно та всебічно з'ясував обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального права та не порушив норми процесуального права.

У відповідності зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

В силу вищезазначених порушень судове рішення попередньої інстанції зазначеним вимогам не відповідає. Тому постанова Київського апеляційного господарського суду від 24 січня 2012 року у справі №26/175 підлягає скасуванню, а рішення господарського суду міста Києва від 20 жовтня 2011 року -залишенню без змін.

На підставі зазначеного та керуючись ст. ст. 53, 93, 106, 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 січня 2012 року скасувати.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 20 жовтня 2011 року зі справи №26/175 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н. О. Кочерова

В. І. Саранюк