Постанова

від 14.05.2012 по справі 27/366

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2012 № 27/366

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рудченка С.Г.

суддів: Поляк О.І.

Кропивної Л.В.

при секретарі судового засідання Чуприні І.В.,

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 14.05.2012,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2012 (дата підписання - 19.03.2012),

у справі № 27/366 (суддя Дідиченко М.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Житлово-будівельного кооперативу «Озерний»

про стягнення 256 792, 92 грн.

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Озерний» про стягнення 256 792, 92 грн., що складається з основного боргу у розмірі 209 671, 24 грн., збитків від інфляції у розмірі 27 510, 37 грн., трьох процентів річних у розмірі 9 701, 11 грн. та пені у розмірі 9 910, 20 грн. у зв'язку із порушенням відповідачем умов договору № 23-0087 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 14.09.2000.

В порядку ст. 22 ГПК України під час розгляду справи по суті позивачем подана заява б/н від 24.01.2012 про уточнення позовних вимог, в якій останній просив стягнути з відповідача 113 044, 81 грн. основного боргу, 9 910, 20 грн. пені, 23 281, 13 грн. збитків від інфляції та 9 701, 11 грн. 3 % річних (а.с. 85).

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.03.2012 припинено провадження в частині стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Озерний» основної заборгованості в частині 20 000, 00 грн. Позовні вимоги задоволено. Присуджено до стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Озерний» на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» основну заборгованість у розмірі 93 044, 81 грн., збитки від інфляції у розмірі 23 281, 13 грн., 3 % річних у розмірі 9 701, 11 грн. та пеню у розмірі 200, 00 грн., державне мито в сумі 1 359, 30 грн. та 205, 72 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Розстрочене виконання рішення наступним чином: 10 694, 34 грн. сплатити до 12.04.2012; 10 694, 34 грн. сплатити до 12.05.2012; 10 694, 34 грн. сплатити до 12.06.2012; 10 694, 34 грн. сплатити до 12.07.2012; 10 694, 34 грн. сплатити до 12.08.2012; 10 694, 34 грн. сплатити до 12.09.2012; 10 694, 34 грн. сплатити до 12.10.2012; 10 694, 34 грн. сплатити до 12.11.2012; 10 694, 34 грн. сплатити до 12.12.2012; 10 694, 34 грн. сплатити до 12.01.2013; 10 694, 34 грн. сплатити до 12.02.2013; 10 694, 33 грн. сплатити до 12.03.2013.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою № 048/71/3489 від 27.03.2012, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду в частині вимог щодо стягнення пені та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині повністю.

В обґрунтування вимог, викладених в апеляційній скарзі, заявник посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим останнє підлягає скасуванню з підстав, викладених у тексті скарги.

Так, зокрема, позивач зазначає, що суд, визнавши правомірність здійсненого позивачем нарахування відповідачу пені на суму 9 910, 20 грн., безпідставно зменшив розмір стягуваної з відповідачем неустойки до 200, 00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2012 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд на 14.05.2012 за участю уповноважених представників сторін.

Представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, вважає їх законними та обґрунтованими.

Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII ГПК України.

У відповідності до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», перейменованою в Публічне акціонерне товариство «Київенерго», (енергопостачальна організація/позивач) та Житлово-будівельним кооперативом «Озерний» (абонент/відповідач) було укладено договір № 23-0087 від 14.09.2000 на постачання теплової енергії у гарячій воді, предметом якого відповідно до п. 1.1. договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених договором (а.с. 18-19).

Згідно п. 2.1 договору, при виконанні умов договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

За умовами п. 2.2.1 договору, енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах, згідно з додатком № 1 до договору.

Відповідно до п. 2.3.1 договору, абонент зобов'язаний додержуватись кількісного споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Порядок розрахунків за теплову енергію визначений сторонами у додатку № 4 до договору. Відповідно до п. п. 2, 3 вказаного додатку, абонент щомісяця с 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду та платіжну вимогу-доручення. Сплату за вказаними документами абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Згідно п. 8.1 та п. 8.4 договору, останній набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2000. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

На виконання умов договору позивач надав відповідачеві послуги за період з листопада 2009 року по вересень 2011 року на загальну суму 586 955, 64 грн., що підтверджується наданими ним обліковими картками (табуляграмами) за вказаний період (а.с. 42-54).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати отриманої теплової енергії, у зв'язку з чим просить стягнути з останнього, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, 113 044, 81 грн. основного боргу, 9 910, 20 грн. пені, 23 281, 13 грн. збитків від інфляції та 9 701, 11 грн. 3 % річних.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання за договором енергопостачання, згідно якого, в силу ст. 275 ГК України, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Частиною 1 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону та в строки, передбачені договором.

