Постанова

від 06.06.2012 по справі 18/106/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2012 р. Справа № 18/106/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М. , суддя Бабакова Л.М. , суддя Гончар Т. В.

при секретарі Зозулі О.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 01.04.12 р.; ОСОБА_2 за довіреністю б/н від 01.02.12 р., Гаврилка Д.В. - директор,

відповідача - ОСОБА_4 за довіреністю №12 від 01.08.11р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1183П/3-11) на рішення господарського суду Полтавської області від 13.03.12 у справі № 18/106/12

за позовом Приватного підприємства «Рекпол», м. Полтава

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікор», м. Полтава

про стягнення грошових коштів в сумі 607 607,73 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2012 р. позивач - Приватне підприємство «Рекпол», звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом, в якому просив стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікор», 607 607,73 грн., з яких: 444 763,54 грн. - основний борг, 36 510,20 грн. - пеня, 1 714,16 грн. - інфляційні, 7066,47 грн. - 3 % річних за договором підряду №2400311 на поточний ремонт пташника "Р" від 24.03.2012 року, а також 98 396,19 грн. - основний борг, 15 623,41 грн. - пеня, 579,57 грн. - інфляційні, 2954,19 грн. - 3 % річних за договором підряду №09.06.11 на виготовлення та монтаж перегородок у складському приміщенні від 09.06.2011 року.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 13 березня 2012 року у справі № 18/106/12 (суддя Тимощенко О.М.) позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство «Вікор» на користь Приватного підприємства «Рекпол»444 763,54 грн. основного боргу, 36510,20 грн. пені, 1714,16 грн. інфляційних, 7066,47 грн. 3 % річних за договором підряду №2400311 на поточний ремонт пташника "Р" від 24.03.2012 року, 98 396,19 грн. основного боргу, 15 623,41 грн. пені, 579,57 грн. інфляційних, 2954,19 грн. 3 % річних за договором підряду №09.06.11 на виготовлення та монтаж перегородок у складському приміщенні від 09.06.2011 року, 12 152,16 грн. судового збору.

Відповідач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 13 березня 2012 року у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Свої вимоги відповідач обґрунтовує тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, також судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, що й призвело до прийняття невірного рішення. Так, як стверджує відповідач, у порушення умов договору підряду № 240311 від 24.03.2011 р. позивачем частково були виконані роботи по поточному ремонту пташника «Р»та допущено значне відставання від граничного строку їх виконання. Також, Приватним підприємством «Рекпол»частково були виконані роботи по виготовленню та монтажу перегородок у складському приміщенні за договором підряду № 09.06.11 від 09.06.2011 р., тільки на загальну суму 1 334 396,16 грн., що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт від 07.07.2011 р, а також позивачем допущено значне відставання від граничною строку їх виконання.

Таким чином, згідно зі ст. 613 Цивільного кодексу України, у зв'язку з несвоєчасним та неповним виконанням своїх зобов'язань щодо поточного ремонту пташника «Р»відповідно до умов договору № 240311 від 24.03.2011 р., та виготовлення і монтажу перегородок у складському приміщенні відповідно до умов договору № 09.06.11 від 09.06.2011 р., позивачем було допущено прострочення кредитора. Тому, згідно зі ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник не несе відповідальності за зобов'язання яке не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Крім того, замовника робіт - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерсервіс +», судом першої інстанції навіть не було залучено в якості третьої особи до розгляду даної справи.

Позивач у відзиві від 10.05.2012р. (вх.3866) проти вимог апеляційної скарги заперечує, оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

11.05.2012р. (за вх.№3902) від відповідача надійшли пояснення до апеляційної скарги, в яких він вимоги скарги підтримує.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, відзиві на скаргу та доповненні до скарги доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні повноважних представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до положень ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Як свідчать матеріали справи, 24.03.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство «Вікор» (замовник) та Приватним підприємством «Рекпол»(підрядник) було укладено договір підряду №240311 на поточний ремонт пташника "Р" (далі договір 1), а також 09.06.2011 р. між цими ж сторонами був укладений договір підряду №09.06.11 на виготовлення та монтаж перегородок у складському приміщенні (далі договір 2).

