Постанова

від 17.05.2012 по справі 28/101/09-09/07/456-20/203/09-8/295/09-3/5009/535/11-14/13-55/4

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.05.2012 № 28/101/09-09/07/456-20/203/09-8/295/09-3/5009/535/11-14/13-55/4

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Коршун Н.М.

Авдеєва П.В.

за участю представників:

від позивача: Возовик А.В. - директор,

від відповідача-1: представники - ОСОБА_3, ОСОБА_4 - за довіреностями,

від відповідача-2: представники - ОСОБА_5, ОСОБА_6 - за довіреностями,

від третьої особи-1: не з'явився,

від третьої особи-2: не з'явився,

від третьої особи-3: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Лтд», м. Запоріжжя

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2012 р.

у справі № 28/101/09-09/07/456-20/203/09-8/295/09-3/5009/535/11-14/13-55/418 (головуючий Ягічева Н.І., судді Мандичев Д.В., Ломака В.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Лтд», м. Запоріжжя

до 1. Запорізького державного підприємства «Радіоприлад», м. Запоріжжя,

2. Державного концерну «Укроборонпром», м. Київ,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: 1. Орендне підприємство «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації»,

2. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області,

3. Арбітражний керуючий Забродін Олексій Михайлович,

про визнання права власності на 6/10 частини нежитлового приміщення підвалу та І поверху А-5, загальною площею 103,6 кв.м по пр. Леніна, 58, міста Запоріжжя,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «БВК ЛТД» звернулося до місцевого господарського суду з позовом до Запорізького державного підприємства «Радіоприлад», Міністерства промислової політики України та, з врахуванням уточнення позовних вимог, остаточно просило визнати за ним право власності на 60% або 60/100 частини нежитлового приміщення ХVІІ підвалу та І поверху А-5 загальною площею 103,6 кв.м. по пр. Леніна, 58, м. Запоріжжя.

Справа розглядалась судами неодноразово.

В ході розгляду справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідачів були залучені Орендне підприємство «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації», Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, Арбітражний керуючий Забродін Олексій Михайлович.

Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2012 р. на підставі ст. 24 Господарського процесуального кодексу України замінено неналежного Відповідача-2 Міністерство промислової політики України на належного Державний концерн «Укроборонпром».

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2012 р. відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Лтд» в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «БВК Лтд» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю з посиланням на те, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не з'ясував усіх суттєвих для вирішення справи обставин та неправильно встановив юридичну сутність характеру спірних правовідносин. Зазначає, що доказом появи нової речі є Акт державної технічної комісії про прийняття об'єкта до експлуатації, а також витяг з реєстру про Державну реєстрацію цього об'єкту, яким суд першої інстанції на думку апелянта не дав належної оцінки.

В доповненнях до апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи № 1319 від 12.07.2010 р., яким підтверджено створення нової речі. Крім того посилається на заяви про роз'яснення рішення господарського суду, за якими видано наказ про зобов'язання ТОВ «БВК Лтд» усунути перешкоду у користуванні ЗДП «Радіоприлад» державним нерухомим майном загальною площею 97,5 кв.м, яке розташоване за адресою: 69000, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 58.

У відзиві на апеляційну скаргу Запорізьке державне підприємство «Радіоприлад» просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Державний концерн «Укроборонпром» у своєму відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів останньої та просить залишити оскаржуване рішення без змін.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представники відповідача-1 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представники відповідача-2 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Треті особи явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджено поштовими повідомленнями про вручення копії ухвали прийняття апеляційної скарги та призначення розгляду справи, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Неявка представників третіх осіб в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.1992 р. між ТОВ «БВК Лтд» (надалі позивач) та ДП «Радіоприлад» (правонаступником якого є Запорізьке державне підприємство «Радіоприлад», надалі відповідач-1) було укладено договір №24.

Згідно до п.1 Договору відповідач-1, як орендодавець здає, а позивач, як орендар, приймає в орендне користування приміщення під склад-магазин, розташоване по вул. Леніна, 58, м. Запоріжжя, площею 144 кв.м.

У відповідності до п.12 Договору в редакції протоколу розбіжностей до Договору № 24, строк договору встановлено з 01.02.1993р. по 31.12.1997р.

Протягом строку дії договору № 24 позивач звертався до відповідача-1 з листом від 17.05.1993 р. з проханням надати дозвіл провести ремонт за такими видами робіт: установка простінку, яка відділяє магазин від сантехнічної магістралі, а також простінок для відділення туалету, демонтаж сходів та встановлення нових, штукатурка стін та стелі, художньо-оформлювальні роботи, та з листом від 19.02.1996 р. з проханням дозволити використання орендованого згідно договору № 24 приміщення під магазин-бар.

На вказаних листах міститься погоджувальний напис відповідача-1.

31.12.1997 р. між сторонами було складено акт, з якого вбачається, що акт про передачу майна позивачу не буде складено до вирішення переговорів щодо подальшої оренди спірного приміщення.

