Постанова

від 15.05.2012 по справі 13/161-11

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2012 № 13/161-11

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

За участю представників:

Від прокуратури: Бобко І.В. - прокурор відділу

Від позивача: ОСОБА_3 - особисто

ОСОБА_4 - представник

Від відповідача: Воробей Ф.В. - селищний голова

розглянувши апеляційну скаргу Заступника Фастівського міжрайонного прокурора Київської області

на рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2011

у справі № 13/161-11 (Наріжний С.Ю.)

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

до Борівської селищної ради

про стягнення 535 580,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 31.10.2011 позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Борівської селищної ради про стягнення 535 580,00 грн. задоволено частково, стягнуто з Борівської селищної ради на користь Фізичної - особи підприємця ОСОБА_3 280 080 грн. основного боргу, 16721 грн. 53 коп. пені та судові витрати 3135 грн. 23 коп. державного мита та 138 грн. 15 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в іншій частині позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, заступник Фастівського міжрайонного прокурора Київської області (далі, апелянт) звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2011 та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Борівської селищної ради відмовити.

В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що рішення прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права, що відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України (далі, ГПК) є підставою для його скасування.

Апелянт стверджує, що всупереч вимогам Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Цивільного кодексу України, Борівський селищний голова Воробей Ф.В., перевищуючи свої повноваження, за відсутності бюджетних коштів на оплату вартості робіт з ямкового ремонту доріг, без необхідного затвердження селищною радою уклав з Фізичною - особою підприємцем ОСОБА_3 договір підряду № 3 щодо виконання вказаних робіт (далі, Договір). Представник Фастівської міжрайонної прокуратури наголошує на тому, що рішенням господарського суду Київської області від 29.07.2011 у справі № 1/008- 11 визнано недійсним договір підряду № 3, укладений 14.05.2008 між Борівською селищною радою та Фізичною - особою підприємцем ОСОБА_3, що, на його думку, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (далі, позивач) до Борівської селищної ради (далі, відповідач) у справі № 13/161-11.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.12.2011 по справі № 13/161- 11 заступнику Фастівського міжрайонного прокурора Київської області відмовлено у задоволенні клопотання про відновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Київської області від 31.10.2011 у справі № 13/161-11, апеляційну скаргу Фастівського міжрайонного прокурора Київської області на рішення господарського суду Київської області від 31.10.2011 у справі № 13/161-11 залишено без розгляду, справу повернуто до господарського суду Київської області.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.02.2012 у справі № 13/161-11 ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 29.12.2011 по справі № 13/161-11 скасовано, а справу передано на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2012 порушено апеляційне провадження та розгляд справи призначено на 03.04.2012.

У зв'язку з відсутністю фінансування у Київського апеляційного господарського суду, відправка ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження від 12.03.2012 по справі № 13/161-11 на адреси Фастівської міжрайонної прокуратури Київської області, Борівської селищної ради та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 не здійснювалась.

У судове засідання, призначене на 03.04.2012 представники учасників судового процесу не з'явилися.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2012 розгляд справи відкладено на 19.04.2012 у зв'язку з неявкою у судове засідання представників учасників судового процесу.

У судове засідання, призначене на 19.04.2012 представники позивача та відповідача не з'явилися.

19.04.2012 представник позивача подав через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи.

19.04.2012 представник відповідача подав через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 19.04.2012 представник прокуратури подав клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2012 продовжено строк вирішення спору, враховуючи клопотання представників позивача та відповідача про відкладення розгляду справи, розгляд справи відкладено на 15.05.2012.

15.05.2012 представник позивача надав суду у судовому засіданні відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити рішення господарського суду Київської області від 31.10.2011 у справі № 13/161-11 без змін, а апеляційну скаргу Заступника Фастівського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Борівської селищної ради без задоволення.

Представник відповідача надав суду у судовому засіданні лист Борівської селищної ради від 14.05.2012 № 02-14\240, підписаний селищним головою Воробеєм Ф.В., у якому відповідач просить Київський апеляційний господарський суд визнати позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Борівської селищної ради про стягнення 280 000 грн. за виконану роботу по ямковому ремонту доріг смт. Борова, яку підприємець виконав якісно та в повному об'ємі. Даючи усні пояснення по справі, Борівський селищний голова підтвердив, що Борівська селищна рада не заперечує проти сплати позивачу коштів за виконані ним відповідно до Договору роботи.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне:

14.05.2008 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 та Борівською селищною радою було укладено договір підряду № 3, відповідно до п.1.1. якого позивач зобов'язаний був виконати роботи з ямкового ремонту вулиць в с. Борова Фастівського району.

Згідно з п. 2.2. Договору вартість робіт складає 280 080,00 грн.

Порядок розрахунків сторони погодили в п. 2.3. Договору, відповідно до умов якого розрахунки за виконані роботи проводяться щомісячно на підставі акту фактично виконаних робіт форми № КБ-2в і довідки про вартість виконаних робіт форми № КБ-3, підписаних позивачем та відповідачем, не пізніше 10-ти днів з моменту їх підписання.

Пунктами 5.1. та 5.3. Договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. За порушення строків оплати виконаних робіт відповідач сплачує позивачу неустойку у формі пені за кожний день прострочення у розмірі 0,5 % від вартості виконаних та неоплачених робіт, але не більше суми договірної ціни.

