Постанова

від 10.05.2012 по справі 1/353

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.05.2012 № 1/353

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипка І.М.

суддів: Зубець Л.П.

Остапенка О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача: ОСОБА_2 - дов. № 01/230-446 від 31.10.2011р.

розглянувши апеляційну скаргу

Приватного акціонерного товариства "Акціонерна

страхова компанія "ІНГО Україна"

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 12.12.2011р.

у справі № 1/353 (суддя Мельник В.І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна

страхова компанія "ІНГО Україна" (позивач)

до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова

компанія "Альфа - Гарант" (відповідач)

про стягнення 8 404,79 грн.

В судовому засіданні 10.05.2012р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.12.2011р. у справі № 1/353 у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 12.12.2011р. у справі № 1/353 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована неповним з"ясуванням обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права, з викладенням висновків, що не відповідають обставинам справи.

Апелянт вважає, що судом не з"ясовано момент порушення права позивача та виникнення спору, безпідставним є посилання на ст.35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", положення якої, на думку позивача, не розповсюджуються на нього.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2012р. апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду.

В судових засіданнях апеляційної інстанції розгляд справи відкладався у відповідності до ст.77 ГПК України, останній раз на 10.05.2012р.

В судове засідання апеляційної інстанції 10.05.2012р. представник позивача не з"явився, до суду 03.05.2012р. від представника позивача надійшло письмове клопотання про розгляд справи у відсутність позивача та його представників, у зв"язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутність позивача та його представників за наявними у справі документами.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 10.05.2012р. представник відповідача заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2008р. між позивачем ПрАТ "АСК "Інго Україна" (на момент укладення договору - ЗАТ "АСК "Інго Україна") як страховиком, та ОСОБА_4 як страхувальником, було укладено Договір № 640530148 страхування наземних транспортних засобів (а.с.6-8), відповідно до якого позивачем було застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу "Тойота Авенсіс", д.н. НОМЕР_1.

03.01.2009р. на вул. Залізничній у м. Броди Львівської області сталася ДТП за участю застрахованого транспортного засобу "Тойота Авенсіс", д.н. НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4, під його керуванням та автомобіля В«ВАЗ 21154В« , д.н. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5

Постановою Бродівського районного суду Львівської області від 02.02.2009р. у справі № 3-55/09, ОСОБА_5, визнано винним у вчиненні даної ДТП, однак на підставі ст.22 КУпАП останнього звільнено від адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, обмежившись усним зауваженням, а провадження у справі закрито.

Згідно висновку спеціаліста №2282/03 експертного автотоварознавчого дослідження від 16.02.2009р. (а.с. 15-17), складеного судовим експертом членом Союзу експертів України у Львівському регіоні Холодцовим Д.В., матеріальний збиток, заподіяний власнику автомобіля "Тойота Авенсіс", д.н. НОМЕР_1., внаслідок його пошкодження при ДТП, складає 11 566, 13 грн.

Позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором № 640530148 страхування наземних транспортних засобів від 01.10.2008р., відповідно до заяви страхувальника від 17.02.2009р. (а.с. 20) на виплату страхового відшкодування, на підставі страхового акту №1864 від 12.03.2009р. (а.с.21), розпорядження №1864 від 12.03.2009р., виплатив своєму страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 8 914, 79 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №519 від 30.03.2009р. (а.с.23).

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 по автомобілю В«ВАЗ 21154В« , д.н. НОМЕР_2, на момент ДТП була застрахована Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа - Гарант" на підставі полісу №ВВ/9073066 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с. 24). Термін дії полісу з 16.05.2008р. до 15.05.2009р., тип полісу - 3.

Згідно даного полісу передбачено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, в сумі 25 500, 00 грн. та передбачено франшизу в розмірі 510 грн. (сума, на яку зменшується страхове відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілих).

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Отже, до позивача, який виплатив своєму страхувальнику заподіяну в результаті ДТП шкоду, перейшло право вимоги до відповідача, як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач не звертався до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, передбаченому ст.35 Закону України "Про обов"язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників транспортних засобів, а тому відповідач не набув обов"язку для прийняття будь-якого рішення стосовно виплати або відмови у виплаті страхового відшкодування на користь позивача, а тому права позивача не порушені.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення залишенню без змін виходячи з наступного.