За умовами вказаного договору підряду №240311 від 24.03.2011 р., підрядник зобов'язався виконати роботи по поточному ремонту пташника "Р" підприємства з очищення та зберігання зернових та інших культур, що розташоване за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Руська-Лозова, вул. Польова, 10.

Згідно з умовами договору №09.06.11 від 09.06.2011 р. підрядник зобов'язався виконати роботи по виготовленню та монтажу перегородок у складському приміщенні заводу з очищення та зберігання зернових та інших культур, який знаходиться за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Руська-Лозова, вул. Польова, 10.

Умовами договорів (п. 4.3.) сторони погодили, що передача виконаних робіт підрядником і приймання їх замовником оформляється актом приймання виконаних робіт та довідкою про вартість виконаних робіт.

У п. 4.4. договорів встановлено, що документи, які підтверджують виконані роботи готує підрядник і передає представнику замовника у строк не пізніше 25 числа звітного місяця. Замовник зобов'язаний підписати поданий підрядником акт приймання виконаних підрядних робіт, що підтверджує виконання робіт, або обґрунтувати причини відмови від його підписання протягом 10 (десяти) днів з дня одержання.

Відповідач - замовник, у свою чергу, за умовами договорів (п. 4.5.) зобов'язувався здійснити оплату виконаних робіт та проміжних етапів робіт протягом 10 днів з дня підписання акту приймання виконання підрядних робіт.

Відповідно до п. 4.9. договорів підписання акту приймання виконаних підрядних робіт є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 10.1 договорів, строк їх дії - з дати підписання - до повного виконання сторонами своїх обов'язків.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання умов договору №240311 від 24.03.2011 р. свої зобов'язання виконав належним чином, що підтверджується актами прийняття виконаних будівельних робіт (за формою КБ-2в) та довідками про вартість виконаних будівельних робіт (за формою КБ-3), а саме: 30.05.2011 р. на суму 2 176 790,65 грн., 29.06.2011 р. на суму 3 203 092, 08 грн. і 03.10.2011 р. на суму 364 880, 81 грн., а отже, за договором №240311 від 24.03.2011 р. позивачем були виконані роботи на загальну суму 5 744 763,54 грн. Дані акти та довідки підписаними як з боку підрядника, так і з боку замовника без зауважень та скріплені печатками підприємств сторін.

Згідно з п.4.5. договорів, відповідач повинен був на підставі підписаних актів виконаних робіт, оплачувати виконані підрядником роботи, протягом 10 днів з дня підписання акту приймання виконання підрядних робіт.

Проте, взяті на себе зобов'язання по своєчасній оплаті замовник виконав частково розрахувався з позивачем за виконані роботи за договором №240311 від 24.03.2011 р. на суму 5 300 000,00 грн., а саме перерахував позивачу: 25.03.2011 р. - 2 500 000,00 грн., 28.04.2011 р. - 300 000, 00 грн., 11.05.2011 р. - 100 000, 00 грн., 30.05.2011 р. - 300 000, 00 грн., 09.06.2011 р. - 800 000,00 грн., 03.11.2011 р. - 300 000,00 грн.. Тому, у відповідача перед позивачем за виконані роботи за договором №240311 від 24.03.2011 р. утворилась заборгованість в сумі 444 763,54 грн.

Також, на виконання умов договору підряду №09.06.11 від 09.06.2011 р. позивач передав, а відповідач прийняв роботи на загальну суму 1 334 396, 19 грн. про що 07.07.2011 р. сторони підписали акт приймання передачі виконаних робіт та довідку про вартість виконаних будівельних робіт. Натомість, відповідач частково розрахувався за дані роботи - на суму 1 236 000,00 грн., а саме перерахував позивачу: 10.06.2011 р. - 1 050 000,00 грн., 19.09.2011 р. - 66 000,00 грн., 10.11.2011 р. - 120 000,00 грн. Тому, у відповідача перед позивачем за виконані роботи за договором №09.06.11 від 09.06.2011 р. утворилась заборгованість в сумі 98 396,19 грн.