Відповідно до п. 6 Договору, здача-приймання виконаних робіт здійснюється Сторонами за відповідним актом протягом п'яти днів з моменту письмового повідомлення Відповідача про готовність об'єкту до приймання. Відповідач протягом п'яти днів з дня отримання акту приймання-здачі виконаних робіт зобов'язаний передати позивачу підписаний акт приймання- здачі виконаних робіт або мотивовану відмову від приймання робіт. Передача закінчених робіт позивачем і приймання їх відповідачем оформлюється актом приймання-передачі. Підписання акта приймання-передачі є підставою для проведення остаточних розрахунків між Сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, свої зобов'язання за Договором відповідач не виконав, за виконані позивачем в травні 2008 року роботи повністю не розрахувався, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 280 080 грн. основного боргу та 255 500 грн. пені, яка була нарахована позивачем з розрахунку 0,5 % за кожний день прострочення платежу на підставі п.5.3. Договору.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі, ЦКУ) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України (далі ГКУ), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські Зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до статті 525 ЦКУ, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 ЦКУ порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 837 ЦКУ, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором підряду № 3, зокрема, виконавши робіт за травень на загальну суму 280 080 грн., що підтверджується актом № 3 приймання виконання робіт від 10.09.2008, довідкою про вартість виконаних робіт за травень 2008 року, підписаними в двосторонньому порядку позивачем та відповідачем, а також рішенням Виконавчого комітету Борівської селищної ради № 6 від 28.04.2011 «Про вирішення питання виплати селищною радою боргів за виконані роботи по ямковому ремонту доріг в смт. Борова в 2008 - 2011 рр. та боргу за виконану роботу по утепленню приміщення селищної ради, двох бібліотек, філії державного ощадного банку та інших». Таким чином, на день розгляду справи господарським судом Київської області основний борг, який підлягає стягненню з відповідача становив 280 000 грн.

У своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на рішення господарського суду Київської області від 29.07.2011 у справі № 1/008-11, яким задоволено позовну заяву Фастівської міжрайонної прокуратури в інтересах держави в особі Борівської селищної ради до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про визнання недійсним договору підряду № 3, укладеного 14.05.2008 між Борівською селищною радою та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, вказуючи на те, що господарським судом Київської області при вирішенні справи № 13/161-11 не з'ясовувалось питання з приводу того, чи був договір підряду № 3 предметом спору у судах. На думку апелянта, недійсність договору підряду № 3, яка встановлена рішенням господарського суд Київської області від 29.07.2011 у справі № 1/008-11, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Борівської селищної ради у справі № 13/161-11.

Київський апеляційний господарський суд не погоджується з вищенаведеними доводами апелянта з огляду на наступне:

Відповідно до ч.1 ст. 207 ГКУ господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарський відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Ст. 216 ЦКУ визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків. У разі недійсності кожна сторона незалежно від наявності її вини у визнанні правочину недійсним, повертає іншій стороні все отримане за таким правочином, якщо ж повернути в натурі отримане неможливо, то вартість одержаного відшкодовується грошима.

Відповідно до п.17 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Застосування наслідків недійсності нікчемного правочину судом за відсутності відповідної позовної вимоги заінтересованої сторони сформульовано в ст. 216 ЦКУ як право, а не обов'язок суду. Згідно з пунктом 2 статті 83 ГПК України господарський суд також може вийти за межі позовних вимог і застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину, якщо про це є клопотання заінтересованої сторони. При цьому слід враховувати, що згідно з абзацом другим частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, наслідки недійсності правочину залежать від того, які саме дії були здійснені сторонами на виконання такого правочину. Тому суд, приймаючи рішення про застосування наслідків недійсності правочину, повинен повно і всебічно з'ясувати обставини, що мають значення для застосування таких наслідків, та неухильно дотримуватись положень статті 43 ГПК України щодо створення сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення таких фактичних обставин справи на засадах змагальності сторін.

У п.18 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 N 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» вказується, що при вирішенні судом питання про застосування передбачених законом наслідків недійсності угоди господарському суду слід виходити із змісту позовних вимог. Якщо спір з цього приводу між сторонами відсутній, у господарського суду немає правових підстав зобов'язувати їх вчиняти дії, прямо передбачені законом, зокрема частиною другою статті 48 Цивільного кодексу.

Крім того, відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків.

Як вбачається з рішення господарського суду Київської області від 29.07.2012 по справі № 1/008-11, при вирішенні питання про недійсність Договору підряду № 3 судом не розглядалося питання щодо застосування наслідків недійсності оспорюваного Договору.

Виходячи з вищевикладеного, судова колегія вважає, що визнання судом недійсності Договору підряду № 3 від 14.05.2008 не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Борівської селищної ради у справі № 13/161-11.

Крім того, позивач також просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 255 500 грн., яка була нарахована з розрахунку 0, 5 % за кожний день прострочення платежу на підставі п. 5.3. Договору.

Відповідно до частини 2 статті 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Виходячи з матеріалів справи, дії відповідача є порушенням вимог Договору, а тому є підстави для застосування до нього відповідальності за неналежне виконання зобов'язань, передбачених умовами Договору.

Статтею 549 ЦКУ встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Проте, статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Крім того, згідно п.6 ст. 232 ГКУ України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Також, статтею 233 ГКУ передбачено право суду зменшувати розмір санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

Враховуючи ступінь вини відповідача у виникненні заборгованості, характер спірних правовідносин, колегія судців приходить до висновку про правомірність зменшення судом першої інстанції розміру пені та стягнення її з відповідача у розмірі 16 721 грн. 53 коп.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що сума пені нарахована судом першої інстанції у відповідності до вимог чинного законодавства України та умов Договору, укладеного між сторонами.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що рішення господарського суду міста Києва по даній справі є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування не має, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський

суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника Фастівського міжрайонного прокурора Київської області

на рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2011 у справі № 13/161-11 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 31.10.2011 у справі № 13/161-11 залишити без змін.

Матеріали справи № 13/161-11 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя Отрюх Б.В.

Судді Тищенко А.І.

Михальська Ю.Б.