Постанова

від 23.05.2012 по справі 2/261

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2012 р. Справа № 2/261

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Євсікова О.О.

за участю представників:

Позивача: ОСОБА_2 дов. від 24.10.2011 року №207; ОСОБА_3 дов. від 24.10.2011 року №208; ОСОБА_4 дов. від 10.04.2012 року .

Відповідача 1: ОСОБА_5 дов. від 28.09.2011 року №07;

Відповідача 2: ОСОБА_5 дов. від 28.09.2011 року №07;

Відповідача 3: ОСОБА_6 дов. від 25.10.2011 року №02;

Відповідача 4: ОСОБА_6 дов. від 25.10.2011 року №02;

Відповідача 5: ОСОБА_6 дов. від 25.10.2011 року №02;

Відповідача 6: не з'явився;

Третьої особи: не з'явився.

розглянувши касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Озерка", товариства з обмеженою відповідальністю "Віглон", товариства з обмеженою відповідальністю "Артіс", товариства з обмеженою відповідальністю "Ардена", товариства з обмеженою відповідальністю "Інкерія" на рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2010 року та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2011 року

у справі № 2/261 господарського суду міста Києва

за позовом приватного акціонерного товариства "Київський готель "Мир"

до відповідача -1 товариства з обмеженою відповідальністю "Ардена"

відповідача -2 товариства з обмеженою відповідальністю "Артіс"

відповідача -3 товариства з обмеженою відповідальністю "Озерка"

відповідача -4 товариства з обмеженою відповідальністю "Віглон"

відповідача -5 товариства з обмеженою відповідальністю "Інкерія"

відповідача -6 комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна"

третя особа -Київська міська державна адміністрація

про визнання договорів недійсними, витребування майна та зобов'язання вчинити дію

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Київський готель «Мир»(позивач) у жовтні 2010 року звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Озерка», товариства з обмеженою відповідальністю «Ардена», товариства з обмеженою відповідальністю «Артіс», товариства з обмеженою відповідальністю «Інкерія», товариства з обмеженою відповідальністю «Віглон»про визнання недійсними договорів від 01.06.2006р. купівлі-продажу нежитлових приміщень готелю «Мир», укладених закритим акціонерним товарисвом «Київський готель «Мир»із товариством з обмеженою відповідальністю «Озерка», товариством з обмеженою відповідальністю «Інкерія»та товариством з обмеженою відповідальністю «Віглон», про витребування у товариства з обмеженою відповідальністю «Ардена»та товариства з обмеженою відповідальністю «Артіс» відповідного майна та про зобов'язання перереєструвати право власності на спірні об'єкти нерухомого майна -нежитлові приміщення з товариства з обмеженою відповідальністю «Ардена»та товариства з обмеженою відповідальністю «Артіс»на приватне акціонерне товариство «Київський готель «Мир».

Рішенням господарського суду м. Києва від 02.12.2010р. у справі № 2/261, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2011 року та постановою Вищого господарського суду України від 01.03.2011 року позовні вимоги було задоволено у повному обсязі. Визнано недійсними договори купівлі-продажу нежитлових приміщень готелю «Мир», укладених закритим акціонерним товариством «Київський готель «Мир»із товариством з обмеженою відповідальністю «Озерка», товариством з обмеженою відповідальністю «Інкерія»та товариством з обмеженою відповідальністю «Віглон», витребувано нежитлові приміщення у товариства з обмеженою відповідальністю «Ардена»та товариства з обмеженою відповідальністю «Артіс»та зобов'язано комунальне підприємство «Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»перереєструвати право власності на спірні нежитлові приміщення на приватне акціонерне товариство «Київський готель «Мир».

Вищевказані судові рішення мотивовано тим, що оспорювані позивачем договори укладені всупереч вимогам ст.ст. 92, 98, 203 ЦК України, оскільки генеральний директор закритого акціонерного товариства «Київський готель «Мир», який підписав угоди, не мав повноважень на відчуження майна товариства. Вимоги позивача щодо витребування спірного майна від кінцевих набувачів -товариства з обмеженою відповідальністю «Ардена»та товариства з обмеженою відповідальністю «Артіс»суди обґрунтували тим, що майно вибуло з володіння власника поза його волею, а тому підлягає поверненню позивачу в силу приписів ст. 388 ЦК України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.02.2012 року справу №2/261 допущено до провадження Верховного Суду України.

Постановою Верховного Суду України від 10.04.2012 року постанова касаційної інстанції скасована з направленням справи на новий розгляд. Верховний Суд України не погодився з висновком касаційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог, пославшись на невідповідність його положенням ст. 241 ЦК України, якою визначено наслідки вчинення правочинів з перевищенням повноважень.

Під час нового розгляду справи касаційна інстанція, у відповідності до вимог частини 2 ст. 111-7 ГПК України, повинна повторно та в повному обсязі перевірити правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Згідно статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.04.2012 року касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Озерка", товариства з обмеженою відповідальністю "Віглон", товариства з обмеженою відповідальністю "Артіс", товариства з обмеженою відповідальністю "Ардена", товариства з обмеженою відповідальністю "Інкерія" прийнято до розгляду.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 22.05.2012 року №03.07-05/360 сформовано колегію суддів головуючий Прокопанич Г.К., судді Алєєва І.В., Євсіков О.О.

У судове засідання 23.05.2012 року представники відповідача - комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" та третьої особи - Київської міської державної адміністрації не з'явилися, причин неявки суду не повідомили.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників відповідача та третьої особи.

Представником приватного акціонерного товариства "Київський готель "Мир" заявлено клопотання про проведення відеозйомки під час судового засідання.

Відповідно до статі 4-4 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у господарських судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить вимогам щодо охорони державної, комерційної або банківської таємниці, або коли сторони чи одна з сторін обґрунтовано вимагають конфіденційного розгляду справи і подають відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті. Судовий процес фіксується технічними засобами та відображається у протоколі судового засідання у порядку, встановленому цим Кодексом.

Статтею 11 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Кожен, хто не є стороною у справі, має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом. Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, установлених процесуальним законом. Учасники судового процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, можуть використовувати портативні аудіотехнічні засоби. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відеозапису, а також транслювання судового засідання допускається за рішенням суду. При розгляді справ перебіг судового процесу фіксується технічними засобами в порядку, встановленому процесуальним законом.

Враховуючи заперечення представників відповідачів проти заявленого клопотання, відсутність належних технічних умов для проведення відеозапису судового процесу, судовою колегією зазначене клопотання відхилено, однак, вирішено здійснювати фіксування судового процесу системою технічного запису судового засідання "СРС Феміда".

Перевіривши матеріали справи, заслухавши доводи учасників судового процесу та врахувавши правові позиції Верховного Суду України у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Озерка», товариства з обмеженою відповідальністю «Ардена», товариства з обмеженою відповідальністю «Артіс», товариства з обмеженою відповідальністю «Інкерія», товариства з обмеженою відповідальністю «Віглон»підлягають задоволенню з наступних підстав.

Під час розгляду даної справи Верховний Суд України вказав на те, що укладення угоди особою, яка не мала повноважень на її укладання або з перевищенням повноважень, не є достатньою підставою для визнання такої угоди недійсною і повернення відчуженого за угодою майна його власнику. В такій ситуації, на думку Верховного Суду України, суд повинен виходити із положень частини 1 статті 241 ЦК України, згідно з якою правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою. Положень вказаної правової норми суди попередніх інстанцій не врахували та, порушуючи вимоги ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи, обмежились дослідженням лише доводів позову щодо відсутності у генерального директора закритого акціонерного товариства «Київський готель «Мир»ОСОБА_7 повноважень на підписання спірних договорів. Між тим, відповідачі стверджували, що договори були схвалені позивачем шляхом прийняття їх до виконання, зокрема, підписанням актів прийому-передачі нерухомого майна та одержанням коштів за відчужені об'єкти нерухомості. Такі дії, у відповідності до пункту 9.2 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 року № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»можуть розцінюватись як наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником.

Однак, позивач не довів наявність обставин, які б унеможливлювали застосування до спірних правовідносин положень частини 1 статті 241 ЦК України.

В силу частину 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому колегія суддів виходить із того, що в матеріалах справи наявні докази наступного схвалення спірних договорів і ці докази під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій ніким не спростовані.

Викладене унеможливлює визнання спірних угод недійсними з підстав, вказаних у позовній заяві, оскільки це суперечить законодавству та висновкам, наведеним у постанові Верховного Суду України від 10.04.2012 року, які, як було зазначено вище є обов'язковими для всіх судів України.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій допущено неправильне застосування інших норм матеріального права, а також норм процесуального законодавства.

Як вбачається із позовної заяви, єдиною підставою для визнання спірних угод недійсними позивач зазначає частину 2 ст. 98 ЦК України. На його думку, відповідно до цієї норми вирішення питання про відчуження майна товариства на суму, що перевищує п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, відноситься до виключної компетенції загальних зборів та має вирішуватись більшістю не менше як у ѕ голосів. З наведеними доводами погодились і суди першої та апеляційної інстанцій. Проте, ці доводи є юридично неспроможними з огляду на наступне.

Виходячи з системного аналізу частини 2 ст. 98 ЦК України, вбачається, що рішення, зокрема, про відчуження майна товариства на суму п'ятдесят і більше відсотків майна товариства приймається більшістю не менше як у ѕ голосів, якщо інше не встановлено законом. Тобто, у наведеній нормі йдеться про те, що на відміну від загального порядку прийняття рішень загальними зборами учасників товариства - проста більшість голосів -по деяким питанням необхідна більшість у ѕ голосів, якщо інше не встановлено законодавством. Таким чином, нормою, якою позивач обґрунтував свої вимоги, а суди першої та апеляційної інстанцій - рішення по даній справі, врегульовано лише процедурне питання діяльності загальних зборів учасників товариства, а не питання компетенції цього органу. Разом з тим, компетенція вищого органу акціонерного товариства -загальних зборів акціонерів визначена іншою нормою - ст. 159 ЦК України, яка не передбачає таких повноважень, як затвердження (дача згоди) на укладення угод на суму, що перевищує 50 і більше відсотків майна акціонерного товариства. Отже, вказане питання не відноситься до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товариства.

Аналогічна оцінка змісту ст.ст. 98 та 159 ЦК України надана у постанові Вищого господарського суду України від 13 грудня 2005 року у справі № 2-20/8724-2005, за якою Верховний Суд України відмовив в порушенні провадження з перегляду. Наведена позиція співпадає також і з науковим висновком, долученим до матеріалів справи під час її розгляду Верховним Судом України в порядку частини 2 ст.111-22 ГПК України (а. с. 285-289, том 8).

Таким чином, підстави для визнання спірних угод недійсними з мотиву порушення сторонами вимог частини 2 ст. 98 ЦК України відсутні.

Обґрунтовуючи свої рішення, місцевий та апеляційний господарські суди додатково послались на те, що генеральним директором ОСОБА_7 були перевищені повноваження, які визначені статутом закритого акціонерного товариства «Київський готель «Мир»в редакції, яка була чинна на день укладення спірних договорів. Зокрема, суди виходили з того, що п. п. 11, 10.17 та п.10.12 ст.10 статуту повноваження приймати рішення про укладення правочинів, що перевищують 50 % балансової вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства, належать до виключної компетенції загальних зборів акціонерів закритого акціонерного товариства «Київський готель «Мир»і не можуть бути передані іншим органам.

Однак, на думку касаційної інстанції, суди попередніх інстанцій припустились порушень вимог процесуального законодавства щодо належності доказів. Під належністю доказів розуміється їх спроможність містити інформацію щодо обставин, які входять до предмету доказування, слугувати аргументами (посилками) в процесі встановлення об'єктивної істини у спорі.

Між тим, рішеннями Голосіївського районного суду м. Києва від 17.05.2006 р. та Печерського районного суду м. Києва від 29.05.2006 р., які набрали законної сили, визнане недійсним рішення загальних зборів акціонерів про затвердження тієї редакції статуту позивача, якою керувались під час розгляду даної справи місцевий та апеляційний господарські суди. Отже, зазначена обставина позбавляє згаданий документ доказового значення, оскільки через невідповідність закону згаданих статутних положень на час вирішення спору в суді вони не могли доводити наявність у генерального директора закритого акціонерного товариства «Київський готель «Мир»обмежень в повноваженнях, тобто, бути належними доказами у справі у розумінні частини 1 ст. 34 ГПК України. Під час розгляду справи судам попередніх інстанцій слід було керуватися абзацом 2 пункту 10 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», згідно до якого суд повинен відмовити у визнанні угоди недійсною, коли ці вимоги ґрунтуються на акті державного чи іншого органу (в даному випадку -органу акціонерного товариства), що не відповідає законодавству.

