Рішення

від 16.05.2012 по справі 2-206/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22ц-0590/4236/12 Головуючий в 1 інстанції - Подколзін В.М.

Категорія 31 Доповідач - Агєєв О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2012 року м.Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Новікової Г.В., суддів Новосьолової Г.Г., Агєєва О.В.

при секретарі Перепечаєнко К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку апеляційну скаргу прокурора міста Єнакієве, діючого в інтересах держави в особі Єнакіївської міської ради на заочне рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 02 березня 2012 року по справі за позовом прокурора міста Єнакієве, діючого в інтересах держави в особі Єнакіївської міської ради до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на лікування потерпілого, -

ВСТАНОВИВ:

Оскаржуваним заочним рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 02 березня 2012 року у задоволенні позовних вимог прокурора міста Єнакієве, діючого в інтересах держави в особі Єнакіївської міської ради до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на лікування потерпілого відмовлено.

В апеляційній скарзі прокурор міста Єнакієве, просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог, пославшись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд не правильно застосував до спірних правовідносин ст.ст.1187, 1188, 1194 ЦК України, оскільки в даному випадку правовідносини регулюються спеціальними нормами ЦК України, а саме: ч.2 ст. 1191, та ч.1 ст.1206 ЦК України, які надають можливість органу місцевої виконавчої влади в порядку регресу відшкодувати з особи, яка вчинила злочин, витрати понесені закладом охорони здоров'я на лікування потерпілого від злочину.

Представник прокуратури Донецької області підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 8 червня 2010 року приблизно о 20 годині ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом - технічно справним автомобілем «ВАЗ-2106», реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить йому на праві власності, рухаючись в районі вулиці Крандштадській у місті Єнакієве, порушивши правила дорожнього руху, допустив зіткнення зі скутером «Вайпер» під керуванням ОСОБА_2, заподіявши останньому тяжкі тілесні ушкодження.

Кримінальна справа за звинуваченням відповідача ОСОБА_1. за ст.286 ч.2 КК України закрита з нереабілітуючих підстав - за п.«в» ст.1 Закону України «Про амністію» від 8 липня 2011 р., що підтверджується копією відповідної постанови (а.с.23-25).

Відповідно до копії довідки Комунальної лікувально-профілактичної установи «Міська лікарня №7», на лікування ОСОБА_2 за період з 08.06.10р по 26.06.10р. було затрачено 2550,22 грн. (а.с.3).

Відповідно до копії свідоцтва про Державну реєстрацію юридичної особи та статуту (а.с.40-51) засновником комунальної лікувально-профілактичної установа «Міська лікарня №7» є Єнакіївська міська рада. Пунктом 3.1. Статуту закріплено, що лікарня є неприбутковою установою (а.с.43).

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач ОСОБА_1 скоїв злочин пов'язаний з порушенням Правил безпеки дорожнього руху, тобто керуючи джерелом підвищеної небезпеки (транспортним засобом), тому спірні правовідносини регулюються ст.ст.1187, 1188 ЦК України. В рішенні зазначив, що прокурором не було досліджено наявність у учасників ДТП полісів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Та пославшись на ст.ст.979, 988, 1194 ЦК України прийшов до висновку, що відповідач за даним позовом може нести цивільно-правову відповідальність за завдану шкоду лише у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування), тобто різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Між тим, такий висновок суду є помилковим, таким що не ґрунтується на законі, що суперечить вимогам ст.213 ЦПК України.

Так, відповідно до п.1.3 ст.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції яка діяла на момент скоєння злочину) визначено, що потерпілими є - треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу.

Статтю 6 вказаного Закону передбачено, що страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Дійсно статтею 24 Закону визначено, що у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, які пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та купівлею лікарських препаратів.

Між тим, дана норма повинна розглядатись у зв'язку зі ст.23 Закону, яка передбачає відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю потерпілого і зокрема наголошує, що шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого у результаті дорожньо-транспортної пригоди, є шкода (в тому числі моральна шкода), пов'язана:

з лікуванням потерпілого;

з тимчасовою втратою працездатності потерпілим;

із стійкою втратою працездатності потерпілим;

із смертю потерпілого.

Тобто суд помилково визначив правовідносини, що виникли між сторонами і як слід застосував закон, який на них не поширюється, в даному випадку необхідно було застосовувати спеціальну норму, яка передбачає цивільно-правову відповідальність при наявності шкоди завданої злочином і зокрема відшкодування витрат закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від злочину. Тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи даний спір колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст.1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину.

Частиною 3 цієї статті передбачено, якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності АРК або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

Згідно ч.2 ст.1191 ЦК України, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину.

Крім того Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 7 липня 1995 року №11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» роз'яснив:

П.1 - за змістом ст. 93-1 КПК відповідальність за відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, може покладатися на засуджених при заподіянні шкоди як умисними, так і необережними діями.

П.2 - позов про стягнення таких витрат може бути пред'явлений закладом охорони здоров'я, органом Державного казначейства України або прокурором у порядку, передбаченому ст.28 та ч.2 і ч.3 ст.93 КПК.

П.3 - питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №545 від 16 липня 1993 року.

Як передбачено цим Порядком, у разі коли при постановленні вироку сума коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, ще не була визначена і рішення про їх відшкодування не було прийнято, стягнення провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом вказаних юридичних осіб. У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочинного діяння, в разі закриття кримінальної справи чи відмови у порушенні справи за обставин, передбачених пунктами 3, 4, 6 частини першої статті 6, а також статтями 7, 7/2, 8, 9 і 10 Кримінально-процесуального кодексу України.

Сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування.

Стягнені в установленому порядку кошти, залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров'я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного державного бюджету (Республіки Крим, місцевого чи регіонального самоврядування), або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров'я.

Як зазначено вище Комунальною лікувально-профілактичною установою «Міська лікарня №7», на лікування ОСОБА_2 потерпілого від злочину, що вчинений відповідачем по даній справі (вина останнього підтверджена копією відповідної постанови), за період з 08.06.10р по 26.06.10р. було затрачено 2550,22грн. (а.с.3). Саме ця сума підлягає стягненню з відповідача в дохід відповідного бюджету.

Крім того, відповідно до частини 5 ст.88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 3 ст.88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір відповідно до п/п 1 пункту 1 частини 2 ст.4 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI «Про судовий збір» в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, тобто (з урахуванням вимог ст.13 Закону України «Про державний бюджет України на 2012 рік» від 22 грудня 2011 року), в розмірі 214,60грн.

Керуючись ст.ст.307, 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу прокурора міста Єнакієве задовольнити.

Заочне рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 02 березня 2012 року - скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Єнакіївської міської ради Донецької області (р/р35424004002477 ГУДКУ в Донецькій області, МФО 834016, код ЗКПО 01990588) на відшкодування витрат пов'язаних зі стаціонарним лікуванням потерпілого ОСОБА_2 2550 (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят)грн. 22коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 214 (двісті чотирнадцять)грн. 60 коп. (код бюджетної класифікації доходів 22030001 «Судовий збір» (Державна судова адміністрація України, 050" (ознака 80)), код ЕДРПОУ апеляційного суду Донецької області 02891428, пункт 1.2, розрахунковий рахунок 31212206780004; одержувач державний бюджет м.Донецьк Ворошиловський район; ЄДРПОУ 38033949, МФО 834016, банк: ГУ ДКУ у Донецькій області).

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий

Судді: