Постанова

від 22.05.2012 по справі 18/1260/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2012 р. Справа № 18/1260/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.

при секретарі Цвірі Д.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 дов. № 01 від 05.01.2012 року

відповідача - ОСОБА_2 дов. № 01-19/2666 від 23.12.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1125 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 28.02.12 у справі № 18/1260/11

за позовом Відкрите акціонерне товариство "Смолопереробний завод"", м. Горлівка

до ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю", м. Кременчук

про стягнення 389 428,71 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 21.06.2011 р. у справі № 18/1260/11 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 117 127, 39 грн. річних, 305 080,26 грн. інфляційних; 4 222,08 грн. витрат по держмиту, 205,11 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, у решті позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.08.2011р. рішення господарського суду Полтавської області від 21.06.2011 р. у справі № 18/1260/11 залишено без змін.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 29.09.2011 р. у справі № 18/1260/11 (суддя Тимошенко К.В.) відмовлено ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" у відстрочці виконання рішення господарського суду від 21.06.2011р. у справі № 18/1260/11.

Постановою Вищого господарського суду від 16.11.11 року по справі 18/1260/11 касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Кременчуцький завод технічного вуглецю" задоволено частково. Скасовано рішення господарського суду Полтавської області від 21.06.2011 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.08.2011 року, справу № 18/1260/11 направлено на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 28 лютого 2012 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача 117 127, 39 грн. річних, 358 730,42 грн. інфляційних, 4758,58 грн. витрат по сплаті державного мита та 231,18 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з даним рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм процесуального права, просив скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 28.02.2012 р. та прийняти нове яким відмовити повністю у задоволені позову ВАТ "Смолопереробний завод".

Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення господарського суду у даній справі законним та обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства, в зв'язку з чим просить оскаржене рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, заслухавши уповноважених представників сторін, які підтримали свої позиції у справі, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних обставин.

Як свідчать матеріали справи та правомірно встановлено господарським судом Полтавської області, Відкритим акціонерним товариством „Кременчуцький завод технічного вуглецю" на підставі рішення про випуск облігацій, протокол № 1 від 03 червня 2004 року, було випущено облігації загальною номінальною вартістю 15000000,00 грн. Дані про випуск облігацій містить газета „Дивиденды" № 21(96) від 17 липня 2004 року. Розмір статутного капіталу емітенту складає 1220950,50 грн.

Позивач придбав 29 облігацій серії А (номери 000076-000099; 000146-000150 номінальна вартість однієї облігації складає 100000 грн., загальна номінальна вартість складає 2900000,00 грн.)

Відповідно до інформації про випуск облігацій, датою закінчення продажу облігацій є 27 липня 2007 року, термін обігу облігацій з 27 липня 2004 року до 27 липня 2014 року. Дата початку погашення облігацій 28 липня 2014 року, дата закінчення погашення облігацій 27 березня 2015 року.

Відповідно до положень ст. 10 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" редакції від 18.06.1991р., облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Згідно із ст.7 Закону України „Про цінні папери та фондовий ринок " ( в редакції 2006року) облігація - цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини, позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.

Облігація є цінним папером, що визначає відносини позики між власником облігації та емітентом. Тобто, власник облігації у цих відносинах є позикодавцем, а емітент облігації є позичальником.

Під час розгляду справи по суті господарським судом обґрунтовано встановлено, що відповідач є емітентом облігацій на пред'явника, що були придбані позивачем, відповідно до умов випуску облігацій, останні були емітовані із забезпеченням порукою.

Договір поруки від 03 червня 2004 року, укладений між Відкритим акціонерні товариством „ХІМЕКС" та Відкритим акціонерним товариством „Кременчуцький завод технічного вуглецю", постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 19.11.2009р. по справі № 16/43, розірвано судом через те, що відповідач не оплачував послуги поручителя та облігації втратили забезпечення. У зв'язку із розірванням вищезазначеного договору поруки сталася втрата забезпечення виконання зобов'язання за обставин, за які позикодавець (власник облігацій) не несе відповідальності. Відповідальність за це несе емітент, оскільки розірвання договору відповідно до зазначеного судового рішення сталося з його вини.

Заперечуючи проти зроблених судом висновків щодо задоволення позову відповідач у своїй апеляційній скарзі вказує на те, що виходячи з обов'язків емітента ВАТ "КЗТВ" визначених в Інформації про випуск облігацій повинна визначатись наявність або ж відсутність грошового зобов'язання ВАТ "КЗТВ" та, як наслідок, наявність або ж відсутність підстав для стягнення інфляційних та річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Разом з цим колегія суддів вважає необхідним зазначити, що відповідно до приписів статті 1052 ЦК України, згідно якої " у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором".

Згідно із статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.

Тобто позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із вимогою про достроковий викуп облігацій, повернення загальної номінальної вартості облігацій, доходу за ними, відповідач вимогу не виконав, прострочив грошове зобов'язання та продовжував користуватися грошовими коштами позивача.

За наявними у справі матеріалами господарським судом з'ясовано, що відповідну вимогу представником позивача направлено на адресу відповідача 12 січня 2010 року, отримано її було 19 січня 2010 року.