11.06.1998 р. між позивачем та ДП «Радіоприлад» було укладено договір № 129 оренди державного майна (надалі договір № 129), відповідно до умов якого відповідач-1, як орендодавець, передає, а позивач, як орендар, приймає в строкове платне користування приміщення, яке знаходиться на балансі ДП «Радіоприлад» (п. 1.1. Договору № 129).

Дане приміщення розташоване в житловому фонді підприємства ДП «Радіоприлад» за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 58, підвал, загальною площею 97,5 кв. м. (п. 1.2. Договору № 129), призначення приміщення: кафе-магазин (п. 1.3. Договору № 129).

Пунктом 10.1 Договору № 129 встановлено, що він діє з 01.01.1998 р. по 01.01.1999 р.

Додатковою угодою №1 сторони виклали даний договір в новій редакції зі строком дії на 3 роки з 01.01.1999 р. по 01.01.2002 р.

Додатковою угодою від 26.12.2002 р. строк дії договору встановлений з 01.01.2003 р. по 01.01.2006 р. на 3 роки.

Зі змісту п. 10.6 Договору № 129 вбачається, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення його строку протягом одного місяця він вважається продовженим на той самий термін в на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до п. 10.6. Договору № 129 та відповідно до рішення господарського суду Запорізької області від 07.08.2006 р. у справі №14/164/06 строк дії договору було пролонговано до 01.01.2009 р.

Під час дії договору № 129 Позивач звертався до відповідача-1 з листом від 02.07.1998 р. №20, копія якого міститься в матеріалах справи, з проханням надати дозвіл на проведення ремонтно-будівельних робіт, необхідних для роботи кафе-магазина в орендованому приміщенні по пр. Леніна, 58, а саме, реставрація, а при неможливості виготовлення нових вхідних дверей, ідентичних по стилю, накладення плитки на сходи та вибоїни, потребуючих ремонту.

На вказаному листі також міститься погоджувальний напис відповідача-1.

Витягом з протоколу засідання колегії при головному архітекторі міста (Головного управління архітектури та містобудування Запорізької міської ради) від 12.02.1999 р. № 113 було узгоджено робочий проект кафе-магазина по пр. Леніна, 58 для оформлення відповідних документів на реконструкцію приміщень.

Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28.12.1999 р. № 625/5 було надано дозвіл Позивачу виконати реконструкцію нежитлового приміщення, розташованого в підвалі п'ятиповерхового житлового будинку № 58 по пр. Леніна орендованого у відповідача-1 під кафе-магазин згідно узгодженого проекту.

11.04.2000 р. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю м. Запоріжжя позивачу було видано дозвіл на виконання будівельних робіт у кафе-магазині по пр. Леніна, 58, а саме зміна функціонального призначення, косметичний ремонт.

Розпорядженням Запорізького міського голови від 10.08.2000 р. № 801р було затверджено акт держаної технічної комісії про прийняття в експлуатацію кафе-магазину загальною площею 103,6 кв. м. по пр. Леніна, 58 позивача після реконструкції нежитлового приміщення, орендованого у відповідача-1.

Актом № 44 державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта кафе-магазин по пр. Леніна, 58, після реконструкції нежитлового приміщення прийнято в експлуатацію.

Листами від 13.10.2008 р. №131-3457, від 16.12.2008 р. №131-4784, від 20.01.2009 р. №131-69 відповідач-1 повідомив позивача про припинення договору № 129, у зв'язку із закінченням строку, на який його було продовжено.

Отже, строк дії договору № 129 закінчився 01.01.2009 р.

Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 23.02.2007 р. серії САВ № 061815 підтверджується, що власником нежилого приміщення ХVII підвалу та І поверху літ. А-5, загальною площею 103,6 кв.м., за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 58, являється держава Україна.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи № 1319, призначеної ухвалою господарського суду Запорізької області від 26.11.2009 р. у даній справі та проведеної ТОВ «Регіональне судово-експертне бюро» встановлено, що при проведенні позивачем будівельних робіт з реконструкції спірного нежилого підвального приміщення був створений об'єкт з новим функціональним призначенням; частка держави в нежилому приміщенні ХVII підвалу та І поверху літ. А-5 загальної площі 103,6 кв.м. по пр. Леніна, 58 в м. Запоріжжя, складає 40 % або 40/100 частини, що дорівнює 41,44 кв.м., частка ТОВ фірми «БВК Лтд» у вказаному приміщенні становить 60 % або 60/100 частини, що дорівнює 62,16 кв.м.

Позивач звернувся до суду з вимогою про визнання права власності на 6/10 частини нежитлового приміщення ХVІІ підвалу та І поверху А-5 загальною площею 103,6 кв.м по пр. Леніна, 58, м. Запоріжжя.

Таким чином, предметом спору у цій справі є визнання права власності на 60/100 частин нежитлового приміщення ХVІІ підвалу та І поверху А-5 загальною площею 103,6 кв.м. по пр. Леніна, 58, м. Запоріжжя.

