Постанова

від 06.06.2012 по справі 35/17-2610-2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2012 р. Справа № 35/17-2610-2011 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Черкащенка М.М.-головуючий, Жукової Л.В. (доповідач), Грека Б.М,

розглянувши касаційну скаргуДепартаменту комунальної власності Одеської міської ради на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 03.04.2012 р. у справі № 35/17-2610-2011 господарського суду Одеської області за позовомОдеської міської ради доВиробничо -комерційної фірми "МГК" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю пророзірвання договору купівлі - продажу та стягнення 84 795,03грн. в судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача: не з'явилися;

відповідача: не з'явилися;

заявника касаційної скарги: не з'явилися.

ВСТАНОВИВ:

Одеська міська рада звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Виробничо -комерційної фірми "МГК" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю про розірвання договору купівлі-продажу № 160 від 03.10.2008 р., укладеного між територіальної громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради та Виробничо -комерційною фірмою "МГК" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю та стягнення з Виробничо -комерційної фірми "МГК" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю неустойки у розмірі 84 795,03 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 28.12.2011 р. (суддя: Гут С.Ф.) позов Одеської міської ради задоволено. Розірвано договір купівлі-продажу № 160 від 03.10.2008 р., укладений між територіальної громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради та Виробничо -комерційною фірмою "МГК" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю. Стягнуто з Виробничо -комерційної фірми "МГК" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю неустойку у розмірі 84 795,03 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.04.2012 р. (головуючий суддя: Колоколов С.І., судді Разюк Г.П., Петров М.С.) апеляційну скаргу Виробничо -комерційної фірми "МГК" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю задоволено частково. Рішення господарського суду Одеської області від 28.12.2011 р. у справі № 35/17-2610-2011 скасовано частково, викладено його резулятивну частини в наступній редакції: "Позов Одеської міської ради задовольнити частково. Розірвати договір купівлі-продажу № 160 від 03.10.2008 року, укладений між територіальною громадою Одеси в особі Одеської міської ради та Виробничо-комерційною фірмою "МГК" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю. В решті позову відмовити."

Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.04.2012 р., а рішення господарського суду господарського суду Одеської області від 28.12.2011 р. залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що господарським судом апеляційної інстанції при прийнятті постанови порушено норми матеріального та процесуального права.

В судове засідання представники сторін не з'явилися. Враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи сторони були повідомлені своєчасно та належним чином, Вищий господарський суд України вважає за можливе розглянути касаційну скаргу за відсутності представників сторін.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно з ч. 1 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як досліджено господарськими судами попередніх інстанцій, 03.10.2008 р. між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради, від імені якої діяло Представництво по управлінню комунальної власності Одеської міської ради (правонаступник - Департамент комунальної власності Одеської міської ради) в інтересах Одеської міської ради (Продавець) та Виробничо-комерційною фірмою "МГК" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 160, відповідно до умов якого Продавець продав, а Покупець купив індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді 211/1000 частин нежилих приміщень цокольного поверху № 802, що розташований за адресою: м. Одеса, вул. Князівська (вул. Баранова), будинок № 3 (далі -договір).

Відповідно до п. 1.3 договору, об'єкт купівлі-продажу оцінено у розмірі 259 200,00 грн. з ПДВ.

Згідно із п. 2.1 договору, покупець зобов'язаний внести вартість об'єкту купівлі-продажу у розмірі 259 200,00 грн. за рахунок власних коштів на рахунок Представництва по управлінню комунальної власності Одеської міської ради протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Відповідно до п. 6.2 договору, якщо протягом встановленого цим договором терміну покупець не сплатить вказану у договорі суму продавець має право розірвати договір. У цьому випадку, покупець відшкодовує збитки, завдані порушенням умов цього договору у розмірі 20 % вартості об'єкту, зазначеному у п. 1.3 цього договору.

Рішенням Одеської міської ради № 4122-У від 09.04.2009 р. "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2009 році та внесення змін до рішень Одеської міської ради" надано згоду на оплату вартості купівлі-продажу у термін до 31.12.2009 р. та відповідно до рішення № 4961-У від 22.01.2010 р. "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради" надано згоду на оплату вартості об'єкта купівлі-продажу у термін до 31.03.2010 р.

ВКФ "МГК" ТОВ умови договору купівлі-продажу № 160 від 03.10.2008 р. не виконало та в порушення п. 2.1 договору не сплатило вартість об'єкту купівлі-продажу, передбачену п. 1.3 договору.