Однак відповідач в порушення статті 530 ЦК України, згідно з якою, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що відповідач зобов'язаний виконати правомірну вимогу позивача у визначений ст. 530 ЦК України 7-денний строк, що їм не виконано, тобто він вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розглянувши заявлені позивачем вимоги та проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача річних в сумі 117127 грн. 39 коп. В зв'язку з цим позов в частині стягнення річних підлягає задоволенню у повному обсязі, оскільки зазначені позивачем доводи та надані на їх підтвердження документальні матеріали не спростовані відповідачем в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обов'язок доказування законодавчо покладений на сторони.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані довести обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими у справі доказами; за статтею 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи та матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з статей 43, 47 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а судове рішення по справі приймає за результатами обговорення усіх обставин справи.

Сукупність наведених норм процесуального права свідчить про те, що оцінка наданих сторонами доказів на підтвердження відповідних фактів, повинна відбуватись з урахуванням сукупності всіх обставин, які існують на момент розгляду справи.

У процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами колегією суддів при повторному розгляді справи з'ясовано, що суд першої інстанції обґрунтовано погодився з твердженням позивача, що відповідач прострочив виконання зобов'язання через сім днів після пред'явлення відповідної вимоги (ст. 530 ЦК України). Саме існування цього грошового зобов'язання та його прострочення - необхідні передумови для винесення господарським судом Донецької області рішення на користь позивача у справі 20/77 і має обчислюватись прострочення грошового зобов'язання та стягнення з відповідача інфляційні та річні до повного його виконання.

Суд першої інстанції обґрунтовано погодився з твердженням позивача, що відповідач мав виконати вимогу до 26 січня 2010 року (включно), а з 27 січня 2010 має обчислюватись прострочення виконання грошового зобов'язання та стягнув з відповідача інфляційні та річні.

Твердження відповідача про те, що не можна застосовувати ст. 625 ЦК України необґрунтоване, так як норми ст. 625 ЦК України застосовуються до грошових зобов'язань, незалежно від того чи - то купівля - продаж, позика чи інший вид зобов'язання. Дане зобов'язання виникло з позики, що підтверджується приписами законодавства (Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок"), що підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили по справі № 20/77.

До того ж, колегія суддів вважає помилковим посилання відповідача на неправомірне застосування ст. 625 ЦК України, оскільки правовідносини між сторонами виникли з порушенням грошового зобов'язання, тому що відповідач свої зобов'язання по викупу 29 облігацій загальної номінальної вартості в сумі 2 900 000,00 гривень та 449 748, 00 гривень доходу за ними перед позивачем повинен був виконати до 26 січня 2010 року відповідно до вимог ст. 530 ЦК України, а виконав їх в повному обсязі лише 26 квітня 2011 року, чим прострочив виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. ст. 598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У ст. ст. 600 - 609 ЦК України зазначені інші підстави припинення зобов'язання, в яких відсутня така підстава як прийняття рішення суду про стягнення заборгованості.

Отже, при прийнятті рішення про стягнення заборгованості зобов'язання не припиняється і відповідно до ст. 625 ЦК України відповідач повинен сплачувати інфляційні та річні за весь час прострочення, тобто до припинення зобов'язання виконанням.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову про стягнення річних та інфляційних, оскільки відповідач отримавши вимогу про сплату вартості облігацій, продовжував користуватись грошовими коштами. В наслідок чого позивач звернувся з такою вимогою, посилаючись на статтю 1052 Цивільного кодексу України, коли облігації втратили забезпечення, а відповідач в свою чергу не сплатив їх вартість після отримання вимоги.

У процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами колегією суддів при повторному розгляді справи з'ясовано, що позивачем у даній справі заявлена вимога про стягнення з відповідача 485789,15 грн., в тому числі 368661,76 грн. інфляційних та 117127,39 грн. 3% річних з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Аналізуючи матеріали справи, колегією суддів встановлено, що господарським судом перевірено правильність розрахунку вимоги позивача в наслідок чого дійшов висновку про її задоволення та стягнення з відповідача 117127 грн. 39 коп. річних, 358 730 грн. інфляційних нарахувань.

Однак, колегія суддів з висновками суду першої інстанції не може погодитись з нарахуванням інфляційних, оскільки при розгляді позовних вимог в цій частині господарським судом не надано належної правової оцінки тій обставині, що в розрахунку інфляційних позивачем допущені помилки, зокрема судом першої інстанції безпідставно нараховано інфляційні за січень та жовтень 2010 року на суму 3349748 грн. та ні в позовній заяві, ні в засіданні суду представником позивача не обґрунтований індекс інфляції за вказаний позивачем період: з 12.10.2010 р. по 17.01.2011р.

На підставі вищевикладеного, рішення слід змінити в частині стягнення з відповідача інфляційних в сумі 53650,16 грн. та в цій частині в позові відмовити, в іншій частині рішення залишити без змін.

З огляду на викладене та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 47, 49, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 3 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю", м. Кременчук задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 28.02.2012 року по справі № 18/1260/11 змінити, в частині стягнення з відповідача інфляційних в сумі 53650,16 грн. скасувати та в цій частині в позові відмовити.

В іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 28.02.2012 року по справі № 18/1260/11 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в 20-ти денний термін.

Повний текст постанови підписаний 21 травня 2012 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.