Постанова

від 24.05.2012 по справі 27/358

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2012 № 27/358

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Доманської М.Л.

Зубець Л.П.

при секретарі судового засідання: Мельникові О.Г. (помічник судді),

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - довіреність № 669-12 від 20.12.2011 року;

від відповідача: ОСОБА_3 - довіреність № 1323 від 15.05.2012 року;

від третьої особи: не з'явилися;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2012 року

у справі № 27/358 ( суддя Дідиченко М.А.)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Альянс Україна»,

до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_4,

про відшкодування шкоди в порядку регресу у сумі 24 990,00 грн., -

встановив:

У листопаді 2011 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення на свою користь з відповідача суми страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 24 990,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.01.2012 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2012 року та прийняти нове, яким відмовити в позові, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2012 року апеляційну скаргу ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін на 05.04.2012 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2012 року розгляд справи було відкладено на 10.05.2012 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2012 року розгляд справи було відкладено на 24.05.2012 року відповідно до пункту 1 частини 1 статті 77 ГПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання уповноважених представників третьої особи та наданням можливості представнику відповідача ознайомитися із відзивом на апеляційну скаргу та підготувати свої заперечення.

Відповідно до розпорядження секретаря палати Київського апеляційного господарського суду № 01-22/3/1 від 24.05.2012 року здійснено заміну складу колегії суду. Розгляд апеляційної скарги ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2012 року здійснюється у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді Доманська М.Л., Зубець Л.П.

Представники третьої особи в судове засідання, яке відбулося 24.05.2012 року не з'явилися, про причини неявки суд не повідомлено. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні 24.05.2012 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2012 року та прийняти нове, яким відмовити у позові до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» повністю.

Представник позивача в судовому засіданні 24.05.2012 року заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2012 року - без змін.

У судовому засіданні, яке відбулось 24.05.2012 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» слід відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2012 року - залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи між позивачем (страховик) та ОСОБА_5 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 0084216 від 07.07.2008 року (договір страхування), за яким застраховано автомобіль НОМЕР_1 (далі - застрахований автомобіль), вигодонабувач - ДФ ВАТ „ВТБ Банк".

Одним із передбачених Договором страхових ризиків є ДТП. Строк дії Договору: з 08.07.2008 року по 07.07.2009 року.

07.02.2009 року о 17 год. 00 хв. в м. Донецьку на перехресті пр. Ленінському - вул. Шутова сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) - за участю застрахованого автомобіля НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_6, та автомобіля НОМЕР_3, яким керував ОСОБА_4 (власник т/з), що підтверджується довідкою ВДАІ з обслуговування адміністративної території м. Донецька від 31.02.2009 року.

В результаті вищезазначеної ДТП застрахованому автомобілю були завдані механічні пошкодження, чим заподіяно матеріальну шкоду власнику пошкодженого т/з ОСОБА_5

09.02.2009 року страхувальник повідомив страховика про ДТП.

Відповідно до Акту автотоварознавчого дослідження фахівця № 605/09-03 від 04.03.2009 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля НОМЕР_2 в результаті ДТП, склала 43 351,09 грн.

Вигодонабувач за Договором страхування - ВАТ „ВТБ Банк" листом № 1763/1-09-2 від 14.04.2009 року просив страхову компанію виплатити страхове відшкодування на р/р вказаний в даному листі.

Позивач, як страховик, виплатив на р/р Донецької філії ВАТ „ВТБ Банк", відповідно до умов укладеного Договору страхування на підставі страхового акту № 206-6952-0 від 07.05.2009 року, суму страхового відшкодування в розмірі 38 400,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 5355 від 15.05.2009 року.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що загальний розмір підтверджених фактичних витрат позивача з виплати страхового відшкодування складає 38 400,00 грн.

Відповідно до статті 27 Закону України „Про страхування" та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За приписами частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

З огляду на викладене, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою.

Постановою районного суду м. Донецька від 10.03.2009 року по справі № 3-609, водія автомобіля НОМЕР_3 - ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні ДТП 07.02.2009 року внаслідок порушення п.п. 10.1, 16.6 Правил дорожнього руху України та притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КпАП України.

Статтею 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Згідно із статтею 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля НОМЕР_3, застрахована ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/3652394 (далі - Поліс) зі строком дії з 23.01.2009 року до 22.01.2010 року.

Згідно п. 2 зазначеного Полісу страхування, ліміт відповідальності відповідача за шкоду заподіяну майну (на одного потерпілого) становить 25 500,00 грн., франшиза 510,00 грн.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Позивач претензією про виплату страхового відшкодування (в порядку регресу) № Н-1420/09 від 28.09.2011 року, до якої додані документи, передбачені статтею 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", звернувся до відповідача з проханням відшкодувати у порядку регресу шкоду в розмірі 24 990,00 грн.

