Рішення

від 05.06.2012 по справі 5011-62/3482-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-62/3482-2012 05.06.12

за позовом: Споживчого товариства «Діамед», м.Київ, ЄДРПОУ 30176704

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест-4к», м.Київ, ЄДРПОУ 36547037

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОСАН ІНВЕСТ», м.Київ, ЄДРПОУ 37012624

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю «Віском ЛТД», ЄДРПОУ 19135180

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, іпн НОМЕР_1

за участю третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Бімаркет», ЄДРПОУ 36065518

про перевід прав та обов'язків покупця

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 -по дов.

Від відповідача 1: не з'явився

Від відповідача 2: ОСОБА_3 -по дов.

Від третьої особи 1: не з'явився

Від третьої особи 2: не з'явився

Від третьої особи 3: ОСОБА_4 -по дов.

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Споживче товариство «Діамед», м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест-4к», м.Київ, відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОСАН ІНВЕСТ», м.Київ про переведення на Споживче товариство «Діамед»прав та обов'язків покупця, Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОСАН ІНВЕСТ», за договором купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 314,2 кв.м, які розташовані за адресою: м.Київ, вул.Симиренка, 17а, на умовах, викладених у договорі купівлі-продажу.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачами переважного права Споживчого товариства «Діамед»на купівлю частки Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест-4к»у праві спільної часткової власності під час її відчуження на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОСАН ІНВЕСТ».

Відповідач 1 у відзиві б/н від 10.04.2012р. проти позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що майно, яке було предметом договору купівлі-продажу 27.01.2011р., не перебувало у спільній частковій власності та є окремо визначеним об'єктом нерухомості. Крім того, як вказує відповідач 1, позивачем в порушення вимог ст.362 Цивільного кодексу України на депозитний рахунок не внесено грошову суму, яку за договором повинен був сплатити покупець. Одночасно, відповідачем 1 заявлено клопотання про розгляд справи без представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест-4к».

Відповідач 2 у відзиві б/н від 11.04.2012р. проти позову заперечив з аналогічних підстав, що були викладені відповідачем 1.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.05.2012р. до участі у розгляді справи в якості третіх осіб 1, 2, 3, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучено відповідно Товариство з обмеженою відповідальністю «Віском ЛТД», Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичну особу ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бімаркет».

Треті особи 1 та 2 в судове засідання не з'явилися, пояснень по суті спору не представили.

Третя особа 3 у поясненнях б/н від 05.05.2012р. проти позовних вимог представила заперечення, посилаючись те, що Верховним Судом України у постанові від 21.03.2006р. по справі №3/301 та Вищим господарським судом України у постанові від 23.08.2006р. по справі №30/107 було встановлено, що позивач не є співвласником нежитлових приміщень по вул.Симиренка, 17-а у м.Києві.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийнття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні вимоги покладені нормами ст.27 Господарського процесуального кодексу України також і на третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

В ст.77 зазначеного Кодексу України зазначено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Наразі, необхідною передумовою для відкладення розгляду справи є наявність процесуальних строків.

Застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов?язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Таким чином, за висновками суду, незважаючи на те, що відповідач 1 та треті особи 1, 2 у судове засідання 05.06.2012р. не з'явилися, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті. При цьому, судом прийнято до уваги закінчення встановлених ст.69 Господарського процесуального кодексу України строків розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, відповідача 2 та третьої особи 3, господарський суд встановив:

29.10.1999р. між Фондом приватизації комунального майна Ленінградського району міста Києва (продавець) та Споживчим товариством «Діамед»укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець продав, а покупець купив нежитлове підвальне приміщення в частині, загальною площею 28 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Симиренка, буд.17а, літера А.

Крім того, 06.07.2000р. між вказаними особами також укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень першого поверху та надбудови окремо розташованої двохповерхової будівлі загальною площею 39,8 кв.м, що становить 2/100 частин від нежилого будинку, який знаходиться за зазначеною вище адресою.