Виходячи зі змісту ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" відшкодуванню шкоди в порядку регресу має передувати звернення страховика зі зворотною (регресною) вимогою до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими. Відповідно до ст. 33 ГПК України обов'язком позивача є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Передчасне уявлення позивача про наявність підстав для відшкодування шкоди в порядку регресу за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для здійснення регресного відшкодування в судовому порядку, оскільки відповідно до приписів ст. 1 ГПК України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду чи на момент прийняття судом рішення, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах, пов'язаних з недоведеністю порушення прав позивача (постанова ВГСУ від 23.03.2011р. та постанова ВСУ від 12.09.2011р. у справі № 33/341).

Статтею 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон)(в редакції, чинній на момент звернення позивача із даним позовом до суду), передбачено порядок подання заяви про страхове відшкодування.

Так, п.35.1 ст.35 Закону передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися:

а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ;

б) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження;

в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують;

г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих;

ґ) підпис заявника та дата подання заяви.

Відповідно до п.35.2. ст.35 Закону до заяви додаються:

а) паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа;

б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником;

в) довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа;

г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну;

ґ) свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого;

д) документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого;

е) документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника;

є) відомості про банківські реквізити заявника (за наявності).

Документи, зазначені у підпунктах "а" - "ґ" цього пункту, надаються для огляду та зняття копії або в копіях, засвідчених заявником. Страховик та МТСБУ мають право вимагати для огляду оригінали зазначених документів. Решта документів надаються в оригіналі або належним чином оформленій копії. Належно оформленою копією документа є копія, посвідчена органом, установою чи організацією, що його видала, або нотаріально посвідчена або посвідчена особою, якій подається заява про страхове відшкодування.

Пунктом 36.2. статті 36 Закону передбачено, що Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний прийняти відповідне рішення про здійснення страхового відшкодування або вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що від позивача на адресу Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" не надходило жодної заяви про виплату страхового відшкодування відповідно до ст.35 Закону (в редакції, чинній на момент звернення позивача із даним позовом до суду), стосовно відшкодування шкоди, завданої внаслідок вищевказаної ДТП, відповідно ТДВ СК "Альфа-Гарант" не набуло обов"язку для прийняття будь-якого рішення стосовно виплати або відмови у виплаті страхового відшкодування на користь позивача, відповідно і права позивача на момент звернення із даним позовом до суду порушені не були.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається, а скаржником не доведено пред"явлення позивачем на момент звернення з позовом до суду належної вимоги в розумінні ч. 2 ст. 530 та ст. 993 ЦК України, що свідчить про ненастання строку виконання відповідачем зобов"язання по відшкодуванню шкоди в порядку регресу.

Колегія суддів вважає, що позивач передчасно звернувся до суду з позовом до іншого страховика про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, не довівши порушення своїх прав на добровільну виплату відповідачем страхового відшкодування, оскільки на момент пред'явлення позову позивач на підставі ст. 993 ЦК України з відповідною вимогою до відповідача не звертався, а останній не відмовляв у її задоволенні.

Жодних доказів з цього приводу матеріали справи не містять та заявником не надані.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Існуюче право підлягає судовому захисту в разі, якщо воно порушене або ж не визнається відповідачем на час звернення до суду.

Наведеним вище спростовується посилання апелянта на те, що копії документів були надіслані відповідачу разом з позовною заявою, що давало можливість страховій компанії прийняти відповідне рішення.

З урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно відмовив у позові, враховуючи відсутність факту порушення вимог закону зі сторони відповідача у спірних правовідносинах, відсутність порушення прав позивача відповідачем на час звернення до суду.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 12.12.2011р. у справі № 1/353 прийняте із вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна", з підстав, викладених у ній, задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м.Києва від 12.12.2011р. у справі № 1/353 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 1/353 повернути до Господарського суду м. Києва.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано 14.05.2012р.

Головуючий суддя Скрипка І.М.

Судді Зубець Л.П.

Остапенко О.М.