Постанова

від 18.05.2012 по справі 1/5014/207/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

15.05.2012 р. справа №1/5014/207/2012

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого:Діброви Г.І. суддівБойченка К.І, Cтойка О.В. при секретарі Ложка Н.Л. від позивача:не з»явився від відповідача:ОСОБА_4 -за дов. б/н від 03.01.12 р. Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ЛББ", с. Литвинівка Біловодського району Луганської області на рішення господарського суду Луганської області від 28.02.2012 року у справі№ 1/5014/207/2012 (суддя Зюбанова Н.М.) за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Київ до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ЛББ" , с.Литвинівка Біловодського району Луганської області простягнення 73208 грн. 50 коп. ВСТАНОВИВ:

У 2012 році Фізична особа-підприємець ОСОБА_5, м. Київ звернувся до господарського суду Луганської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ЛББ" , с. Литвинівка Біловодського району Луганської області про стягнення 73208 грн. 50 коп.

Рішенням господарського суду Луганської області від 28.02.12 р. позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Київ були задоволені частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ЛББ", с. Литвинівка Біловодського району Луганської області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 пеню у розмірі 9511 грн. 81 коп., 3% річних у розмірі 1189 грн. 62 коп., інфляційні у розмірі 3936 грн. 10 коп. та штраф у розмір 30000 грн. 00 коп. У задоволенні решти позову було відмовлено.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ЛББ", с. Литвинівка Біловодського району Луганської області, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права України. Тому він звернувся з апеляційною скаргою, якою просить Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Луганської області від 28.02.12 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач до судового засідання не з'явився, надіслав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, яким просив суд залишити рішення господарського суду без змін, апеляційну скаргу -без задоволення. Також у відзиві позивач виклав клопотання про розгляд апеляційної скарги без його участі, яке судом розглянуто та задоволено.

Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для з'ясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в матеріалах справи № 1/5014/207/2012 та наданих представником відповідача пояснень.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає справу та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства України, але підлягає частковій зміні в частині нарахування інфляційних, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.04.09 року між ТОВ "Тат-Агро" (продавець) та ТОВ "Агрофірма ЛББ" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № ТАТ-Л/2 з доповненням № 1, згідно умов якого продавець продає засоби захисту рослин, а покупець проводить оплату товару за ціною, вказаною в додатках, накладних та рахунках.

Пунктом 5.3 договору пердбачено, що оплата здійснюється 100% від вартості товару згідно з додатком в строк до 14.04.09 р.

ТОВ "Тат-Агро" свої зобов'язання з продажу товару виконало у повному обсязі, про що свідчить видаткова накладна від 30.04.09 р. № РН-0000121 на суму у розмірі 585709 грн. 67 коп. Однак ТОВ "Агрофірма ЛББ" за отриманий товар у повному обсязі не розрахувалося, зокрема, 21.04.09 р. у сумі 200000 грн. 00 коп., 28.04.09 р. -200000 грн. 00 коп., 29.05.09 р. - 65000 грн. 00 коп. та 19.06.09 р. -120709 грн. 67 коп.

13.01.12 року між ТОВ "Тат-Агро" (первісний кредитор) та ФО-п ОСОБА_5 (новий кредитор) було укладено угоду № 04/01-12 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України), згідно умов якої первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув право вимоги виконання ТОВ "Агрофірма ЛББ" зобов'язання щодо сплати розміру пені, 3% річних, інфляційних нарахувань, штрафу, набутих первісним кредитором на підставі договору купівлі-продажу № ТАТ-Л/2 від 08.04.09 р.

ТОВ "Тат-Агро" (первісний кредитор) листом від 13.01.12 р. повідомив відповідача про заміну кредитора у зобов»язанні та необхідність сплатити новому кредитору суму у розмірі 73208 грн. 50 коп.

Оскільки відповідач зобов'язання щодо сплати розміру пені, 3% річних, інфляційних нарахувань, штрафу, набутих первісним кредитором на підставі договору купівлі-продажу № ТАТ-Л/2 від 08.04.09 р. новому кредиторові не сплатив, позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_5, м. Київ, звернувся із позовом до господарського суду Луганської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ЛББ" , с. Литвинівка Біловодського району Луганської області пені у розмірі 9511 грн. 81 коп., 3% річних у розмірі 1189 грн. 62 коп., інфляційних у розмірі 3936 грн. 10 коп. та штрафу у розмірі 58570 грн. 97 коп.

