Рішення

від 24.05.2012 по справі 5011-55/4398-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-55/4398-2012 24.05.12

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І.,

за участі секретаря Іванова О.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоком», м.Харків

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Круті Тачки», м.Київ

про: стягнення 1 241 172,69 грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача -ОСОБА_1 -(за довір. № б/н від 03.03.2012р.)

від Відповідача -ОСОБА_2 (за довір. №б/н від 27.01.2011р.;

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоком», м.Макіївка, Харків (далі -Позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Круті Тачки», м.Київ, (далі -Відповідач) про стягнення суми основного боргу у розмірі 694 305,00 грн., пені у розмірі -244 007,77 грн., 3% річних у розмірі -75 602,13 грн. та інфляційних нарахувань у розмірі -227 257,79 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2012р. порушено провадження у справі за вказаними позовними вимогами, розгляд справи призначено на 25.04.2012р.

25.04.2012р. через канцелярію від Позивача надійшли для залучення до матеріалів справи додаткові документи, а саме: Витяг з ЄДРПОУ станом на 19.04.2012р. щодо статусу та місцезнаходження Відповідача, акт звіряння взаємних розрахунків станом на 31.03.2012р. підписаний з боку Позивача з доказами направлення Відповідачу.

25.04.2012р. від Позивача через канцелярію суду надійшло письмове підтвердження щодо відсутності в провадженні господарського суду або іншого суду, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав, а також немає рішення цих органів з такого спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2012р. розгляд справи було відкладено на 24.05.2012р. у зв'язку з неявкою в судове засідання представника Відповідача.

22.05.2012р. від Позивача через канцелярію суду надійшла заява про збільшення позовних вимог із доказами направлення Відповідачу, відповідно до якої Позивач просив стягнути з Відповідача: основний борг у розмірі -694 305,00 грн., пеню в сумі -286 818,05 грн., інфляційні нарахування у сумі -227 257,79 грн. та 3% річних у сумі -75 602,13 грн. Крім того, Позивачем були надані додаткові документи по справі, а саме: оригінал платіжного доручення № 312 від 16.05.2012р. на суму 856,21 грн., копія платіжного доручення № 185 від 19.03.2012р. на суму 24 823,45 грн., розрахунок пені, копія видаткової накладної № АК-0000385 від 30.07.2009р., копії банківських виписок.

Позовні вимоги розглядаються з урахуванням їх збільшення на підставі ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

22.05.2012р. від Позивача надійшли додаткові письмові пояснення щодо відсутності будь-яких інших договорів та правовідносин між Позивачем та Відповідачем, які могли бути предметом спору та підставою для звернення до суду із позовною заявою у справі № 5011-55/4398-2012.

24.05.2012р. від Відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позов, відповідно до якого останній визнав заборгованість у розмірі 694 305,00 грн. (основний борг) та просив відмовити у задоволенні вимог щодо стягнення.

Позивач у судовому засіданні 24.05.2012р. підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити позов у повному обсягу з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Представник Відповідача в судовому засіданні 24.05.2012р. визнав основну суму боргу у розмірі 694 305,00 грн. та просив відмовити у задоволенні вимог щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, вказав про тяжкий фінансовий стан Відповідача та просив суд зменшити розмір суми стягуваної пені на підставі п.3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання щодо фіксації судового процесу сторонами не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, долучивши до матеріалів справи надані сторонами докази та заслухавши в засіданні пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Позивачем (Постачальник) та Відповідачем (Покупець) був укладений Договір поставки №01/09-10 від 01.09.2010р. (надалі-Договір).

Відповідно до п.1.1.Договору, Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти й оплатити товар -легкові автомобілі (далі - Товар) у кількості, якості й асортименті, зазначеним у рахунках фактурах, та/або видаткових накладних, що виставляються Постачальником і є частиною цього Договору з моменту їх підписання повноважними представниками Сторін.

Згідно до п. 5.2. Договору зобов'язання Постачальника щодо термінів поставки, дотримання номенклатури, кількості і якості товару вважаються виконаними з моменту одержання покупцем товару і підписання видаткової накладної представниками Постачальника і Покупця.

Відповідно до п. 6.1. Договору Покупець зобов'язався сплатити Постачальнику за поставлений товар (за кожну окрему партію) грошові кошти не пізніше 90 календарних днів з моменту отримання цієї партії у власність.

Як вбачається з п.7.3 Договору, у випадку прострочення сплати за поставлений Товар, Покупець зобов'язаний сплатити на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від несплаченої вчасно суми за кожний день такого прострочення.

Договір набирає сили з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін і діє до 31 грудня 2011року, а в частині взаєморозрахунків -до їх повного і належного виконання (здійснення). (п.9.1 Договору).

На виконання умов Договору, Позивач поставив Відповідачу товар (автомобілі) відповідно до накладних, які скріплені підписами та печатками з боку Позивача та Відповідача, а саме: № АК-0000300 від 02.09.2010р., № АК-0000334 від 13.09.2010р., № АК-0000335 від 14.09.2010р., № АК-0000336 від 17.09.2010р., № АК-0000337 від 22.09.2010р. та № АК-0000338 від 29.09.2010р. всього на загальну суму 4 148 605,00 грн.

Відповідно до банківських виписок, які містяться в матеріалах справи, Відповідач за поставлений товар розрахувався частково у сумі -3 454 300,00 грн., у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 694 305,00грн.