В той же час касаційна інстанція враховує і те, що статут закритого акціонерного товариства «Київський готель «Мир»в редакції від 2000 року (до внесення визнаних недійсними змін) не містив обмежень повноважень виконавчого органу щодо укладання угод, пов'язаних з відчуженням спірного майна.

Касаційна інстанція не може погодитись з правильністю застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій приписів ст. 92 ЦК України.

Суди в обґрунтування своїх висновків послались лише на загальне правило, закріплене в абзаці першому частини 1 ст. 92 ЦК України відносно того, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Проте, поза увагою судів залишився другий абзац цієї ж норми, згідно до якого у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Виходячи з цих законодавчих приписів, у пункті 2.18 Рекомендацій Вищого господарського суду України «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»від 28.12.2007р. № 04-5/14 прямо вказано на те, що при розгляді справ про визнання недійсними правочинів з підстав перевищення керівником товариства наданих йому повноважень господарські суди повинні перевіряти наявність належних доказів на підтвердження факту обізнаності третьої особи про обмеження повноважень особи, яка вчинила правочин. Суди попередніх інстанцій цих вимог не виконали та взагалі не перевіряли факт обізнаності набувачів спірного майна відносно тих обмежень повноважень керівника закритого акціонерного товариства «Київський готель «Мир», які, на думку судів, існували на час укладання угод про відчуження згаданого майна. Крім того, позивач не довів, а суди першої та апеляційної інстанцій не встановили факт внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про будь яке обмеження повноважень особи, яка підписала спірні договори, що є обов'язковим згідно до приписів частини 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб-підприємців». Між тим, за змістом частини 3 ст. 18 вказаного Закону не зареєстровані обмеження у повноваженнях, за загальним правилом, не можуть використовуватись у спорі з третьою особою.

Таким чином, підстав для визнання спірних договорів недійсними з мотиву порушення при їх укладанні приписів ст. 92 ЦК України у судів першої та апеляційної інстанцій не було.

Відсутність підстав для визнання спірних договорів недійсними унеможливлює задоволення позову і в частині витребування відчуженого за цими угодами нерухомого майна у кінцевих набувачів -товариства з обмеженою відповідальністю «Ардена»та товариства з обмеженою відповідальністю «Артіс». Отже, умовою застосування ст. 388 Цивільного кодексу України, якою обґрунтовані позовні вимоги в цій частині, є доведеність факту відчуження майна особою, яка не мала на це права. Втім, товариство з обмеженою відповідальністю «Озерка», товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерія»та товариство з обмеженою відповідальністю «Віглон», як випливає з матеріалів справи, набули у власність спірне майно на підставі договорів купівлі-продажу, які законодавству не суперечать. Що ж стосується подальшого продажу майна на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ардена»та товариства з обмеженою відповідальністю «Артіс», то такі дії є ні чим іншим, як реалізацією власником своїх законних повноважень, наданих йому положеннями ст.ст. 319, 658 ЦК України.

Також передчасними є позовні вимоги у частині зобов'язання комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" перереєструвати право власності на спірні об'єкти нерухомого майна -нежитлові приміщення з товариства з обмеженою відповідальністю «Ардена»та товариства з обмеженою відповідальністю «Артіс» на приватне акціонерне товариство "Київський готель "Мир", оскільки суди не досліджували та не встановили фактів порушення зазначеним відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Таким чином, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій під час прийняття оскаржуваних судових рішень було неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття незаконних рішень, які підлягають скасуванню.

Відповідно до пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 Господарського процесуального кодексу України" суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі.

Отже, в межах, передбачених ст. 111-7 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе усунути допущене господарськими судами неправильне застосування норм права шляхом прийняття нового рішення, без направлення справи на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Озерка", товариства з обмеженою відповідальністю "Віглон", товариства з обмеженою відповідальністю "Артіс", товариства з обмеженою відповідальністю "Ардена", товариства з обмеженою відповідальністю "Інкерія" задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2010 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2011 року у справі № 2/261 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог приватного акціонерного товариства Київський готель "Мир" до товариства з обмеженою відповідальністю "Ардена", товариства з обмеженою відповідальністю "Артіс", товариства з обмеженою відповідальністю "Озерка", товариства з обмеженою відповідальністю "Віглон", товариства з обмеженою відповідальністю "Інкерія", комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", третьої особи -Київської міської державної адміністрації про визнання договорів недійсними, витребування майна та зобов'язання вчинити дію відмовити.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

О.О. Євсіков