На підставі перелічених договорів купівлі-продажу позивачу Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації»видано реєстраційні посвідчення про право власності відповідно на 1/100 та 2/100 частин нежитлового будинку по вул.Симиренка, 17а у місті Києві.

19.04.2000р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Діамед»(продавець) та Споживчим товариством «Діамед»(покупець) підписаний договір, згідно якого продавець продав, а покупець купив належне продавцю на праві власності нежиле приміщення площею 84,5 кв.м, яке складає 4/100 частин нежилого будинку, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Симиренка, буд.17а.

На підставі договору купівлі-продажу від 18.12.2003р. позивачем придбано у Малого приватного підприємства «Ілліс»нежиле приміщення загальною площею 167,4 кв.м, що складає 5/100 нежитлового будинку, що розташований за зазначеною вище адресою.

За таких обставин, враховуючи викладене, судом встановлено, що Споживче товариство «Діамед»є власником нежитлових приміщень площами 28 кв.м (1/100), 39,8 кв.м (2/100), 84,5 кв.м (4/100) та 167,4 кв.м (5/100), які знаходяться у нежитловому будинку по вул.Симиренка, 17а у місті Києві.

Проте, суд вказує, що із зазначених договорів купівлі-продажу не випливає, що нежитловий будинок у місті Києві по вул.Симиренка, 17а є об'єктом спільної часткової власності у відповідності до ч.1 ст.356 Цивільного кодексу України.

Аналогічні висновки суду викладені у постанові від 21.03.2006р. Верховного Суду України у справі №3/301.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ст.11 вказаного нормативно-правового акту підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать матеріали справи, 27.01.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агроінвест-4к»(продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОСАН ІНВЕСТ»(покупець) був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передав у власність покупця, а покупець прийняв у власність від продавця нежилі приміщення з №1 по №6, №10 по №19 (групи приміщень №3), літера А, загальною площею 314,20 кв.м, що знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Симиренка, буд.17а.

Виходячи зі змісту п.1.3 вказаного договору нерухомість належить продавцю на праві власності на підставі рішення від 04.08.2010р. господарського суду міста Києва по справі №32/411, зареєстрованого Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрацію прав власності на об'єкти нерухомого майна»13.09.2010р. за реєстровим номером 31477777, запис у книзі д.3П-275 №1662-П.

27.01.2011р. на виконання умов договору купівлі-продажу між відповідачами складено та скріплено печатками акт приймання-передачі нерухомого майна.

15.02.2011р. Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації»відповідачу 2 було видано витяг №29005527 про державну реєстрацію права власності на придбане нерухоме майно.

За твердженням позивача, під час укладання договору від 27.01.2011р. відповідачами було порушено переважне право позивача на купівлю частки у праві спільної часткової власності, що у відповідності до ст.362 Цивільного кодексу України є підставою для переведення на Споживче товариство «Діамед»прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 314,2 кв.м, які розташовані за адресою: м.Київ, вул.Симиренка, 17а, на умовах, викладених у договорі.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з урахуванням наступних обставин.

Статтею 356 Цивільного кодексу України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

За умовами ст.358 вказаного нормативно-правового акту право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Статтею 361 Цивільного кодексу України співвласнику надано право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Порядок продажу частки у праві спільної часткової власності врегульований положеннями ст.362 названого кодексу України, якими передбачено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі. Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

На виконання вимог ст.362 Цивільного кодексу України на підставі платіжного доручення №2271 від 30.05.2012р. позивачем внесено на рахунок господарського суду міста Києва 631815,46 грн.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позовна заява -це процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду. Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов. Подати позов - означає звернутися до господарського суду із заявою, в якій повинно міститися прохання, адресоване суду, про розгляд спору про право, що виник. Звернення до господарського суду здійснюється у формі позовної заяви у спорах, які виникають із господарських правовідносин.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги до форми і змісту позовної заяви, відповідно до яких позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником та повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог; виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

Зміст позовних вимог включає предмет і підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.

