Постанова

від 15.05.2012 по справі 5015/233/12

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.12 Справа № 5015/233/12

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Хабіб М.І.

суддів Зварич О.В.

Гриців В.М.

при секретарі судового засідання Бараняк Н.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "СП "Аквавінтекс" б/н від 04.04.12р.

на рішення господарського суду Львівської області від 01.03.12р.

у справі № 5015/233/12

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Космонава Україна", м.Рівне

до відповідача-1: товариства з обмеженою відповідальністю "Еноргоконтракт - Центр", м. Львів

до відповідача-2: товариства з обмеженою відповідальністю "СП "Аквавінтекс", смт. Великодолинське, Одеська область

про стягнення 247 703 грн. 51 коп.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_2 -представник (довіреність в матеріалів справи);

відповідача-1: не з'явився (належно повідомлений);

відповідача-2: ОСОБА_3 - представник (довіреність в матеріалів справи).

Згідно проведеного 03.04.2012 року автоматичного розподілу справа № 5015/233/12 визначена судді-доповідачу Хабіб М.І., в складі колегії суддів: Зварич О.В. та Якімець Г.Г.

У зв'язку із щорічною відпусткою судді (члена колегії) Якімець Г.Г., розпорядженням голови суду від 06.04.12р. у склад колегії суддів для розгляду апеляційної скарги замість судді Якімець Г.Г. введено суддю Гриців В.М.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 01.03.2012 року у справі № 5015/233/12 (суддя Артимович В.М.) частково задоволено позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Космонава Україна" до відповідача-1 - товариства з обмеженою відповідальністю "Еноргоконтракт - Центр" та до відповідача-2- товариства з обмеженою відповідальністю "СП "Аквавінтекс" про стягнення 247703 грн. 51 коп.

Присуджено до стягнення з відповідачів 1 і 2 солідарно на користь позивача - 1000,00 грн.

З відповідача-2 присуджено до стягнення на користь позивача 217999,71 грн. основного боргу, 6459,87 грн. - пені, 1250,28 - три відсотки річних, 750,16 грн. - збитків від інфляції.

Провадження у справі в частині стягнення 5000,00 грн. основного боргу припинено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано положеннями ст.ст.11, 526, 530, 546, 610, 611, 612, 625, 553, 554 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 230, 343 Господарського кодексу України, п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач-2 подав апеляційну скаргу, вважає рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить рішення суду першої інстанції змінити, постановити нове рішення, яким позов задоволити частково на суму основного боргу у розмірі 218 999,71 грн. В іншій частині позову відмовити та відшкодувати понесені відповідачем судові витрати по справі №20/17-4339-2011 за рахунок позивача. Відповідач-2 вважає, що спірні правовідносини між сторонами по договору поставки №190111 від 19.01.11р. повинні були розглядатись господарським судом Одеської області. Поряд з тим, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що присуджена до стягнення з відповідача-2 сума пені розраховувалась позивачем від суми основного боргу у розмірі 237 99,71 грн., хоча під час розгляду справи судом було встановлено, що заборгованість ТОВ «СП «Аквавінтекс»перед позивачем склала 218 999,71 грн. Таким чином, на думку скаржника, рішення в частині стягнення пені, збитків від інфляції та 3% річних є помилковим. Також стверджує, що товариство було штучно позбавлене можливості надати свої заперечення на позов та розрахунки з огляду на неотримання заяви позивача про уточнення позовних вимог.

23.04.2012р. від скаржника надійшла заява від 20.04.2012р. про зміну підстав апеляційної скарги (вх.2689 від 23.04.12р.), в якій скаржник вважає нікчемним договір поруки від 26.09.11р., укладений позивачем та відповідачем-1, відтак стверджує, що місцевий господарський суд порушив вимоги ч.2 ст.15 ГПК України щодо територіальної підсудності спору між учасниками договору поставки №190111 від 19.01.11р. У зв'язку з чим просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 01.03.12р. у справі № 5015/233/12, постановити ухвалу про передачу справи № 5015/233/12 для розгляду по суті заявлених в ній позовних вимог до господарського суду Одеської області; відшкодувати відповідачу понесені ним судові витрати за рахунок позивача.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу (вх.2629 від 23.04.12р.) спростовує доводи апелянта та зазначає, що недійсність договору поруки прямо не встановлена закономё договір поруки від 26.09.11р., укладений позивачем та відповідачем-1, не визнаний недійсним в судовому порядку, отже, відповідно до ч.3 ст.15 ГПК України справи за участю кількох відповідачів розглядаються за місцезнаходженням одного з них за вибором позивача. Поряд з тим, вказує, що сплата відповідачем -2 грошових коштів після порушення провадження у справі не може тягнути за собою зменшення суми пені. Посилання скаржника на позбавлення його можливості подати заперечення на позов вважає необґрунтованими, оскільки скаржник за півтора місяці розгляду справи в суді першої інстанції свідомо не виконав вимоги ухвал суду від 30.01.2012р. та 15.02.2012р., тим самим, не скористався наданими йому процесуальними правами. У письмових поясненнях (вх.3106 від 14.05.12р.) позивач звертає увагу суду на те, що чинне законодавство не вимагає від кредитора направлення боржнику повідомлення про укладення договору поруки та не містить вказівки щодо недійсності договору поруки за відсутності такого повідомлення. Неповідомлення поручителем боржника про отримання вимоги кредитора, на думку позивача, також не впливає на дійсність договору поруки.