З матеріалів справи вбачається, що 15.09.2010 р. Представництво по управлінню комунальної власності Одеської міської ради надіслало на адресу ВКФ "МГК" ТОВ пропозицію № 01-15/879 від 15.09.2010 р. про розірвання договору, з проханням сплатити вартість об'єкту купівлі-продажу, передбачену у п. 1.3 договору та пеню у розмірі 30 361,37 грн. Зазначена пропозиція залишена відповідачем без відповіді.

Нормами ст.ст. 173, 193, 198, 199 Господарського кодексу України встановлено, що господарськими зобов'язаннями, включаючи виконання грошових зобов'язань, визначаються зобов'язання, що виникають між суб'єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, які можуть виникати безпосередньо із закону, іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність договору. При цьому, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, у встановлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, статуту, Цивільного кодексу України. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами, договорами, статутними та уставними документами. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання в разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до ст.ст. 509, 510, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Загальними умовами зобов'язання є те, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, статуту товариства, Закону України "Про господарські товариства" та інших законодавчих актів.

Згідно зі ст. ст. 525, 625 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як досліджено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, ВКФ "МГК" ТОВ в порушення норм чинного законодавства та умов договору купівлі-продажу № 160 від 03.10.2008 р. не оплатило вартість об'єкту купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Нормами ч. 1 ст. 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, чинне законодавство в імперативному порядку визначає, що підставою для розірвання договору у судовому порядку може бути належним чином доведене невиконання сторонами хоча б одного з його зобов'язань, передбачених договором.

Поряд з цим, згідно з ч. 1 ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, та змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Отже, виходячи з положень ч. 2 ст. 652 ЦК України, існування одночасно умов є необхідним для встановлення ускладнень у виконанні, достатніх для розірвання або зміни договору.

Згідно з п. 6.2 договору, якщо протягом встановленого цим договором терміну покупець не сплатить вказану у договорі суму, продавець має право розірвати договір.

Пунктом 7.5 договору передбачено, що у разі невиконання однією із сторін умов цього договору він може бути змінений або розірваний на вимогу іншої сторони за рішенням суду.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що невиконання ВКФ "МГК" ТОВ умов договору передбачених договором, а саме несплата коштів, слід вважати істотною умовою договору, невиконання якої може бути підставою для розірвання договору.

Таким чином, позовні вимоги Одеської міської ради про розірвання договору купівлі-продажу № 160 від 03.10.2008 р., укладеного між територіальною громадою Одеси в особі Одеської міської ради та Виробничо-комерційною фірмою "МГК" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю є правомірними та обґрунтованими.

Щодо решти позовних вимог слід зазначити наступне.

Розділом 6 договору визначена відповідальність сторін договору, відсутня пряма вказівка на можливість застосування позивачем до відповідача санкції на невиконання зобов'язань по сплаті вартості об'єкту купівлі-продажу у вигляді неустойки в розмірі 20 % від вартості вказаного об'єкту.

В п. 6.2 договору зазначено про можливість пред'явлення вимоги щодо відшкодування збитків, завданих порушенням умов цього договору, у розмірі 20 % вартості об'єкту, зазначеному у п. 1.3 цього договору.

Втім, за правовою природою збитки та неустойка є різними засобами впливу на правопорушника у сфері господарювання.

Згідно з п. 5 ст. 225 ГК України, сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються втрата або пошкодження її майна, а також не одержані особою доходи, які сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Слід зазначити, що для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка (дія чи бездіяльність особи); шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Згідно із ч. 2 ст. 614 ЦК України, наявність перших трьох елементів має доводити потерпіла сторона, а вина правопорушника (відповідача) презюмується, однак сторона, що порушила зобов'язання може довести її відсутність.

Відповідно до ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Статтею 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

В свою чергу відсутність одного із елементів складу цивільного правопорушення звільняє сторону від цивільно-правової відповідальності за заподіяння збитків, оскільки її поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Колегія суддів Вищого господарського суду погоджується з висновком Одеського апеляційного господарського суду про те, що виходячи з предмету та підстав позовної заяви, Одеська міська рада просить стягнути не збитки, а саме неустойку.

Згідно із ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України встановлюють, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 84 795,03 грн. на заявлених підставах є дійсно необґрунтованими.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком Одеського апеляційного господарського суду про те, що рішення господарського суду Одеської області від 28.12.2011 р. у справі № 35/17-2610-2011 частково не відповідає вимогам чинного законодавства та матеріалам справи, а тому підлягає частковому скасуванню, а позовна заява Одеської міської ради -частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування Одеським апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим ним обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни прийнятої у справі № 35/17-2610-2011 постанови від 03.04.2012 р.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.04.2012 р. у справі № 35/17-2610-2011 залишити без змін.

Головуючий Черкащенко М.М.

Судді Жукова Л.В.

Грек Б.М.