Позовні вимоги повинні бути обґрунтовані певними обставинами. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включають факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.ст.4-3, 33, 54, 57 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем повинно бути доведено належними та допустимими доказами факт знаходження на момент укладання договору купівлі-продажу від 27.01.2011р. нежитлових приміщень загальною площею 314,2 кв.м, які розташовані за адресою: м.Київ, вул.Симиренка, 17а у спільній частковій власності, тобто, факт належності Товариству з обмеженою відповідальністю «Агроінвест-4к»не окремого, самостійного об'єкту нерухомого майна, а лише його частини.

Як встановлено судом, 16.05.2006р. між Фондом приватизації комунального майна Святошинського району міста Києва (продавець) та Закритим акціонерним товариством «Плодоовоч»(покупець) був підписаний договір купівлі-продажу, який 16.05.2006р. був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований у реєстрі за номером 559.

Відповідно до умов вказаного договору продавець зобов'язався передати у власність покупцю нежилі приміщення №1 по №6, №10 по №19 (групи приміщень №3), літера А, загальною площею 314,20 кв.м, що знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Симиренка, буд.17а, а покупець зобов'язався прийняти об'єкт приватизації, сплатити ціну відповідно до умов договору та пройти реєстрацію в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна.

01.06.2006р. між Фондом приватизації комунального майна Святошинського району міста Києва та Закритим акціонерним товариством «Плодоовоч» підписано акт прийому-передачі проданого приміщення.

На підставі зазначеного договору Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації»видано реєстраційне посвідчення №018882 про право власності Закритого акціонерного товариства «Плодоовоч»на перелічені нежилі приміщення.

При цьому, суд зазначає, що будь-яких відомостей про продаж частини нерухомого майна у праві спільної часткової власності договір купівлі-продажу від 16.05.2006р. та реєстраційне посвідчення №018882 не містять.

В наступному, рішенням від 04.08.2010р. господарського суду міста Києва по справі №32/411 визнано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест-4к»на об'єкт нерухомого майна, а саме нежилі приміщення №1 по №6, №10 по №19 (групи приміщень №3), літера А, загальною площею 314,20 кв.м, які розташовані за адресою: м.Київ, вул.Симиренка, буд.17а, вартістю 543236 грн.

Згідно із ч.1 ст.182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

За приписами ч.4 ст.182 Цивільного кодексу України порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

Відповідно до ст.2 вказаного нормативно-правового акту державна реєстрація речових прав на нерухоме майно -це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом п.1.2, п.1.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом №7/5 від 07.02.2002р. Міністерства юстиції України, державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державна реєстрація прав проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць, обслуговування на території яких здійснюється БТІ, створеними до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»та інших законодавчих актів України»та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; внесення записів до Державного реєстру прав; видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження (ст.15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

Відповідно до п.3.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно під час розгляду заяви про реєстрацію права власності реєстратор БТІ встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на об'єкти, права щодо яких підлягають державній реєстрації, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи для проведення державної реєстрації прав, та сторін (сторони) правочину, згідно з яким відбувається державна реєстрація виникнення, переходу, припинення прав; відповідність відомостей про об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, наявним у Реєстрі прав та поданим документам; відповідність даних про наявність (або відсутність) інформації та/або відповідних документів, що свідчать про накладення (зняття) заборони (арешту) або інших обтяжень, що перешкоджають проведенню державної реєстрації прав, у тому числі відсутність встановлених законом заборон на відчуження нерухомого майна; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно.

Згідно із вказаним нормативно-правовим актом до правовстановлюючих документів, якими є судові рішення, відносяться рішення, якими за результатами розгляду справи у позовному провадженні або в порядку окремого провадження у відповідності із положеннями глави 33 Цивільного процесуального кодексу України у резолютивній частині визнано право власності на об'єкт нерухомості за конкретним суб'єктом.