Відповідач-1 не скористався правом, наданим ст.96 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час і місце розгляду даної справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання 15.05.2012 року позивач та відповідач-2 з'явилися та підтримали свої доводи.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний суд встановив наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 19.01.2011р. товариством з обмеженою відповідальністю "Космонава Україна" та товариством з обмеженою відповідальністю "СП "Аквавінтекс" укладено договір постачання №190111, згідно з умовами якого позивач (постачальник за договором) зобов'язується поставити і передати у власність відповідачу-2 (покупцеві за договором) продукцію (пробку коньячну), а відповідач-2 зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар на умовах, визначених договором.

У відповідності до п.1 договору, асортимент, кількість та ціна продукції вказуються у специфікаціях (додатках), що є невід'ємними частинами даного договору( специфікації №№2-7, підписані двома сторонами та скріплені печатками двох сторін, додані до матеріалів справи).

Відповідно до п. 2 договору покупець зобов'язується оплатити продукцію відповідно до порядку та в терміни, вказані у доданій до договору специфікації (додатках).

Згідно із специфікаціями:

- № 2 від 28.02.11р.- загальна вартість товару, що постачається, складає: 166 000,00 грн. в т.ч. ПДВ, терміни поставки - до 05.04.11р., оплата -100% вартості товару на 50-й календарний день після доставки кожної партії товару на склад покупця (після фактичного одержання товару покупцем).

- №3 від 19.09.11р. - загальна вартість товару, що постачається, складає: 153 60,00 грн. в т.ч. ПДВ, терміни поставки -10 календарних днів з моменту одержання замовлення, оплата - 100% вартості товару на 30-й календарний день після доставки кожної партії товару на склад покупця (після фактичного одержання товару покупцем).

- №4 від 03.10.11р.- загальна вартість товару, що постачається , складає: 4480,00 грн. в т.ч. ПДВ, терміни поставки -10 календарних днів з моменту одержання замовлення., оплата - - 100% вартості товару на 30-й календарний день після доставки кожної партії товару на склад покупця (після фактичного одержання товару покупцем).

- №5 від 07.10.11р. -загальна вартість товару, що постачається, складає: 9600,00 грн. в т.ч. ПДВ, терміни поставки - 10 календарних днів з моменту одержання замовлення, оплата - 100% вартості товару на 30-й календарний день після доставки кожної партії товару на склад покупця (після фактичного одержання товару покупцем).

- №6 від 12.10.11р.- загальна вартість товару, що постачається, 76800,00 грн. в т.ч. ПДВ, терміни постачання - 10 календарних днів з моменту одержання замовлення, оплата -100% вартості товару на 30-й календарний день після доставки кожної партії товару на склад покупця (після фактичного одержання товару покупцем).

- №7 від 28.10.11р. - загальна вартість товару, що постачається, складає: 89600,00 грн. в т.ч. ПДВ, терміни постачання - 10 календарних днів з моменту одержання замовлення, оплата -100% вартості товару на 30-й календарний день після доставки кожної партії товару на склад покупця (після фактичного одержання товару покупцем).

У п.3 договору сторони передбачили, кожна сторона за день протермінування виконання своїх зобов'язань по постачанні або оплаті продукції сплачує другій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом усього часу такого протермінування, а також, незалежно від сплачених штрафних санкцій, компенсує будь-які прямі та непрямі збитки, спричинені таким протермінуванням.

Пеня може бути стягнута за весь час невиконання зобов'язань.

За період з 19.01.2011 р. по 28.10.2011 р. позивач поставив, а відповідач-2 прийняв товар на загальну суму 382027,71 грн., що підтверджується видатковими накладними (всього 8 видаткових накладних, а.с. 15-22), підписаними представниками сторін, підписи яких скріплені печатками.