Проте, відповідач такі вимоги позивача не визнає, мотивуючи свою незгоду тим, що позивач при виконанні робіт за договорами підряду № 24013 від 24.03.2011 р. та № 09.06.11 від 09.06.2011 р. допустив ряд суттєвих недоліків, про які було повідомлено його листами: № 178 від 18.05.2011 р., № 179 від 18.05.2011 р., № 190 від 26.05.2011 р., № 198 від 22.06.2011 р., № 205 від 05.07.2011 р., № 206 від 06.07.2011р.

Пунктами 4.10., 4.11. договорів сторони передбачили, що недоліки у виконаних роботах, виявлені в процесі приймання-передачі закінчених робіт (об'єкта будівництва), які виникли з вини підрядника, повинні бути усунуті підрядником протягом строків, визначених комісією, що приймає об'єкт.

У п.п. 6.1, 6.2., 6.3. сторонами встановлено, що підрядник гарантує якість закінчених робіт, та можливість експлуатації об'єкта, протягом гарантійного строку встановленого законодавством України. Початком гарантійних строків вважається день підписання акта про приймання - передачу закінчених робіт (об'єкта будівництва). У разі виявлення протягом гарантійних строків у закінчених роботах (об'єкті будівництва) недоліків (дефектів) замовник протягом 10 (десяти) днів після їх виявлення повідомить про це підрядника і запросить його письмово для складання акта про порядок усунення виявлених недоліків (дефектів).

Відповідно до положень ст. 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.

Як вбачається з матеріалів справи, а також про що було зазначено в мотивувальній частині оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, всі листи відносно недоліків підрядних робіт датовані раніше, ніж були підписані акти виконаних робіт. Що, свідчить про те, що підрядник врахував всі побажання замовника, усунув всі вказані в вищезазначених листах недоліки і відповідач не відмовився від підписання актів виконаних робіт, а навпаки, підписав їх і скріпив печаткою, тобто прийняв підрядні роботи без зауважень. Тому, враховуючи положення 882 ЦК України, у мотивувальній частині рішення господарський суд Полтавської області дійшов вірного висновку та, керуючись законом, спростував заперечення відповідача з цього приводу.

Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Пунктом 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передбачено, що передавання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем доведено факт виконання підрядних робіт на суму 444 763,54 грн. основного боргу за договором підряду №2400311 від 24.03.2012 року та 98 396,19 грн. основного боргу за договором підряду №09.06.11 від 09.06.2011 року наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт за формою КБ - 2в та довідками за формою КБ -3, у зв'язку з чим правомірно задовольнив їх у повному обсязі.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов'язання, відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Згідно з Постановою Верховного Суду України від 23.01.2012 р. № 37/64 наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Частиною 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Отже, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони.

Визначення грошового зобов'язання закріплено в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закон). Статтею 1 Закону передбачено, що грошове зобов'язання -це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 Цивільного кодексу України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 Цивільного кодексу України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною другою статті 551 Цивільного кодексу України , якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

У п. 7.7. договору №240311 від 24.03.2011 р. та п. 7.7. договору №09.06.11 від 09.06.2011 р. сторони право чинів встановили, що замовник за порушення грошових зобов'язань (несвоєчасну оплату виконаних робіт) сплачує неустойку у розмірі 0,05 відсотків від простроченої суми за весь час прострочення платежу.