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що:

Статтею 655 Цивільного кодексу України зазначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов»язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов»язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно приписів ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов»язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов»язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

У відповідності до ст. 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов»язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормою ст. 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається, заборгованість відповідача перед позивачем (з урахуванням угоди про заміну кредитора у зобов»язанні № 04/01-12 від 13.01.12 р.) станом на 14.04.09 р. становила суму у розмірі 5857089 грн. 67 коп. за договором № ТАТ-Л/2 від 08.04.09 р., що є підставою для нарахування відповідачу пені, 3% річних, інфляційних та штрафу.

При зверненні до суду позивач просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних у розмірі 1189 грн. 62 коп. за період з 15.04.09 р. по 18.06.09 р. та інфляційні у розмірі 3936 грн. 10 коп. за період з квітня 2009 р. по червень 2009 р.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, господарський суд, правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 1189 грн. 62 коп., як плату за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов»язання за період з 15.04.09 р. по 18.06.09 р.

Стосовно стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних у розмірі 3936 грн. 10 коп. за період з квітня 2009 р. по червень 2009 р. судова колегія вважає, що судом першої інстанції помилково задоволено позовні вимоги в цій частині в повному обсязі, оскільки, як вбачається з матеріалів справи та наданого позивачем розрахунку позову, по-перше, сума заборгованості у розмірі 185709 грн. 67 коп., на яку позивач нарахував інфляційне збільшення, виникла після сплати відповідачем частини боргу 21.04.09 р. на суму у розмірі 200000 грн. 00 коп. та 28.04.09 р. на суму 200000 грн. 00 коп., тобто період нарахування інфляційних на суму у розмірі 185709 грн. 67 коп. виник у позивача лише з 28.04.09 р., що унеможливлює нарахування цього виду виключної відповідальності до відповідача за квітень 2009 р. через те, що квітень має в собі 30 днів, тобто у квітні позивач нарахував інфляційні лише за 2 дні, що є неправильним, з огляду на те, що інфляційні за своєю правовою природою є збільшенням суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов»язання з причини девальвації грошової одиниці України, яка визначається офіційними державними органами за результатами економічних процесів в конкретний місяць, тобто є помісячним індексом. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, причому може мати місце як інфляція грошових коштів, так і дефляція, і коли строк виконання зобов»язання настає до 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за поточний місяць, а коли строк виконання зобов»язання -після 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за наступний місяць, але не розраховується поденний індекс інфляції, що зроблено позивачем; по-друге, позивач при розрахунку інфляційних за травень 2009 року взяв до уваги, в якості нібито суми боргу, борг у розмірі 185709 грн. 67 коп. з урахуванням суми інфляційних за квітень 2009 року у розмірі 1671 грн. 39 коп., що також є невірним, оскільки нарахування інфляційних на інфляційні чинним законодавством України не передбачено. Таким чином, розрахунок інфляційних, наданий позивачем є необґрунтованим. Судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції в частині нарахування інфляційних підлягає частковій зміні та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні у розмірі 2256 грн. 31 коп., як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов»язання з причини девальвації грошової одиниці України за період з травня 2009 року по червень 2009 року з відмовою в іншій частині.

Також позивач при зверненні до суду просив стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі 9511 грн. 81 коп. та штраф у розмірі 58570 грн. 97 коп.

Згідно п. 8.3 договору купівлі-продажу № ТАТ-Л/2 від 08.04.09 р., у випадку несвоєчасної оплати товару згідно п. 5.3 договору покупець зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 10% від суми неоплаченого товару та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення.

Пунктом 8.4 договору сторони домовились, що відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов»язань за даним договором.

В той же час, тим же пунктом 8.4 договору, сторони, відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язань за даним договором, здійснюється без обмеження строку.

Суб»єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов»язань шляхом установлення конкретних видів штрафної відповідальності, передбачених законом.

Договірні штрафні санкції у вигляді штрафу та пені мають подвійну правову природу, тому що вони одночасно є мірою відповідальності та засобом забезпечення виконання договірного зобов»язання і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України.

Судова колегія вважає, що п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлює порядок нарахування штрафних санкцій, який може бути змінений угодою сторін тільки в частині визначення конкретного іншого строку такого нарахування. Таким чином, пункт 8.4 договору стосовно нарахування штрафних санкцій без обмеження строку взагалі не відповідає вимогам чинного законодавства України, у зв»язку з чим посилання суду першої інстанції на незастосування до позовних вимог в частині стягнення пені п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та строків позовної давності є помилковим, оскільки сторони мають право збільшити строк позовної давності в угоді, а не взагалі зазначати про незастосування строків позовної давності, однак це не призвело до прийняття невірного рішення в цій частині, тому що строк нарахування штрафних санкцій -3 місяці при збільшеному строку позовної давності для можливості позивача звернення до суду за захистом його порушеного права.