Факт отримання товару за вказаний період на суму 382 027,71грн. відповідач-2 не заперечує.

Відповідач-2 взяті на себе зобов'язання щодо оплати продукції виконав лише частково,

за період з січня по жовтень 2011р. (по24.10.2011р.) оплатив товар в сумі 143028,00 грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с.23-39).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не повністю був оплачений товар, поставлений по накладній від 29.04.2011р. на суму 167 159,71грн., (оплачено 124 000грн., борг 43159,71грн,), та повністю неоплачений товар, поставлений по накладних від 20.09.2011р. на суму 15360,00грн., від 03.10.2011р. на суму 4480,00грн., від 07.10.2011р. на суму 9600,00грн., від 12.10.2011р. на суму 76800,00грн. та від 28.10.2011р. на суму 89600,00грн.

Крім того, 29.11.2011р. сплатив 5000,00грн. за товар, поставлений по накладній від 29.04.2011р., що підтверджено випискою банку.

Отже, на момент звернення позивача з позовом (12.01.2012р.), заборгованість відповідача-2 за основним зобов'язанням становила 233 999,71 грн. (382 027,71грн. -143028,00 грн. -5 000,00грн.)

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач-2 сплатив ще 02.02.2012р. 10 000,00грн., за товар, поставлений по накладній від 29.04.2011р., що підтверджується банківською випискою.:

Вказане стало підставою для уточнення позивачем позовних вимог. Відповідно до заяви (вх.3190/12 від 15.02.2012 р.) позовні вимоги в частині основного боргу зменшено до 223999,71 грн., з них: 1000 грн. -позивач просив стягнути солідарно з відповідачів, а

222 999,71 грн. основного боргу, 6 459,87грн. пені, 1250,28грн. -3% річних, 750,16 грн. втрат від інфляції - стягнути з відповідача-2.

Пеня, 3% річних та втрати від інфляції , які заявлені до стягнення, нараховані від суми боргу по кожній накладній зокрема за період прострочення по 23.12.2011р.

Судом першої інстанції також встановлено та підтверджується випискою банку, що 14.02.2012 р. відповідач-2 сплатив 5000,00 грн. за поставлений товар. В цій частині провадження у справі припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Доказів оплати решти поставленого товару матеріали справи не містять, а суду не надано. Таким чином, заборгованість відповідача-2 за поставлений товар становить 218999,71 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.09.2011 р. відповідачем-1- ТзОВ "Енергоконтракт - Центр" (поручитель) та позивачем - ТзОВ "Космонава Україна" був укладений договір поруки, згідно з яким відповідач-1 поручився перед позивачем за виконання відповідачем-2 своїх зобов'язань за договором поставки від 19.01.2011р. № 190111, укладеним позивачем і відповідачем-2.

Відповідно до п.1.2 цього Договору, у випадку порушення боржником обов'язку за основним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники в сумі 1000 грн.

Згідно із п. 3.1 Договору поруки поручитель зобов'язаний у разі порушення боржником обов'язку за основним договором, самостійно виконати в межах визначеної даним договором суми зазначений обов'язок боржника перед кредитором на підставі письмової вимоги кредитора в строк сім календарних днів з моменту отримання вимоги шляхом перерахування належної кредитору суми на розрахунковий рахунок останнього.

На момент розгляду справи договір поруки від 26.09.2011 р. чинний.

У зв'язку з невиконанням відповідачем-2 свого обов'язку за договором поставки № 190111 по оплаті товару позивач направив відповідачу-1 вимогу № 01/12-11 від 01.12.2011 р. щодо виконання умов договору поруки, яка залишена без відповіді та задоволення.

Встановивши обставини справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази та доводи скаржника, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

В силу ч.1 ст. 193 ГК України, ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

За договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (ст.712 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Строки поставки, згідно статті 267 Господарського кодексу України, встановлюються сторонами в договорі.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору поставки позивач поставив, а відповідач-2 прийняв товар на загальну суму 382027,71 грн., який він мав оплатити упродовж 30-ти днів (а згідно із специфікацією №2 від 19 січня 2011р. - 50-ти днів) після отримання товару, Проте, свої зобов'язання відповідач-2 виконав частково, не оплатив товар на суму 218999,71 грн.

За договором поруки від 26.09.2011р. відповідач-1 - ТзОВ "Енергоконтракт - Центр", виступив поручителем перед позивачем на суму 1000грн. за виконання відповідачем-2 своїх зобов'язань по оплаті товару, отриманого за договором №190111 від 19.01.11р.