Одночасно, підставою для проведення державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна відповідно до п.10 додатку 2 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом №7/5 від 07.02.2002р. Міністерства юстиції України, є рішення судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного майна до комунальної власності.

Судове рішення також є правовстановлюючим документом в розумінні положень ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

На підставі судового рішення по справі №32/411 за відповідачем 1 було зареєстровано право власності на 1/1 частки нежилих приміщень №1 по №6, №10 по №19 (групи приміщень №3), літера А, загальною площею 314,20 кв.м, які розташовані за адресою: м.Київ, вул.Симиренка, буд.17а, про що свідчить наявний у матеріалах справи витяг №27297381 від 13.09.2010р. Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації».

Згідно із п.3.11 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно після внесення запису до відповідного розділу Реєстру прав реєстратор БТІ видає витяг про державну реєстрацію прав, який є невід'ємною частиною правовстановлювального документа, а у разі проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно на правовстановлювальному документі також робить відмітку (штамп) про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 8. Витяг про державну реєстрацію прав містить: дату видачі та номер витягу про державну реєстрацію прав; реєстраційний номер об'єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації; тип (призначення) об'єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації (житловий будинок, квартира, приміщення, об'єкт незавершеного будівництва тощо); адресу (місцезнаходження) об'єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації; відомості про власника (власників); підстави виникнення, переходу чи припинення права власності; форму власності; вид спільної власності та розмір часток, якщо майно належить на праві спільної часткової власності ; відомості про правонабувача (правонабувачів); підстави виникнення, переходу чи припинення речового права; зміст і характеристика речового права; строк дії речового права; дату прийняття рішення про державну реєстрацію прав; особливі позначки реєстратора БТІ (дані, у разі їх наявності, про самочинне будівництво, про накладення заборони та/або арешту, про перебування майна у податковій заставі тощо); прізвище, ім'я, по батькові та підпис реєстратора БТІ; прізвище, ім'я, по батькові та підпис керівника БТІ або уповноваженої ним особи. Зазначений витяг скріплюється печаткою БТІ.

Тобто, якщо майно належить особі на праві спільної часткової власності, відомості стосовно виду спільної власності та розміру часток повинні міститися у витягу бюро технічної інвентаризації.

Проте, як встановлено судом, витяг №27297381 від 13.09.2010р. Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна» не містить відомостей про знаходження майна у спільній власності, а навпроти підтверджує належність відповідачу 1 на праві приватної власності цілого об'єкту - нежилих приміщень загальною площею 314,20 кв.м, які розташовані по вул.Симиренка, буд.17а у місті Києві.

Будь-яких інших доказів, які б підтверджували, що нерухоме майно, яке було предметом укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агроінвест-4к»та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОСАН ІНВЕСТ»договору купівлі-продажу від 27.01.2011р., є об'єктом права спільної часткової власності позивачем до матеріалів справи у відповідності до положень ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не надано.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.04.2012р. зобов'язано Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна» надати відомості стосовно власників (співвласників) будівлі, яка розташована за адресою: м.Київ, вул.Симиренка, 17а, та документи, на підставі яких зареєстровано право власності за кожним з них.

Листом №18030(И-2012) від 07.05.2012р. Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»надано інформацію про те, що власниками приміщень, які розташовані по вул.Симиренка, 17-а у м.Києві поряд з позивачем та відповідачем 2 також є Товариство з обмеженою відповідальністю «Віском ЛТД», Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бімаркет».

Відомості про перебування приміщень №1 по №6, №10 по №19 (групи приміщень №3), загальною площею 314,20 кв.м у зазначеному будинку у спільній частковій власності у представлених Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» на запит суду документах також відсутні.