З представлених в матеріалах справи, розрахунків вбачається, що споживання гарячої води та теплової енергії обліковується в ГКал. Кількість спожитої гарячої води та теплової енергії відповідачем не заперечувалася. Протягом спірного періоду позивачем поставлено відповідачу теплової енергії на суму 586 955, 64 грн. (в т.ч. ПДВ), сплачено вартість наданих послуг в сумі 473 910, 83 грн. (проведено в обліку ПАТ «Київенерго» станом на 01.01.2012). Вартість послуг визначається позивачем у відповідності до тарифів, затверджених розпорядженнями КМДА.

Приймаючи до уваги, що до прийняття рішення суду відповідачем частково сплачено 23.02.2012 заборгованість у сумі 20 000, 00 грн., що підтверджується випискою з особового рахунку № 26002000018644 (а.с. 98), колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність предмету спору в частині стягнення 20 000, 00 грн. заборгованості, що є підставою припинення провадження у справі по п. 1-1 ст.80 ГПК.

Дослідивши викладене вище в сукупності з іншими доказами та на підставі встановлених обставин справи, колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Озерний» заборгованості у сумі 93 044, 81 грн. за період з листопада 2009 року по вересень 2011 року.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 23 281, 13 грн. збитків від інфляції та 9 701, 11 грн. 3 % річних, нарахованих позивачем на суму боргу у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 Цивільного кодексу України визначає спеціальні правові наслідки прострочення виконання грошових зобов'язань. Інфляційні збитки та проценти згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України нараховуються за неправомірне користування чужими коштами, а отже, є платою за користування чужими коштами, що не носить, на відміну від неустойки, штрафного характеру, а має компенсаційний характер заходів впливу.

Відтак, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке передбачено законом.

Стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Проценти річних, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею.

За таких обставин, колегія суддів визнає правомірним нарахування, в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України, Цивільного кодексу за період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором у спірний період.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Договором сторони передбачили (п. 3.5 додатку № 4 до договору), у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду (п. 3 додатку), енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Сума пені, що заявлена до стягнення з відповідача розрахована позивачем у відношенні суми заборгованості в межах строку встановленого законом (не більше ніж за 6 місяців) та складає 9 910, 20 грн.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з позовних вимог, підставою нарахування позивачем пені в сумі 9 910, 20 грн. є порушення відповідачем строків оплати, встановлених договором.

З огляду на вимоги ч.1, 3 ст. 549, ст. 550, ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, умови договору, яким передбачено відповідальність споживача за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, апеляційний господарський суд визнає правомірними позовні вимоги позивача про стягнення пені в сумі 9 910, 20 грн., яку нараховано з врахуванням вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 (із послідуючими змінами та доповненнями) ст. 232 Господарського кодексу України.

Однак, враховуючи, що відповідач - житлово-будівельний кооператив є юридичною особою, яка утворена мешканцями житлового будинку, які добровільно об'єдналися для участі в будівництві, реконструкції житлового будинку з подальшим його утриманням, що відповідач не є прибутковою організацією, що основним видом діяльності житлово-будівельного кооперативу є забезпечення прав членів ЖБК користування спільним майном, належне утримання будинку та сприяння членам ЖБК (мешканцям) в утриманні житлово-комунальних послуг належної якості, що відповідач не має інших коштів ніж внески членів ЖБК, колегія апеляційного господарського суду погоджується з правовою позицією суду першої інстанції щодо доцільності застосування судом п. 3 ст. 83 ГПК України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та зменшення розміру належної до стягнення пені до 200, 00 грн.

Крім того, враховуючи скрутне фінансове становище відповідач, спричинене несвоєчасною та неповною оплатою учасниками Житлово-будівельного кооперативу за надавані відповідачем послуги та зважаючи на те, що відкриття виконавчого провадження про стягнення з відповідача одночасно всієї суми позовних вимог може призвести до блокування фінансової діяльності ЖБК «Озерний», що в значній мірі ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду, судова колегія вважає правомірним задоволення клопотання в порядку п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України та розстрочення виконання рішення на дванадцять місяців.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що оскаржуване судове рішення можна визнати законним й обґрунтованим.

Зважаючи на викладене та обставини справи, колегія апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2012 не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2012 у справі № 27/366 підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 83, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

п о с т а н о в и в:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2012 у справі № 27/366 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 27/366 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Рудченко С.Г.

Судді Поляк О.І.

Кропивна Л.В.