Постанова

від 28.05.2012 по справі 18/372-13/162

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2012 р. Справа № 18/372-13/162

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Євсікова О.О.

Попікової О.В.

за участю представників:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: ОСОБА_2 дов. від 22.04.2011 року.

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укос" на рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2011 року та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2011 року

у справі № 18/372-13/162 господарського суду міста Києва

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЄРГ"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Укос"

про стягнення 137 724,26 євро

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю "ЄРГ" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Укос", просило стягнути 137 724,26 євро боргу за порушення умов зовнішньо-економічного контракту № 9001 від 28.01.2009 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.12.2010 року (а.с. 169-173, т. 2), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2011 року (а.с. 41-45, т. 3), позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.04.2011 року судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 72-77, т. 3).

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не дотримано вимог ст. 8 Закону України від 23.06.2005 року № 2709-IV "Про міжнародне приватне право" щодо застосування права іноземної держави, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України щодо належності та допустимості доказів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.10.2011 року у справі № 18/372-13/162 (суддя Курдельчук І.Д.) (а.с. 83-90, т. 4), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2011 року (головуючий Смірнова Л.Г., судді Тищенко О.В., Чорна Л.В.), позов задоволено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Укос" 110 695,00 євро основного боргу, 47 891,17 євро пені, 1 585,86 євро витрат по сплаті державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с. 135-141, т. 4).

Не погодившись з постановленими судовими актами, товариство з обмеженою відповідальністю "Укос" звернулося з касаційною скаргою, просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2011 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, а саме, на помилкове самостійне тлумачення норм права іноземної держави, безпідставне відхилення клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "Укос" про призначення правової експертизи, недотримання вимог ст. ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.05.2012 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укос" прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого Прокопанич Г.К., суддів Алєєвої І.В., Євсікова О.О.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 25.05.2012 року № 03.07-05/368 сформовано колегію суддів у складі: головуючий Прокопанич Г.К., судді Євсіков О.О., Попікова О.В.

У судове засідання 28.05.2012 року представник позивача не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представника відповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права при прийнятті вищенаведених судових актів, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Предметом спору є встановлення наявності чи відсутності порушень відповідачем умов укладеного між сторонами контракту та підстав для стягнення вартості товару, факт отримання якого товариством з обмеженою відповідальністю "Укос" заперечується, та застосування санкцій, передбачених умовами контракту.

Судам попередніх інстанцій встановлено, що 28.01.2009 року між сторонами укладений контракт № 9001, за умовами якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити товар.

Відповідно до п. 3.2. контракту розрахунок здійснюється шляхом банківського переводу за реквізитами позивача, зазначеними у контракті, протягом 30 календарних днів від дати оформлення товарно-транспортної накладної, але не пізніше 45 календарних днів від дати повідомлення про готовність обладнання.

Згідно з п. 4.6. контракту, продавець зобов'язаний протягом 24-х годин з моменту проходження обладнанням митного оформлення надати покупцю по факсу документи проведення попереднього митного декларування на кордоні: - рахунок-фактуру (інвойс); - експортну декларацію; - товарно-транспорту накладну (CMR).

Позивач зазначав, що на виконання умов контракту він поставив відповідачеві товар на загальну суму 203 060,00 євро.

В якості належних доказів у справі з посиланням на ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України позивач надав, з чим погодились місцевий та апеляційний господарські суди, копії товарно-транспортних накладних (CMR): -№ 3938558 від 24.02.2009 року на суму 6 230,00 євро; -№ 006761 від 28.04.2009 року на суму 48 480,00 євро; -№ 055360 від 27.05.2009 року на суму 13 503,00 євро; -№ 399178 від 02.08.2009 року на суму 24 152,00 євро; -№ 399197 від 06.08.2009 року на суму 29 275,00 євро; -№ 399198 від 03.09.2009 року на суму 7 771,00 євро; -№ 399168 від 17.09.2009 року на суму 11 091,00 євро; -№ 010370 від 07.10.2009 року на суму 17 568,00 євро; -№ 399151 від 08.02.2010 року на суму 22 879,00 євро; -№ 399145 від 23.03.2010 року на суму 22 111,00 євро.

З огляду на вищенаведене суди дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості в сумі 110 695,00 євро та 47 891,17 євро пені.

Відповідно до ст. 111 12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Як було зазначено вище, скасовуючи раніше прийняті у справі судові акти, суд касаційної інстанції звернув увагу на необхідність дотримання судами норм спеціального законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин та дотримання принципу процесуальної рівності сторін.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суди встановили, що відповідач не погоджується з тлумаченням позивачем норм права Чеської Республіки, застосування яких передбачено умовами контракту № 9001 від 28.01.2009 року.

Стаття 124 Господарського процесуального кодексу України визначає компетенцію господарських судів у справах за участю іноземних підприємств і організацій, в якій, зокрема, вказано, що підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

Стаття 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачає, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи -відповідача.

Згідно зі статтею 1 ГПК України, іноземні юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно зі встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до статті 124 ГПК України, підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається ГПК України.

Суди встановили, що позивач є юридичною особою за законодавством Чеської Республіки та зареєстрований в Реєстрі комерційних фірм Муніципального суду в Празі, що підтверджується випискою з торгового реєстру Міського суду в м. Прага від 21.09.2010 р., а тому має право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів відповідно до статті 1 ГПК України.