За таких обставин та у зв'язку із неналежним виконанням грошових зобов'язань Відповідачем Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Відповідач визнав основну заборгованість у розмірі -694 305,00грн. та заперечив проти стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, з підстав викладених у відзиві на позов.

Дослідивши матеріали справи суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором поставки та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3% річних.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч.1 ст.265 Господарського кодексу України та ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму.

В силу приписів ч.6 ст.265 Господарського кодексу України та ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір поставки №01/09-10 від 01.09.2010р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до п. 6.1. Договору Покупець зобов'язався сплатити Постачальнику за поставлений товар (за кожну окрему партію) грошові кошти не пізніше 90 календарних днів з моменту отримання цієї партії у власність.

На виконання умов Договору, Позивач поставив Відповідачу товар (автомобілі) відповідно до накладних, які скріплені підписами та печатками з боку Позивача та Відповідача, а саме: № АК-0000300 від 02.09.2010р., № АК-0000334 від 13.09.2010р., № АК-0000335 від 14.09.2010р., № АК-0000336 від 17.09.2010р., № АК-0000337 від 22.09.2010р. та № АК-0000338 від 29.09.2010р. всього на загальну суму 4 148 605,00 грн.

Відповідно до банківських виписок, які містяться в матеріалах справи, Відповідач за поставлений товар розрахувався частково у сумі -3 454 300,00 грн., у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 694 305,00грн.

Таке невиконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення зобов'язання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу, що узгоджується із правами постачальника, передбаченими ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Приймаючи до уваги, що наявність заборгованості перед Позивачем за поставлений товар та її розмір, підтверджується матеріалами справи, Відповідачем в порядку ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не тільки не спростована (наявність)/недоведене припинення зобов'язання будь-яким передбаченим законом способом, а й визнається Відповідачем, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсягу -у сумі 694 305,00 грн.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі -сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати сформульована безпосередньо у п. 7.3. Договору, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

З огляду на встановлений судом факт порушення грошових зобов'язань Відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість висування Позивачем вимог про застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення пені.

Приймаючи до уваги, що наявність заборгованості Відповідача перед Позивачем у досліджуваний період підтверджується матеріалами справи, розмір заявленої до стягнення пені не перевищує встановленого ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" граничного розміру, а період стягнення визначений із урахуванням меж, передбачених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України суд, перевіривши арифметичних розрахунок в цій частині позовних вимог за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Ліга:ЗАКОН Еліт 9.1" дійшов висновку про задоволення стягнення пені повністю у розмірі 286 818,05 грн.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши арифметичних розрахунок в цій частині позовних вимог за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Ліга:ЗАКОН Еліт 9.1", встановив: що розмір 3% річних, який заявлений до стягнення перевищує розмір, який може бути нарахований протягом періоду з моменту прострочення до 29.02.2012р., а отже - підлягає стягненню частково у сумі 59 174,69 грн. В решті позовних вимог в цій частині -відмовити.

Суд, перевіривши арифметичних розрахунок інфляційних нарахувань за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Ліга:ЗАКОН Еліт 9.1" встановив, що визначена Позивачем інфляційна індексація у сумі 227 257,79 грн. за період з моменту прострочення по лютий 2012р., не перевищує розміру індексації, яка може бути нарахована за вказаний період з моменту прострочення, а отже підлягає стягненню з Відповідача повністю у розмірі 227 257,79 грн.

При цьому, відносно врахування позиції Відповідача щодо визнання позовних вимог в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 694 305,00 грн.

Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково.

У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб (ст.78 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладені положення законодавства та обставини справи, суд вважає, що визнання Відповідачем позову в частині суми основного боргу, не суперечить законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб і, таким чином, суд приймає визнання Відповідачем позову в частині основної суми боргу у якості самостійної підстави, поряд із власними висновками суду, для прийняття рішення про задоволення позову в частині стягнення суми боргу у розмірі 694 305,00 грн.

Крім того, суд не приймає до уваги заперечення Відповідача щодо стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3% річних, як не обґрунтовані та доказово неспроможні.

Так, за змістом частини першої статті 229 Господарського кодексу України та частини першої ст.625 Цивільного кодексу України, за невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Окрім того, ч.2 ст.218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч.2 ст.617 Цивільного кодексу України, ст.218 Господарського кодексу України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язань, відсутність у боржника необхідних коштів.

З огляду на матеріали справи, суму основного боргу -694 305,00 грн. та відсутність на даний час здійснення будь-яких дій Відповідачем щодо погашення заборгованості за договором поставки, суд не знаходить підстав для застосування п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України (зменшення у виняткових випадках розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання).

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судової витрати розподіляються пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33,34,43, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоком», м.Харків задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Круті Тачки», м.Київ, (ідентифікаційний код 35442015) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоком», м.Харків (ідентифікаційний код 31942314), основну суму боргу у розмірі 694 305,00 грн., 286 818,05 грн. пені, 3% річних у розмірі -59 174,69 грн. та інфляційні нарахування у розмірі -227 257,79 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог -відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Круті Тачки», м.Київ, (ідентифікаційний код 35442015) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоком», м.Харків (ідентифікаційний код 31942314) витрати по сплаті судового збору у розмірі -25 351,11 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 24.05.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписаний 28.05.2012р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду скарги апеляційним господарським судом.

Суддя Н.І. Ягічева