Відповідно до ст.316 ЦК України право власності є право на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст.321 ЦК України).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно до ст.386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Обов'язковість доведення наявності факту порушення прав та/або інтересів позивача узгоджується і з позицією Вищого господарського кодексу України, викладеною в абз. 1 п. 4. Роз'яснення «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними"від 12.03.1999р. № 02-5/111.

Положеннями ст. 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з реєстраційним посвідченням Запорізького БТІ від 17.09.1990 р. будинок №58 по пр. Леніна в цілому зареєстрований за Виробничим об'єднання «Радіоприлад».

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, за правовою природою договір, укладений між позивачем та відповідачем, є договором (найму) оренди. Оренда державного та комунального майна є різновидом майнового найму, і при розгляді таких справ, застосовуються норми як Закону України «Про оренду державного та комунального майна», так і норми Цивільного та Господарського кодексів України.

Умови договору оренди, як від 01.01.1992 р. №24, так і №129 від 11.06.1998 р., укладеного сторонами, не передбачають виникнення права власності внаслідок реконструкції орендованого приміщення, навпаки, ці договори містять умови, які забезпечують збереження права орендодавця на спірне майно. Так, у п.2.2. договору №129 встановлено, що передача майна в оренду не спричиняє передачу орендарю права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Інших умов, укладений між сторонами договір оренди не містить.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 23 даного Закону орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна. Якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно зі ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що Цивільний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, оскільки правовідносини, що виникли з договору №129 існували після набрання чинності Цивільного кодексу України 2004року, то до цих цивільних відносин застосовуються положення ЦК України.

Відповідно ст.788 ЦК України передбачено що у разі, якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником; частка наймача у праві власності відповідає вартості витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, ця норма встановлює наслідки створення нової речі в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця і має застосовуватися лише у випадках, якщо сторони не встановили інших умов у договорі.

Згідно п.10.5 вищезазначеного договору №129 у разі розірвання договору поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів з дозволу орендодавця, визнаються власністю орендаря. Відповідно до п.6.3 вказаного договору орендар має право, зокрема, з дозволу орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, технічне переозброєння, що зумовлює підвищення його вартості.

Таким чином, умови договору не можуть бути змінені інакше ніж за згодою сторін або в судовому порядку за ініціативою однієї із сторін. Більше того, правовідносини, які врегульовані статтею 778 Цивільного кодексу України стосуються поліпшень найманої речі, а пункт 10.5 передбачає долю поліпшень лише у разі розірвання договору.

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що строк дії договору № 129 закінчився 01.01.2009 р. до звернення з позовом, тобто він не розривався, а відтак і наслідки, передбачені вказаним пунктом не могли застосовуватись. В свою чергу, позивач не довів, що відбулося саме розірвання договору оренди державного майна №129 від 11.06.1998 р.

Відповідно ст. 321 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» право власності є непорушним, а передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно.

Статтею 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах зазначених у договорі оренди.

Щодо доводів позивача про не прийняття судом першої інстанції до уваги висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1319 від 12.07.2010 р., яким підтверджено створення нової речі, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно приписів ст. 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється за правилами, встановленими ст.43 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 332 ЦК України, переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ. Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість.

Згідно зі ст.179 ЦК України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Таким чином, оскільки об'єктом оренди або річчю, у розумінні ст.179 ЦК України є нерухоме майно - нежитлове приміщення, яке незалежно від використання за призначенням підвал чи інше не змінює своїх властивостей нерухомого майна - нежитлового приміщення, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв як належний доказ висновок експертизи, про те що в результаті реконструкції підвалу був створений новий об'єкт з використанням за новим призначенням.

Підтвердженням відсутності нової речі, також свідчить рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28.12. 2006 р. №476/33 про реєстрацію за державою права власності на нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення, XVII підвалу та І поверху літ.А - 5 загальною площею 103.6 кв.м . Зазначене рішення, та право власності не скасовані до цього часу.

Отже, оцінивши докази зібрані у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено створення нової речі, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Посилання позивача на заяви про роз'яснення рішення господарського суду, за якими видано наказ про зобов'язання ТОВ «БВК Лтд» усунути перешкоду у користуванні ЗДП «Радіоприлад» державним нерухомим майном загальною площею 97,5 кв.м, яке розташоване за адресою: 69000, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 58, не мають правового значення для вирішення спору, оскільки його предметом є визнання права власності на 60/100 частин нежитлового приміщення ХVІІ підвалу та І поверху А-5 загальною площею 103,6 кв.м. по пр. Леніна, 58, м. Запоріжжя.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладені обставини місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з даним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції відповідає законодавству, матеріалам справи та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Лтд» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2012 р. у справі № 28/101/09-09/07/456-20/203/09-8/295/09-3/5009/535/11-14/13-55/418 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 28/101/09-09/07/456-20/203/09-8/295/09-3/5009/535/11-14/13-55/418 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Куксов В.В.

Судді Коршун Н.М.

Авдеєв П.В.