Постанова

від 19.04.2012 по справі 2а-3414/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 квітня 2012 року 16:18 № 2а-3414/12/2670

За позовомОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, Суддя Смолій І.В.,

Секретар судового засідання Колесник І.Ю.

Представники:

Від позивача ОСОБА_2 довіреність № ВРП 616156 від 20.03.12р. Від відповідачаОСОБА_3 довіреність № 695/9/10-109 від 13.03.12р. На підставі ч. 3 ст. 160 КАСУ в судовому засіданні 19.04.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що позивачем було продано земельну ділянку, отриману в процесі приватизації, у зв'язку з чим позивач не був зобов'язаний сплачувати земельний податок.

При цьому представник позивача посилається на норми Земельного кодексу України та підпункт 4.3.18 пункту 4.3 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб". Також представник позивача стверджує, що особою, відповідальною за утримання податку, був приватний нотаріус, оскільки договір купівлі -продажу земельної ділянки було укладено саме нотаріально.

Представник ДПІ у Печерському районі міста Києва, в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив та просив відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених в письмових запереченнях на позов.

Представником відповідача також було зазначено про те, що об'єктом оподаткування при продажу платником податку позивачем земельної ділянки сільськогосподарського призначення (для ведення особистого селянського господарства) є вартість такої земельної ділянки, яка має бути оподаткована за ставкою 5 %, оскільки вказана земельна ділянка отримана позивачем у власність іншим чином ніж передбачено у підпункті 4.3.18 пункту 4.3 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", тобто, не в процесі приватизації.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі поданої громадянином ОСОБА_1 декларації про доходи, одержані у 2010 році, ДПІ у Печерському районі міста Києва було проведено розрахунок податку з доходів фізичних осіб від продажу нерухомого майна та винесено податкове повідомлення від 16 грудня 2011 року № 0000921701, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем "11011200 -Податок з доходів фізичних осіб" в сумі 598500,00 грн.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30 грудня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «КУА «АРТ-КАПІТАЛ Менеджмент», ОСОБА_1 було продано земельну ділянку загальною площею 1,5000 гектара, що знаходиться за адресою: Київська обл., Рокитнянський район, територія Ольшаницької сільської ради (кадастровий номер 3223784000:07:023:0025).

Відповідно до пункту 1.2 вищевказаного Договору, земельна ділянка належить Продавцю на праві приватної власності, на Підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 422496, що виданий відділом Держкомзему у Рокитнянському районі Київської області на підставі Розпорядження Рокитнянської районної державної адміністрації від 22 грудня 2010 року №548, і яке зареєстроване в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011095301847.

Згідно з пунктом 1.1 Договору, цільове призначення земельної ділянки -для ведення особистого селянського господарства. За складом угідь земельна ділянка відноситься до ріллі.

Вказану земельну ділянку позивачем було отримано на підставі заяви від 20.12.2010р., поданої до Рокитнянської районної державної, згідно якої позивач просив надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо надання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку в розмірі 1,5 га для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до Розпорядження Рокитнянської районної державної адміністрації Київської області від 22 грудня 2010 року №548 «Про передачу земельної ділянки у власність гр.ОСОБА_1.», затверджено, розроблений ТОВ „Земля і ринок", проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області площею 1,5 га сіножатей та доручено ТОВ „Земля і ринок" виготовити гр. ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області.

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 422496 від 28 грудня 2010 року, його видано на підставі Розпорядження Рокитнянської районної державної адміністрації Київської області від 22 грудня 2010 року №548.

В графі "цільове призначення земельної ділянки" Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 422496 від 28 грудня 2010 року зазначено "для ведення особистого селянського господарства".

Відповідно до наявних в матеріалах справи довідок виконавчого комітету Ольшаницькою сільською радою Рокитнянського району Київської області від 28.12.2010р., земельна ділянка, яка відведена позивачу, не є земельною часткою (паєм), споруди на ній відсутні.

Відповідно до підпункту 4.3.18 пункту 4.3. статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу, зокрема, а також сума доходу, отриманого таким платником податку внаслідок відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв), майнових паїв, безпосередньо отриманих ним у власність у процесі приватизації згідно з нормами земельного законодавства.

Судом вбачається, що зазначеною нормою Закону можливість не включення до оподатковуваного доходу передбачена лише для коштів, які отримані за земельні ділянки, отримані у власність в процесі приватизації, тобто джерелом походження такої ділянки має бути саме приватизація.

Статтею 81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Отже, приватизація земельної ділянки та безоплатна передача з земель комунальної власності є різними джерелами виникнення права власності на землю.

Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами врегульовано главою 19 Земельного кодексу України.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (абзац 1 частини 1 статті 116 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Судом вбачається, що вищезазначена вказівка на можливість одержання земельних "в межах норм безоплатної приватизації", лише встановлює обмеження на розмір земельної ділянки, проте не поєднує одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності з приватизацією. Безоплатне одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності є самостійною підставою виникнення права власності на землю.

Зазначене, на думку суду, підтверджується наступним.

Частиною 1 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відтак, вказана підстава безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян характеризується тим, що земельна ділянка повинна перебувати у користуванні громадянина, та містить вказівку на приватизацію земельної ділянки.

Згідно з частиною 3 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни -працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або Ради міністрів Автономної Республіки Крим, районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.

Вказана підстава безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян характеризується тим, що земельна ділянка перебуває у користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, працівником якого є громадянин, та передбачає саме приватизацію земельної ділянки.

Згідно з частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Вказана норма не передбачає приватизації земельної ділянки, натомість передбачає безоплатну передачу. Судом вбачається, що вищезазначена вказівка на можливість одержання земельних "в межах норм безоплатної приватизації", лише встановлює обмеження на розмір земельної ділянки.

Судом вбачається, що стосовно позивача відсутні обставини, передбачені частинами першою та третьою статті 118 Земельного кодексу України, зокрема, позивач не є працівником організації, в користуванні якої перебуває земельна ділянка, та не мав отриману земельну ділянку в користуванні безпосередньо.

Також суд доходить висновків, що назва статті 118 Земельного кодексу України "Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами" не прирівнює безоплатне отримання до приватизації, натомість визначає порядок отримання земельної ділянки як в процесі приватизації, так і поза ним.

Оскільки позивачем було одержано земельну ділянку саме внаслідок безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності, жодних обставин одержання земельної ділянки внаслідок приватизації судом не встановлено, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судом не приймаються посилання позивача на те, що згідно з пунктом 11.3 статті 11 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", податковим агентом при здійсненні операцій з відчуження об'єктів нерухомого майна, є нотаріус, який посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку сторонами договору, як на підставу для задоволення позовних вимог, також не приймаються судом посилання на відповідальність нотаріуса, як податкового агента відповідно до п.п.20.3.1 п.20.3 ст.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з тим, що дана норма закону застосовується до податкового агенту під час виплати доходу на користь платника податку, а в даній ситуації під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, нотаріусом не проводилась виплата доходу.

При цьому суд виходить з того, що платником податку, згідно зі статтею 2 вищезазначеного Закону є фізична особа -резидент, тобто позивач. Відповідно до підпункту 20.3.1. пункту 20.3 статті 20 особами, відповідальними за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу з цього податку, при нарахуванні податку податковим органом на підставі поданої декларації - платник цього податку (п.п. "б").

Оскільки позивачем таку декларацію було подано, то відповідальність несе платник податку, тобто позивач.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1, відмовити повністю.

Постанова набуває законної сили в порядку статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Смолій