У відповідності до ст. 553 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватись виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Статтею 554 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до п. 1.2 договору поруки, відповідальність відповідача-1 перед позивачем обмежується сумою в 1000 грн. основного боргу.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення 1000,00 грн. солідарно з відповідача -1 та відповідача-2, правомірно задоволені судом першої інстанції.

Згідно зі ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч.2 ст.343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В п. 3 договору сторони передбачили, що кожна сторона за день протермінування виконання своїх зобов'язань по постачанні або оплаті продукції сплачує другій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом усього часу такого протермінування, а також, незалежно від сплачених штрафних санкцій, компенсує будь-які прямі та непрямі збитки, спричинені таким протермінуванням.

Пеня може бути стягнута за весь час невиконання зобов'язань.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевказаних норм законодавства, заяви про уточнення позовних вимог, наявних в матеріалах справи доказів, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо обґрунтованості, правомірності та документальної підтвердженості доводів позивача щодо стягнення солідарно з відповідачів 1 та 2 частини основного боргу в сумі - 1000 грн., та стягнення з відповідача - 2 решти основної заборгованості в сумі 217999,71 грн., 6459,87 грн. пені, 1250,28 грн. - 3 % річних та 750,16 грн. -інфляційних нарахувань.

Враховуючи сплату 14.02.2012 р. відповідачем-2 заборгованості в сумі 5000,00 грн., провадження в цій частині правомірно припинено місцевим господарським судом на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Доводи скаржника про необґрунтоване нарахування позивачем пені, збитків від інфляції та 3% річних, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки матеріалами справи підтверджено прострочення оплати товару відповідачем, а умовами договору (п3) передбачено сплату пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання своїх зобов'язань. Крім того, ст. 625 ЦК встановлено сплату боржником інфляційних та 3% річних у разі прострочення виконання грошового зобов'язання. З огляду на те, що до стягнення присуджена пеня, інфляційні та 3% річних, які нараховані по кожній накладній окремо за період прострочення по 23.12.2011р., позивачем в розрахунках правомірно не враховано оплату відповідачем товару 02.02.2012р. в сумі 10 000грн. та 14.02.2012р. -в сумі 5000грн. З розрахунку, який є в заяві про уточнення позовних вимог, вбачається, що сплата відповідачем 29.11.2011р. 5000,00грн. за товар, поставлений по накладній від 29.04.2011р., врахована позивачем при нарахуванні пені, інфляційних та 3% річних за прострочення оплати товару, поставленого по названій накладній. Відтак, доводи скаржника про неправильне нарахування пені суперечить фактичним обставинам справи.

Посилання на нікчемність договору поруки від 26.09.2011р. та, як наслідок, порушення місцевим господарським судом вимог щодо територіальної підсудності суперечать законодавству.

В силу ч.2 ст. 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсність договору поруки прямо не встановлена законом. Скаржником не наведено обставин, за наявності яких закон встановлює нікчемність договору поруки, доказів не подано. Договір поруки від 26.09.11р., укладений позивачем та відповідачем-1, не визнаний недійсним в судовому порядку. Отже, відповідно до ч.3 ст.15 ГПК України справи за участю кількох відповідачів розглядаються за місцезнаходженням одного з них за вибором позивача. З огляду на те, що відповідач -1 знаходиться в м. Львові, то місцевим судом розглянуто спір з дотриманням вимог процесуального закону щодо територіальної підсудності.

Твердження відповідача-2 про позбавлення його можливості надати свої заперечення на позов та розрахунки відхиляються колегією суддів з огляду на неодноразове відкладення розгляду справи місцевим судом (ухвали суду від 30.01.12р. та від 15.02.12р.), якими було зобов'язано відповідача-2 подати, зокрема, письмовий відзив на позов з документальним і нормативним обґрунтуванням своїх доводів, провести звірку взаємних розрахунків із позивачем, які відповідачем не виконані. Крім того, відповідач-2 визнає суму основного боргу, присуджену до стягнення.

Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст.ст.33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

На підставі викладеного вище, апеляційний суд дійшов висновку, що при прийнятті рішення судом першої інстанції повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, належно оцінені докази, правильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Відтак, відсутні підстави для скасування рішення та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 01.03.12р. у справі № 5015/233/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повний текст постанови підписано 18.05.2012р.

Головуючий-суддя Хабіб М.І.

Суддя Гриців В.М.

Суддя Зварич О.В.