Статтею 15 ГПК України визначено, що справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. Для підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищестоящої організації, за винятком випадків, передбачених законами України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Частиною 1 статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" передбачено, що арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

Контракт, укладений між сторонами, не містить арбітражного застереження. Окрема арбітражна угода щодо передачі спорів, які виникають з контракту, на вирішення арбітражу між сторонами не укладалась.

Таким чином, оскільки відповідач є юридичною особою за законодавством України та знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 92-Б, спір підсудний господарським судам України та повинен розглядатися та вирішуватись у господарському суді міста Києва.

28.05.2001 року між Україною та Чеською Республікою підписаний двосторонній міжнародний договір про правову допомогу в цивільних справах, який ратифікований Верховною Радою України 10.01.2002 року.

Відповідно до статті 18 зазначеного вище міжнародного договору документи, складені або засвідчені компетентним органом однієї договірної сторони та підтверджені підписом уповноваженої особи й офіційною печаткою, є дійсними на території другої договірної сторони без подальшого засвідчення.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про міжнародне приватне право"у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Статтею 43 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що сторони договору, згідно зі статтями 5, 10 цього Закону, можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Пунктом 13.4. контракту визначено, що правом, яке застосовується до контракту, є право Чеської Республіки.

Враховуючи вищезазначене, до правовідносин, що виникають з контракту, застосовується законодавство Чеської Республіки.

Згідно із статтею 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав. При цьому відповідно до статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Отже, у випадку обрання сторонами контракту права, що підлягає застосуванню до змісту правовідносин, господарський суд на підставі статті 4 Господарського процесуального кодексу України застосовує це право при вирішенні спору.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про міжнародне приватне право" при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.

Частиною 3 статті 8 Закону України "Про міжнародне приватне право" особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.

Оскільки пунктом 12.2 контракту передбачено застосування матеріального права Чеської Республіки, воно підлягає застосуванню у вирішенні господарським судом цього спору на підставі статті 4 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, стаття 9 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлює, що відсилання до права іноземної держави має розглядатися як відсилання до норм матеріального права, яке регулює відповідні правовідносини, виключаючи застосування його колізійних норм, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, відповідно до статті 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (в редакції на момент укладення Контракту) права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні договору (контракту) або в результаті подальшого погодження.

Таким чином, сторони, шляхом укладення Контракту, здійснили вибір права, що має застосовуватись при визначенні змісту їх прав і обов'язків, відповідно до статті 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (в редакції на момент укладення Контракту).

Обрання сторонами Контракту матеріального права Чеської Республіки для застосування до спірних правовідносин є правомірним, і згідно із статтею 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" таке обрання є тим самим випадком, у якому господарський суд має здійснювати застосування норм права інших держав, як це передбачено статтею 4 Господарського процесуального кодексу України.

У ст. 22 Господарського процесуального кодексу України закріплено конституційний принцип рівності сторін, який, на думку колегії, був порушений судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.

Місцевий господарський суд, приймаючи рішення, зазначив, що господарський суд міста Києва, одержавши офіційний витяг з Комерційного кодексу Чеської Республіки, має можливість встановити зміст іноземного права (а.с. 88, т. 4).

Разом з тим, ст. 22 Господарського процесуального кодексу України надає сторонам право на заявлення клопотань, розгляд яких, на думку сторін, сприятиме правильному встановленню обставин справи та, відповідно, вирішенню спору.

Як було зазначено вище, відповідно до умов контракту № 9001 від 28.01.2009 року сторони узгодили застосовувати до цього контракту законодавство Чеської Республіки.

Підставою для відмови у задоволенні клопотання відповідача про залучення експерта для з'ясування та тлумачення норм права іноземної держави суд визнав ненадання інформації про прізвища конкретних експертів.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не наведено норми права, які б зобов'язували сторін у спірних правовідносинах вчиняти зазначені дії.

Крім того, суди не зазначили, з яких правових підстав вони дійшли висновку про можливість самостійного тлумачення ними норм права Чеської Республіки, які підлягали застосуванню при вирішенні спору, чи достатнім є таке тлумачення та чи узгоджується воно з приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Наявність у матеріалах справи офіційного тексту норм матеріального права Чеської Республіки, посвідченого апостилем, на думку колегії, не є безспірним способом тлумачення норм права іноземної держави.

Враховуючи, що у жодному законі прямо не вказується, що юридичні знання можуть бути спеціальними, судам слід прийняти до уваги практику Конституційного Суду України, який під час розгляду справ залучає до участі у них певних спеціалістів, на вирішення яких ставляться питання, які стосуються трактування і застосування окремих норм матеріального і процесуального права.

Крім того, таким, що не відповідає вимогам ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, є висновок місцевого господарського суду, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про прийняття в якості належного доказу на підтвердження здійснення перевезення вантажів через митний кордон України письмових пояснень ОСОБА_3 (а.с. 88, т. 4).

Вимогами ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З врахуванням вищенаведеного касаційна інстанція позбавлена можливості перевірити надані сторонами в якості доказів та заперечень матеріали та дати їм відповідну оцінку. Отже, за таких обставин прийняті у справі судові акти підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укос" задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2011 року у справі № 18/372-13/162 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва у іншому складі суду.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: О.О. Євсіков

О.В. Попікова