Відповідач листом вих. № 7689 від 20.10.2011 року відмовив позивачеві у виплаті страхового відшкодування в порядку регресу, обґрунтовуючи тим, що станом з 19.09.2011 року набрала чинності редакція Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 17.02.2011 року. Відповідно до п. 37.1.4 зазначеного Закону в редакції від 17.02.2011 року, неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування. Тому, оскільки дана дорожньо-транспортна пригода сталася 07.02.2009 року, а вимога про виплату страхового відшкодування була надіслана позивачем відповідачеві 29.09.2011 року, тобто після спливу одного року з моменту ДТП, відповідач відмовив страховику у виплаті страхового відшкодування.

Зазначене обґрунтування відмови відповідача у виплаті позивачу страхового відшкодування колегією суддів відхиляється з огляду на наступне.

Так, відповідно до п. 37.1.4 зазначеного Закону в редакції від 17.02.2011 року, неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування.

Однак, вказана редакція Закону набрала чинності з 19.09.2011 року.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Зазначене положення кореспондується з нормами Цивільного Кодексу України, відповідно до частини 1 статті 5 якого акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Отже, на відносини між сторонами щодо компенсації позивачу в порядку регресу виплаченого ним відшкодування поширюється законодавство, чинне станом на момент набуття позивачем права звернення до відповідача з регресною вимогою про таку компенсацію, тобто на день здійснення ним виплати страхового відшкодування потерпілій особі - 15.05.2009 року.

Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в редакції від 24.09.2008 року не передбачено такої підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування як неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту ДТП.

За таких обставин вірним є висновок суду першої інстанції, що посилання відповідача на п. 37.1.4 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в редакції від 17.02.2011 року, як на підставу відмови позивачеві у виплаті страхового відшкодування, є помилковим та не приймаються судом до уваги.

Як вбачається із матеріалів справи, в передбачені Законом строки, відповідач суму страхового відшкодування в порядку регресу не сплатив.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що особою, відповідальною за завдані власнику пошкодженого автомобіля НОМЕР_2 збитки, у даному випадку є ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» відповідно до положень Закону України „Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених Полісом.

З огляду на викладене, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа - ОСОБА_5 мав до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», як особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідач у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що позивачем застрахований автомобіль НОМЕР_2 в результаті пошкодження в ДТП визнано фізично знищеним.

Відповідно до п. 3 ст. 30 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", якщо т/з визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості т/з до ДТП та витратам по евакуації т/з з місця ДТП. Право на залишки т/з отримує страховик чи М(Т)СБУ.

Таким чином, відповідач стверджує, що суд першої інстанції постановляючи рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 24 990,00 грн. страхового відшкодування, проігнорував вищевказану норму Закону та не врахував, що право на залишки т/з має отримати відповідач.

Однак, дане твердження відповідача є помилковим та відхиляється колегією суддів з огляду на наступне.

Згідно страхового акту № 206-6952-0 від 07.05.2009 року позивач вирахував із суми страхового відшкодування (49 000,00 грн.) залишки т/з (8 150,00 грн.) та франшизу (2 450,00 грн.), а після виплати страхового відшкодування у розмірі 38 400,00 грн. залишки т/з залишилися у власника автомобіля НОМЕР_2 - ОСОБА_5

За таких обставин, відповідач на підставі п. 3 ст. 30 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" має право вимагати у власника автомобіля НОМЕР_2, а не у позивача, передати йому залишки т/з після виплати позивачу страхового відшкодування в порядку регресу та виплати власнику т/з вартості залишків т/з.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування в порядку регресу є законними, обґрунтованими, доведеними позивачем належними та допустимими доказами та підлягають задоволенню у розмірі 24 990,00 грн. (25 500,00 грн. ліміт відповідальності відповідача за Полісом мінус 510,00 грн. франшизи згідно Полісу).

Відповідно до положень частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Позивач, у відповідності до статей 33, 34, 36 ГПК України надав суду усі необхідні письмові документи та матеріали на підтвердження та обґрунтування своїх позовних вимог.

Натомість відповідачем, всупереч статей 33, 34 ГПК України не надано суду належних доказів на підтвердження своїх посилань викладених в апеляційній скарзі, доводи відповідача не підтверджуються наявним у справі доказами та спростовуються чинним законодавством.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2012 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

постановив:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2012 року у справі № 27/358 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2012 року у справі № 27/358 залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати учасникам апеляційного провадження.

4. Справу № 27/358 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя Остапенко О.М.

Судді Доманська М.Л.

ОСОБА_1