Виходячи з зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо правомірності звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача також: 36510,20 грн. пені, 1714,16 грн. інфляційних, 7066,47 грн. 3 % річних за договором підряду №2400311 на поточний ремонт пташника "Р" від 24.03.2012 року та 15 623,41 грн. пені, 579,57 грн. інфляційних, 2954,19 грн. 3 % річних за договором підряду №09.06.11 на виготовлення та монтаж перегородок у складському приміщенні від 09.06.2011 року, нарахованих на заборгованість за грошовими зобов'язаннями, які суд визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції врахував і те, що позивач при нарахуванні пені, інфляційних та 3% річних чітко виконав приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України - нарахував пеню не більш ніж за шість місяців від дня коли зобов'язання повинно було бути виконано; дотримався положень ст. 231 Господарського кодексу України та вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно положень яких розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, не зважаючи на те, що умовами спірного договору (п. 7.7.) було передбачено стягнення неустойки у розмірі 0,05%. При нарахуванні за даною ставкою сума пені складає більше, ніж та, що у відповідності до вищевказаних вимог законодавства нарахована позивачем за обліковою ставкою Національного банку України.

Щодо посилання відповідача на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції не взято до уваги факт існування договору підряду між ТОВ «Комерційне підприємство «Вікор»та ТОВ «Інтерсервіс +», і що несвоєчасне виконання робіт субпідрядником - Приватним підприємством «Рекпол»не дало змогу генпідряднику - Товариству з обмеженою відповідальністю «Комерційне підприємство «Вікор»своєчасно і в повному обсязі здати вищезазначені роботи замовнику - ТОВ «Інтерсервіс +», колегія суддів відзначає, що господарський суд Полтавської області взяв до уваги пояснення відповідача з цього приводу та, зокрема зазначив, що ПП «Рекпол»не є стороною у договорі між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерсервіс +» .

Щодо посилання відповідача на те, що суд повинен був залучити до участі у справі в якості третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерсервіс +», колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Проте, відповідач не аргументує яким чином заборгованість ТОВ «Комерційне підприємство «Вікор»перед ПП «Рекпол»за договорами підряду укладеними між позивачем та відповідачем впливає на права і обов'язки ТОВ «Інтерсервіс +», чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи ТОВ «Інтерсервіс +»наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Більше того, жодного клопотання сторін у суді першої інстанції щодо залучення до участі у справі в якості третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерсервіс +»матеріали справи не містять.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції не було жодних підстав для залучення до участі у даній справі в якості третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерсервіс +».

Щодо посилання відповідача на те, що позивачем було допущено прострочення кредитора з його вини згідно зі ст. 612 Цивільного кодексу України, де боржник не несе відповідальність за зобов'язанням, яке не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора, колегія суддів зазначає, що такі посилання є безпідставними, оскільки відповідач не подавав суду жодного відповідного належного доказу таких стверджень.

Крім того, за всіма видами зобов'язань боржнику надається право відстрочення на час прострочення кредитора. Після припинення прострочення кредитора боржник втрачає право на відстрочення виконання, а тому у подальшому несе відповідальність за належне виконання зобов'язання на загальних підставах.

Як свідчать матеріали справи, нарахування санкцій позивачем здійснювалося за період після прийняття роботи боржником та підписання актів приймання виконаних робіт, що не пов'язано з простроченням кредитора, якщо таке має місце.

Щодо посилання відповідача на те, що якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»вирішуючи, у тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, зокрема, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі -вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватися виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме -ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України і ст. 232 Господарського кодексу України.

Натомість, як зазначалось вище, розмір нарахованих позивачем пені, інфляційних та річних значно менший від основного боргу, а сума пені нарахована з урахуванням норм ст. 232 Господарського кодексу України, а тому при вирішенні даного спору застосування положень п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, як то зазначає відповідач, є неприпустимим.

Одночасно колегія суддів відзначає, що відповідач і сам не звертався до місцевого господарського суду з відповідним клопотанням про зменшення розміру даних сум.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача у зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю і відсутністю фактів, які б свідчили про те, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99,101,102, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 13.03.12 у справі № 18/106/12 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Бабакова Л.М.

Суддя Гончар Т. В.

Повний текст постанови підписано 01.06.2012 р.