Посилання позивача на те, що відповідач 1 не мав права без згоди Споживчого товариства «Діамед»відчужувати спірне нерухоме майно, оскільки відсутнє рішення суду про виділ майна / або договір між співвласниками суд вважає безпідставними, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів перебування об'єкту нерухомості у спільній частковій власності.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що позивачем не доведено знаходження нежилих приміщень №1 по №6, №10 по №19 (групи приміщень №3), літера А, загальною площею 314,20 кв.м, які розташовані за адресою: м.Київ, вул.Симиренка, буд.17а, у спільній частковій власності, за висновками суду, підстави переведення на Споживче товариство «Діамед»прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна в порядку норм ст.362 Цивільного кодексу України відсутні, внаслідок чого позов підлягає залишенню без задоволення.

05.06.2012р. до господарського суду міста Києва надійшло клопотання №01/4 від 01.06.2012р. позивача про витребування у Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна»повної інформації про первинну та поточну реєстрацію об'єкта нерухомості, який розташований за адресою: вул.Симиренко, 17а, а саме реєстрової книги №1662-П за період з 1997 року по 2012 рік.

Вказане клопотання залишено судом без задоволення з огляду на наступне.

Порядок витребування судом доказів в господарському процесі регламентовано приписами ст.38 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до норм вказаної статті, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ. Господарський суд може витребувати докази також до подання позову як запобіжний захід у порядку, встановленому статтями цього Кодексу.

Проте, позивачем не надано доказів, які б свідчили про неможливість самостійного надання витребуваних документів, зокрема, позивачем до матеріалів справи не представлено доказів звернення до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрацію прав власності на об'єкти нерухомого майна»з метою отримання інформації про первинну та поточну реєстрацію об'єкта нерухомості, а також відмови вказаної особи у наданні відповідних відомостей або бездіяльності стосовно надання такої інформації.

Одночасно, судом враховано, що вчинення певних процесуальних дій в господарському процесі обмежено встановленими ст.69 Господарського процесуального кодексу України строками розгляду справи. Враховуючи, що клопотання про витребування доказів заявлено позивачем 05.06.2012р. і у цей же день закінчується строк розгляду справи, вчинення судом дій в порядку ст.38 названого кодексу України не було можливим. При цьому, судом враховано, що з моменту подання позовної заяви (19.03.2012р.) позивач не був позбавлений права та можливості звернутися до суду з клопотанням про витребування певних доказів з урахуванням встановлених строків розгляду справи.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, клопотання №01/4 від 01.06.2012р. позивача про витребування доказів залишено судом без задоволення.

Судовий збір згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягає віднесенню на позивача.

Одночасно, стосовно розподілення витрат відповідача 2 на послуги адвоката суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згіно із ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.10 Роз'яснення №02-5/78 від 04.03.1998р. Вищого арбітражного суду «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

За таких обставин, в контексті викладених норм та правової позиції суду касаційної інстанції, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Проте, відповідачем до матеріалів справи не представлено належних доказів (платіжних доручень, квитанцій) щодо проведення Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОСАН ІНВЕСТ» оплати послуг адвоката ОСОБА_3 Представлений відповідачем 2 документ з назвою «квитанція про оплату послуг адвоката»(т.1 с.151) не є фінансовим документом.

За таких обставин, враховуючи відсутність належних доказів понесення відповідачем 2 витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 80000 грн., грошові кошти в зазначеній сумі не підлягають розподілу в порядку норм розділу VІ Господарського процесуального кодексу України.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не прийняті судом до уваги під час вирішення спору по суті як необґрунтовані та безпідставні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Споживчого товариства «Діамед», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест-4к», м.Київ, відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОСАН ІНВЕСТ», м.Київ про переведення на Споживче товариство «Діамед»прав та обов'язків покупця, Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОСАН ІНВЕСТ», за договором купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 314,2 кв.м, які розташовані за адресою: м.Київ, вул.Симиренка, 17а, на умовах, викладених у договорі купівлі-продажу.

У судовому засіданні 05.06.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 11.06.2012р.

Суддя М.О?.Любченко