Отже, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 9511 грн. 81 коп. за період з 15.04.09 р. по 18.06.09 р. та штрафу у розмірі 58570 грн. 97 коп. у повному обсязі.

Як вбачається з протоколу судового засідання від 28.02.12 р. відповідач надав клопотання про зменшення штрафних санкцій через те, що в період прострочки сплати боргу тривала посівна нового врожаю, оскільки підприємство займається наданням послуг у рослинництві і у нього були відсутні з поважних причин належні до сплати грошові кошти.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України та аналогічної норми пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, якщо штрафні санкції, що підлягають сплаті дуже великі у порівнянні зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Так, з приписів названих статей вбачається, що при зменшенні розміру санкцій повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, а й інші інтереси, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даному випадку, оскільки заявлена до стягнення сума штрафу надмірно велика, зобов»язання відповідача перед позивачем щодо сплати отриманих засобів захисту рослин на момент звернення позивача із позовом виконані ним в повному обсязі, про що зазначено позивачем у своєму позові, в матеріалах справи відсутні докази того, що часткове порушення строків виконання зобов»язання відповідачем завдало будь-яких збитків позивачеві, період прострочки оплати товару за видатковою накладною від 30.04.09 р. № РН-0000121 складає три місяці, на протязі яких (у період проведення посівних робіт, оскільки метою діяльності відповідача є надання послуг у рослинництві та оптова торгівля насінням) періодично здійснювались платежі, зокрема, 21.04.09 р. на суму у розмірі 200000 грн. 00 коп., 28.04.09 р. на суму у розмірі 200000 грн. 00 коп., 29.05.09 р. на суму у розмірі 65000 грн. 00 коп. та 19.06.09 р. на суму у розмірі 120709 грн. 67 коп.; стягнення штрафних санкцій у великому розмірі може привести до негативних наслідків для підприємства, то розмір штрафу, на думку судової колегії, не відповідає наслідкам здійсненого відповідачем правопорушення. Таким чином, судова колегія вважає, що господарським судом правомірно задоволено клопотання відповідача та правомірно зменшено розмір штрафу до 30000 грн. 00 коп.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 9511 грн. 81 коп., 3% річних у розмірі 1189 грн. 62 коп. та штраф у розмір 30000 грн. 00 коп. В той же час судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних слід змінити та до стягнення підлягають інфляційні лише у розмірі 2256 грн. 31 коп. за період з травня 2009 року по червень 2009 року

Доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення, в частині, що залишається без змін.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки, викладені в рішенні місцевого господарського суду, частково не відповідають обставинам справи та судом частково порушені і неправильно застосовані норми матеріального права України, тому рішення господарського суду Луганської області від 28.02.2012 р. у справі № 1/5014/207/2012 підлягає зміні в частині визначення вірного розміру інфляційних із залишенням без змін в іншій частині, а апеляційна скарга -частковому задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються на обидві сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись статями 49, 99, 101, 103, 104, 105, 117 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ЛББ", с. Литвинівка Біловодського району Луганської області на рішення господарського суду Луганської області від 28.02.2012 р. у справі № 1/5014/207/2012 -задовольнити частково.

Рішення господарського суду Луганської області від 28.02.2012 р. у справі № 1/5014/207/2012 -змінити в частині визначення суми інфляційних.

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ЛББ" , с. Литвинівка Біловодського району Луганської області про стягнення 73208 грн. 50 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ЛББ", 92814, Луганська область, Біловодський район, с. Литвинівка, вул. Шевченко, 5, ЗКПО 34164713 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, 03134, АДРЕСА_1, ід. код НОМЕР_1 пеню у розмірі 9511 грн. 81 коп., 3% річних у розмірі 1189 грн. 62 коп., інфляційні у розмірі 2256 грн. 31 коп., штраф у розмірі 30000 грн. 00 коп. та судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1572 грн. 57 коп.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, 03134, АДРЕСА_1, ід. код НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ЛББ", 92814, Луганська область, Біловодський район, с. Литвинівка, вул. Шевченко, 5, ЗКПО 34164713 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 18 грн. 46 коп.

Відмовити у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ЛББ", с. Литвинівка Біловодського району Луганської області про стягнення інфляційних у розмірі 1679 грн. 79 коп. та штрафу у розмірі 28570 грн. 97 коп.

В іншій частині рішення господарського суду Луганської області від 28.02.2012 р. у справі № 1/5014/207/2012 - залишити без змін.

Доручити господарському суду Луганської області видати накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий Г.І. Діброва

Судді К.І. Бойченко

О.В. Стойка

Надр. 5 прим:

1 -у справу;

2 -позивачу;

3 -відповідачу;

4 -ДАГС;

5- ГС Луг. обл.

ОСОБА_6