Постанова

від 24.05.2012 по справі 23/158-11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2012 р. Справа № 23/158-11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. -головуючого (доповідача), Бондар С.В., Грека Б.М.,

за участю представників: позивача -

відповідача -

розглянувши касаційну скаргу ТзОВ "ГРАНІТТРАНССЕРВІС" на рішення господарського суду Київської області від 18 січня 2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2012 року у справі за позовом ТзОВ з іноземними інвестиціями "Вольво Україна" до ТзОВ "ГРАНІТТРАНССЕРВІС" про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в розмірі 32433,91 грн. за неналежне виконання відповідачем умов договору про сервісне обслуговування №SA-09/4-7-1 від 1 квітня 2009 року, а також 3% річних в сумі 346,55 грн. та 1790,53 грн. пені.

Рішенням господарського суду Київської області від 18 січня 2012 року (суддя Заєць Д.Г.) позов задоволений повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 32433,91 грн. основного боргу, 1790,53 грн. пені, 346,55 грн. 3% річних, судові витрати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2012 року рішення суду залишене без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, скаржник просить їх скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як правильно встановлено судами, 1 квітня 2009 року між сторонами у справі був укладений договір про сервісне обслуговування №SA-09/4-7-1, предметом якого є надання послуг по технічному обслуговуванню та ремонту транспортного засобу.

Згідно пункту 1.1 укладеного договору, виконавець (позивач) зобов'язується надавати послуги з технічного обслуговування та ремонту (сервісне обслуговування) рухомого складу замовника (відповідача) згідно доданого списку, вказаного у Додатку №1, який є невід'ємною частиною даного договору, на умовах даного договору, за завданням замовника, а замовник зобов'язаний приймати та сплачувати надані послуги та виконані роботи.

Додатком № 1 визначено Перелік транспортних засобів, що входять до рухомого складу відповідача (т.1, а.с.18).

Відповідно до пункту 1.2 вказаного договору під сервісним обслуговуванням розуміються роботи по обслуговуванню та ремонту транспортних засобів з використанням (або без використання) для цього запасних частин. Згідно умов даного договору виконавець може продавати, а замовник купувати та оплачувати оригінальні запасні частини Volvo для транспортних засобів замовника.

Пунктом 2.1.1 договору передбачено, що виконавець зобов'язується виконувати по завданню замовника роботи по сервісному обслуговуванню транспортних засобів замовника на станції технічного обслуговування виконавця.

Згідно пункту 2.2.4 укладеного договору замовник зобов'язується своєчасно та у повному обсязі сплачувати рахунки виконавця.

Відповідно до пункту 3.5 договору вартість виконаних робіт та проданих запасних частин згідно даного договору зазначається в рахунках виконавця окремо по кожному сервісному обслуговуванню.

Пунктом 3.7 вказаного договору передбачено, що після закінчення робіт виконавець оформлює акт виконаних робіт, складений на підставі Наряду-замовлення, який повинен бути підписаний уповноваженим представником замовника на підставі довіреності.

У відповідності з пунктом 4.1 договору підставою для сплати за сервісне обслуговування та продані запасні частини є: рахунок на попередню оплату, оформлений виконавцем на підставі заявки замовника у разі попередньої оплати; рахунок, оформлений виконавцем на підставі видаткової накладної або акта виконаних робіт у разі наступної сплати.

Відповідно до пункту 4.2 укладеного договору строк оплати рахунку становить 30 календарних днів з моменту підписання уповноваженими представниками замовника акту виконаних робіт.

Згідно п.5.1 цього договору, він вступає в силу з моменту його підписання та діє на протязі дванадцяти місяців та може бути автоматично пролонгований на наступні дванадцять місяців, якщо жодна із сторін не заявить про його припинення за десять календарних днів до спливу дванадцятимісячного строку.

Згідно ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем для відповідача були виконані роботи по технічному обслуговуванню та ремонту транспортного засобу на загальну суму 32433,91 грн., що підтверджується підписаними між сторонами у справі актами виконаних робіт за укладеним договором №SA-09/4-7-1 від 1 квітня 2009 року (т.1, а.с.27-36).

На виконання умов укладеного договору позивач 2 серпня 2011 року направив на адресу відповідача відповідні рахунки на оплату виконаних робіт (т.1, а.с.37-45), що підтверджується повідомленням про вручення (т.1, а.с. 22).

Розглядаючи справу, суди попередніх судових інстанцій правильно встановили той факт, що відповідач взяті на себе зобов'язання за укладеним договором належним чином не виконав, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 32433,91 грн.

Тому, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правильно задовольнив вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 32433,91 грн. основного боргу.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як правильно було встановлено судами при розгляді справи, п.4.3 укладеного сторонами договору передбачається, що рахунок, оформлений виконавцем на умовах наступної сплати (по факту виконаного сервісного обслуговування або видачі запасних частин), несплачений замовником у термін вказаний у пункті 4.2 договору, розглядається виконавцем як порушення умов договору та дає право виконавцю стягнути з замовника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Враховуючи, що відповідач несвоєчасно виконував свої зобов'язання за укладеним договором, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, правильно стягнув з відповідача пеню в розмірі 1790,53 грн.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає, що місцевий господарський суд у рішенні вірно застосував норми матеріального права і обгрунтовано визнав такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 346,55 грн.

За таких обставин, судові рішення відповідають вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для їх зміни немає.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду господарського суду Київської області від 18 січня 2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2012 року залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.

Головуючий, суддя В.Дерепа

Судді С.Бондар

Б.Грек